Біологія для 2-го курсу. Тема: «Біосфера» Мета: - сформувати поняття про біосферу як оболонку живої матерії планети; з’ясувати розподіл живої речовини біосфери та її властивості; розширити знання учнів про оболонки Землі та колообіг речовин і потік енергії у біосфері, ознайомити з роллю живих організмів у перетворенні цих оболонок. - розвивати уміння порівнювати та робити відповідні висновки та узагальнення. - виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети як основної складової частини біосфери; ініціативність та вміння відстоювати свою точку зору; екологічне мислення.
Ми не успадкували Землю у наших батьків — Ми взяли її в борг у наших дітей. (В. І. Вернадський)
Вчення про біосферу стало особливо актуальним у зв’язку з посиленням дії людини на природу. Науково-технічний прогрес становить небезпеку для біосфери. Забруднювачі антропогенного характеру бумерангом повертаються до людини, спричиняючи по- гіршення здоров’я. Що таке біосфера? Яка її структура, ієрархічна будова, межі? Який внесок зробив В. І. Вернадський у розвиток учення про біосферу? На ці та інші запитання ми знайдемо від- повіді під час нашого заняття. Темою я кого є : « Біосфера». План 1. Біосфера, її функції та структура. 2. Колообіг речовин в біосфері. 3. Роль організмів у перетворенні оболонок Землі. 4. Саморегуляція біосфери.
Розвиток Землі, як і інших планет Сонячної системи, має свою тривалу геологічну історію. За цей час сформувалися її зовнішні оболонки: тверда (літосфера), рідка (гідросфера) і газоподібна (атмосфера). Літосфера (від грец. літос – камінь і сфера – куля) – зовнішня тверда оболонка планети завтовшки 50-200 км. Вона складається з поверхневого шару осадових порід (крейда, вапняк, кремнезем тощо), сформований за участі живих істот, а також граніту (середній шар) і базальту (нижній шар). Сукупність усіх водойм (океанів, морів, річок тощо) утворює водну оболонку Землі – гідросферу, яка займає майже 71% поверхні планети. Ця оболонка може бути завтовшки понад 11 км. Газову оболонку, розташовану над поверхнею літосфери і гідросфери називають атмосферою (від грец. атмос – пара). Її нижню частину заввишки до 15-18 км ( у помірних широтах – до 8-12 км) називають тропосферою (від грец. тропос – зміна). Тут міститься зважена в повітрі водяна пара. Внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні Землі вона формує хмари, здатні пересуватись на значні відстані. Температура тропосфери , особливо її нижніх шарів, непостійна. Над тропосферою розташована стратосфера (від лат. стратус – шар) заввишки 80 км. Біля верхньої межі цього шару виникає північне сяйво (свічення газів, спричинене потоком енергетично заряджених частинок, які випромінює Сонце). В атмосфері на висотах між 7-8 км (над полюсами), 17-18 км (над екватором) і 50 км сформувався особливий озоновий екран (від грец. озон – пахучий). До його складу входить озон (О3), який утворився під дією сонячної радіації з кисню (О2). Озоновий екран має виняткове значення для існування наземних біогеоценозів і біосфери в цілому, оскільки відбиває короткохвильове ультрафіолетове сонячне випромінювання, яке згубно діє на живу матерію.
Що таке біосфера? Поняття «біосфера» (від грецьк. біос — життя) запропонував 1875 р. австрійський геолог Е. Зюсс. Вчення про біосферу як особ¬ливу частину Землі, населену живими організмами, створив укра¬їнський учений В. І. Вернадський, хоча, на його думку, вперше до цієї ідеї наблизився французький біолог Ж. Б. Ламарк. Сучасна біосфера створилася в результаті тривалої еволюції завдяки сприятливому поєднанню космічних, геохімічних та геофізичних факторів. Однак вирішальну роль відіграв біологічний фактор з появою організмів, здатних здійснювати фотосинтез. Завдяки останньому за наявності сонячної радіації з вуглекислого газу, води та мінеральних елементів синтезувались усі органічні субстанції, які були необхідні для життя. Поява хлорофільних рослин на суші відіграла істотну роль не тільки в різкому збільшенні вмісту кисню в атмосфері. Поряд з кліматичними факторами діяльність судинних рослин і тварин була вирішальною в процесі утворення грунтів.
Біосфера не утворює окремої оболонки Землі, а є частиною гео¬логічних оболонок земної кулі, заселених живими організмами. Вона займає верхню частину літосфери, всю гідросферу та нижній шар атмосфери. Отже, біосфера - це сукупність усіх біогеоценозів землі, єдина гло¬бальна екосистема вищого порядку. Що таке ноосфера? В. І. Вернадський ще в першій половині XX століття перед¬бачав, що біосфера розвинеться в ноосферу (термін запропонував 1927 р. французький учений Е. Леруа та П. Тейяр де Шарден). Спо¬чатку В. І. Вернадський розглядав ноосферу (від грецьк. ноос — розум) як особливу «розумову» оболонку Землі, яка розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов висновку, що ноосфера — це певний стан біосфери, за якого розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку. Зокрема, він зазначав, що біосфера переходить у новий етап — ноосферу — під впливом на¬укової думки й людської праці. Людство все більше відрізняється від інших компонентів біосфери як нова біогенна геологічна сила. Завдяки своїй науковій думці, втіленій у технічних досягненнях, людина освоює ті частини біосфери, куди вона раніше не проника¬ла.
Для ноосфери, як нового якісного етапу розвитку біосфери, ха-рактерний тісний зв’язок законів природи й соціально-економічних чинників суспільства, заснований на науково обґрунтованому ра¬ціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність кругообігу речовин і потоку енергії. Характер¬ною рисою ноосфери є екологізація всіх сфер людського життя. До розв’язання будь-яких проблем людина має підходити з позиції екологічного мислення, тобто збереження і поліпшення стану при¬родного середовища. Отже, ноосфера — це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії з людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи й людини.
Що таке жива речовина в біосфері? В. І. Вернадський докладно аналізував роль живих організмів у перетворенні земної кори: руйнуванні гірських порід, ґрунтоут¬воренні, формуванні осадових порід, кругообігу, перерозподілі та концентрації хімічних елементів у біосфері. Усю сукупність організмів на планеті Земля В. І. Вернадський називав живою речовиною. Основними її характеристиками є су¬марна більшість, хімічний склад та енергія. Енергія живої речовини біосфери насамперед проявляється у здатності організмів до розмноження і поширення. Життя на пла¬неті має значну стійкість до змін інтенсивності різних екологічних факторів, що визначає межі біосфери. У стані анабіозу організми можуть витримувати значні коливання температури й тиску. Тож організмів немає лише в товщі льодовиків та у кратерах діючих вулканів. Однією з властивостей живої речовини є її постійний обмін з до¬вкіллям. Унаслідок цього через організми проходить значна кіль¬кість хімічних елементів. Хоча до складу живих істот входять ті самі хімічні елементи , що й до неживих об’єктів, однак, як відо¬мо, у живих істотах і неживій природі вони знаходяться в різних співвідношеннях. Якщо в неживих об’єктах на нашій планеті за кількістю атомів найбільш поширеними є 0 (63 %), Si (21,2 %), Аl (6,5 %), Na (2,4 %),Fe (l,9 %) і Са (1,9 %), то в живих перші міс¬ця за вмістом посідають Н (64 %), О (25,6 %), С (7,5 %), N (1,25 %), Р (0,24 %), S (0,06 %). Це прямо пов’язано з їхніми хімічними й фізичними властивос¬тями. Так, Оксиген і Гідроген утворюють воду, яка є і універсаль¬ним розчинником, і середовищем, у якому відбуваються біохімічні реакції. Наявність Нітрогену вкрай важлива для утворення най¬важливіших інформаційних молекул — ДНК і РНК. Фосфор бере участь в утворенні макроергічних зв’язків, тобто є найважливішим компонентом систем забезпечення клітин енергією. А Сульфур ві¬діграє важливу роль у формуванні просторової будови біологічних молекул. Якщо ж узяти, наприклад, Силіцій, якого надзвичайно багато на нашій планеті, то він, як і Карбон, здатен зв’язуватись із чотир¬ма іншими атомами, але, через більший діаметр свого атома, він гірше утворює макромолекулярні ланцюжки. Живим організмам для здійснення біохімічних процесів необ¬хідні речовина та енергія, які вони дістають з навколишнього сере¬довища, при цьому значно перетворюючи останнє. У результаті по¬стійного й безперервного обміну з довкіллям різні хімічні елементи надходять у живі істоти, можуть у них накопичуватись, виходячи з організму лише через певний час, або зберігаються в ньому про¬тягом усього життя. Постійний кругообіг речовин і потік енергії за¬безпечує функціонування біосфери як цілісної системи.
У процесі діяльності біосфери жива речовина (продуценти) здатна накопичувати сонячну світлову енергію, перетворюючи її на енергію хімічних зв’язків. Сумарна первинна продукція авто¬трофних організмів визначає біомасу біосфери в цілому. Учені під¬рахували, що завдяки фотосинтезу щорічно жива речовина Землі продукує близько 160 млрд. т сухої органічної речовини, з якої при¬близно 1/3 синтезується біогеоценозами Світового океану, а 2/3 — біогеоценозами суходолу. Які біохімічні функції живої речовини? Жива речовина (продуценти) біосфери виконує різноманітні функції: газову, окисно-відновну, концентраційну, які пов’язані з процесами обміну речовин живих істот. Газова функція живої речовини полягає у впливові живих орга¬нізмів у процесі своєї життєдіяльності на газовий склад атмосфери, Світового океану та ґрунту. Всі аеробні істоти під час дихання по¬глинають кисень і виділяють вуглекислий газ, тоді як зелені рос¬лини й ціанобактерії в процесі фотосинтезу, навпаки, поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Життєдіяльність організмів, наприклад бактерій, може впливати на концентрацію інших газів (сірководню, метану, азоту тощо). Окисно-відновна функція полягає в тому, що з допомогою жи¬вих організмів у ґрунті, воді й атмосферному повітрі окислюється ряд речовин. Наприклад, залізобактерії здатні окислювати спо¬луки Феруму, сіркобактерії — сполуки Сульфуру тощо. Живі ор¬ганізми здатні також і відновлювати певні сполуки (наприклад, денітрифікуючі бактерії здатні відновлювати нітрати й нітрити до молекулярного азоту або його оксидів). Концентраційна функція полягає в поглинанні живими істота¬ми певних хімічних елементів з навколишнього середовища й нако¬пичення їх у своїх організмах. Так, молюски, форамініфери, рако¬подібні, хребетні тварини можуть накопичувати у своїх організмах неорганічні сполуки Кальцію та Фосфору, радіолярії — Стронцію та Силіцію, бурі водорості — iоду тощо. Деструкційна функція обумовлює процеси розкладання організмів після їх смерті до мінеральних сполук, які через автотрофну ланку знов втягуються у біологічний колообіг.
