Тарковський Г.В.

Для студентів І та ІІІ курсів.

   

 Комплекс загально розвиваючих вправ  Змістовий модуль – Гімнастика

(Для щоденного виконання)

Вправи для м'язів шиї

1.   В. п. - стоячи спиною до стінки ноги на ширині плечей, руки на пояс. Нахили головою вперед. Теж, тільки стоячи обличчям до стінки, нахили головою назад.

2.   В. п. - упор стоячи ноги на ширині плечей нахилившись з додатковою опорою головою. Нахили голови вперед, назад, вліво, вправо, по колу. На перших заняттях вправи виконуються з опорою рук.

3.   В. п. - міст на голові з опорою руками. На перших заняттях вправи виконуються з опорою рук.

4.   В. п. - в парах, стоячи обличчям друг до друга, на відстані пів кроку. Покласти долоні рук на потилицю партнера, упираючись ліктями у його груди. Силою рук нахилити голову вперед. При розгинанні голови чинити опір.

Вправи для м'язів рук і плечового пояса.

5.   В. п. - упор лежачи. Згинання і розгинання рук.

6.   В. п. -  теж саме, тільки ноги на підвищеній опорі.

7.   В. п. - теж саме, тільки долаючи опір, що надається партнером .

8.   В. п. - вис. лежачи. Підтягування у висі лежачи. В кості «перекладини» використовується металева, або дерев'яна жердина (довжиною 80 - 100 см.) достатньої міцності.

9.  В. п. - стоячи зігнувшись, наступивши на зложений у декілька разів гумовий бинт, утримуючи за кінці. Згинання і розгинання рук.

10.   В. п. - упор стоячи руки в сторони на двох столах. Рух тіла вниз-вверх. Напруженість м'язів регулюється відстанню між столами .

11.   В. п. - сидячи за столом поставити руху ліктем на стіл, захопити кисть партнера (мал. 36). Боротьба рухами: 1-й варіант - стараємося притиснути руку партнера до столу; 2 варіант -стараємося розгорнути руку партнера. Вправа виконується як і лівою, так і правою.

12.   В. п. - стоячи ноги на ширині плечей, руки вперед. Рухи рук вверх-низ, долаючи натяги гумового бинта, утримування ногами .

13.   В. п. - стоячи ноги на ширині плечей, нахилитися, руки вверх, утримати за кінцями гумового бинта, закріпленого за трубкою або дерев'яну ручку. Рухи рук вверх-низ, вліво-вправо.

14.   В. п. - теж, тільки спиною до точки кріплення бинта, руки вниз. Рухи рук вперед-вниз, сторони-вверх.

15.   В. п. - упор лежачи на двох стільчиках. Згинання і випрямляння рук. рухи тіла вниз-вверх. Напруження м'язів регулюється відстанню між стільчиками.

16.   В. п. - стоячи ноги на ширині плечей, захопити партнера за передпліччя злегка зігнутих і розведених в боки рук. Долаючи опір, звести їх разом. У цій вправі, як і в багатьох других парних вправ, загрузка падає на обох партнерів.

17.   В. п. - перший - лежить на спині, руки вперед, другий - стає в одному кроці від голови партнера та бере його за руки. Виявляти опір партнеру, який опускає руки до доторкання підлоги, поступово ослаблює натиск на руки лежачого партнера, дати йому можливість прийняти в. п.

18.   В. п. - стоячи ноги на ширині плечей, руки тримають бинт, зложений у декілька разів. Розведення рук у сторони.

19.   В. п. - стоячи ноги на ширині плечей, у правій руці бинт, долаючи натяг бинта, поворот тулуба вліво. Теж саме і другою рукою.

Вправи з бинтом легко міняються. Для цього потрібно лише повернутися кругом, випрямити, або, навпаки, нахилитися; виконувати вправу прямими та зігнутими руками і т. д.

                                          Вправи для м'язів черевного преса.

М'язи живота не тільки беруть участь в акті дихання, в згинанні і поворотах тулуба, та сприяють формуванню відмінній, підтягнутій поставі. Тому турбота о розвитку цієї м'язової групи повинна бути особлива. До того ж практика показує, що не завжди ті що навчаються, виконують одне із програмних вправ - кут в упорі на час.

20. В. п. - сидячи кутом. Носками ніг «написати» цифри від «0 - 10», не
опускаючи ніг до кінця вправи.

21. В. п. - сидячи кутом, розведення ніг у сторони.

22.  В. п. - сидячи 1 - сидячі зігнути ноги; 2 - сидячи кутом, руки в сторони; 3 - тримати

23.  В. п. - сидячи кутом, руки за головою, ноги на стільчику. Згинання і розгинання тулуба у кульшових суглобах. Вправа поступово ускладнюється шляхом збільшення висоти опори.

Вправи для м'язів спини.

М'язи спини беруть участь у прогинанні хребетного стовпа, приймають на себе основне навантаження при піднятті навантаження.

24.  В. п. - упор лежачи заду, ноги на стільчику. 1 - максимально прогнутися, 2 -вернутися у вихідне положення.

25.  В. п. - упор лежачи животом на стільчику. 1 - прогнуться; 2 - і т. п.

26.  В. п. - теж саме із гантелями у руках.

27.  В. п. - теж саме із фіксацією зігнутого положення до 3 - 4 сек.

28.  В. п. - лежачи на спині, ноги на стільчику, руки за головою. 1 — прогнутися; 2 - і т. п. (мал. 6в)

29.  В. п. - упор лежачи на животі, руки долонями вниз. 1 - опираючись руками, прогнутися, ноги не торкаються підлоги; 2 - в. п..

30.  В. п. - Лежачи на животі, руки вверх. 1 - прогнутися, руки и ноги не торкаються підлоги; 2 - в. п.

31.  В. п. - теж саме, із гантелями в руках.

32.  В. п. - лежачи на спині, руки в сторони. 1 - прогнутися, 2 - в. п..

33.  В. п. - упор лежачи заду, ноги зігнуті, ступні впираються у краї стільчика. 1 -прогнутися, 2 - в. п.

Вправи для м'язів ніг

М'язи ніг відносяться до числа найбільш масивних і сильних м'язів людського тіла, при цьому вправи для їх розвитку потребують достатньо великих навантажень. Виконати це в домашніх умовах не завжди виходить. Великі можливості дає використання гумового бинта. Необхідно тільки передбачити прикріплення невеликого м'якого пояса для фіксації на любій частині ноги.

34.   В. п. - присідання з подальшим випрямленням ніг, долаючи натяг зложеного у декілька разів бинта .

35.  В. п. - стоячи спиною до стінки. Один кінець бинта закріплений за крюк, другий за гомілку. Піднімання зігнутої ноги вверх.

36.   В. п. - теж саме, тільки виправлення зігнутої ноги.

37.   В. п. - теж саме, тільки піднімання прямої ноги вверх.

38.  В. п. - теж саме, тільки стоячи боком до стіни. Рухи ногою в сторону (від стіни). На
початку виконується лівою, якщо той що займається стоїть правим боком до стіни, потім
правой ногой. Ці ж вправи можна виконувати стоячи обличчям до стіни, лежачи на спині, на боку, животі, міняючи положення тіла по відношенню до точки кріплення гумового бинта.

У перші 2-3 місяці (приблизно 24 - 30 вправ) комплекс вправ зоставляється із 8 - 12 вправ (по 1-2 вправи із кожної перерахованої вище груп); для м'язів шиї (вправи 1 - 4); для м'язів рук і плечового пояса (вправи 5 - 19); для м'язів черевного преса (вправи 20 - 23); для м'язів спини (вправи 24 - 33); для м'язів ніг (вправи 34 - 38).

До прикладу, зміст першого заняття може бути таким: вправи 1, 4; 7, 8; 20, 22; 24, 29; 34, 35. Кожна вправа виконується у 2 - 3 підходами. Відпочинок між підходами 1 - 1,5 хв. В кожному підході вправа виконується 6-10 разів. Під час відпочинку виконуються вправи на розслаблення (порушуванням кінцівками, розминка, самомасаж працюючих м'язів) і вправ на гнучкість (нахили, повороти, присідання).

Через 2-3 місяці заний комплекс вправ збільшується до 14 - 18 вправ.

Пропонується один з варіантів такого комплексу з переважним розвитком м'язів рук і плечового пояса: вправи 1, 3; 6, 9, 10, 11, 14, 19; 21,.22; 25, 27; 34, 37. Загальна протяжність виконання даного комплексу - 1 год. (з врахуванням розминки). Після виконання комплексу проводиться заключна частина заняття, включаючи в себе помірну ходьбу і біг на місці, дихальні вправи і вправи на розслаблення.

Лекція №2 "Правила гри у футбол"

1. Еволюція правил гри у футбол

  В Італії вже в середині минулого століття грали у футбол, дотримуючись правил, де визначалася кількість гравців, передбачалася зміна воріт гравцями під час змагання тощо.

  На початку розвитку футболу в Англії в різних навчальних закладах існували свої правила гри, що надзвичайно ускладнювало міжшкільні футбольні зв'язки, а під час змагань між командами виникали непорозуміння та всілякі інші небажані явища. Щоб позбутися цього, в 1848 р. представники шкіл провели конференцію, на якій було затверджено перші правила гри. Їх назвали "кембріджськими".

   Подальші зміни і поправки до правил гри вносилися вже після створення Футбольного Союзу Англії (у 1863 р). Сучасні розміри воріт визнали у 1866 р., а через п'ять років (у 1871 р.) гравцям крім воротаря, в межах штрафного майданчика було заборонено грати руками. Кутові удари впровадили у 1873 р., а 1875 р. мотузок, що з'єднував бічні стойки воріт, заменили поперечиною: після першого тайму команди мінялися ворітьми.

   Визначальним в еволюції правил виявився 1877 р. Власне, тоді було встановлено кількісний склад гравців на полі (11 чоловік) і тривалість гри (90 хвилин). Користуватися свистком під час гри судді почали з 1878 р.

У 1882 р. в Манчестері відбулася зустріч представників Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії, тоді і було створено комісію з правил гри. Відтоді саме вона і вносить зміни та поправки до них.

   З часом правила удосконалювалися. Так, у 1890 р. на ворота вперше по­ча­ли прикріплювати сітку, а ще через рік ввели правило про виконання штраф­них ударів, судді на полі стали допомагати судді на лінії. У 1895 - 1899рр. визначили товщину поперечини та бічних стояків воріт (12 см), розміри поля, а також встановили, які дії гравців на полі слід розглядати як грубу гру. Розміри, форма воротарського и штрафного майданчиків, всі інші лінії, що стосуються розмітки футбольного поля, правилами було передбачено тільки у 1902 р. Правило положения поза грою на власти половині поля відмінили у   1907 р., а в 1920 р. — і під час подачі кутового удару.