За період історичного розвитку Землі сформувалися такі обо¬лонки, як літосфера, гідросфера й атмосфера. Частина цих оболо¬нок, населена живими організмами, називається біосферою, що являє собою сукупність усіх біогеоценозів Землі, єдину екосистему вищого порядку. Біосфера займає всю товщу гідросфери, верхні шари літосфери та нижні — атмосфери. В. І. Вернадський створив учення про ноосферу — якісно новий стан біосфери, за якого ро¬зумова діяльність людини значною мірою обумовлює її розвиток. Жива речовина біосфери (вся сукупність організмів нашої планети) забезпечує постійний кругообіг речовин і потік енергії на планеті, здійснює значну біогенну роботу з перетворення оболонок Землі. Здійснення живою речовиною нашої планети своїх функцій пов’язане з міграцією атомів у процесі коло обігу речовин у біосфері. В ній постійно відбувається колообіг усіх хімічних елементів, які входять до складу живих істот. Міграцію хімічних елементів з участю організмів називають біогенною (від грец. – життя), а ту, що відбувається поза ними – абіогенною (від грец. а – частинка, що означає заперечення, та біос). Як відбувається колообіг води в біосфері? Колообіг води Вода належить до основних речовин, необхідних для життя та найпоширеніших у біосфері. В організмі людини вода становить до 73% маси тіла, грибів – 80, а деяких медуз – 98%. Вода в трьох агрегатних станах (рідина, газоподібна водяна пара, твердий лід) присутня в усіх трьох складових біосфери – атмосфері, гідросфері та літосфері. Основну роль у біогеохімічному колообігу відіграє атмосферна вода. Під дією сон. радіації вода випаровується з поверхні Світового океану - піднімається в атмосферу – вологе повітря піднімається вгору, де водяна пара конденсується і утворює хмари – завдяки охолодженню хмар вода у вигляді опадів та роси повертається на сушу чи в океан. На суші вода фільтрується в грунт , випаровується в атмосферу та поповнює річковий стік, а також використовується для живлення рослин. З поверхні суші та зелених рослин вода виділяється в атмосферу. Сумарне випаровування води рослинами та з поверхні грунту відіграє головну роль у колообігу води на суходолі.
Оксиген є найпоширенішим елементом у біосфері і головною складовою живої речовини. Колообіг Оксигену ускладнюється через його здатність утворювати численні хімічні сполуки. В результаті виникає багато циклів між атмосферою, літосферою та гідросферою. Атмосферний кисень і Оксиген, що міститься в численних поверхневих мінералах (залізні руди, осадові кальцити), мають біогенне походження. Спочатку в атмосфері Землі кисню не було. Його почали виробляти автотрофи. Колообіг кисню відбувається в основному між атмосферою і живими організмами. Частково кисень утворюється шляхом дисоціації озону під дією сонячної радіації у верхніх шарах атмосфери. Вільний кисень регенерується в процесі фотосинтезу зелених рослин. Джерелом кисню є вода і вуглекислий газ, його утворення відбувається за допомогою сонячної енергії. Процес продукування та виділення кисню в процесі фотосинтезу протилежний процесу його споживання гетеротрофами під час дихання. Для повного відновлення всього атмосферного кисню потрібно 2000 років. Якщо не враховувати антропогенної діяльності, в наш час процеси фотосинтезу й дихання зрівноважені. Тому накопичення кисню в атмосфері не відбувається і його вміст залишається сталим. У біосфері циркулює 39х1014 т. O2 у вигляді газу чи сульфатів, розчинених в океанічних і континентальних водах. (Складання схеми) Колообіг Карбону В атмосфері міститься вуглекислий газ, оксид карбону (ІІ), та малі компоненти – вуглеводні, зокрема, метан та інші органічні сполуки. Карбон – основний хімічний елемент живої речовини, оскільки входить до складу різноманітних органічних речовин. Сполуки карбону (у вигляді корисних копалин і карбонатів, а також алмазу і графіту) знаходяться в літосфері. У воді містяться розчинні солі карбону, на дні – карбонатні мули, утворені внаслідок накопичення мертвих решток організмів, що будують своє тіло з карбонату кальцію. Сполуки карбону у ґрунті – це рештки організмів, продукти їх метаболізму та вуглекислий газ, що виділяється під час дихання організмів і розкладання органічних речовин в аеробних умовах. Вуглекислий газ рослини поглинають листям і кореневою системою для синтезу органічних речовин, які по харчовим ланцюгам переходять до тіла тварин. Після загибелі організмів завдяки діяльності редуцентів сполуки карбону повертаються в біосферу у формі вуглекислого газу. У ґрунті дуже часто колообіг карбону гальмується. Органічні рештки мінералізуються частково, перетворюючись у нову органічну речовину – гумус. Частина органічної речовини, що повністю не розклалась, накопичується в осадових породах. Величезні поклади вугілля, нафти, вапняків у водному середовищі є прикладом цього явища.. Сполуки карбону у вигляді оксидів потрапляють в атмосферу при спалюванні горючих корисних копалин, вуглеводні – під час нафтовидобутку та нафтопереробки, численні органічні сполуки утворюються в процесі органічного синтезу.
Нітроген у вигляді газоподібних сполук знаходиться в повітрі, у вигляді органічних сполук – в тілах живих організмів, у ґрунті – у вигляді солей амонію, нітратів і нітритів. У колообіг азот залучається завдяки біологічній (бактерії, синьо-зелені водорості), промисловій (виробництво мінеральних добрив) і атмосферній (блискавка) азотфіксаціям. Завдяки цим процесам атмосферний азот перетворюється в нітрати, які можуть засвоюватись рослинами. Іншим джерелом нітрогену для рослин є розкладання органічних решток, внаслідок чого утворюються сполуки амонію, сечовина, аміак, які завдяки діяльності особливих бактерій перетворюються в речовини, доступні для рослин. Повернення азоту в атмосферу відбувається внаслідок розкладання сполук, що містять нітрати, до вільного азоту та кисню особливими ґрунтовими бактеріями. Людина своєю діяльністю здійснює значний вплив на колообіг нітрогену. Систематичне застосування азотних добрив зумовлює збільшення концентрації сполук нітрогену в ґрунтах, водах, продуктах харчування. Високий вміст нітратів в рослинах становить небезпеку для здоров’я людини і тварин, оскільки внаслідок споживання такої їжі нітрати перетворюються на нітрити, які, сполучаючись з гемоглобіном крові, перешкоджають переносу кисню кров’ю.
Денітрифікація (дісиміляційна денітиріфікація) — клас мікробіологічних процесів відновлення нітратів до нітритів і далі до газоподібних оксидів і молекулярного азоту. В результаті цих процесів азот повертається до атмосфери і стає недоступним для більшості організмів. Асиміляція (синтез).
Роль організмів у перетворенні оболонок Землі Живі організми беруть участь у процесах відкладання осадочних порід, ґрунтоутворенні, формуванні атмосфери. Таким чином, вони активно впливають на формування оболонок Землі. Яка роль живих організмів в утворенні осадочних порід? Роль живих організмів у створенні осадових порід. Осадові породи виникають на дні водойм унаслідок нашарування різних нерозчинних речовин, значна частина яких має біогенне походження. Живі організми беруть участь в утворенні осадових порід, накопичуючи протягом життя у своїх скелетах, черепашках, панцирах сполуки кальцію, кремнію, фосфору тощо. Із решток цих організмів (ціанобактерій, діатомових та інших водоростей, форамініфер, радіолярій, молюсків, коралів тощо) виникають різноманітні осадові породи (вапняк, крейда, кремнезем, радіолярити) значної товщини. Поклади крейди та вапняків утворювалися впродовж усієї історії біосфери, однак найінтенсивніше - під час крейдяного періоду мезозойської ери за рахунок масового розмноження морських одноклітинних тварин - форамініфер, чиї черепашки складаються з вуглекислого кальцію. У формуванні цих порід активну участь брали також колоніальні ціанобактерії із захисними оболонками з вуглекислого кальцію, коралові поліпи, двостулкові молюски, вусоногі рачки тощо. Внаслідок накопичення на дні морів черепашок і скелетів померлих організмів утворюється вапняковий мул. У його товщі відбуваються хімічні процеси, внаслідок яких, в умовах високого тиску, він перетворюється на крейду або вапняк. Геологічні процеси, що відбувалися на нашій планеті, приводили до того, що ті або інші частини материків опускалися, тоді як ділянки морського дна піднімалися, внаслідок чого виникли цілі гірські хребти з вапняку (Піринеї, Альпи, Гімалаї, Кавказькі гори тощо). У накопиченні кремнеземових осадових порід беруть участь найпростіші - радіолярії та діатомові водорості. Так, радіолярити (осадові породи, утворені переважно за рахунок скелетів радіолярій) представлені крем'яними глинами, родовищами напівкоштовних каменів (яшми, опала, халцедона тощо). З радіоляритів складається острів Барбадос у Карибському морі. Поклади фосфоритів та апатитів (солі фосфорних кислот, які використовують як мінеральні добрива та сировину для промисловості) утворені рештками особливих вимерлих груп морських тварин, що мали черепашки із фосфату кальцію. Утворення кам'яного (викопні вищі спорові), бурого (викопні голонасінні) вугілля та торфу (мохи) спричинене особливими умовами перетворень відмерлих решток рослин. Поклади залізної руди - це переважно наслідки діяльності впродовж усього існування біосфери хемотрофних залізобактерій. Є гіпотези про біогенне походження нафти, природного газу, горючих сланців тощо.
Живі організми беруть участь і у вивітрюванні (руйнуванні) гірських порід. Наприклад, лишайники, оселяючись на скелях, виділяють органічні кислоти, які руйнують гірські породи. Лишайники та деякі рослини також механічно впливають на гірські породи, наприклад, гіфи грибного компонента лишайників, корені та ризоїди рослин проникають у тріщини скель, розширюючи їх. Це, у свою чергу, сприяє проникненню в тріщини води, що призводить до розчинення гірських порід, які стають крихкими й руйнуються. Роль живих організмів у процесах ґрунтоутворення. Грунт — це особливе природне тіло, пухкий верхній шар літосфери, створений за допомогою діяльності живих організмів. Без різноманітного і складного світу живих істот, які населюють грунт, неможливим було б його формування, а без грунту, в свою чергу, розвиток наземних біогеоценозів. Вплив мешканців грунтів, а також води, повітря та кліматичних факторів забезпечують грунтоутворювальні процеси, під час яких відбуваються складні перетворення та переміщення різноманітних речовин у верхньому шарі літосфери. Це сприяє підвищенню родючості грунтів - здатності забезпечувати потреби рослин в елементах живлення, воді та кисні для дихання їхніх підземних частин. Мешканці грунту впливають на фізичні, хімічні та біологічні властивості грунту. Так, кореневі системи вищих рослин поліпшують його шпаристість, забезпечуючи аерацію та надходження розчинів солей до коріння тощо. Живі та відмерлі підземні частини рослин збагачують грунт органікою, слугують кормовою базою для ґрунтових тварин, грибів, бактерій. Деякі з мікроорганізмів, які існують у вільному стані або вступають у симбіоз із вищими рослинами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії, деякі грунтові водорості), здатні фіксувати атмосферний азот і тим самим збагачувати грунт його сполуками, підвищуючи родючість. На структуру грунтів впливає і діяльність певних груп тварин, зокрема тих, що здатні прокладати у грунті ходи, розпушуючи його (дощові черви, деякі комахи, кроти тощо). Крім того, тварини збагачують грунт органікою (екскременти, відмерлі рештки) та беруть участь у її розкладанні (комахи, кліщі, круглі черви, найпростіші та ін.). Особлива роль у цих процесах належить дощовим черв'якам, які транспортують органічні рештки з поверхні грунту в його глибину. Процеси ґрунтоутворення охоплюють або всю товщу грунту, або поширені осередками. Таким чином, у грунті та на його поверхні відбуваються такі біогенні процеси: розкладання органічної речовини до мінеральних сполук, утворення гумусу та його розкладання, руйнування мінеральних порід. Органічні рештки (насамперед відмерлі частини рослин) потрапляють на поверхню грунту, утворюючи підстилку, в якій за участю бактерій, грибів, різних груп червів і дрібних членистоногих також відбуваються процеси мінералізації - перетворення органічних речовин на неорганічні й одночасно — синтез органічних гумусових речовин. У тропічних і субтропічних поясах темпи мінералізації високі протягом усього року, і тому шар підстилки незначний, тоді як в помірній зоні, де період позитивних температур (вегетативний період) порівняно короткий, органіка розкладається повільно, і шар підстилки досить товстий. Речовини, які утворюються при розкладанні органіки в підстилці, надходять у грунт. Їх використовують рослини та інші організми, або вони накопичуються у формі гумусових речовин, з яких утворю ється гумус (високомолекулярні сполуки різної хімічної природи, переважно органічні кислоти). В його синтезі беруть участь різноманітні організми: безхребетні тварини, бактерії, гриби. Зокрема, темне забарвлення гумусу зумовлене пігментами-меланінами, які після відмирання міцелію грибів потрапляють у грунт. Гумусовий запас грунту - результат різноманітних довготривалих процесів синтезу, розкладання та накопичення органічних речовин, переважно рослинного походження.