   Досить важливе уточнения в правило положения поза грою внесли в 1925 р., що призвело до заміни популярної в той час класичної тактичной системи на систему трьох захисників. М'яч, забитий у ворота безпосередньо з кутового удару, почали зараховувати з 1927— 1929 рр. Сектор подачі кутового удару вперше з'явився у 1937 р. У наступні роки істотні зміни до правил гри не вносилися, крім обмежень рухів воротаря чотирма кроками і заборони ловити м'яч, поданий ногою гравцем власноі команди руками в межах штрафного майданчика (ці зміни внесені з метою усунення подовженої тривалості часу гри, зниження темпу тощо).

2. Поле для гри у футбол (правило І)

  Ігри у футбол проводяться на полях, що мають розміри 90 - 120м завдовжки 160 - 90м завширшки. А для міжнародних змагань відповідно - 100 - 110 м і 64 - 75 м. Ширина ліній розмітки, як і товщина стояків та поперечини воріт, — 12 см. На кутах поля і на з'єднанні бічних ліній з лінією центру поля (на відстані 1 м від бічної лінії) ставлять прапорці, що мають висоту 1,5 м і розміри полотна 40 х 30 см. Від внутрішнього боку стояків воріт в правий і лівий бік на відстані 5,5 м і вглиб по­ля на 5,5 м накреслюють лінії, які з'єднані лінією паралельною воротам і утворюють прямокутник, що визначає межі воротарського майданчика. Лінія, проведена паралельно воротам, має довжину 18,56 м. У такий самий спосіб визначаються і межі штрафного майданчика, тільки тут від стояків по лінії воріт, як і вглиб поля, відстань буде 16,5 м. Позначки цих ліній з'єднуються паралельною воротам лінією. Довжина лінії штрафного майданчика — 40, 56 м.

   Від центру лінії воріт в глиб поля на відстані 11 м позначають місце, з якого виконують одинадцятиметровий штрафний удар. Від цієї позначки на відстані 9,15 м накреслюють дугу, яка з'єднуеться з лінією штрафного майданчика. Від позначки центру поля викреслюють центральне коло радіусом 9,15 м. Посередині лінії воріт на однаковій відстані від кутових прапорців встановлюються ворота завширшки 7,32 м і висотою 2,44 м (вимірюють від лінії воріт до нижнього краю поперечини). На воротах прикріплюється сітка, так щоб м'яч не міг проскочити у незакріплені частини. Сітка мусить бути натягнутою і не заважати рухам воротаря. Бічні стояки і поперечина воріт робляться з дерева або металу і можуть мати квадратну, округлу або овальну форму. Сітки виготовляються із звичайного або нейлонового мотузка. За лініями воріт передбачено місця для фотографів, кореспондентів, які під час матчу перетинати заборонено (2 м від кутових прапорців, 3,5 м від точок з'єднання ліній воротарського майданчика з лінією воріт і 6 м за бічними стояками воріт). Усі перешкоди, канави тощо, котрі знаходяться ближче 3 м від бічних ліній поля і ближче 6 м від лінії воріт, мусять бути закритими, щоб гравці не остерігались одержати пошкодження або травми. Рішення про стан поля і його придатність до прове­дения змагань приймає суддя матчу (а в іграх професійної ліги — суддя та інспектор) безпосередньо перед початком гри. Місця для запасних гравців повинні бути відділені від глядачів.

   На всіх змаганнях обов'язкова присутність лікаря або особи, яка мог­ла б надати першу медичну допомогу. Кожне футбольне поле, де проводяться зма­гання, має приймати комісія, до складу якої входить представник колегії суд­­дів. Копію акту про готовность поля до змагань зберігають господарі поля.

3. М'яч (правило II)

  М'яч має кулясту форму. Виготовлясться зі шкіри або замінників — безпечних для гравців матеріалів. Окружність м'яча 68 — 70 см, маса 410 — 450 г. Тиск повітря в м'ячі в межах 0,6 — 1,1 атмосфер. М'ячі на гру забезпечує команда-господар поля і замінити їх під час змагання можна тільки зі згоди судді. М'ячів має бути стільки, скільки потрібно для проведения гри.

4. Учасники змагань (правило III)

  У складі кожноі команди бере участь у грі не більше 11 і не менше 7 гравців. Один з них — воротар. Цей склад можна поповнювати під час гри, якщо він був неповний, про що слід повідомити суддю. Прізвище гравця, який вийшов на поле, мусить бути внесене до протоколу змагань. Якщо замену гравців проведено під час перерви, то перед початком друго­го тайму капітан або представник команди має сповістити про це суддю. Якщо запасний гравець вийде на поле без дозволу судді і торкнеться м'яча рукою, той зобов'язаний зупинити змагання, вивести такого гравця з по­ля, а гру продовжити спірним м'ячем з місця, де відбулося порушення правил.

  Кількість замін гравців під час гри зумовлюється положениям змагань. Запасний гравець не може вийти на поле без згоди судді і доки поле не покине гравець, якого замінили. Заміни відбуваються тільки під час перерв у грі. Запасний гравець, що виходить на поле, перетинає бічну лінію в центрі поля. Допускається гравець на поле лише з дозволу судді. Запасні гравці потрапляють під юрисдикцію судді навіть тоді, коли не беруть участі в грі.

  Кожна команда має капітана, який узгоджує із суддею питания, що стосуються змагань, тільки під час перерв у грі. Перед грою заповнюється протокол, куди заносяться прізвища гравців згідно із заявочним листом. Футболісти, які не пройшли лікарського огляду, до ігор не допускаються (прізвища яких у заявці не завірені підписом і печаткою лікаря).

5. Одяг футболіста (правило IV)

  Одяг гравця складається із футболки (у воротаря із светра), трусів, гетрів, щитків і бутс. На ньому не може бути жодних предметів, які б завдали травм іншим. Певні вимоги ставляться до взуття. У сучасному взутті шипи влиті в подошву або вкручуються в неї, що дає можливість міняти їх залеж­но від погоди. Суддя до початку гри або під час замін перевіряє стан взуття гравців і, якщо виявить порушення, не дозволяє вийти на поле.

  Одяг воротаря за кольором відрізняється від одягу гравців обох команд. Якщо є певна схожесть, воротар замінює светр. Так само чинять і гравці коли колір футболок у команд однаковий. В такому разі змінити футболки мусять господарі поля. Футболістам не дозволяється грати без футболок або з опущеними гетрами. На футболках, на спині гравця, мають бути номери висотою 25 см, шириною 12 см, товщина паска 2 см, які за кольором відрізняються від кольору футболок. Номери гравців, які виходять на гру, від 1 до 11, запасних — від 12 і т.д., вони відповідають запису в протоколі змагань. Якщо гравець порушив правила щодо одягу, суддя не допускає його до гри; привівши одяг у відповідність до вимог, гравець може знову вийти на поле тільки з дозволу судді, коли гра зупинена.

6. Суддя (правило V)

  Змагання проводить суддя, повноваження якого розпочинаються відтоді, як він вийшов на поле. Рішення судді, що стосуються гри, є остаточними. Його обов'язки:

1. Чітко виконувати всі параграфи правил гри.

2. Не застосовувати покарання на користь тих, що винні.

3. Стежити за часом гри, а після закінчення матчу заповнити про­токол.

4. Зупиняти гру, якщо порушено правила, зупиняти або закінчувати й після закінчення часу, за несприятливих атмосферних умов, у разі втручання глядачів, в інших важливих випадках, зафіксованих у пра­вилах і положениях.

5. Стежити, щоб під час гри на футбольному полі сторонні особи були тільки в окремих випадках.

6. Зупиняти гру лише у випадках одержання гравцем травми і на час надання йому допомоги або винесення з поля. Повернути гравця на поле можна тільки тоді, коли гра зупинена.

7. Попереджати або усувати з поля гравців, які неспортивно поводять себе: діють дуже грубо або вживають нецензурні вислови щодо суддів, глядачів, суперників, партнерів по команді.

8. Попереджати гравця, який б'є по м'ячу після свистка судді.

9. Стежити, щоб м'яч відповідав вимогам правил гри.

Гравець, який одночасно зробив два порушення, карається за важчу провину.  Судді не слід допускати, щоб тренери під час гри робили зауваження або підказували гравцям, керували грою.

Одяг судді: сорочка, гетри, труси або короткі штани і бутси. Якщо його одяг не чітко відрізняється від одягу одшієї з команд, господарі поля мусять подбати про його заміну, він має відрізнятися від одягу гравців, принаймні за кольором.

Суддя виносить покарання гравцям тільки за навмисні порушення правил гри. Безперервні свистки за неістотні порушення правил гри дратують футболістів, створюють поганий настрій. Під час гри суддя на полі взаємодіє з асистентами судді. Суддя зобов'язаний прибути на місце змагань за 1 годину до початку гри, щоб:

• визначити придатність поля до гри;

• перевірити склади команд;

• відібрати м'ячі для гри;

• перевірити листи-заявки, карточки футболістів (вони подаються судді до початку матчу);

• перевірити взуття та екіпіровку футболістів;

• зреагувати на зауваження керівників команд;

• обговорити проведения гри з асистентами судді.

Будь-які незадоволення, заперечення щодо матчу вносяться до протоколу змагань і підписуються керівником або тренером команди.

Суддя, який розпочав матч, доводить його до кінця. Заміна судді під час гри можлива тільки в неочікуваних випадках (скажімо, погіршення стану здоров 'я).

Якщо суддя з якихось причин не прибув на змагання, його замінює один із асистентів на лінії або один із присутніх на стадіоні суддів, який допуще­ний Федерацією футболу до обслуговування ігор такого рівня. Після закінчення матчу суддя оформляє протокол змагань, де фіксується:

1. Назва змагань (чемпіонат, Кубок, турнір тощо).

2. Дата, час і місце проведения змагань.

3. Прізвища судді на полі та асистентів суддів.

4. Назви команд та їх склади.

5. Рахунок змагань — кінцевий та після першого тайму. Якщо матч закінчився внічию, то вказується рахунок і пишеться: "Нічия".

6. Атмосферні умови, за яких проводився матч, а також стан поля і забезпечення порядку під час гри і після неї.

7. Заміна гравців (команда, прізвище, номер і час заміни).

8. Попередження і усунення з поля (назва команди, прізвище гравця, но­мер, час і причина).

Протокол підписують судді та представники команд. Суддя не має права дискутувати з гравцями щодо проведения матчу або проявляти навмисну симпатію до тої чи іншої команди.

По полю суддя пересувається так, щоб мати постійний зоровий контакт з асистентами судді і не заважати гравцям. Суддя зобов'язаний припинити матч у випадках, коли:

1. Команда не одягнута в однакову форму.

2. Команда покинула поле.

3. Усунутий гравець не покидає поле.

4. М'яч непридатний для гри і не замінений іншим.

5. Немає можливості відремонтувати пошкоджені ворота.

6. Глядачі вийшли на поле і не покидають його.

7. Поле непридатне для гри.

8. Настала темінь, і за таких умов продовжувати гру неможливо, а штучного освітлення немає.

Якщо є небезпека, що може загрожувати суддям або команді з боку глядачів, громадський порядок забезпечують господарі поля. Якщо небезпека загрожуе тільки суддям, то охорону забезпечують, крім офіційних органів, і гравці обох команд.

7. Асистенти судді (правило VI)

  Асистенти судді на лінії сигналізують яскравим (жовтим, червоним тощо) прапорцем (30 х 40 см), коли м'яч перебуває поза грою, яка із ко­манд мусить вводити його в гру укиданням із-за бічної лінії, стежать за правильністю вибивання м'яча від воріт, контролюють заміну гравців. Вони допомагають судді на полі проводити матч, підтримуючи з ним зоровий контакт. Сигнали асистентів суддів мусять бути чіткими і ясними. Якщо суддя на полі дасть знати, що бачить сигнал асистента судді, той одразу ж опускає прапорець. Асистенти судді на лінії пересуваються за бічними лініями поля так, щоб не перешкоджати гравцям. Вони можуть увійти до поля тільки під час перерви або у відповідних випадках. Їхне завдання — стежити за правильністю замін гравців, які здійснюються тільки тоді, коли гра припинена. Асистенти судді привертають до себе увагу судді на полі шляхом підняття прапорця вгору, тримаючи його за держак обома руками над головою. Крім того, вони стежать за подіями на полі, особливо за положениям поза грою, взяттям воріт тощо. Якщо на матч асистенти судді не прибули, їх заміняють місцеві судді, допущені Федерацією футболу до обслуговування ігор такого рангу. В такому випадку суддя на полі інформує асистентів судді про іхні дії.

8. Тривалість гри (правило VII)

У дорослих футболістів гра триває 90 хв. (2 х 45 хв), у юнаків 80 хв (2 х 40 хв), у молодших юнаків 60 хв (2 х 30 хв). Якщо під час гри були вимушені перерви, суддя може продовжити час кожного тайму за їх рахунок. Перерва між таймами триває 15 хв. Непередбачені перерви у грі зумовлені:

• виходом на поле глядачів;

• усуненням глядачів із-за воріт;

• виносом з поля травмованого гравця або наданням йому медичної допомоги на полі;

• непередбаченими атмосферними явищами;

• пошкодженням воріт, сітки, прапорців тощо,

• поправкою лінії воріт між стояками;

• виходом на поле гравця, якого було усунуто;

• заменами гравців;

• травмами гравців;

• поправкою одягу гравців під час гри;

• заміною непридатного для гри м'яча;

• перешкодами, які чинять гравці під час виконання вільних, штрафних, кутових ударів;

• пошкодженням освітлення тощо.

Виконання 11-метрового штрафного удару відбуваеться навіть тоді, коли час змагання вже закінчився, а порушення правил гри мало місце на останніх секундах матчу. В таких випадках забитий м'яч зараховується. Після закінчення гри футболісти обох команд вишиковуються з обох боків центральної лінії поля. Капітани дякують суддям і суперникам за проведений матч і покидають поле. Коли ж не дотримано ритуалу після закшчення мат­чу, суддя фіксує це в протоколі та рапорті змагання.

Якщо під час гри, щоб виявити переможця, потрібний додатковий час, футболистам надається перерва не більше 15 хвилин. Перед початком додаткового часу суддя повторно проводить жеребкування для вибору командами сторін поля (як на початку гри). Між першою та другою частинами додаткового часу перерва не передбачаеться, як і перед можливим пробиттям 11-метрових штрафних ударів, призначених для виявлення переможця, як­що і додатковий час закінчився безрезультатно.

9. Початок гри (правило VIII)

  Перед початком гри суддя, використовуючи монету, проводить жеребкування. Капітан, який виграв жеребкування, вибирає сторону поля або право першого удару. М'яч, установлений на позначці "центр поля", за свистком судді вводиться в гру ударом, спрямованим в бік поля суперників, які в цей час перебувають на свой половині поля, за межами цен­трального кола. Гравці іншої команди розміщуються на своїй половині поля. Вважається, що м'яч у грі, тільки після того, як його торкнувся партнер по команді. Доти гравці команди, які мають право першого уда­ру, не переступають лінії середини поля, а суперники — лінії централь­ного кола.

Гравець, який розпочинає матч, може повернути м'яч на свою полови­ну поля тільки тоді, коли його торкнувся інший гравець будь-якої коман­ди. Так само розігрується м'яч з центра поля і після забитого гола, і на початку другого тайму, але командою, котра не починала гри в першому таймі. Якщо вже на початку гри буде виявлено порушення правил, удар по м'ячу повторюється. Якщо ж гравець торкнувся м'яча двічі, тоді призначається вільний удар. Коли порушення зафіксовано в межах воротарського майданчика суперників, м'яч вводиться в гру з тієї половини воротарського майданчика, де мало місце порушення правил. Коли гра припинена і порушень правил не було, потрібно ввести м'яч у гру вкиданням спірного м'яча в тому місщ, де він був під час припинення гри. Після вкидання спірного м'яча він вважаеться у грі після торкання землі. Якщо під час вкидання суддею спірного м'яча він покине межі поля, не торкнувшись будь-якого із гравців, то вкидання слід повторити. Якщо сталося повторне порушення правил гри на початку матчу одним і тим самим гравцем, його попереджають, а потім і усувають з поля. Щоправда, в такій ситуації, на початку гри, гравця-порушника можна замінити іншим. Коли гравець відмовляється розпочати гру, суддя мусить оголосити про закінчення матчу. Спірний м'яч розігруєе суддя. Він тримає його на висоті пояса, а гравці розташовуються довольно, але так, щоб не перешкоджати вкиданню спірного м'яча. М'яч суддя вкидає у гру без свистка. Спірний м'яч призначається у випадках:

1. Травми гравця без порушення правил гри.

2. Виходу сторонніх осіб на поле під час гри.

3. Усунення глядачів з поля із-за бічних ліній і із-за воріт.

4. Пошкодження воріт, прапорців або м'яча.

5. Короткочасних атмосферних явищ.

6. Однакових одночасних порушень гравцями обох команд.

7. Пошкодження освітлення стадіону.

Перед початком матчу суддя свистком викликає команди на поле. Якщо в складі не менше семи спортсменов не виходять на поле у відповадному одязі, суддя вдруге подає сигнал свистком. Коли ж команди і тоді не вийдуть на поле, подаеться третій сигнал про закінчення гри. Навмисне зневажання судді перед початком гри зобов 'язує його відмовитися від її проведения. Символічний початок гри сторонньою особою може мати місце тільки в товариських іграх після погодження з организаторами матчу.

10. М'яч у грі і поза грою (правило IX)

Коли м'яч, що відскочив від стояка воріт, поперечини, кутового прапорця, судді, асистента судді, залишається в межах поля, він вважаеться у грі. А поза грою — якщо своєю окружністю цілком перетне 6ічну лінію або лінію воріт. Лінії, якими обмежене поле, входять до його розмірів. Гра, зупинена свистком судді, не може продовжуватися доти, доки він не дасть повторний свисток.

11. М'яч, забитий у ворота (правило X)

М'яч вважаеться забитим тільки тоді, коли всіею своею окружністю він перетне лінію воріт між двома стояками, пад поперечиною, а гравець атакуючої команди не торкнувся його рукою. Виграє команда, яка за час матчу за­била більше м'ячів. Якщо під час гри жодній із команд забити м'яч не вдалося або обидві команди забили однакову кількість м'ячів, вважаеться, що матч заканчився внічию.М'яч, спрямований у ворота і затриманий сторонньою особою, яка участі у грі не бере, до у ваги не береться. Суддя визнае гол забитим і у випадках, коли гравець команди, яка захищалася, застосовував недозволені прийоми, а м'яч все-таки лінію воріт перетнув, що фіксує тільки суддя.

  М'яч забивають безпосередньо з початкового удару, удару від воріт, штрафного удару, з подачі кутового. Гол не зараховуеться, якщо забитий безпосередньо з вільного удару, вкинутий із-за бічної лінії. Не зараховуеть­ся 1 тоді, коли м'яч перед лінією воріт втратив форму, передбачену прави­лом II.

12. Положення поза грою (правило XI)

  Гравець вважаеться в положенні поза грою, якщо під час передачі м'яча партнером перебуває ближче до лінії воріт, ніж м'яч, крім випадків:

1. Двое суперників опинилися ближче до власної лінії воріт, ніж гра­вець, якому адресована передача.

2. Гравець перебуває на власній половині поля.

3. М'яч потрапив до гравця від суперника.

4. М'яч переданий гравцеві безпосередньо ударом від воріт.

5. Під час подачі кутового.

6. Під час вкидання м'яча з-за бічної лінії.

7. Під час вкидання спорного м'яча.

Команда, гравець якої займае положения поза грою, не караеться, якщо, на думку суддів, він не впливав на гру, не перешкоджав суперникові та не намагався скористатися цією позицією. Гравець, що перебувае поза грою, караеться вільним ударом.

13. Неспортивна поведшка і недозволена гра (правило XII)

  Порушення правил вважається навмисним, коли гравець:

1. Ударить або намагається вдарити суперника.

2. Підставляє або намагається підставити ногу, нахиляється попереду або позаду суперника, щоб збити його з ніг

3. Стрибає на суперника.

4. Затримує або штовхає суперника.

5. Зупиняє, передає, ударяє м'яч рукою в межах власного штрафного майданчика (крім воротаря).

За згадану вище неспортивну поведінку та недозволену гру спортсмен карається суддею штрафним ударом з місця порушення правил. Вільним ударом гравець карається за те, що:

1. Грає небезпечно (намагається ногою вибити м'яч із рук воротаря суперників).

2. Атакує суперника правильно (плечем в плече), але не з метою заволодіти м'ячем, який в той час перебуває на недосяжній відстані (понад 2 м).

3. Навмисно перешкоджає супернику, наприклад, перебігає між ним і м'ячем без наміру заволодіти м'ячем.

4. Атакує воротаря, який тримає м'яч в руках або перешкоджає діям су­перника, перебуваючи за межами штрафного майданчика.

5. Як воротар з м'ячем в руках зробить понад чотири кроки або впустить м'яч на землю і ловить його, затримуючи гру.

Футболіст грає грубо, якщо навмисне травмуе суперника або мае намір це зробити.

Атака "підкатом", виконана з різних боків, вважаеться правиль­ною, коли бутс гравця, торкнувшись землі, зіткнувся безпосередньо з м'ячем. За неправильно виконаний "підкат" гравець карається штрафним ударом.

Атака тулубом проведена правильно, якщо виконана:

а) плечем в плече;

б) не неочікуваним і не небезпечним способом; в) на ігровій відстані (не понад 2 м від м'яча); г) з наміром заволодіти м'ячем.

Атака проведена правильно, якщо хоча б одна нога нападаючого гравця контактує із землею. Можна атакувати, штовхаючи плечем в ло­патку суперника, якщо той затупив м'яч, поверну вшися до атакуючого спиною.

Випадкове зіткнення м'яча з рукою не карається. Використання рук для прикриття обличчя та інших вразливих місць тіла від сильно і неочікувано пробитих м'ячів з близької відстані, від яких ухилитися неможливо, вважа­еться ненавмисною грою. Некоректною є навмисна гра рукою з метою припинити атаку суперника, вона карається попередженням, а у випадку зриву голевої ситуації — усуненням з поля.