Гумус постачає рослини азотом, фосфором, іншими елементами живлення та біологічно активними речовинами. Отже, наявність гумусу визначає родючість грунтів, тому його збереження — одна з найголовніших задач, що постають перед людиною. Вплив живих організмів на газовий склад атмосфери. Процеси життєдіяльності організмів змінюють газовий склад атмосфери, який на початку розвитку біосфери значно відрізнявся від сучасного. В ній було багато водяної пари, вуглекислого газу, аміаку, сірководню, метану тощо, однак не було вільного кисню та, відповідно, озонового екрану. Тому ультрафіолетові промені без перешкод досягали поверхні Землі і життя певний час могло існувати лише у водному середовищі, бо вода поглинає ці промені. Завдяки діяльності фотосинтезуючих ціанобактерій, газовий склад атмосфери поступово змінювався: знижувалася концентрація вуглекислого газу, метану, аміаку та ін.; з'явилися вільний кисень, концентрація якого приблизно 2-3 млрд. років тому досягла сучасної, та озоновий екран. Це створило передумови виходу життя на суходіл. Ви вже знаєте, що нині весь атмосферний кисень — фотосинтетичного походження. Рослинність Землі щорічно поглинає близько 1,7-108 тонн вуглекислого газу і виділяє майже 1,2 • 108 тонн кисню, який використовують у процесі дихання всі аеробні організми. На співвідношення вуглекислого газу та кисню в атмосфері негативно впливає господарська діяльність людини: розвиток промисловості і спалювання енергоносіїв знижує вміст кисню та підвищує - вуглекислого газу. Останнє спричиняє так званий «тепличний ефект»: внаслідок високої теплоємності вуглекислий газ зменшує випромінення тепла поверхнею Землі, що зумовлює потепління клімату. Вуглекислий газ виділяється в атмосферу також унаслідок діяльності редуцентів та аеробного дихання більшості живих істот. Живі організми впливають і на концентрацію в атмосфері азоту. Він зв'язується деякими мікроорганізмами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії) і таким чином вилучається зі складу повітря, а повертається в атмосферу в результаті процесів дисиміляції або денітрифікації переважно у вигляді аміаку. Діяльність організмів сприяє надходженню в атмосферу й деяких інших газів - сірководню, метану тощо. 1.Яка роль живих організмів у формуванні осадових порід? Які групи організмів беруть участь у цих процесах? 2. Які організми беруть участь у процесах ґрунтоутворення? 3. Що таке процеси мінералізації? Які грунтові організми їх забезпечують? 4. Що таке гумус? Яка його роль у забезпеченні родючості грунтів? 5. Як живі організми впливають на газовий склад атмосфери?
Саморегуляція біосфери. Біосфера є саморегулюючою системою. Саморегуляція - спроможність природної системи до відновлення внутрішніх властивостей після короткочасного природного або антропогенного впливу. Саморегуляція заснована на принципі зворотніх зв'язків окремих складових природних систем, підсистем і екологічних компонентів. Так, наприклад, штучний або природний вплив (полив, дощ, добрива) призвів до різкого зростання їжі для деяких тварин. Чисельність цієї популяції швидко почала зростати, вони стали поїдати весь корм, і незабаром корму стало недостатньо і чисельність даної популяції стала падати. В результаті зворотнього зв'язку підтримується динамічна рівновага між потоками речовини й енергії в біосфері й окремих її частинах. До саморегуляції належить і процес самоочищення навколишнього середовища. Самоочищення - спроможність середовища руйнувати, переробляти або переводити в індеферентний стан забруднюючі компоненти природного, техногенного і побутового походження, які до неї потрапляють. Очищення природного середовища від органічних забруднюючих речовин наступає в результаті мінералізації, а від неорганічних - унаслідок хімічних реакцій, що перетворюють їх у нешкідливі мінеральні сполуки. Деякі вищі рослини і мікроорганізми активно очищують середовище від забруднень, розщеплюючи не властиві природі речовини. Узагальнюючи результати досліджень в галузі геології, палеонтології, біології й інших природничих наук, В. І. Вернадський прийшов до висновку, що біосфера - це "стійка динамічна система, рівновага якої установилася в основних рисах і незмінно діє протягом 1,5-2 млрд. років". В. І. Вернадський показав, що стабільність біосфери за цей час виявляється в сталості її загальної маси (=1019 т), енергії, пов'язаної з живими речовинами (= 1019 т) і середнього хімічного складу всього живого. Стабільність біосфери В. І. Вернадський зв'язував із тим, що функції життя в біосфері - біохімічні функції незмінні протягом геологічного часу, і жодна з них не з'явилася знову. Питання до теми : 1. Що таке біосфера? 2. Які основні положення вчення В. І. Вернадського про біосферу? 3. Що таке ноосфера і яке значення вона має для нашої планети? 4. Яку роль відіграють живі організми на нашій планеті? 5.Яка роль живих організмів у формуванні осадових порід? Які групи організмів беруть участь у цих процесах? 6. Які організми беруть участь у процесах ґрунтоутворення? 7. Що таке процеси мінералізації? Які грунтові організми їх забезпечують? 8. Що таке гумус? Яка його роль у забезпеченні родючості грунтів? 9. Як живі організми впливають на газовий склад атмосфери? 10. Як відбувається колообіг води в біосфері?
БІОЛОГІЯ ДЛЯ 2-ГО КУРСУ. ТЕМА:2 Тема: Основні середовища існування та адаптації до них організмів На нашій планеті мешкають дуже різноманітні організми. Вони населяють усі наявні середовища, які суттєво відрізняються за специфікою умов. Учені вважають, що життя виникло й поширилося спочатку у водному середовищі. Надалі організми опанували наземно-повітряне середовище, а згодом було утворено й заселено ґрунт . Самі організми також стали специфічним середовищем життя для симбіонтів. Середовище існування - частина природи, що безпосередньо оточує організми, забезпечує їхні потреби й чинить на них певний вплив. Основними абіотичними чинниками, що впливають на організми в будь-якому середовищі, є освітленість, температура, вологість, хімічний склад, тиск, щільність. Найбільший вплив на існування організмів здійснюють лімітувальні чинники - ті, значення яких найближче до меж витривалості організмів. Наземно-повітряне середовище. Наземно-повітряне середовище — найрізноманітніше за умовами існування. Йому властиві висока прозорість, низька щільність і різкі коливання температури та вологості. Прозорість середовища сприяє високій інтенсивності фотосинтезу і, як наслідок цього процесу, - високому вмісту кисню, що спричиняє підвищений обмін речовин. Це вможливило виникнення гомойотермних організмів. Низька щільність повітря зумовила необхідність появи в організмів власної опорної системи. У тварин такою системою став твердий скелет, а також виникли спеціальні органи пересування - кінцівки. Деякі тварини, зокрема комахи, птахи, ссавці, набули здатності до активного польоту. У рослин як адаптація до наземно-повітряного середовища виникли тканини та вегетативні органи - корінь і пагін (пригадайте функції тканин рослинного організму).
Середовища існування організмів на планеті: а - водне; б - наземно-повітряне; в - ґрунтове
За відношенням до світла рослини поділяють на три екологічні групи. Перша група - світлолюбні рослини, які добре ростуть лише за умов інтенсивного сонячного освітлення . Це рослини відкритих, добре освітлених сонцем місць. Вони мають відносно товсті листки з добре розвинутою фотосинтезувальною паренхімою й велику кількість продихів, сконцентрованих переважно на нижній стороні листка. До цих рослин належать дерева й чагарники (береза, акація, модрина, сосна) трав'янисті рослини степів, рослини напівпустель і пустель, а також водні рослини з розташованими над поверхнею води листками (латаття, лотос). Друга група рослин - тіньовитривалі, пристосована до умов недостатньої освітленості. Поміж тіньовитривалих рослин є деревні форми (наприклад липа, граб, ялина тощо), що мають густу крону, темно-зелене листя. Трапляються й трав'янисті форми, наприклад копитняк, яглиця, підмаренник та інші рослини широколистяних лісів . Тіньолюбні рослини ростуть в умовах тривалого затемнення й не витримують інтенсивного освітлення . Це рослини нижніх ярусів лісу, водних глибин, скель і печер. Їхнє листя досить велике, темно-зелене з широкою і тонкою листковою пластинкою, що сприяє більшому поглинанню світла (квасениця, плаун, смерека). Тварин за відношенням до світла можна поділити на нічних та денних. Для орієнтування в просторі нічні використовують переважно слух та нюх. Натомість денні тварини мають більш розвинений зір.
За відношенням до вологи рослини поділяють на три основні групи . Водяні рослини повністю або частково ростуть у воді (елодея, валіснерія, ряска, латаття, очерет, стрілиця). Вологолюбні рослини ростуть в умовах надмірної вологості - на луках, болотах, вологих ґрунтах (конюшина, осока, росичка, зозулин льон). Посухостійкі рослини ростуть у посушливих місцях, зокрема в пустелях, напівпустелях, степах. Ці рослини мають тонке листя, інколи воно може перетворюватися на колючки (кактуси) або здатне потовщуватись і накопичувати вологу (алое, молодило, очиток). Стебла можуть бути потовщеними, накопичувати вологу й виконувати фотосинтетичну функцію (кактуси). Їхня коренева система добре розвинена. Деякі рослини займають проміжну нішу між вологолюбними та посухостійкими. За відношенням до вологості повітря тварин поділяють на три групи. Вологолюбні тварини живуть у сирих вологих місцях - під камінням, біля водойм, на болотах (мокриці, амфібії). Друга група - сухолюбні - живуть у посушливих місцях, пустелях, напівпустелях (пустельні комахи, павукоподібні, рептилії). Покриви тіла таких тварин (рогова луска, кутикула) дозволяють утримувати воду в організмі. Ці тварини активні переважно вночі, коли температура повітря зменшується. До посухостійких відносять переважну більшість тварин . За відношенням до температури розрізняють холодостійкі та теплолюбні види. Активна життєдіяльність організмів можлива в температурному діапазоні приблизно від 0 °С до + 50 °С. Холодостійкими є види, для існування яких оптимальною є низька температура. До них відносять лишайники, мохи, деякі види бактерій, членистоногих, птахів, ссавців тощо. Для запобігання утворенню кристалів льоду всередині клітин такі організми здатні синтезувати та накопичувати спеціалізовані речовини-антифрізи. Прикладами анатомічних адаптацій у рослин є низька висота стебла, а в тварин - наявність жирового прошарку, який сприяє збереженню тепла. Інший шлях адаптацій - тимчасове припинення активного стану (криптобіоз). Теплолюбні - це види, для існування яких оптимальними є високі температури, зокрема деякі бактерії, ціанобактерії, рослини та членистоногі, які мешкають у теплих джерелах (гейзерах) і на поверхні ґрунтів, що прогріваються.