Коли головна мета гравця заволодіти м'ячем, а вибр способу гри загрозливий для суперника або и самого гравця, вважають, що він грае небезпечно.

Ризикованою с і така гра, коли суперник перебуває на відстані до 2 м від м'яча, але:

а) ногу підносить дуже високо (вище стегна суперника);

б) дуже низько нахиляє голову (нижче стегна суперника);

в) виконує удар "ножицями", коли поруч перебуває суперник;

г) під час стрибка виносить ногу вбік суперника;

д) занабто високо піднімає коліно;

е) м'яч атакує прямою ногою вперед;

є) вибиває або намагається вибити м'яч з рук воротаря ногою чи голо­вою;

ж) виставленою ногою заважає воротареві вибити м'яч.

В межах штрафного майданчика воротаря атакують так, як і всіх інших гравців, а в межах воротарського майданчика — тільки тоді, коли він три­мае м'яч в руках, а його ноги — на землі (тобто, коли ще не цілком оволодів м'ячем).

Гравці, які не відходять на встановлену від м'яча відстань під час пробиття вільних, штрафних ударів, одержують попередження (жовту картку). Неспортивною поведінкою гравця на полі є:

1.Відмова виконати початковий удар, відновити гру або пробити штрафний удар.

2. Повторно неправильно виконаний початковий удар або відновлення гри після свистка судді.

3. Відмова воротаря захищати ворота під час пробиття штрафного удару.

4. Затримка м'яча або кидання в гравця будь-які предмети.

5. Навмисне неправильне виконання удару.

6. Воротар з м'ячем в руках робить білыпе чотирьох кроків або випустив м'яч на землю і ловить його повторно, після ловлі затримує м'яч в руках понад 5—6 с, за що повинен бути покараним вільним ударом з місця порушення.

Гравця усуваюуть з поля, якщо він:

1. Після попередження повторно зробив порушення, яке карається новим попередженням.

2. Самовільно покинув поле, демонструючи незадоволення рішенням судді.

3. Бурхливо протестує проти рішень судді, використовуючи вульгарні вислови.

4. Навмисне ударяє або намагається вдарити суперника чи партнера по

команді.

Гравець усувається з поля й за інші дії, які суддя кваліфікує як неспортивну поведінку.

Гравцеві, якого усувають з поля, суддя показує червону картку. Якщо той не покидав поля, суддя припиняє змагання. Покараний гравець не може брати участі в наступних іграх, поки його поведінку не розгляне колектив та Федерація футболу, яка дискваліфіковує винуватця на передбачений поло­женням змагань термін. Щоб не користуватися правилом на користь винно­го, суддя карні санкції може застосувати після закінчення ігрового епізоду.

14. Вільний та штрафний удари (правило XIII)

Вільний удар

Вільний удар здійснюється з місця порушення правил гри. Гол, забитий з вільного удару, зараховується тільки тоді, коли м'яч потрапляє у ворота після дотику іншого гравця будь-якої команди. Гравець, який виконував удар, не має права торкнутися м'яча вдруге, доки того не зробить інший футболіст.

Якщо вільний удар пробивається зі штрафного майданчика, то всі гравці команди суперника мають перебувати за його межами і на відстані не ближче, ніж 9,15 м від м'яча. М'яч вважається у грі, коли покине межі штрафного майданчика. Якщо ці вимоги гравцями порушуються, удар потрібно повторити. Коли вільний удар виконується з-за штрафного майдан­чика, гравці команди, яка захищається, зобов'язані перебувати від м'яча на відстані не ближче, ніж 9,15м. Під час виконання вільного удару нерухомий м'яч розігрується через іншого гравця будь-якої команди. Вільний удар із воротарського майданчика пробивають довільно, з будь-якого місця тіеї половини, де гравець провинився.

Про виконання вільного удару суддя сигналізує піднявши руку вгору і тримаючи її доти, доки не буде здійснено удар та інший гравець не торкнеться м'яча або доки м'яч не вийде за межі поля. Якщо гравці команди, до якого спрямовано вільний удар, не відходять від м'яча на встановлену пра­вилами гри відстань, вони мають бути покарані.

Вільний удар виконується за провину, зроблену гравцем, коли м'яч перебуває у грі. Однак бувають випадки, коли м'яч десь в іншому місці. Суддя може дозволити здійснити вільний удар і без свистка. Невикористана вимога відстані від м'яча не може бути причиною повторення удару.

Коли гравець вимагає відсунути гравців суперника на відстань вимог правил гри, це мусить зробити суддя і тільки після того дати дозвіл на ви­конання удару. Якщо гравці команди, яка захищається, не відходять на встановлену відстань, суддя попереджає одного із них за неспортивну поведінку, а удар повторюють. Коли гравець пробиває вільний удар з-поза меж штрафного майданчика в свої ворота, тоді призначається кутовий удар (якщо до м'яча ніхто не доторкнувся), а коли такого удару по во­ротах завдає футболист команди суперників, м'яч вводиться в гру ударом від воріт.

Штрафний удар

М'яч, забитий безпосередньо у ворота покараної команди при штрафно­му ударі, зараховується.

Під час виконання гравцем штрафного удару зі свого штрафного май­данчика, всі гравці протилежної команди мають бути за межами цього май­данчика на відстані 9,15м від м'яча доти, доки м'яч не покине його межі. Після удару м'яч увійде в гру після того, як опиниться за межами штрафно­го майданчика.

Воротар не може торкатися м'яча руками, якщо до нього останнім до­торкнувся гравець команди, до якої наложить воротар. Якщо м'яч безпосе­редньо після штрафного удару не покине межі штрафного майданчика, удар повторюється.

Якщо штрафний удар виконується з-поза меж штрафного майданчика, всі гравці протилежної команди мусять перебувати на відстані 9,15м від м'яча доти, доки він увійде у гру. Такої відстані не дотримуються тільки у випадках, якщо доводиться розташовуватися на лінії (між стояками).

Якщо будь-хто із гравців протилежної команди увійде до штрафного май­данчика до удару або опиниться ближче до м'яча, ніж 9,15 м, суддя затримує виконання удару доти, доки всі умови цього правила не будуть виконані.

Під час виконання штрафного удару м'яч лежить нерухомо. Гравець, виконавши удар, не торкається його повторно доти, доки цього не зробить хтось інший.

Визначаючи місце виконання штрафного удару, дотримуються таких умов:

1. Будь-який штрафний удар, призначений за порушення, скоені гравцями команди, яка атакувала в межах воротарського майданчика, вико­нується з будь-якого Місця тієї половини воротарського майданчика, де мало місце порушення.

2. Якщо гравець, виконуючи штрафний удар, торкнється м'яча пов­торно раніше від інших гравців, то протилежна команда здобуде право на виконання вільного удару з місця, де відбувся повторний дотик.

3. Гравець, який навмисне не відходить на визначену відстань під час виконання штрафного удару, одержує попередження, а якщо неодно­разово допускає це порушення — усувасться з поля. Будь-яка спроба завадити виконанню штрафного удару сприймається суддею як недисциплінована поведінка (як і вистрибування, розмахування рука­ми, щоб відвернути увагу суперника), за що порушник одержує по­передження.

15. 11-метровий штрафний удар (правило XIV)

Якщо футболіст порушив правила гри в межах свого штрафного майданчика, команда суперників дістає право на виконання 11-метрового удару.

Всі гравці, крім воротаря, і той, що виконує удар з 11-метровоУ позначки, перебувають за межами штрафного майданчика на відстані 9,15м від м'яча. Воротар до і під час удару може пересуватися по лінії воріт (між бічними стояками). Удар спрямовано вперед, але можна і розіграти м'яч з одним із партнерів, тільки не назад або вбік. М'яч, забитий у ворота безпосередньо із штрафного удару, зараховується.

Для виконання 11-метрового штрафного удару час першої чи другої половини гри подовжується. Якщо 11-метровий удар виконується за подовженого часу (в першій або другій половині) і м'яч після торкання воротарем руками влітає у ворота, гол зараховується.

За кожне порушення цих правил гри футболістами команди, що захищається, а гол не забито, удар повторюється. Коли ці правила порушує гравець команди, що атакує, крім виконавця удару, забитий гол не зарахо­вується, а удар повторюється.

Коли виконувати удар перешкоджають гравці команди суперників, його повторюють.

Якщо після подачі свистка суддя виявив будь-які порушення правил в розташуванні гравців, він дає можливість виконати удар. Залежно від того, забито гол чи ні, суддя вирішує, чи порушення мало місце з боку гравця команди, що атакуе або захищається, зараховує гол або призначає повторне виконання удару.

Під час виконання штрафного удару воротар стоїть обличчям до поля, м'яч нерухомий. Суддя має бачити, хто із гравців здійснюватиме удар.

У випадках передачі м'яча назад під час виконання 11-метрового удару суддя попереджає гравця, а гру поновлюють вільним ударом гравці команди-суперниці.

Перед виконанням 11-метрового штрафного удару, воротаря можна замінити польовим гравцем, але про це слід повідомити суддю, а гравець, який заступатиме воротаря мусить змінити одяг. Якщо воротар відмовляється захищати ворота під час 11-метрового штрафного удару, суддя його попереджає, а після повторної відмови усуває з поля. Іншого воротаря (замисть того, якого усунуто з поля) призначає капітан команди. Коли ж призначений капітаном гравець відмовляється захищати ворота, суддя оголошує закінчення гри.

Під час виконання штрафних ударів з-поза меж штрафного майданчика всі гравці команди, яка захищається, розташовуються на відстані 9,15 від м'яча.

16. Укидання м'яча в гру з-за бічної лінії поля (правило XV)

М'яч уводиться в гру вкиданням із-за бічної лінії у випадках, коли він перегнув бічну лінію по землі або в повітрі. Якщо останнім м'яча торкнувся футболіст команди, яка захищалась, то вводитиме м'яч у гру із-за бічної лінії гравець атакуючої команди і навпаки. М'яч уводиться в гру з місця, де він перетнув бічну лінію. М'яч укидають обома руками, замах­нувшись з-за голови. Вважаеться, що він у грі лише тоді, коли опиниться в межах поля. Гравець, який його кидав, може грати ним тільки після передачі іншого гравця (своії команди або команди суперника). Вкидають м'яч у гру стоячи обличчям до поля.

М'яч, укинутий із-за бічної лінії безпосередньо у ворота, не зараховується. Правила гри дозволяють укидати м'яч із-за бічної лнії з місця і з розгону, але з відстані, що не перевищує 1 м від лінії. Гравцям у полі заборонено перешкоджати футболістові, який укидає м'яч у гру. Якщо після вкидання м'яч торкнувся землі перед бічною лінією і вкотився в поле, вкидання слід повторити, а коли після вкидання з-за бічної лінії м'яч влетить у власні ворота і ніхто його не торкнувся, гра відновлюється пробиваниям кутового удару. У випадках, коли м'яч із-за бічної лінії влетить у ворота суперника, він уводиться в гру ударом від воріт.