Групи рослин за відношенням до вологи: а - водяні; б - вологолюбні; в - посухостійкі
Групи тварин за відношенням до вологості повітря: а - вологолюбні; б - сухолюбні; в - посухостійкі
Водне середовище. Йому властиві висока щільність і густина, істотні перепади тиску, певний склад солей і відносно низький уміст кисню тощо. Мешканців водойм називають гідробіонтами й поділяють на декілька екологічних груп. Планктон утворюють організми, які не здатні протистояти течіям. У них виникла низка адаптацій, що підвищують їхню плавучість і перешкоджають осіданню на дно: загальне збільшення відносної поверхні тіла за рахунок зменшення розмірів, накопичення в тілі жирів, бульбашок газу тощо. Такими організмами є бактерії, водорості, радіолярії, форамініфери, личинки кісткових риб, медузи, дрібні ракоподібні тощо . Нектон - це організми, які активно рухаються й не залежать від течії. Вони мають обтічну форму тіла, що часто вкрите слизом чи лускою. Ці організми мають розвинену мускулатуру й використовують різні способи руху, у деяких органами руху є плавці або ласти. До нектону відносять більшість видів риб, головоногих молюсків, китоподібних . Перифітон утворюють організми, які оселяються на різних субстратах товщі води й покривають поверхні гідроспоруд, кораблів тощо. До цієї групи відносять деякі види ракоподібних і риб, черевоногих і двостулкових молюсків, водорості, губки тощо . Планктонні організми
Діатомові водорості Нектонні організми
Дельфін чорноморський Перифітонні організми
В акваторії площею 5 х 106 м2 відкритого океану протягом року розвивається 30 т фіто- і зоопланктону. Чи достатньо цього об'єму для існування одного кита-горбача, який є споживачем планктону, ураховуючи, що приріст його маси за цей самий час дорівнював 3 т? Примітка. На наступний трофічний рівень переходить лише 10 % маси. Мешканці межі водного і наземно-повітряного середовища, які населяють поверхню плівки води (наприклад клопи-водомірки) утворюють нейстон. Бентос — це організми, прикріплені до дна водойми, занурені в субстрат дна або ж які переміщуються по ньому; водорості, губки, кільчасті черви, двостулкові молюски, ракоподібні .
Уміст кисню у воді менший, ніж в атмосфері. Концентрація кисню залежить від глибини водойми - що глибше, то вона нижча, та від температури й солоності води - із їх підвищенням концентрація кисню зменшується. Температурний режим водойм досить сталий. Це пов'язано з фізичними властивостями води (висока питома теплоємність). Найбільші коливання температури спостерігаються у поверхневих шарах. Світла у воді значно менше, ніж у повітрі. Освітленість зменшується в напрямку збільшення глибини, що істотно впливає на інтенсивність фотосинтезу рослин. Так, водорості мешкають не глибше за 250 метрів. Адаптацією до зростання на глибині є різне забарвлення талому, зумовлене складом хлорофілів та інших фотосинтетичних пігментів. Червоні водорості містять фікобіліни, які поглинають сині та фіолетові промені (пригадайте, яка особливість поширення червоних водоростей із цим пов'язана), а бурі водорості - ксантофіли . На глибину 1500 метрів світло взагалі не проникає. Такі умови освітленості значно обмежують можливості зорової орієнтації гідробіонтів. Глибоководні організми здатні до вироблення світла за рахунок окиснення - таке явище називають біолюмінесценцією (назвіть організми, які мають таку здатність). Орієнтація на звук розвинена в гідробіонтів загалом краще, ніж зорова. Деякі тварини орієнтуються за допомогою ехолокації - сприйняття відбитих звукових хвиль (китоподібні). Нейстонні організми
Клопи-водомірки Бентосні організми
Голкошкірі Бура водорість
Макроцистіс Ч. Р. Дарвін у праці «Подорож натураліста навколо світу на кораблі “Бігль”» так описував значення бурої водорості макроцистіс: «Ці величезні підводні ліси південної півкулі я можу порівняти лише з наземними лісами тропічних областей». Поясніть адаптації бурих водоростей, що дозволили їм стати однією з панівних груп океанів й морів.
Ґрунт як середовище існування. Ґрунт - це верхній родючий шар літосфери, що складається з материнської породи та гумусу й контактує з повітряним середовищем. Це більш стабільне середовище існування, ніж наземно-повітряне. Ґрунт має систему порожнин, які заповнені сумішшю газів і водними розчинами. Вологість у ґрунті завжди вища, ніж у наземно-повітряному середовищі. У глибині коливання температури є менш вираженими, тому деякі наземні організми можуть переживати в ньому холодну пору року. Ґрунт містить значну частину поживних сполук, що є результатом розкладання редуцентами органічної речовини мертвих організмів та відходів життєдіяльності. Склад ґрунту має важливе значення для існування на ньому рослин, підземні частини яких поглинають необхідні сполуки і виконують функцію закріплення. Кореневі системи рослин симбіотично взаємодіють із грибами, формуючи мікоризу. На поверхні ґрунту живуть водорості, гриби, лишайники, ціанобактерії, одноклітинні організми. У товщі ґрунту живуть як хемосинтезувальні бактерії, так і гетеротрофи. Поміж тварин у ґрунті мешкають види різних груп, зокрема деякі комахи, круглі черви, кільчасті черви, членистоногі, хребетні. Деякі організми проводять у ґрунті лише частину життєвого циклу (наприклад личинки певних комах). У зв'язку з великою щільністю середовища в багатьох тварин розвинулися певні адаптації до пересування в ґрунті, зокрема риючі кінцівки, червоподібний рух, укрита слизом шкіра . У цьому параграфі йшлося про адаптації організмів до наземно-повітряного, водного та ґрунтового середовищ існування, а про особливості організму як середовища мешкання та пов'язані з цим пристосування дізнаємося з наступного параграфа.
Адаптації до пересування в ґрунті
Дощовий черв'як
Вовчок звичайний
Кріт європейський Питання до теми: • 1. Дайте означення поняття середовище існування. • 2. Перелічіть існуючі на планеті середовища існування. • 3. Наведіть приклади організмів поміж різних груп, що пристосувалися до наземно-повітряного, водного та ґрунтового середовища існування. Поясніть адаптації цих організмів до певного середовища існування. • 4. Оцініть ступінь адаптації певного організму до середовища існування, у якому він мешкає (на 3-4 прикладах).
Візитна картка Площа: 301 337 км2 Населення: 58 126 000 (2010) Столиця: Рим Офіційна назва: Італійська республіка Державний устрій: унітарна республіка Законодавчій орган: двопалатний парламент (палата депутатів і сенат) Глава держави: президент Адміністративний устрій: 20 областей, які складаються з 103 провінцій Поширені релігії: християнство (католики) Член ООН (1957), НАТО (1949), ЄС Державне свято: День проголошення Республіки (перша неділя червня)
Адміністративно-територіальний поділ ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Італія – типова півострівна середземноморська країна, що омивається водами Адріатичного, Іонічного, Середземного, Тірренського та Лігурійського морів і має понад 80 % морських кордонів. На півночі має кордони з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. В межах Італії існують два анклави: Ватикан (резиденція Папи Римського) та Сан-Марино. 80 % територій Італії займають гори, передгір’я та горби: Альпи з вищою точкою Монблан 4807 м і Апенніни з висотами до 2914 м. Південні схили Альп круто обриваються до родючої Паданської рівнини. На півдні країни є діючі та згаслі вулкани: Етна, Везувій, Стромболі, бувають землетруси.
Клімат Італії середземноморський. З 600–1000 мм річних опадів половина припадає на весну й літо з сильними літніми зливами, що супроводжуються грозами та градом, навесні та літом бувають повені. В Альпах клімат змінюється з висотою від помірно теплого до холодного, сніг тримається декілька місяців, на вершинах лежить постійно. Ці умови сприяють розвитку гірських курортів та гірськолижного туризму. Над півостровом понад 250 днів на рік – ясне безхмарне небо. На півдні Апеннінського півострова і на островах літо сухе та жарке, зима м’яка, тепла, відчувається вплив сироко – сухого й жаркого вітру з Сахари, що приносить з собою червонуватий пил і підвищення температури до +33–350C. П’яту частину території займають ліси, представлені середземноморськими чагарниками, ділянками коркового та залізного дуба, каштановими та буковими лісами, гаями піній і алеппської сосни. Серед родовищ корисних копалин слід відзначити нафту о. Сицилія, природний газ, свинець, цинк, ртуть, сірку, пірити, калійні солі, граніти та мармур. Населення. Італійці складають 94 % населення країни, із представників інших національностей – значна чисельність німців, французів, греків, словенців, євреїв, які живуть в основному в прикордонних районах. У сучасній Італії проживає велика кількість біженців, головним чином, арабів і албанців. Італійська діаспора налічує близько 20 млн італійців (США і країни Західної Європи). Католики складають 90 % населення, інша частина сповідує протестантство, мусульманство, юдаїзм. Офіційна мова – італійська. Міське населення становить до 70 %. Щільність населення – 193 чол. на км2. Тривалість життя складає 77 років для чоловіків, 80 – для жінок. Спостерігається значний відплив трудових ресурсів у країни Західної Європи, внутрішня міграція з районів сільськогосподарського півдня до промислової півночі, в країну спрямовано великий потік трудової міграції з країн Північної Африки та Східної Європи. Значні витрати ВВП країни ідуть на освіту, практично в кожному великому місті є університет. Найбільші міста Італії: Рим, Мілан, Неаполь, Турін, Палермо, Генуя. Рим, столиця Італії, великиий транспортний вузол: міжнародні аеропорти Леонардо да Вінчи ди Фьюмічино та Чампіно, працює метрополітен. Важливий фінансовий і промисловий центр країни з розвиненим машинобудуванням, хімічною, фармацевтичною, поліграфічною, меблевою, легкою та харчовою промисловістю, художніми ремеслами, кінопромисловістю. Один з найбільших в світі центрів туризму. За переказами, заснований на семи горбах братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н.э. Археологічні дані свідчать про поселення часів бронзового століття (1500 до н.е.). Тут збереглися середньовічні квартали (Трастевере), палаци та церкви епохи Відродження й пізніших часів. Сьогодні «Вічне місто» є основним культурним і науковим центром країни. Тут працюють понад 20 інститутів і академій, зайнятих вивченням проблем образотворчого мистецтва, театру, музики, кіно; астрономічна обсерваторія, Національна рада наукових досліджень, Національний ядерний центр (Римський клуб – відомий у всьому світі науково-дослідний центр, що об’єднуює найбільших учених світу), понад 25 бібліотек, оперний театр, театр Елізео, консерваторія, заснована у 1570 р. тощо. Шедеври італійського живопису та скульптури зібрані у Ватиканських музеях, галереї Боргезе, Капітолійському музеї. Найвідомішим є Національний римський музей, розташований в термах Діоклетіана (306 р.).
Мілан, місто на півночі Італії, на Паданській рівнині, важливий економічний і культурний центр країни, лідер хімічної (виробництво пластика) й текстильної промисловості, машинобудування (автомобілі, верстати, електротехніка), металургії, нафтопереробки, легкої, харчової, поліграфічної, скляної, фармацевтичної промисловості. Великий банківський центр Італії, центр індустрії моди, один з найбільш значних центрів продажу шовку. Правління італійських компаній Феррарі, Фіат, Епсон та інших, а також найбільша італійська біржа знаходяться в Мілані. Місто (Медіоланум, від його місцерозташування: «медіо» – посередині, «плано» – рівнина) засновано в кінці V або на початку IV ст. до н.е. кельтськими племенами (інсубрами). Розташування міста сприяло його розвитку, оскільки через нього проходили дороги на північ. Мілан знаменитий музеями, картинними галереями, театрами, пам’ятниками архітектури, навчальними закладами. Тут працює відомий на увесь світ театр «Ла Скала». Генуя, північноіталійське місто, на березі Генуезької затоки Лігурійського моря. В давнину – поселення лігурів, завойоване у III ст. до н.е. римлянами, Генуя була одним з найважливіших торговельних портів Римської держави. Місто витягнулося більш ніж на 30 км уздовж вузької прибережної смуги Італійської Рів’єри та поглинуло найближчі до неї невеликі міста (на заході – Корнільяно-Лігуре, Сампьєрдарена, Пельї, Вольтрі, Сестре-Поненте, в гірських долинах – Больцането, Рівароло, Понтедечімо) й разом з ними утворює великий урбанізований район Велика Генуя. Один з найбільших портів Середземного моря (імпорт нафти, вугілля, металобрухту, бавовни, лісу, зерна; експорт готової промислової продукції). У важкій промисловості панують монополії «Фінсидер», «Фінмеканіка», «Ансальдо». Є судноверфі, виробляють літаки, авіаційні та суднові мотори, турбіни, казани, локомотиви, трактори, електроустаткування, розвинуті військова промисловість, точна механіка, металургія (другий по потужності в Італії комбінат «Корнільяно»), нафтопереробка, хімічна, легка, текстильна, харчова промисловість, працюють декілька ТЕЦ.
Економіка. Зайнятість трудових ресурсів у сферах економіки розподіляється таким чином: сільське господарство – 4,2 %, промисловість – 30,7 %, сфера послуг – 65,1 %. Італія поділяється на індустріальну північ і сільськогосподарський південь з високим рівнем безробіття. На північному заході країни, в зоні «промислового трикутника» Мілан–Турін–Генуя зосереджено 80 % промислового виробництва країни. Інноваційній центр «Новус Ортус», який спрямовано на підйом економічного розвитку півдня Італії, є найбільшим в країні технопарком. Він розташований на півдні країни поруч з містом Барі. Італійська економіка виробляє високоякісні товари широкого вжитку, головним чином малими та середнього розміру підприємствами. Італія також має значну тіньову економіку, що за деякими оцінками дає до 15 % ВВП країни. Офіційні боргові залишки країни на 100 % перевищують ВВП. ВВП на душу населення становить 31 000$. ВВП країни складається таким чином: 2 % дає сільське господарство: 26,7 % – промисловість, 71,3 % – сфера послуг. Італія за рівнем економічного розвитку посідає 6-е місце в світі. Наприкінці 1990-х років процеси європейської інтеграції, введення в обіг євро викликали пожвавлення економіки країни, стимулювали подальший розвиток малого та середнього бізнесу. На о. Сицилія, Паданській рівнині та континентальному шельфі Адріатичного моря добувають нафту й природний газ, на Сардінії та в Тоскані – буре й кам’яне вугілля, поліметалічні руди, пірити, на Сицилії – сірку й калійні солі, в Тоскані – мармур і граніт. Незважаючи на наявність власних енергоносіїв, Італія залежить від їх імпорту на 80 %. Промисловість. Провідні галузі промисловості Італії – машинобудування та металообробка, хімічна й нафтохімічна, харчова й легка. За виробництвом сталі та прокату (Корнільяно, Пьомбіно, Баньолі й Таранто) країна займає друге місце в Західній Європі після Німеччини. На імпортних нафті й газі (Генуя, Неаполь, Венеція, о. Сардинія) базується потужна нафтопереробна промисловість Автомобілебудування дає 1,3 млн легкових автомобілів (національна компанія «Фіат» з центром в Туріні), в тому числі гоночні машини (фірми «Феррарі»), мльйон мотоциклів. Майже всі заводи розташовані на півночі країни. У Монфальконі, Трієсті, Венеції, Генуї, Спеції, Неаполі розвинено суднобудування. Значного розвитку досягли електротехнічна й електронна промисловість. Італія – один з найбільших в світі виробників і експортерів холодильників і пральних машин (Мілан, Рим, Неаполь). Розвинуто виробництво персональних комп’ютерів, оргтехніки (фірма «Оліветті»). Основний район хімічної промисловості – Мілан (автомобільні шини фірми «Піреллі»). Хімічна промисловість виготовляє фармацевтичні товари: мастила, пластмаси, синтетичний каучук, хімічні волокна тощо. Значна частина нафтохімічних комбінатів розташована в районах морських портів: Бріндізі, Джела, Неаполь, Кальярі та інших.
Італія – один з найбільших в світі виробників бавовняних і вовняних тканин, взуття, високоякісного готового одягу й трикотажу, меблів, ювелірних виробів, художнього скла і фаянсу. Текстильна промисловість базується переважно на півночі країни (Пьємонт, Венеція, Тоскана). За випуском взуття Італія посідає 2-е місце в світі після Китаю. Харчова промисловість спеціалізується на виробництві макаронів, сиру, цукру-піску, оливкової олії, консервованих овочів і фруктів, соків, виноградних вин, тютюнових виробів. Італія випускає щороку понад 70 млн декалітрів вина (125 л у перерахунку на душу населення). У сфері послуг Італії переважає туризм, який є найважливішим джерелом доходів. Італію щорічно відвідують понад 50 млн туристів. Рим, Флоренція, Венеція, Мілан є місцями справжнього паломництва туристів.
В центрі Венеції Розвивається «шопінговий туризм». Він залучає оптових торговців продукцією, що виробляють на малих і середніх підприємствах, а також індивідуальних споживачів італійського взуття й одягу. Італія – батьківщина банків, в 67 % її населених пунктів є банківські установи. Сільське господарство. Уряд країни робить чимало зусиль, аби підвищити рівень розвитку сільськогосподарського півдня країни. Характерними рисами цього регіону є високий рівень безробіття, низькі доходи населення та значний його відплив у країни ЄС. В Італії налічується понад 3 млн ферм, більшість з яких невеликі. Рівень механізації сільськогосподарських робіт значно поступається відповідному рівневі інших країн Західної та Центральної Європи.
У сільському господарстві використовується 38 % територій країни, пасовища займають 15 %. Провідна галузь господарства – рослинництво, воно дає 60 % сільськогосподарської продукції. Основні сільськогосподарські культури – пшениця, кукурудза, рис (найбільший виробник і практично єдиний експортер в Західній Європі), цукрові буряки, оливки. Італія входить до першої п’ятірки найбільших світових виробників плодів (на приальпійських пагорбах вирощують яблука, персики, волоські горіхи), ягід, цитрусових, винограду, овочів і баштанних. Поряд із Францією країна є одним .із світових лідерів зі збору винограду (90 % його іде на виробництво вина) і виробництва виноградних вин (області Калабрія, Апулія, Сіцілія). За збором оливок і цитрусових в Західній Європі Італія поступається лише Іспанії. Тваринництво розвинено на всій території, на півночі – в межах гірських, на півдні та в центрі – на природних пасовищах. Розводять велику рогату худобу, овець, свиней, свійську птицю. Транспорт. В Італії добре розвинено всі види транспорту. Морські порти, за виключенням Генуї, Венеції, Трієста і Неаполя, – невеликі (Аугуста, Барі, Бріндізі, Спеція, Ліворно, Мілаццо, Порто-Фоксі, Порто-Торрес, Салерно, Таранто, Трієст). Довжина залізниць – 19,5 тис. км. Існує густа мережа внутрішніх і міжнародних авіаліній. Загальна довжина трубопроводів перевищує 20 тис. км. Внутрішні перевезення пасажирів та вантажів виконує добре розгалужена мережа автошляхів загальною довжиною понад 300 тис. км (друге місце в Європі після Німеччини). На півночі в Альпах є тоннелі. В країні налічується 32 млн користувачів Internet.
Економічна карта Зовнішньоекономічні зв’язки. В експорті переважає продукція трудомістких галузей і товарів споживчого призначення. Країна експортує технічну продукцію, офісну техніку, тканини й одяг, машини, сталевий прокат і труби, засоби пересування, транспортне устаткування, продукцію хімічної промисловості, продовольство, напої, тютюн, кольорові метали, нафтопродукти. Італія є одним з найбільших постачальників на світовий ринок побутової техніки – телевізорів, холодильників (входить до першої десятки країн-виробників), пральних, посудомийних, мікрохвильових, швейних машин. Найбільшими експортними партнерами є країни Євросоюзу: Німеччина, Франція, Іспанія, Велика Британія та США. В імпорті головне місце посідає нафта та енергоресурси. Імпортують також технічну продукцію, хімікати, транспортне устаткування, енергетичну продукцію, мінерали і кольорові метали, тканини, одяг; продовольство, напої, тютюн (з Німеччини, Франції, Китаю, Нідерландів, Бельгії, Іспанії). Значні доходи країна має від іноземних туристів, яких приваблюють зимові види спорту, гірськолижні курорти, безліч історичних пам’яток, середземноморські пляжі.
ТЕМА:2 Тема : Франція Візитна картка Площа: 543 965 км2 Населення: 64 420 000 (2010) Столиця: Париж Офіційна назва: Французька республіка Державний устрій: республіка Законодавчій орган: Двопалатний парламент – Національні збори та Сенат Глава держави: президент (обирається терміном на 5 років) Адміністративний устрій: 96 департаментів Поширені релігії: християнство (католики, протестанти), мусульманство Член ООН, ЄС, НАТО Державне свято: 14 липня – День узяття Бастілії (1789)
Адміністративно-територіальний поділ ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Франція – типова приморська країна, омивається із заходу і півночі Атлантичним океаном, з півдня – Середземним морем. Має кордони з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією, Іспанією і Андоррою. Протоками Ла-Манш і Па-де-Кале межує з Великою Британією. На півдні країни розташовано князівство Монако. Морські кордони Франції значно більші за сухопутні. Морські узбережжя Бретані мають мальовничі скелясті береги, південне узбережжя Середземного моря – довгі піщані пляжі та бухти
Природні умови на території країни досить різноманітні. Є високі гори, плоскогір’я й рівнини. Кордони з Іспанією проходять гірським масивом Піренеїв, через гірські системи Альп та Юра ідуть кордони з Італією та Швейцарією, вздовж кордонів з Німеччиною, Люксембургом та Бельгією простягнулися середньовисотні Вогези та низькі Арденни. Значних рудних родовищ альпійська система Франції немає. Проте значні висоти та велика кількість опадів зробили їх важливими джерелами води та енергії, які використано при спорудженні гідроелектростанцій. Схили долин добре заліснені, і лісове господарство грає велику роль в економіці цих районів. Основою для розвитку молочного тваринництва служать гірські луги, в долинах створилися прекрасні умови для розвитку виноградарства. Клімат Франції визначається впливом прохолодного Атлантичного океану в північних областях і теплого Середземного моря на півдні. Севенни, невисокі гори, природно розділяють дві кліматичні зони. На півночі країни переважає м’який і вологий морський клімат з незначними коливаннями температур влітку і взимку, на півдні – клімат середземноморський з вищими середньорічними температурами й меншою кількістю опадів. Найбільші річки Франції: Сена, Луара (найдовша), Гаронна і Рона. Система каналів сполучає між собою основні річки країни та Рейн. Родючі ґрунти має Гароннська низовина біля підніжжя Піренєєв та ділянка на північний захід від нижньої течії Гаронни. Лісові масиви Франції (хвойні, дубові, букові і каштанові) сильно зведені під впливом діяльності людини та займають лише чверть території країни. Серед розораних полів є лісопосадки, особливо типові для ландшафтів Нормандії та Бретані. Найхарактерніші дерева Середземноморського узбережжя: маслина та корковий дуб. Серед несприятливих природних процесів та явищ Франції слід назвати повені, снігові лавини та бурі середини зими; засухи та лісові пожежі на півдні біля Середземного моря влітку. Проте вся територія Франції є комфортною для життя, туристсько-рекреаційної та господарської діяльності людей. Порівняно з іншими країнами Європи Франція має достатньо багаті мінеральні ресурси, значні запаси бокситів, урану, калійних солей, залізних руд. Нестачу нафти, газу і руд кольорових металів Франція покриває за рахунок імпорту. Населення. Франція – мононаціональна держава, кожен уродженець країни вважається французом. Французька є офіційною мовою, однак говорять в країні на баскській, каталонській, німецькій, бретонській, фламандській і корсиканській мовах та діалектах. Переважна більшість віруючих католики – 88 %, є протестанти, мусульмани, православні.