17. Удар від воріт (правило XVI)

Якщо м'яч повною своєю окружністю по землі або в повітрі перетне лінію воріт, крім лінії між двома стояками і поперечиною воріт, а останнім його торкнеться гравець команди, що атакує, суддя дає команду ввести його в гру ударом від воріт, який виконує будь-хто із гравців ко­манди, що захищається. М'яч для удару від воріт ставиться довільно на будь-яке місце воротарського майданчика (незалежно від того, з якого боку воріт м'яч перетнув лінію воріт). Після удару від воріт, м'яч вва­жаеться у грі тільки після того, як покине межі штрафного майданчика. Якщо це правило порушено, удар повторюється. Гравець, який виконує удар від воріт, може торкнутися м'яча повторно тільки після дотику його іншим гравцем команди. Під час удару від воріт ніхто із гравців коман­ди, що атакує, не може перебувати в межах штрафного майданчика. Ко­ли ж гравець команди, яка виконує удар від воріт, торкнеться м'яча в ме­жах штрафного майданчика, суддя дає команду повторити вільний удар.

Трапляється, що після удару від воріт м'яч знову поверне в межі штраф­ного майданчика і один із гравців, крім воротаря, упіймає його руками, суддя призначає 11-метровий штарфний удар, але вже не за повторне торкання м'яча, а за гру руками. Якщо після удару від воріт м'яч перетне лінію воріт за межами штрафного майданчика, призначається кутовий удар.

18. Кутовий удар (правило XVII)

Якщо м'яч повною своєю окружністю по землі або в повітрі перетне лінію воріт (за винятком площі, окресленої боковими стояками і поперечиною воріт, після того, як останнім його торкнеться гравець команди, яка обороняється, суддя призначає кутовий удар, що виконує один із гравців команди, яка атакує з місця кутового удару тієї половини лінії воріт, яку перетнув м'яч (справа або зліва від воріт). М'яч, забитий безпосередньо з кутового удару, зараховується. Під час виконання кутового удару всі гравці команди, яка захищається, перебувають на відстані 9,15 м від м'яча. Кутовий удар завдається по нерухомому м'ячу. Ставиться він на будь-яке місце в секторі подачі. Якщо після удару м'яч по землі або в повітрі перетне лінію воріт і знову повернеться на поле, гра припиняється і призначається удар від воріт.

Правила виконання серії штрафних 11-метрових ударів під час визначення переможця у грі, що з додатковим часом закінчилася внічию.

Якщо проведений матч з додатковим часом закінчився внічию, суддя призначає серію штрафних 11-метрових ударів. За допомогою монети суддя проводить жеребкування і команда, капітан якої виграв, перша завдає удар. Команди виконують по п'ять ударів почергово (один удар завдає одна команда, наступний — друга). Якщо результат і надалі залишається нічийним, гравці продовжують пробивати 11 -метрові удари в тій самій послідовності, доки якась із команд не матиме переваги в забитих м'ячах після однакової кількості виконаних ударів, що і робить її переможцем. 3дійснюють 11-метрові удари тільки футболісти, які брали участь у грі (перебували на полі і не були замінені під час матчу). Травмованого воротаря заступає запасний, якщо команда не вичерпала ліміту замін. Кожен окремий удар завдає інший футболіст. Коли усі гравці виконали по одному удару, а рахунок залишився нічийний, кожен з них робить те саме вдруге. Всі гравці, крім воротарів і того, хто здійснює удар, мусять перебувати в центральному колі поля.

У випадку пошкодження електроосвітлення до закінчення ударів, рахунок матчу може визначатися шляхом проведения жеребкування монетою.

Класифікація та загальна характеристика легкоатлетичних вправ

   Назва «легка атлетика» – умовна, базується на зовнішній легкості виконан-ня легкоатлетичних вправ. У деяких країнах (США, Англія, Нова Зеландія, Франція, країни Південної Америки) легку атлетику називають «атлетикою» чи «вправами на доріжці та полі».
Стародавнє грецьке слово «атлетика» у перекладі на українську мову – боротьба, вправа. У Стародавній Греції атлетами називали тих, хто змагався в силі та спритності.
Легка атлетика – вид спорту, який об’єднує такі спортивні вправи: ходьбу, біг, стрибки, метання та багатоборства. У кожній з цих спортивних вправ є свої різновиди і варіанти. Правилами змагань визначені дистанції та умови змагань для чоловіків, жінок, спортсменів різних вікових груп. Широке використання легкоатлетичних вправ особливо необхідне в юному віці, оскільки вони сприя-ють підвищенню функціональних можливостей організму, забезпеченню високої працездатності, успішному вирішенню освітніх, оздоровчих і виховних завдань.
Ходьба – звичайний спосіб пересування людини, ефективна фізична вправа для людей різного віку. При систематичних заняттях ходьбою активізується діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, підвищується обмін речовин, розвивається витривалість.
 Спортивна ходьба відрізняється від звичайної своєрідною технікою, яка за-безпечує значну швидкість і економічність рухів. Спортивна ходьба сприяє ви-хованню таких цінних якостей, як наполегливість, воля, стійкість, вміння пере-борювати труднощі, боротися з втомою, яка виникає у процесі тривалих змагань.
 Змагання з ходьби проводяться як на доріжках стадіону, так і на пересічній місцевості на дистанціях 3, 5, 10, 15, 20, 30, 50 км. Також проводяться змагання годинної та двохгодинної ходьби на стадіоні. Учасники змагань зі спортивної ходьби зобов’язані дотримуватись певних правил, головне з яких – постійний контакт спортсмена з доріжкою (опора однією чи обома ступнями). При виник-ненні безопорного положення, коли фактично спортсмен переходить на біг, суд-ді знімають його із змагань.
 Біг – основний вид легкої атлетики. Бігові види є основою всіх змагань у легкій атлетиці. Крім того, біг являється складовою частиною багатьох легкоат-летичних вправ, таких як стрибки у довжину, висоту, з жердиною та потрійним, метання списа, гранати, м’яча.
 Біг, у залежності від його характеру, по-різному впливає на організм люди-ни. Повільний, довготривалий біг у лісі має оздоровче значення. Швидкий, спринтерський біг сприяє розвитку швидкісно-силових якостей; біг на середні та довгі дистанції розвиває витривалість; бар’єрний біг – спритність, високу коор-динацію рухів. У процесі занять бігом виховуються вольові якості, вміння розра-ховувати свої сили, вміння долати перешкоди. Змагання з бігу завжди виклика-ють велику зацікавленість у глядачів, і тому являються одним із кращих засобів пропаганди фізичної культури та спорту.
 Розрізняють декілька різновидів бігу: гладкий (по доріжках стадіону), по пересічній місцевості (крос), з бар’єрами та іншими штучними перешкодами, естафетний біг. У свою чергу, складовими гладкого бігу є біг на короткі (від 30 м до 400 м), середні (від 500 м до 2000 м) та довгі (від 3000 м до 10000 м) дистан-ції, тривалий біг на 20 км, 25 км, 30 км, годинний, двохгодинний і марафонський біг (42 км 195 м). Крос проводиться на дистанціях до 15 км, а також на різні дис-танції до 30 км. Бар’єрний біг відбувається на доріжці стадіону (дистанції від 50 м до 400 м). Біг з перешкодами (дистанції 1500 м, 2000 м і 3000 м). Естафет-ний біг розрізняється в залежності від довжини та кількості етапів. Він може проводитись на короткі (4×60 м, 4×100 м, 4×200 м, 4×300 м, 4×400 м), на середні (3×800 м, 4×800 м, 10×1000 м, 4×1500 м) і на змішані дистанції (400 м + 300 м + +200м+100м, або 100м+200м+300м+400м, або 800м+400м+200м+100 м тощо).
  Стрибки характеризуються короткочасними, але максимальними нервово-м’язовими зусиллями. Легкоатлетичні стрибки розвивають швидкість, силу, спритність, сприяють вихованню сміливості. Це найкращі вправи для зміцнення м’язів ніг, тулуба, вдосконалення вміння володіти своїм тілом і концентрувати зусилля.
 За своїм призначенням стрибки розподіляються на два види: 1) вертикальні
– стрибок у висоту та стрибок з жердиною; 2) горизонтальні – стрибок у довжи-ну та потрійний стрибок. Крім стрибків з розбігу на тренуваннях використову-ються стрибки з місця у висоту, довжину та потрійний стрибок.
Стрибки виконуються різними способами. Так, стрибати у довжину можна способом «зігнувши ноги», «прогнувшись» або «ножицями», а у висоту – «пере-ступанням», «перекатом», «хвилею», «перекидним», «фосбері-флоп».
Потрійний стрибок складається зі «скоку», «кроку» та «стрибка», які вико-нуються послідовно. Стрибок із жердиною здійснюється за допомогою жердини.
Метання – фізичні вправи швидкісно-силового характеру, метою яких є пе-реміщення легкоатлетичного снаряда в просторі на якомога більшу відстань. Метання характеризуються міцними, короткочасними (вибуховими) зусиллями, у яких задіяні різні групи м’язів: рук, ніг, плечового поясу та тулуба. Метання розвивають силу, швидкість, координацію рухів.
В залежності від способу виконання легкоатлетичні метання розподіляють на три види: 1) кидком із-за голови (спис, граната); 2) з поворотом (диск, ядро, молот); 3) поштовхом (ядро).
 Багатоборства обґрунтовано вважаються найбільш складними видами лег-кої атлетики, оскільки вимагають від спортсменів різнобічної загальної та спеці-альної фізичної, технічної, тактичної та психологічної підготовленості. Багато-борства складаються з різних видів бігу, стрибків і метань. На сьогоднішній час найбільше розповсюдження отримали: п’ятиборство та семиборство для жінок; десятиборство, семиборство та п’ятиборство для чоловіків; триборство, чотири-борство та п’ятиборство для хлопчиків, дівчат, дітей середнього шкільного віку; від триборства до десятиборства для юнаків старшого віку; для дівчат старшого віку – різні багатоборства, починаючи з триборства і закінчуючи семиборством. Результати в багатоборствах визначаються за спеціальними таблицями очок.
 Сучасна програма Олімпійських ігор включає 46 видів змагань з легкої ат-летики (24 для чоловіків і 22 для жінок): біг 100 м, 200 м, 400 м, 800 м, 1500 м, 5000 м, 10000 м; марафонський біг 42 км 195 м; біг 100 м, 110 м і 400 м з бар’єра-ми; біг 3000 м з перешкодами; естафетний біг 4×100 м і 4×400 м; спортивну ходьбу на 20 км і 50 км; стрибки з жердиною, у висоту, у довжину, потрійний; штовхання ядра, метання диска, молота, списа; семиборство, десятиборство.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ

Важко назвати вид спорту, який мав би таку багату подіями історію, як легка атлетика. Біг, стрибки та метання з’явилися разом з людиною, були тісно пов’язані з її працею, побутом. Тому основою перших ігор, розваг, а потім і змагань у всіх народів стали саме легкоатлетичні вправи.