Середня щільність населення складає 110 чол. на км2. Станом на 2007 р. міське населення складає 77 % від загальної чисельності, але практично відсутні міські агломерації (характерні для більшості країн Західної Європи), окрім района Лілля, що включає промислові центри Рубе, Туркуен, Бетюн, Ланс, Дуе і Валансьєн. Найвища концентрація населення – в Парижі та його передмістях. Тут зосереджено понад 1/6 населення. Сільське населення розподіляється рівномірно. Високий рівень щільності сільського населення характерний для родючих районів Північної Франції, морського узбережжя Бретані, рівнин Ельзасу, долин Рони та Сони. Крім сільського господарства, останнім часом в сільській місцевості значний розвиток отримав зелений туризм. Тривалість життя за даними на 2009 р.: чоловіків – 77,8 років, жінок – 84 роки. Природний приріст населення дуже низький, через це нестача трудових ресурсів покривається за рахунок трудової міграції, в тому числі й сезонної, пов’язаної із сільськогосподарськими роботами, особливо на півдні країни. Відбуваєтьсяі процес старіння нації. У Франції переважають малі та середні міста, найбільшими містами є Ліон, Марсель та Лілль. Париж, головне місто історичної області Іль-де-Франс, разом з передмістями (Версаль, Сен-Дені, Іврі, Аржантей, Булонь-Бійанкур, Дрансі) утворює міську агломерацію Великий Париж з населенням 11,4 млн чоловік. Париж – найбільший промисловий і транспортний центр країни, тут працюють підприємства авто- і авіабудування, електротехнічного машинобудування, хімічної, харчової, поліграфічної промисловості тощо, виготовляють товари широкого вжитку: модні швейні та галантерейні вироби. З усіма районами й найбільшими портами Франції столицю сполучають 11 залізничних магістралей, діють міжнародні аеропорти: Шарль де Голль, Бурже, Орлі. 16 основних ліній має метрополітен міста, аванпортом Парижа є Гавр. Столиця опоясана швидкісною автомобільною кільцевою дорогою – бульваром Періферік, яка сполучена з радіальними автострадами та всією мережею автомобільних доріг Франції, ядром якої вона є. Це один з найбільших в світі центрів туризму, тут розміщені ЮНЕСКО і більше 200 міжнародних організацій. Паризький університет – Сорбонну – засновано у 1215 р., Коллеж де Франс – у 1530 р., Національну бібліотеку – у 1480 р. Париж – відомий науковий, культурний та історичній центр світу. Національний центр мистецтва і культури ім. Жоржа Помпіду з Національним музеєм сучасного мистецтва, безліч музеїв: мистецтва і культури XIX ст., Лувр, імпресіонізму, пішохідний міст Мистецтв, Національний музей природної історії, людини; театри «Гранд-опера», «Комеді Франсез», «Одеон», Національний театр Шелло, театр-кабаре «Мулен-руж» приваблюють до Парижа безліч туристів з усього світу.
Париж – туристична Мекка світу Марсель, найбільший порт Франції на Середземному морі, біля гирла Рони, вантажообіг якого – понад 90 млн т на рік. В портовому комплексі розвинено нафтопереробку, нафтохімію, судно- й авіабудування. Місто є початковим пунктом транс’європейського нафтопроводу на Страсбур і Карлсруе (ФРН). Засновано близько 600 р. до н.е. як грецька колонія Массалія вихідцями з аристократичної республіки Фокеї. Знайдений ними природний порт розташовувався трохи далі, ніж нинішній Старий порт. Неподалік від міста знаходиться архіпелаг Фріуль і замок Іф – зміцнення XVI ст. з оборонним поясом на скелі, описаний в романі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто». Марсель – батьківщина комічного актора Фернанделя, тут знімали знаменитий фільм Люка Бессона «Таксі». Лілль, місто сукнарів Фландрії, захоплене Людовиком XIV у 1667 р., потім у 1708 р. відвойоване голландцями та повернене до складу Франції за Утрехтським миром у 1713 р. Місто засновано як військове укріплення французьким військовим інженером Себастьяном Вобаном у XVII ст. Свого часу укріплення називали «царицею цитаделей». Місто є значним центром текстильної промисловості, важкого машинобудування, хімічної, харчової промисловості Франції. Метрополітен Лілля (ле Валь) – перше міське метро без машиніста. У місті багато музеїв, найбільш знаменитим з яких є музей образотворчих мистецтв, що славиться робітами фламандських і голландських майстрів (Рубенса, Ван Дейка), іспанських (Гойя), французьких (Давид, Делакруа, Моне, Ренуар), має багаті зібрання кераміки та скульптури. Лілль – батьківщина Шарля де Голля, тут знаходиться його будинок-музей. Економіка. Франція – економічно розвинена країна світу, високорозвинена ядерна та космічна держава. За загальним обсягом економіки країна посідає провідні місця в Євросоюзі, по ВВП на душу населення входить в першу світову двадцятку ($27 600). Традиційна особливість французької економічної політики – наявність державної форми власності або великої її частки у складі великих компаній, банків, страхового бізнесу, у сфері авіації, телезв’язку, у машинобудуванні, нафтогазовій промисловості («Тоталь»). Існує планування, що носить не нормативний, а індикативний характер. Протягом 2007-2008 рр. уряд держави здійснював декілька важливих реформ у сфері трудового законодавства, зокрема з питань робочого тижня. Міра соціального захисту населення одна з найвищих у світі. Приблизно 30 % ВВП витрачається на соціальні потреби. Велику частку в економіці Франції має іноземний капітал. Його доля у промисловості складає майже 40 %, у сфері нерухомості – близько 27 %, торгівлі – 20 %, сфері послуг – 9 %. На підприємствах з іноземним капіталом зайнято понад 20 % трудових ресурсів країни. Особливо велика частка іноземного капіталу, понад 50 %, у сфері інформатики та інших галузях передових технологій. За секторами господарства ВВП Франції має такий склад: сільське господарство – 2,2 %, промисловість – 20,3 %, сфера послуг – 77,4 %.
Економічна карта Промисловість. Промислове виробництво забезпечує понад 30 % робочих місць, 40 % інвестицій, 80 % експорту. Значні запаси власної мінеральної сировини створюють базу для роботи гірничодобувної та розвитку важкої промисловості. За рівнем розвитку кольорової металургії країна посідає лідируючі місця в світових рейтингах, за виплавкою сталі знаходиться на 3-у місці в Західній Європі. Франція входить до складу Середземноморської бокситової провінції (разом з Грецією, Італією та Угорщиною). Чорна металургія Франції все більше тяжіє до припортових зон, наприклад, у Дюнкерку металургійний завод працює на американському вугіллі та залізній руді з Африки та Венесуели. Машинобудуванню Франції притаманні велика різноманітність. Основними галузями машинобудування (2,6 % світового виробництва) є авіакосмічна, автомобільна, верстатобудівна, суднобудівна, радіоелектронна, електротехнічна, електронна. Франція грає провідну роль в Європейській космічній агенції, експортує космічні (Париж, Тулуза, Бурже, Бордо) й атомні технології (Париж, Гренобль), посідає 3-е місце в світі за випуском автомобілів (Париж, Леон, Сошо, Ле-Ман, Рен, Дуе). Їх спектр включає легкові, вантажні машини, автобуси, мотоцикли (державна компанія «Рено», приватна компанія «Пежо») тощо. За виробництвом верстатів Франція входить до складу світових лідерів. В суднобудуванні (Дюнкерк, Нант) спеціалізується на виробництві суден для перевезення зріджених газів і хімікатів. За обсягами виробництва телевізорів та холодильного обладнання входить в десятку світових лідерів. За обсягами виробництва хімічної продукції входить до складу світових лідерів (посідає 4-е місце в світовому експорті), основні райони розвитку хімічної промисловості: Паризький, Рейнсько-Альпійський та Північний. Тут зосереджено виробництво синтетичних смол, пластмас, каучука, фармацевтичних виробів. Газ, що видобувається в надрах країни, є сировиною для отримання сірки. Франція є чималим виробником целюлози та паперу, поліграфічна продукція країни відома за її межами. Високо розвинена в країні харчова (на 2-у місці в світі за об’ємом експорту після США) промисловість. Відносно незначну роль в загальному обсязі економіки, але престижу для країни грає виробництво та продаж предметів розкоші, світовим лідером є концерн «Луї Вюїттон-Мое-Хеннессі». Франція – одна з найбільш передових країн в області розвитку атомної енергетики: понад 75 % енергії виробляють на АЕС. Франція продовжує будувати нові АЕС та посідає друге після США місце в світі за видобутком електроенергії на станціях цього типу. Крім того, розвиваються нетрадиційні типи енергетики, зокрема вітрові та припливні станції (перша у світі побудована в Бретані). Потужності ГЕС зосереджено в Альпах. Останнім часом все більше уваги приділяється поєднанню науки й безпосереднього виробництва. Технополіс міста Тулуза є центром наукомістких галузей виробництва, зокрема авіакосмічних. У Франції налічується понад 40 технопарків. Найбільший з них – Іль-де-Франс під Парижем. Він спеціалізується на впровадженні новітніх технологій в електроніці, фармакології тощо. На базі портів Марсель і Фос сформувалися найбільші у Франції ППК. Разом вони мають вантажообіг 100 млн т на рік, а спеціалізуються на припортовій чорній металургії та нафтопереробці. Франція була і залишається важливим виробником тканин в Європі (Лілль, Кабре, Арментьєр). Сільське господарство є найбільш опікуваною державою галуззю, хоча основа його – приватне землеволодіння. Вирішальну долю продукції дають великі господарства з наділами понад 100 га, але чисельно переважають дрібні та середні. За обсягом виробленої сільськогосподарської продукції Франція посідає 1-е місце в Західній Європі та 3-є в світі після США й Канади. Це найбільший європейський виробник пшениці, вершкового масла, яловичини, сирів (більше 400 сортів), ковбас, кондитерських виробів, вин, шампанського, коньяків.
Виноградна ферма у Франції Більше половини продукції дає тваринництво. Французькі фермери є головними противниками процесів упровадження генетично зміненої продукції в Європі, оскільки французька продукція традиційно високо цінується через свою високу якість. Тваринництво займається розведенням великої рогатої худоби молочного та м’ясного напрямів, свиней, овець, свійської птиці. Природні ресурси риби і морепродуктів виснажені, але в багатьох водоймищах риб розводять штучно. У Біскайській затоці ведеться промисел сардин, камбали і оселедців, омарів, креветок і молюсків (устриць та мідій). Продукція рослинництва дає третину від загальної вартості продукції сільського господарства. Вирощують зернові культури, майже половина яких щорічно йде на експорт: пшениця (басейни Луари та Сени), кукурудза (басейн Гаронни), рис (район Середземномор’я), цукрові буряки (Франція є крупним виробником та експортером бурякового цукру), картопля, овочі, винний виноград, фрукти (переважають яблука), цитрусові. Транспорт Франція має найрозвиненішу в Європі мережу залізниць (загальною довжиною 29 370 км) та автомобільних доріг. Більшість міст зв’язані мережею високошвидкісних магістралей, гілку швидкісної магістралі прокладено в тунелі під протокою Ла-Манш. Практично в кожному місті та містечку є аеропорт. У перевезенні внутрішніх вантажів і пасажирів вирішальну роль відіграє автомобільний транспорт, який має найбільш розгалужену систему загальною довжиною понад 950 тис. км. Трубопроводи перевозять нафту та очищену продукцію, їх довжина сягає майже 8 тис. км Франція – велика морська держава. ЇЇ флот складається з нафто- та хімічних танкерів, контейнеровозів, пасажирських суден тощо. Найбільші морські порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Кале, Булонь. Річковий транспорт забезпечує близько 6 % перевезень вантажів. Зовнішньоекономічні зв’язки. Франція є одною з найбільш відвідуваних країн світу та обслуговує до 75 млн зарубіжних туристів за рік. В долі експорту Франції збільшується частка послуг, у тому числі банківсько-фінансових. Переважають економічні зв’язки з розвинутими країнами та країнами ЄС. Основними статтями експорту країни є машини й транспортне устаткування, авіаційне обладнання та транспортні засоби, пластмаси, хімікалії, фармацевтична продукція, залізо і сталь, напої, продукція харчової промисловості, нові технології тощо. Основними торговельними партнерами є Німеччина, Іспанія, Італія, Велика Британія, Бельгія, США, Нідерланди. Імпортує Франція машини й устаткування, транспортні засоби, сиру нафту, пластмаси, хімікати, сировину й напівфабрикати, продовольство (чай, кава, какао, тропічні фрукти) основним чином з Німеччини, Бельгії, Італії, Іспанії, Нідерландів, Великої Британії, США, Китаю.
ТЕМА:3 Тема : Російська Федерація Візитна картка Площа: 17 075,4 тис км2 Населення: 140 041 000 (2010) Столиця: Москва Офіційна назва: Російська Федерація Державний устрій: федеративна республіка Законодавчій орган: двопалатні Федеральні збори (парламент: Державна дума і Рада Федерації) Глава держави: президент (обирається на 4 роки) Адміністративний устрій: 83 суб’єкта федерації: 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 2 міста федерального значення – Москва і Санкт-Петербург, одна автономна область і 4 автономних округа. Вся територія розділена на 7 федеральних округів Поширені релігії: християнство (православ’я), іслам, юдаїзм Член: ООН, СНД (1991) Державне свято: День прийняття Декларації про незалежність Росії (12 червня)
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Росія – держава Східної Європи і Північної Азії. Межує з Північною Кореєю, Китаєм, Монголією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Україною, Білоруссю, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Норвегією. Має вихід до морів басейну трьох океанів Атлантичного, Тихого та Північного Льодовитого, на них припадає 2/3 усіх кордонів країни. За площею посідає перше місце в світі. Поверхня країни має складну будову. В цілому поверхня території переважно рівнинна – до 70 % представляють собою рівнини та плоскогір’я. Велика частина європейської території Росії розташована в межах Східно-Європейської рівнини. На півдні – північні схили Кавказу, на північному заході – гори Хибіни. На схід від Уралу – Західно-Сибірська рівнина, оточена на півдні горами Південного Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля). Між Єнісеєм і Леною розташоване Средньосибірське плоскогір’я, між Леною і Тихим океаном – хребти й нагір’я Північно-східної Азії. Схід країни належить до сейсмічно небезпечних. На півострові Камчатка знаходиться 120 вулканів, 23 з них є діючими. Територіально та географічно країну можна поділити на три великих природних регіони: європейська частина, Сибір, Далекий Схід.
Більша територія країни лежить в помірному кліматичному поясі. Клімат змінюється від морського на крайньому північному заході до різко континентального в Сибіру і мусонного на Далекому Сході. Середні температури січня від 0 до -500С, липня від +1 до +250С. Опадів випадає від 150 до 2000 мм на рік. У багатьох районах Сибіру й Далекого Сходу – багатолітня мерзлота. В межах Росії зафіксовано найнижчу температуру Північної півкулі: –720С в районі м. Оймякон (влітку тут зафіксовано +330С, амплітуда складає 1050). Країна має значні запаси водних ресурсів. На її території налічується понад 120 великих та малих річок, найбільші з них Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур, Північна Двина, Печора, Колима, Дон; найбільші озера – Каспійське, Байкал, Ладозьке, Онезьке, Ханка. Більшість річок є судноплавними, їх загальна судноплавна частина складає понад 400 тис. км. З півночі на південь на території Росії розташовуються природні зони: арктичних пустель, тундри, лісотундри, лісів (тайга, мішані та широколистяні), лісостепова, степова, напівпустель. Значна територія Росії зайнята хвойними лісами, які поділяються за видовим складом на світлохвойну (сосна звичайна, модрина сибірська й даурська) і темнохвойну тайгу (ялина, ялиця, кедрова сосна). 2/5 території країни покрито лісами, це – найбільші запаси лісових ресурсів у світі. В багатьох районах Сибіру та Далекого Сходу – вічна мерзлота. Мінеральна сировина має найбагатший перелік: нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, торф, руди: залізні, марганцеві, кольорові метали: боксити, хроміти, ванадій, мідь, свинець, олово, нікель, цинк, кобальт, вольфрам, молібден, сурма, ртуть, уран, золото, платина, платиноїди, хімічна сировина: апатити, фосфорити, сірка, магнезит, азбест, слюда, графіт, калійна і кухонна, глауберова солі, алмази, напівдорогоцінне каміння (аметист, гранат, топаз), малахіт, нефрит, мармур тощо. Населення. Росія – багатонаціональна держава із строкатим національним і релігійним складом населення, 80 % якого складають росіяни; крім них в країні проживає 156 народів, найбільш чисельні з яких – татари, українці, башкири, чуваші, чеченці, німці, білоруси, казахи, євреї, комі, буряти. Основна релігія – християнство, більшість віруючих – православні (понад 90 %), є мусульмани, буддисти та інші. Значна кількість населення – невіруючі та скептики (це наслідки понад семи десятиліть атеїстичної діяльності радянської влади). Державною мовою є російська, народи країни розмовляють більш ніж на 100 мовах та діалектах, які в більшості належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей.
Середня густота населення – 8,5 чол. км2; понад 80 % всього населення проживає в європейській частині країни, що становить близько 30 % її території; міське населення складає 73 % від загальної кількості. Середня густота населення в європейській частині країни перевищує 100 чол. на км2. Ці цифри свідчать про нерівномірність розміщення населення територією держави та високий рівень урбанізації. Найбільші міста і разом з ними більша чисельність населення зосереджено у так званій «головній полосі розселення населення», що представляє собою уявний великий трикутник, вершинами якого є на півночі – Санкт-Петербург, на півдні – Новоросійськ, на сході – Красноярськ. В межах цього трикутника розташовано міста-мільйонери, в яких проживає п’ята частина всього населення країни. Міст-мільйонерів в Росії 10, більшість з них знаходиться в європейській частині країни: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Новосибірськ, Єкатеринбург, Самара, Омськ, Челябінськ, Казань, Уфа.
«Аврора» – корабель-музей. Росія Найбільшими міськими агломераціями Росії є Московська, Санкт-Петербурзька, Єкатеринбурзька, Нижньоновгородська. Три з них (крім Єкатеринбурзької) розташовано в європейській частині країни. Агломерації концентрують в собі основний науковий, культурний і промисловий потенціал країни.
Сільське населення розміщено територією країни також нерівномірно. Найбільша кількість сільського населення – у степовій та лісостеповій зонах з кращими умовами для розвитку сільського господарства. На півдні європейської частини майже половина населення живе в селах. Майже 70 % території країни складають малопридатні для життя райони Крайньої Півночі та прирівняні до них, де проживають не більше 8 % населення. Демографічна проблема Росії полягає в низьких темпах народжуваності та низькій середній тривалості життя (чоловіків – 62 роки, жінок – 73). Єкатеринбург, (з 1924 по 1991 рр. – Свердловськ), місто на східному схилі Середнього Уралу, берегах річки Ісеть, притоці річки Тобол. Крупний вузол залізних і автомобільних доріг, має 2 аеропорти та метрополітен. Місто засноване 1723 сподвижником російського царя Петра I, істориком і державним діячем Василем Татіщевим як гірничозаводський, культурний і торговельний центр на Уралі. Основною галуззю промисловості є важке машинобудування (виробничі об’єднання «Уралмаш», «Уралхіммаш», «Уралелектротяжмаш», «Турбомоторний завод», заводи бурового й металургійного устаткування, транспортного машинобудування, підшипниковий, компресорний, інструментальний та інші); приладобудування, електротехнічна промисловість, заводи точної механіки, оптико-механічний, холодильників, Верхньо-Ісетський металургійний завод, гумотехнічних виробів, шинний, хіміко-фармацевтичні (медичних препаратів, антибіотиків, косметичний концерн «Калина»); виробництво будматеріалів, деревообробна, легка, хутряна фабрика), харчосмакова промисловість. Завод «Уральські самоцвіти» – відоме каменерізне виробництво. В місті працює Уральське відділення Російської Академії Наук, близько 140 науково-дослідних, конструкторських і проектних інститутів і організацій. В культурному плані цікавими є будинки-музеї: Павла Бажова, Дмитра Маминого-Сибіряка. Новосибірськ (з 1903 по 1925 рр. – Новоніколаєвськ), місто на південному сході Західно-Сибірської рівнини, на берегах річки Об. Вузол залізничних ліній і автодоріг, є річковий та аеропорт, метрополітен. Новосибірськ – великий промисловий центр Західного Сибіру, основними галузями промисловості якого є електроенергетика (Новосибірська ГЕС); паливна і нафтовидобувна («Новосибірськнафтогаз», «Новосибірськвугілля»); металургія (металургійний завод, олов’яний комбінат); машинобудування: енергетичне та електротехнічне («Сибелектротяжмаш», електровозоремонтний), верстатобудування (ВАТ «Сибірський завод комплексного електроприводу», заводи важких верстатів і гідропресів), приладобудування, точне машинобудування, авіабудування, радіоелектронна промисловість, лісова й деревообробна, виробництво будматеріалів, текстильне машинобудування, хіміко-фармацевтична («Новосибірський завод медичних препаратів», «Новосибірськхімфарм»); легка, харчова.
В місті працює Сибірське відділення Російської Академії Наук, Новосибірський державний університет, аграрний і технічний університети, медична академія, консерваторія тощо. У селищі Краснообськ знаходиться Сибірське відділення Російської Академії сільськогосподарських наук; у селищі Кольцово – науково-виробниче об’єднання «Вектор», яке займається розробкою фундаментальних і прикладних питань біотехнології. У 28 км. на південь від центру Новосибірська розташовано Академічне містечко-комплекс науково-дослідних інститутів, житлових будинків, комунальних установ. Самара (з 1935 по 1991 рр. – Куйбишев), місто на лівому березі річки Волга. Фортеця Самара була зведена у 1586 для охорони волзького торговельного шляху, у 1600 р. тут було влаштовано митницю й пристань. Сьогодні Самара – значний транспортний вузол із густою сіткою залізниць та автомобільних доріг, є річковий порт, аеропорт, метрополітен. Основні галузі промисловості: авіакосмічне машинобудування (виробництво космічної техніки, літаків Ту-154, авіаційних двигунів), машинобудування та металообробка (завод «Автокран», «Волгабурмаш»), вантажопідйомна техніка, «Средньоволзький верстатобудівний завод», завод вимірювальних трансформаторів, підшипникові заводи, виробництво телевізорів «Каскад»; чорна й кольорова металургія, нафтопереробна, електротехнічна, виробництво будматеріалів, легка, харчова. В місті – широка мережа наукових і освітніх установ: науково-дослідні та проектні інститути, університети. Економіка. Росія – індустріально-аграрна країна, територія якої умовно розділена на 12 економічних районів (Північний, Північно-Західний, Центральний, Волго-В’ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський, Далекосхідний, Калінінградська область). До складу ВВП країни сільське господарство дає 4,1 %, промисловість – 41,1 %, сфера послуг – 54,8 % від загальної вартості. Росія успадкувала майже 60 % потужного економічного потенціалу Радянського Союзу. Для господарства країни характерна складна багатогалузева структура з переважанням промислового виробництва, розгалуженим сільським господарством, потужною власною мінерально-сировинною базою, розвинутим науковим потенціалом, забезпеченістю кадрами високої кваліфікації (в Росії працюють понад 450 державних вузів, в тому числі близько 40 університетів).