2.1. Легка атлетика в стародавні часи

 Археологічні розкопки, наскальні малюнки та стародавні манускрипти свідчать про те, що за багато віків до нашої ери змагання з легкої атлетики проводи-лися деякими народами Азії та Африки. Змагання зі швидкісного бігу були відо-мі як у Стародавньому Єгипті, так і в багатьох країнах Близького та Далекого Сходу.
 Великої популярності легкоатлетичний спорт досяг у Стародавній Греції. Причиною проведення спортивних змагань у цій країні було те, що багаточисельні війни вимагали наявності сильних і спритних людей. Тому, в містечку Олімпія, біля підніжжя пагорба Кроноса, де знаходився славнозвісний храм Зевса, стали проводитися загальнонаціональні змагання, які отримали назву Олімпійських ігор.
 На Олімпійські ігри збиралася величезна кількість людей із різних міст Гре-ції. Про значення та популярність цього спортивного свята свідчить той факт, що під час Олімпіад по всій країні припинялися війни.
 Перша відома нам Олімпіада відбулася в 776 році до н. е. До програми було включено біг на один стадій (192,27 м), чи, як його тоді називали, «дромос». На ХІV Олімпіаді було включено подвійний біг, чи «діаулос», а на ХV Іграх біг на довгу дистанцію – «долікос» (24 стадія). У 708 році до н. е. на ХVІІІ Олімпіаді спортсмени почали змагатися у п’ятиборстві (пентатлоні), яке включало біг, метання списа, диска, стрибки в довжину та боротьбу.
 Таким чином, у Стародавній Греції культивувалися майже всі види легкої атлетики. У підготовці спортсменів до змагань греки наблизилися до нашого часу. Так, вони виконували різні підготовчі вправи, які нагадували сучасні бі-гові, практикували біг по воді та піску. Старт у бігу надавався за сигналом, і спортсмен, який робив фальстарт, суворо карався. Бігуни на старті для упору ніг використовували спеціальну плиту (балбис). Кожний спортсмен біг по окремій доріжці, і для визначення переможця проводилися попередні та фінальні забіги.
 Своєрідно проводилися стрибки в довжину. Учасники Олімпійських ігор розбігалися як у наш час, але стрибали з гантелями в руках, вага яких коливалася від 1,5 до 4,5 кг. Греки метали спис і диск вагою від 3 до 5,7 кг.
 Поступово олімпійські ідеї розповсюдилися і в інші країни. Важливою та постійною умовою для допуску до Олімпійських ігор була обов’язкова десятимісячна підготовка на батьківщині атлетів й інтенсивне тридцятиденне тренування
Греції перед початком ігор. Під керівництвом досвідчених тренерів, «гімнас-тів», атлети серйозно та наполегливо готувалися до Олімпійських ігор. Тренери
користувалися великою повагою і при перемозі їх вихованців у Олімпії встановлювались статуї тренерів, на їх честь складались урочисті пісні.
 Нагородження переможця Олімпійських ігор було справою всього міста, де він проживав. Місто, навіть саме маленьке, зустрічало переможця з такою роз-кішшю, з якою зазвичай зустрічали лише полководців чи царів після перемоги. І старий, і малий виходили на вулиці, щоб побачити сина міста, який тепер став знаменитим і великим. Іноді, для тріумфального проходження на честь перемо-жця, в міській стіні пробивали проходи, щоб таким чином показати, що місто, в якому проживають такі видатні люди, не має потреби в стінах. Переможець у пурпурному одязі проїжджав у парадній колісниці по вулицях міста, його осипа-ли квітами й супроводжували аплодисментами. Переможця прославляли у вір-шах і піснях, йому надавали пільги – безкоштовне харчування протягом усього життя, звільняли від податків, надавали безкоштовне місце в театрі, а також на-городжували цінними подарунками.
 Велика популярність Олімпійських ігор, високі досягнення, які демонстру-вали атлети, пояснюється всім укладом життя, системою фізичного виховання, яка існувала в Стародавній Греції. У Спарті фізичне виховання носило приклад-ний, військовозобов’язуючий характер. Тільки виховуючи сильних загартованих воїнів, спартанці могли протистояти своїм багаточисельним ворогам. Уже з семи років діти спартанців виховувалися у громадських школах, де головна увага приділялася фізичній підготовці.
 По-іншому будувалася виховна система в Афінах, де поряд з фізичною культурою широко розвивалися науки та мистецтво. Виховна система в Афінах від-кривала великий простір для різнобічного розвитку особистості. Ось чому стародавні греки були добре підготовлені до участі в Олімпійських іграх, уміли й лю-били не тільки змагатися, але й демонструвати свій високий інтелект. Захоплення стародавніх греків спортом взагалі, та легкою атлетикою зокрема, знайшло своє відображення в багатьох архітектурних, скульптурних і літературних пам’ятках.
393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втра-тою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному,на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри.

2.2. Подальший розвиток легкої атлетики

В середні віки елементи легкої атлетики збереглися лише в іграх і розвагах деяких народів. Представники спеціальних професій, як, наприклад, скороходи чи гінці, змагалися з ходьби й бігу, а скоморохи – в метаннях і стрибках. Лише у ХVІІІ ст. біг, стрибки та метання починають відроджуватись у деяких системах фізичного виховання.
 Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики розпочинається з 1837 року змаганнями з бігу на 2 км учнів коледжу міста Регбі (Англія). Після цього такі змагання почали проводити і в інших навчальних закладах Англії. З часом у програму змагань почали включати біг на короткі дистанції, біг з переш-кодами, метання, а з 1851 року – стрибки в довжину та висоту з розбігу. У 1864 році між університетами Оксфорда та Кембриджа були проведені перші змаган-ня, які стали в подальшому щорічними.
 Важливими етапами розвитку легкої атлетики було створення в 1865 році Лондонського атлетичного клубу, а в 1880 році – Національної легкоатлетичної асоціації, яка об’єднала всі легкоатлетичні організації Англії. У 1866 році вперше відбулася національна першість Англії.
 Дещо пізніше легкоатлетичний спорт почав розвиватися в США. Особливо популярні були змагання з бігу. Так, відомо, що американець Ч. Роуелл за 12 го-дин пробіг 144 км 64 м. У 1868 році в Нью-Йорку був створений легкоатлетич-ний клуб, а в 1875 році – Університетський легкоатлетичний союз і Національна легкоатлетична асоціація. Перший чемпіонат США з легкої атлетики відбувся в 1875 році.
 Суттєвим стимулом для подальшого розвитку спорту, в тому числі й легкої атлетики, стало відновлення Олімпійських ігор.
 Організація перших міжнародних Олімпійських ігор сучасності пов’язана з ім’ям французького педагога та громадського діяча П’єра де Кубертена, який вважав, що Олімпійські ігри сприятимуть зміцненню дружніх стосунків і миру між країнами. Саме це відображає Олімпійський прапор із п’ятьма сплетеними кільцями, які символізують п’ять континентів.
 За ініціативою Кубертена в 1894 році в Парижі відбувся Міжнародний лег-коатлетичний конгрес. На його відкритті в актовому залі Сорбони були присутні делегати 34 країн, у тому числі й наш земляк (виходець із Полтави) О. Д. Бутов-ський. На конгресі прийнято рішення про відновлення Олімпійських ігор і про-ведення першої Олімпіади в 1896 році в Греції. На цьому ж засіданні конгресу було створено Міжнародний Олімпійський комітет (МОК), до складу якого об-рали О. Д. Бутовського.
В період з 1896 р. і до теперішнього часу проведено 30 Олімпійських ігор (Ігри 1916 р. в Берліні, 1940 р. в Токіо та 1944 р. в Хельсінкі не відбулися через війни). До 1928 р. в Олімпійських іграх брали участь лише чоловіки, а з 1928 р. МОК дозволив брати участь і жінкам.
 Легка атлетика завжди була найпопулярнішим видом спорту у програмі Олімпійських ігор. Вона збирала найбільшу кількість учасників і глядачів. Учас-никами І Олімпійських ігор у Афінах були лише 59 атлетів із 8 країн. Вони зма-галися в 12 видах легкої атлетики: у бігу на 100, 400, 800 і 1500 м, марафоні, бігу на 100 м з бар’єрами; стрибках у висоту, довжину, з жердиною і потрійному стрибку, штовханні ядра і метанні диска. На старт вийшли 59 легкоатлетів-чоловіків з 8 країн. Першим переможцем Олімпійських ігор став американець Дж. Конноллі, який виграв змагання у потрійному стрибку. Головною подією Олімпіади став біг класичною трасою Марафон – Афіни (42,195 км). З тих 25 спортсменів, що стартували, фінішували лише 7, а переможець пробігу – грек С. Луїс – став національним героєм.
 Серед володарів перших золотих олімпійських нагород були представники тільки трьох країн: США, Австралії та Греції.
 Програма змагань легкоатлетів на II Олімпійських іграх 1900 р. у Парижі була збільшена вдвічі і включала вже 24 види. До них, поряд з класичними, – біг на 200 м, 400 м з бар’єрами, метання молота – ввійшли й такі види, як біг на 60 м,
200 м з бар’єрами, 2500, 4000 і 5000 м з перешкодами, стрибки з місця і навіть перетягування канату; дистанція бар’єрного бігу збільшилась від 100 до 110 м.
 Майже в кожну Олімпіаду вносилися зміни до програми змагань легкоатле-тів. Одні види, що були створені штучно і тому не мали великої популярності, швидко зникали, інші – широко розповсюджені – залишались у програмі, а пра-вила їх удосконалювались.
 На Іграх 1904 р. у Сент-Луїсі (США) до програми змагань було включено легкоатлетичне багатоборство. Це було десятиборство, до складу якого входили спортивна ходьба і метання молота. Чотири роки потому легкоатлети стали зма-гатися за олімпійські нагороди у спортивній ходьбі (дві дистанції) і метанні спи-са (два способи). Любителі античної старовини домоглися того, щоб метальники диска і списа змагалися у двох видах, метаючи прилади сучасним і грецьким способами.
 Наступним кроком щодо удосконалення олімпійської легкоатлетичної про-грами стали Ігри 1912 р., що відбулися у столиці Швеції Стокгольмі. Програма олімпійських стартів легкоатлетів багато в чому наблизилася до сучасної. До неї, щоправда, ще не входили стрибки з місця, п’ятиборство, а результати метальни-ків визначались як звичайним способом, так і за сумою спроб з двох рук, але з’явилися біг на 5000 і 10000 м, естафетний біг 4×100 і 4×400 м. До програми десятиборства входили в основному уже ті види, з яких змагаються і зараз, хоча самі змагання проводилися протягом трьох днів.
 В 1920 р. до програми змагань легкоатлетів-чоловіків було включено біг на 3000 м з перешкодами і повернувся біг на 400 м з бар’єрами. В 1932 р. з’явилася спортивна ходьба на 50 км. Нарешті у 1956 р. відбулася остання на сьогоднішній день зміна: дистанція спортивної ходьби з 10 км збільшилась до 20 км. З того часу статус «олімпійський» мають 24 легкоатлетичні види.
 Якщо програма змагань чоловіків була розроблена майже 100 років тому, то програма жіночих змагань постійно удосконалюється. Вперше легкоатлетки взя-ли участь в Олімпійських іграх 1928 р. в Амстердамі. Стартували вони лише в п’ятьох видах: бігу на 100 і 800 м, естафетному бігу 4×100 м, стрибках у висоту і метанні диска. На наступних Іграх кількість видів збільшилась до 7 за рахунок бар’єрного бігу на 80 м і метання списа. На Іграх 1948 р. були введені біг на 200 м, стрибки в довжину і штовхання ядра, 1964 р. – біг на 400 м і п’ятиборство, 1972 р. – біг на 1500 м і естафетний біг 4×400 м, а дистанція бар’єрного бігу збільшилась з 80 до 100 м.
 Після Олімпіади 1980 р. на зміну п’ятиборству прийшло семиборство. На Іграх 1996 р. жінки змагалися вже у 20 видах легкої атлетики, а на літньому чем-піонаті світу 1999 р. і Олімпіаді в Сіднеї (2000 р.) жінки почали змагатися в стрибках з жердиною і метанні молота. Починаючи з чемпіонату світу 2005 р. жінки розігрують медалі і з бігу на 3000 м з перешкодами (стипль-чез), вид, який також може в недалекому майбутньому стати «олімпійським».
 Отже, у програмі жіночих олімпійських змагань з легкої атлетики постійно з’являються нові види.
1912 р. була заснована Міжнародна легкоатлетична федерація, яка на сьо-годні об’єднує більше 170 національних федерацій. Починаючи з 1983 р. Міжна-родна легкоатлетична федерація почала організовувати чемпіонати світу.
Чемпіонати Європи почали проводитись з 1934 р. До календаря міжнарод-них змагань також включено: чемпіонати світу в приміщенні (раз на два роки); Кубки світу (раз на чотири роки); Кубки Європи для чоловічих і жіночих команд (раз на два роки); чемпіонати Європи в приміщенні (щорічно). Перелік змагань з легкої атлетики різного рівня постійно розширюється, проводяться змагання се-ред різних вікових груп спортсменів (табл. 1).
Таблиця 1.
Перелік основних офіційних змагань з легкої атлетики

Світ
Всесвітня гімназіада
Всесвітня універсіада
Кубок світу
Кубок світу з бігу на 100 км
Кубок світу зі спортивної ходьби
Міжнародні змагання «Golden League»
Міжнародні змагання «Grand Prix»
Олімпійські ігри
Першість світу з 24-годинного бігу
Чемпіонат світу
Чемпіонат світу з бігу по шосе
Чемпіонат світу з кросу
Чемпіонат світу з напівмарафону
Чемпіонат світу серед ветеранів
Чемпіонат світу серед ветеранів
(біг і спортивна ходьба)
Чемпіонат світу серед ветеранів
у приміщенні
Чемпіонат світу серед юнаків і дівчат
Чемпіонат світу серед юніорів
Чемпіонат світу в приміщенні
Чемпіонат світу в приміщенні серед юніорів Європа
Зимовий Кубок Європи з метань
Кубок Європи
Кубок Європи з багатоборства
Кубок Європи з бігу на 10000 м
Кубок Європи зі спортивної ходьби
Кубок Європи у приміщенні
Чемпіонат Європи
Чемпіонат Європи з гірського бігу
Чемпіонат Європи з кросу
Чемпіонат Європи серед ветеранів
Чемпіонат Європи серед молоді
Чемпіонат Європи серед поліцейських
Чемпіонат Європи серед юніорів
Чемпіонат Європи у приміщенні
Чемпіонат Європи у приміщенні серед
ветеранів
Європейський фестиваль серед юнаків
і дівчат

Україна
Всеукраїнські літні молодіжні ігри
Всеукраїнські літні спортивні ігри
Всеукраїнські літні юнацькі ігри
Зимовий чемпіонат України з кросу
Зимовий чемпіонат України з метань
Зимовий чемпіонат України зі спортивної
ходьби
Кубок України
Кубок України з багатоборства
Кубок України з метань
Кубок України зі спортивної ходьби
Кубок України у приміщенні
Першість України з бігу по шосе
Першість України серед команд ДСТ
(юнаки і дівчата)
Чемпіонат України
Чемпіонат України з багатоборства
Чемпіонат України з гірського бігу
Чемпіонат України з естафетного бігу
у приміщенні
Чемпіонат України з кросу
Чемпіонат України з марафонського бігу

Чемпіонат України зі спортивної ходьби
Чемпіонат України серед ветеранів
Чемпіонат України серед молоді

Чемпіонат України серед юнаків і дівчат
Чемпіонат України серед юніорів
Чемпіонат України у приміщенні
Чемпіонат України у приміщенні серед
ветеранів
Чемпіонат України у приміщенні серед
молоді
Чемпіонат України у приміщенні серед
юнаків і дівчат
Чемпіонат України у приміщенні серед
юніорів
Виникнення легкої атлетики у Росії та Україні пов’язане з організацією в 1888 р. спортивного гуртка в Тярлове, біля Петербурга. Вперше чемпіонат Росії з легкої атлетики був проведений у 1908 р. У ньому взяли участь біля 50 спортсменів.
1911 р. була створена Всеросійська спілка любителів легкої атлетики, яка об’єднала біля 20 спортивних спілок Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Мелітополя, Риги та інших міст.
 Незважаючи на погані умови проведення змагань, деякі українські спорт-смени, в основному кияни, демонстрували високі на той час результати. До їх числа можна віднести бігуна на 400 м А. Фукса, Н. Попову (100 м, стрибки у ви-соту та довжину), В. Рожкову (штовхання ядра, метання списа) та ін.
10-18 серпня 1921 р. в Харкові була проведена перша Всеукраїнська олімпіа-да з легкої атлетики. У змаганнях брали участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені основи для розвитку всіх видів легкої атлети-ки. Спортивні зв’язки України з іншими країнами були започатковані в 1924 р., коли українські спортсмени вперше зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінлян-дії. Глибокий слід у історії української легкої атлетики залишили В. Калина, М. Підгаєцький, О. Безруков, В. Кожушко, Т. Васіна, Л. Губенко, Г. Спиридоно-ва. У тридцятих роках прославились З. Синицька, З. Синицький, М. Виставкін, О. Канакі, Г. Раєвський, Г. Артамонов, З. Борисова, І. Давиденко, В. Сидорко.
 Подальший розвиток легкої атлетики став можливим не тільки у зв’язку з підвищенням якості тренування, але й у результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і спорту. Так, у цей час публікуються книги Б. Громова «Посібник з легкої атлетики», В. Гориневського «Наукові основи спортивного тренування», Г. Бирзина «Сутність тренування». Саме в цей період були зроблені перші спроби організації тренування протягом усього року, вве-дення трьохетапної періодизації. Отримують подальший розвиток ідеї цілісності та єдності навчально-тренувального процесу, взаємозв’язку загальної та спеці-альної фізичної підготовки легкоатлетів. У 1938 р. відбулася перша Всесоюзна конференція тренерів з легкої атлетики, на якій була представлена доповідь про-фесора А. М. Крестовнікова «Основні принципи тренування легкоатлетів». У цей час з’являється і перший підручник з легкої атлетики.
В навчальних і дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування, готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. У 1932 р. в книзі «Зимова підготовка легкоатлетів» О. Іва-нов і Б. Єргін виклали досвід навчання і тренування з видів легкої атлетики.
  Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли навча-льно-тренувальні збори. У цей час поступово зникає подвійна спеціалізація і принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає домінуючим.
1933–1934 роках спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові змагання з легкої атлетики, у зв’язку з чим і виникло питання про необ-хідність будівництва легкоатлетичних манежів.
 Річний обсяг тренування в цей період досягає 400–500 годин. У 1935 р. уче-ні (А. М. Крестовніков зі співробітниками) вперше взяли участь у тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (В. В. Стрєльцов, 1935). Публіку-ються багато науково-методичних робіт, присвячених різним питанням спортив-ного тренування: основам методики тренування (Б. Взоров, 1936), особливостям тренування в різні періоди (І. І. Гребєнщиков, 1937; А. Тер-Ованесян, 1937), під-готовці спортсмена до фізичних навантажень (Г. В. Васильєв, 1938; М. Я. Горкін, 1938), всебічному тренуванню (Г. В. Васильєв, 1938; В. М. Д’ячков, 1940), за-гальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета (В. С. Клименко, 1939), плануванню багаторічного тренування легкоатлетів (Ю. Гринаковський, 1938), тренуванню в зимовий період (Д. П. Марков, 1938), перехідному періоду трену-вання (В. М. Д’ячков, 1938) та ін.
 В спортивній практиці 1937–1941 років для багатьох провідних спортсменів було значно збільшено обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5–6 разів на тиждень, іноді вони проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним.
 Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами, спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, роб-ляться спроби застосовувати в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важ-кі прилади для метань. Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати умови тренування (м’який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні сприн-терів. У ці роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова схема його побудови практично вже була приведена в дію.
 Крім того, передвоєнні роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням багаточисельних змагань. Так, у 1935 р. відбулася перша спартакіада вузів, у 1936 р. – перша колгоспна спартакіада. З 1934 р. почали що-річно проводити першість України з легкої атлетики.
 В роки Великої Вітчизняної війни кращі сини народу, в тому числі спорт-смени-легкоатлети, билися з фашистським ворогом. У ці роки спортивне життя в країні не зупинялося – в багатьох містах проводилися легкоатлетичні змагання, кроси. З 1945 р. відновлюються майже всі традиційні змагання з легкої атлетики.
В післявоєнні роки необхідно було перебудувати роботу у відповідності з умовами мирного часу, добитися організаційного зміцнення колективів фізкуль-тури, спортивних товариств, комітетів з фізичної культури.
 Цей етап характеризується підвищенням рівня наукової роботи в галузі фі-зичної культури і спорту. Серед авторів, які внесли вагомий вклад у розвиток теорії і методики легкої атлетики, можна назвати А. М. Крестовнікова (1944 р.), К. Х. Грантиня (1944 р.), М. Г. Озоліна (1945-1949 р.), А. А. Тер-Ованесяна (1946–1949  р.),  В. В.  Бєліновича  (1948–  1949  р.),  О. Д.  Новікова  (1949  р.),В. С. Фарфеля (1945 р.), Г. В. Васильєва (1948–1950 р.) та ін. Вперше публіку-ються праці з виховної роботи зі спортсменами (З. Г. Романова, 1949).
В період 1946–1948 років у спортивній практиці одержало визнання плану-вання цілорічного тренування, обов’язкове ведення щоденника спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. Вперше був відзначений негативний  вплив відпочинку між двома днями змагань (М. Г. Озолін). Треба відзначити позитивну роль експериментальної роботи А. А. Тер-Ованесяна, який ще в 1937 р. рекомендував легкоатлетам вправи зі штангою, а пізніше підтвердив не-обхідність розвитку сили для швидкості рухів, величезне значення м’язової сили для спринтерів, стрибунів і метальників (1946 р.).
В книзі «Тренування легкоатлета» (1949) М. Г. Озолін виклав основні засоби і методи спортивного тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію планування спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості використання з цією метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні дистанції і стайєрів та ін. Ця праця була широко використана для удосконалення методики тренування в окремих видах легкої атлетики.
 З 1949 по 1951 рік були сформульовані і обґрунтовані системи тренування в окремих видах легкої атлетики. Ширше починає впроваджуватися періодизація навчально-тренувального процесу, розробляються особливості підготовчого пе-ріоду. Важливу роль у розробці спеціалізованого тренування у підготовчому пе-ріоді відіграли дослідні роботи Л. С. Хоменкова (1945–1950 р.). Була доведена ефективність занять легкоатлетів узимку на відкритому повітрі для загальної фі-зичної підготовки, а також розвитку фізичних якостей відповідно до виду легкої атлетики. У ці роки одержала підтвердження необхідність тренування 5–6 разів на тиждень для найсильніших спортсменів, а в бігу на витривалість – двічі на день. Тривалість занять досягла трьох годин і більше. Загальний обсяг річного тренування найсильніших легкоатлетів становив 600 годин.
 Минає небагато часу і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважа-ючи на тяжкі наслідки війни, розгортається інтенсивне будівництво широкої ме-режі спортивних споруд, фізична культура і спорт міцно входять у повсякденне життя трудящих міста й села, стають вірними помічниками у праці та відпочин-ку. На цій основі підвищується майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу, здатних гідно представляти Україну на всесоюзних міжнародних турнірах. На штурм рекордів сміливо вийшли легкоатлети К. Ада-менко, В. Гордієнко, М. Редькін, Ю. Куценко, П. Денисенко, В. Цибуленко, В. Ситкін, П. Чевгун, Є. Буланчик, Л. Лисенко, Н. Ромашкова-Пономарьова, В. Крєпкіна, В. Голубничий, В. Анісімов, В. Скоморохов і багато інших відомих лицарів «королеви спорту».
1952 р. українські легкоатлети вперше взяли участь у XV Олімпійських іграх (м. Хельсінкі). Дебют був вдалим – Н. Ромашкова-Пономарьова (диск) ста-ла чемпіонкою Ігор. Це була перша нагорода з тих багаточисельних золотих, срібних і бронзових медалей, що згодом завоювали на Олімпійських іграх по-сланці України.
XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів серед легко-атлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і все своє життя провів у мальов-ничому українському місті Сумах. На Римській Олімпіаді талановитий спортс-мен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце.
Через чотири роки скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту ме-даль на ХІХ Олімпіаді в Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974 р., в 38-річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції.
Володимир Голубничий виступав і на п’ятій своїй Олімпіаді – в Монреалі. І хоч у товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були молодші за нього, сорокарічному ветеранові важко було розраховувати на вели-кий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність.
 На XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 м вважали закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже за-пеклій боротьбі. Щоб завоювати золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд, а це потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки.
 Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м 37 см і виграла золоту медаль.
 Завершив зусилля українського золотого квартету метальник списа з Києва Віктор Цибуленко. Це була його третя Олімпіада. В Хельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером.
 Героєм ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на од-ній Олімпіаді 2 золоті медалі за перемогу в бігу на 100 м і 200 м, а також срібну нагороду в естафеті 4×100 м.
 Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій Олімпіаді і десятиборець з Одеси Микола Авілов, який виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки).
З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондар-чук, більш як на 2 м перевищивши попередній олімпійський рекорд (75 м 50 см)
метання молота.
 На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі, під час нагородження переможців змагань з метання молота, на п’єдесталі пошани стояли вже два богатирі з Укра-їни. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а бронзо-ву – Анатолій Бондарчук.
 Серед прославлених імен українських легкоатлетів-чемпіонів і рекордсме-нів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Л. Барте-нєв, Н. Коняєва, В. Брумель, І. Тер-Ованесян, І. Бєляєв, Ю. Громак, М. Смага, Л. Комлєва, В. Кудинський, Л. Кузьміна, А. Кривошеєв, В. Козир, Г. Блізнєцов, В. Архипчук, Л. Литвиненко, Є. Аржанов, Р. Ахметов, Т. Пророченко, Л. Аксьо-нова, Н. Зюськова, Н. Ткаченко, Н. Олізаренко, В. Бураков, В. Кисельов, В. Архипенко, В. Підлужний, Т. Скачко, Ю. Тамм, О. Жупієва, В. Кіба, В. Ящен-ко, Р. Поварніцин і багато інших.
 Головним показником розвитку спорту вищих досягнень у світі є результати виступів спортсменів на Олімпійських іграх. Цей форум спорту створює значний громадсько-політичний резонанс, спрямований на зміцнення миру, дружби та взаєморозуміння між народами різних країн. Він характеризує рівень соціаль-ного розвитку суспільства, стан здоров’я та фізичного розвитку молодого поко-ління, демонструє фізичні, функціональні й інтелектуальні можливості організму людини. І все це демонструють провідні спортсмени різних країн світу в безком-промісній боротьбі за лідерство на спортивних аренах.
 Аналіз виступів збірної команди України в порівнянні з іншими країнами світу свідчить, що українські легкоатлети досить успішно протягом 1988-2013 рр. виступають на найпрестижніших міжнародних змаганнях. Так, за цей період, на чемпіонатах світу, Європи й Олімпійських іграх було здобуто 115 ме-далей. З них:

–  у стрибках: чоловіки – 41 %, жінки – 36 %;
–  у метаннях: чоловіки – 33 %, жінки – 29 %;
–  у спринті: чоловіки – 24 %, жінки – 21 %;

–  у видах витривалості: чоловіки – 11 %, жінки – 10 %;
–  у багатоборствах: чоловіки – 6 %, жінки – 5 %.

 Слід назвати прізвища тих, хто в цей період своїми яскравими перемогами здобував славу українському спорту: Г. Авдєєнко (стрибки у висоту), О. Бризгіна (біг на 400 м), В. Бризгін (естафета 4×100 м), С. Бубка (стрибки з жердиною), Л. Джигалова (естафета 4×400 м), М. Пінігіна (естафета 4×400 м), Т. Самоленко (біг 3000 м), І. Кравець (потрійний стрибок), О. Красовська (біг на 100 м з/б), Ю. Білоног (штовхання ядра), Н. Добринська (багатоборство), І. Ліщинська (біг на 1500 м), І. Бабакова (стрибки у висоту), О. Багач (штовхання ядра), О. Крикун (метання молота), О. Говорова (потрійний стрибок), Р. Щуренко (стрибки в дов-жину), В. Стьопіна (стрибки у висоту), Т. Терещук-Антіпова (біг на 400 м з/б), О. Антонова (метання диска), Н. Тобіас (біг на 1500 м), Д. Юрченко (стрибки з жердиною), Ж. Пінтусевич (100 м, 200 м), В. Павлиш (ядро), А. Балахонова (жер-дина), І. Гешко (біг на 1500 м), В. Паламар (стрибки у висоту), Ю. Кримаренко (стрибки у висоту).
 Справжньою легендою українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно талановитий спортсмен з 1983 по 1997 роки шість разів здобував звання чемпіона світу. С. Бубка є переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 р. С. Бубка став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у м. Сеулі. Він встановив 35 світових рекордів і тричі визна-вався кращим спортсменом світу.
 Вивчення потенціалу національної збірної України в порівнянні з іншими країнами світу переконливо свідчить про те, що українські легкоатлети мають усі підстави, щоб стабільно знаходитись у числі команд, які можуть займати провідні місця у світовій еліті. Подальше підвищення рейтингу українських лег-коатлетів можливе завдяки ефективного навчально-тренувального процесу, по-кращення якості спортивних споруд, спортивного інвентаря, підготовки та перепідготовки фахівців, науково-методичного забезпечення тренувальної та зма-гальної діяльності.
 За більш ніж сторічний період існування сучасних Олімпійських ігор легка атлетика пройшла славетний шлях. Значно зросли досягнення легкоатлетів. Сьо-годні стали реальними результати, які раніше здавалися фантастичними. Пояснюється це багатьма причинами. Головні з них – вдосконалення спортивної техніки та методів тренування. Так, у спринтерському бігу вдосконалено техніку старту, стартового розгону, бігу по дистанції. У стрибках у висоту з’явилися но-ві, більш раціональні способи переходу через планку, в тому числі спосіб «фос-бері-флоп», який є найпопулярнішим серед спортсменів. У метанні списа значно покращилась техніка розбігу, фінального зусилля. Докорінно змінилась техніка штовхання ядра.
 Велику роль у розвитку легкої атлетики та досягнення високих спортивних результатів відіграє вдосконалення умов змагань, легкоатлетичних снарядів, об-ладнання, покриття бігових доріжок і секторів.
 Паралельно з цим відбувалося вдосконалення навчально-тренувального процесу. Спочатку це досягалося шляхом збільшення обсягу навчально-трену-вальної роботи, а потім завдяки підвищення якості. У співдружності з ученими, тренерами, вдалося вирішити цілий ряд суттєвих проблем спортивного трену-вання, в тому числі й планування навчально-тренувального процесу. З’явилося поняття чотирирічного міжолімпійського плану підготовки, річного плану, тиж-невих циклів, індивідуальних планів, підготовчого, змагального та перехідного періодів тренування.
 Основні здобутки вітчизняної школи легкої атлетики стали можливими за-вдяки фундаментальним науковим працям В. М. Платонова, М. М. Булатової, Т. Ю. Круцевич, Г. М. Максименка, Л. С. Хоменкова, Д. П. Маркова, М. Г. Озо-ліна, А. А. Тер-Ованесяна, Л. В. Волкова, В. О. Запорожанова та ін.
 Суттєво змінився календар спортивних змагань. Змагання стали найважли-вішою частиною навчально-тренувального процесу і проводяться протягом усього року.
 Подальше підвищення спортивних результатів у легкій атлетиці можливе за рахунок удосконалення психологічної підготовки – вміння максимально реалізу-вати руховий та енергетичний потенціал у вирішальні моменти змагань; навчан-ня та вдосконалення високоефективної техніки рухів; подальшого підвищення інтенсивності й, особливо, ефективності навчально-тренувальної роботи; швид-кого відновлення фізичних можливостей у процесі тренування; раціонального використання відомих законів біохімії, фізіології, біомеханіки; використання автоматизованих систем управління навчально-тренувальним процесом, гравіта-ційних біомеханічних стимуляторів і тренажерних пристроїв.
 Важливим завданням сучасного етапу розвитку легкої атлетики є забезпе-чення високого науково-методичного рівня підготовки не тільки найсильніших спортсменів, але й спортсменів масових розрядів. Це основа подальшого вдоско-налення та розвитку легкої атлетики.
 Становлення та розвиток української легкої атлетики – це результат творчих зусиль учених, тренерів, спортивних медиків і спортсменів. Знання й досвід високопрофесійних фахівців забезпечили вітчизняній школі легкої атлетики всесвітнє визнання.