Промисловість. Ринкова економіка країни базується на потужній гірничо-видобувній промисловості та паливно-енергетичному комплексі. За показниками видобутку нафти країна посідає третє місце у світі. Західно-Сибірський і Волго-Уральский нафтогазоносні райони дають країні понад 350 млн тонн нафти на рік та понад 600 м3 газу (друге місце у світі). Кузнецький, Південно-Якутський, Печорський, Кансько-Ачинський, Нерюнгрінський басейни дають понад 300 млн тонн вугілля. Гідроелектростанції, побудовані за часів радянської влади, негативно впливають на навколишнє середовище. Більшість з них утворили великі водосховища, забравши значні площі родючих земель із розміщеними на них поселеннями, пам’ятками історії та архітектури. Понад трильйон кВт годин електроенергії виробляють каскади потужних гідроелектростанцій на річках Волга, Кама, Ангара, Єнісей. Близько 70 % енергії дають потужні теплові електростанції в районах видобутку кам’яного та бурого вугілля, переробки нафти (Урал, Кузбас, європейська частина Росії). У країні працюють Курська, Воронезька, Ленінградська, Комсомольська та інші АЕС. Єдина енергетична система країни об’єднує енергетичні системи Центру, північного Заходу, Поволжя, Північного Кавказу, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. Крім традиційних, в Росії використовуються вітрова, припливна, геотермальна енергія. Крім Курило-Камчатської зони, теплова енергія використовується для теплопостачання на Північному Кавказі, Бурятії, Туві тощо. Чорна металургія базується на власних значних запасах залізних (Курська магнітна аномалія, родовища Уралу, Західного Сибіру – понад 80 млн тонн) та марганцевих руд і коксівного вугілля. Виплавка сталі складає близько 60 млн тонн, чавуну 40 млн тонн. Найбільші заводи працюють у Магнітогорську, Челябінську, Нижньому Тагілі, Новокузнецьку, Череповці, Липецьку, Красноярську, Єкатеринбурзі, Старому Осколі та інших. В цілому на території Росії сформувалося три металургійні бази, що стали основою розвитку потужного широко розгалуженого машинобудування: • Центральна, з найбільшим комбінатом у Липецьку та Череповці, де поряд з традиційним доменним виробництвом широко використовують нові технології (порошкова та електрометалургія). База забезпечує роботу машинобудування промислово-розвиненої європейської частини країни. • Уральська, використовує довізне паливо з Казахстану та Кузбасу й переважно власну залізну руду, забезпечує сировиною потужне машинобудування Уралу. Металургійні комбінати повного циклу мають Магнітогорськ, Новотроїцьк, Нижній Тагіл, Челябінськ. • Сибірська, розвивається на власній сировині, дає чавун, сталь, прокат (Новокузнецьк, Красноярськ) численним машинобудівним заводам Сибіру.
Кольорова металургія базується на запасах власних кольорових руд та дешевій електроенергії: • мідна та алюмінієва промисловість – на Уралі (Челябінськ, Єкатеринбург, Орськ); • свинцево-цинкова – на Північному Кавказі (Владікавказ); • нікелево-кобальтова, алюмінієва, мідна – на Кольському Півострові (Мончегорськ, Нікель); • олов’яна, титано-магнієва, свинцево-цинкова, алюмінієва, нікелево-кобальтова – на Далекому Сході та у Східному Сибіру (Красноярськ, Норільськ, Красноярськ, Саяногорськ, Братськ, Дальнєгорськ). Машинобудування, що базується на такій потужній металургійній базі, є достатньо багатогалузевим. Його підприємства орієнтуються на виробництво металу, на наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науковий потенціал або на споживача готової продукції. Машинобудування, що отримало значний розвиток ще за часів царської Росії, традиційно є найбільш потужним у європейській частині країни, на Уралі та Кузбасі. В Росії отримали розвиток галузі важкого, різноманітного транспортного машино-, електротехнічного, сільськогосподарського, приладобудування, електронна промисловість, виробництво космічної техніки. Росія разом із США є лідером у освоєнні космічного простору. Будівництво космодрому у Плесецьку почалося ще у 1957 р., а у Капустіному Яру – в 1946 р., саме звідси було запущено серію геофізичних ракет «Вертикаль», штучні супутники Землі серії «Космос» та індійські штучні супутники «Аріабхата» та «Бхаскара» тощо. Важке машинобудування орієнтується на металургійні бази й найбільшого розвитку отримало на Уралі (Орськ, Єкатеринбург), в Центральній Росії (Бєлгород), у Сибіру (Красноярськ, Іркутськ, Чита). Найбільш розвиненою галуззю машинобудування є виробництво різноманітних транспортних засобів: легкові автомобілі – Москва, Тольятті, Нижній Новгород, Калінінград, вантажівки – Набережні Човни, Ульяновськ, літаки – Самара, Улан-Уде, Комсомольськ-на-Амурі, Ульяновськ (ОАО «Туполєв», завод «Авіастар»), Москва (КБ Ільюшина), Воронеж, Омськ; обладнання для залізничного транспорту – Коломна (тепловози), Брянськ (дизельні машини), Твер, Нижній Тагіл (вагони), Новочеркаськ (електровози), морські та річкові судна – Сєверодвінськ (підводне атомне суднобудування), Астрахань (суднобудування та судноремонт), Мурманськ (завод «Нерпа»), Владивосток, Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ.
Підприємство з виробництва літаків "Ил". Росія Військово-промисловий комплекс належить до середнього машинобудування і базується на Уралі та в Середній Росії. На наявність висококваліфікованих кадрів та наукової бази орієнтується електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки, робототехніки, біотехнології. Ці виробництва розташовані у Центральній Росії – Москва, Санкт-Петербург, на Уралі – Єкатеринбург, у Сибіру – Новосибірськ. Найважливіші райони хімічної та нафтохімічної промисловості (виробництво пластмас, мінеральних добрив, хімічних волокон, автопокришок та ін.): Центральний, північний Захід, Поволжя та Урал. Зміна технологій у хімічній промисловості сприяла зсувам у розміщенні виробництва, наприклад, якщо перші підприємства з виробництва натурального каучуку були «прив’язані» до районів вирощування картоплі (Ярослав, Єфремов, Воронеж), то згодом вони стали орієнтуватися на більш дешеву сировину – нафту (Тольятті, Стерлітамак, Омськ). Близько 65 % території країни розташовано у зоні лісів. Лісова промисловість розвинена в північних і східних районах країни. Працюють всі ланки лісопромислового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка деревини, целюлозно-паперова промисловість, лісохімія (виробництво каніфолі, скіпідару, дубильних речовин тощо). Виробництво концентрується переважно в лісозбиткових районах країни. Найбільшими центрами галузі є Іркутськ, Красноярськ, Братськ, Архангельськ, Котлас, Сиктивкар. Розвинено виробництво будматеріалів, легка (головним чином текстильна) і харчова промисловість. Крім льону, підприємства текстильної промисловості використовують довізну сировину та синтетичні волокна потужної хімії полімерів. Налагоджено виробництво взуття, трикотажних виробів, швейне виробництво (Іваново, Москва, Ярославль, Вологда, Орєхово-Зуєво, Твер, Барнаул, Бійськ, Красноярськ, Іркутськ) та інші. В Якутії розробляються родовища алмазів Сільське господарство Росії має чітко виражену зональну спеціалізацію. Понад 60 % валової продукції сільського господарства дає тваринництво, землеробство дає близько 40 %. У структурі тваринництва переважає молочне та м’ясо-молочне скотарство (степова зона) та м’ясошерсне вівчарство (південні степові, гірські райони), розводять коней (табунне утримання в Бурятії, на півдні Якутії та на базі племінних конезаводів), свиней, свійську птицю тощо. В тундрі розводять оленів, на Алтаї – кіз та маралів, у горах Туви та Бурятії – яків. Сільськогосподарські угіддя складаються з ріллі, сінокосів і пасовищ. Більше 4/5 ріллі припадає на Центральний і Центрально-Чорноземний райони, Поволжя, Північний Кавказ, Урал і Західний Сибір.
Основні сільськогосподарські культури: зернові (жито, овес, ячмінь, пшениця), цукровий буряк, соняшник, картопля, соя, гірчиця, тютюн, махорка. Нечерноземна зона Центральної Росії є найбільшим у світі масивом вирощування льону-довгунця. Основні райони обробки: пшениці – Поволжя, Північний Кавказ, Західний Сибір, Урал і Центрально-Чорноземний район; соняшнику – Північний Кавказ, Поволжя й Центрально-Чорноземний район; цукрового буряка – Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ. Майже повсюдно вирощують картоплю. Овочівництво переважає у приміських зонах та на Північному Кавказі. Окрім того, Північний Кавказ, пониззя Дону, Нижнє Поволжя, Краснодарський край спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, баштанних культурах. Далекий Схід є традиційною зоною вирощування сої. Доля зрошуваних земель – 4 %, головним чином Північний Кавказ і Поволжя. Спеціалізація сільського господарства зумовила розвиток харчової промисловості: м’ясної, маслоробної та олійножирової, молочноконсервної та молочної, кондитерської та хлібопекарської, цукрової, спиртової та пивоварної. Транспорт. Значний розвиток отримали усі види сухопутного, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Експлуатаційна довжина залізниць 152, автодоріг – 949 (з твердим покриттям – 725), магістральних трубопроводів – 206, внутрішніх водних доріг – 101 тис. км. Європейська частина країни має радіальний малюнок мережі залізниць та автошляхів, в азіатській частині цей малюнок має чітко широтний лінійний напрям. Найважливіші вузли автосполучень: Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Хабаровськ, Адлер, Мінеральні Води. Потужні потоки транспортних сполучень спрямовано з Центру на Урал, Кавказ та Сибір. Автомобільна мережа майже повністю відсутня в північній азійській частині країни. Річкова система об’єднана потужною мережею каналів у європейській частині Росії. Найбільшою водною магістраллю тут є Волга. Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, руду, вугілля, зерно, будівельні матеріали тощо. Найбільші водні системи: Біломорсько-Балтійський канал, канал ім. Москви, Волго-Донський канал, Волго-Балтійська водна дорога. Тоннаж морського торговельного флоту складає близько 10 млн тонн. Найважливіші морські порти: Санкт-Петербург, Ваніно, Новоросійськ, Мурманськ, Калінінград, Находка.
Трубопроводи використовуються для транспортування конденсату, газу, рідкого нафтового газу, нафти, очищеної продукції, води. Зовнішньоекономічні зв’язки Основу експорту Росії складає нафта й нафтова продукція, природний газ, деревина й лісова продукція, метали, продукція хімічної промисловості. Основними торговельними партнерами є Нідерланди, Італія, Німеччина, Туреччина, Білорусь, Україна, Китай. Росія імпортує транспортні засоби, машини й устаткування, пластмаси, медичне обладнання та фармацевтичну продукцію, залізо і сталь, товари широкого вжитку, м’ясо, плоди й горіхи тощо. Ці товари імпортують з Німеччини, Китаю, України, Японії, США, Білорусі, Південної Кореї, Італії. У Росії понад 100 курортів. Загальноросійське значення мають курорти на Чорноморському узбережжі Кавказу (Сочі, Геленджик, Туапсе та ін.), група курортів Кавказьких Мінеральних Вод (Єссентукі, Желєзноводськ, П’ятигорськ, Кисловодськ, де існують понад 130 джерел, а також запаси лікувальної грязі).
ТемаБІЛОРУСЬ Білорусь: загальна характеристика країни. Офіційна назва - Республіка Білорусь. Географічні координати - 53 градуси Північної широти, 28 градусів Східної довготи. Розташування. Білорусь - держава в Східній Європі, яка межує на заході з Польщею (605 км), на північному заході - з Литвою (502 км) і Латвією (141 км), на сході і північному сході - з Росією (959 км), на півдні - з Україною (891 км). У липні 1990 Верховна Рада республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Країна має стратегічне положення щодо сполучення заходу і сходу, півночі і півдня. Відстань від Мінська до Варшави становить 500 км, до Москви - 700 км, до Берліна - 1060 км, до Відня - 1300 км. Площа території: загальна - 207 600 кв. км. Довжина з півночі на південь - 560 км (350 миль), зі сходу на захід - 650 км (460 миль). Населення - близько 10,2 млн. осіб. Білоруси - 80%, росіяни - 13%, поляки - 4%, українці - 2,5%, євреї - 1,1% та інші. Крім того, в країні проживає близько 20 тис. литовців та інших народів. Столиця - Мінськ (1711 тис. жителів). Інші великі міста: Гомель (500 тис. жителів), Могильов (370 тис.), Вітебськ (358 тис.), Гродно (304 тис. жителів).
Державна мова - білоруська і російська. Найпоширеніші мови ділового спілкування - російська, англійська, німецька. Релігія - православні - 70%, католики - 20%, уніати - 7%. Адміністративно-територіальний поділ. Білорусь складається з 6 областей з центрами у Мінську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно і Могильові. Кожна область поділяється на райони, міста та інші територіальні та адміністративно-господарські одиниці. У Білорусі налічується понад 1000 міст, у тому числі 12 з населенням більш як 100 тис. осіб. Найвища точка - пагорб Дзержинський у Мінській області (345 метрів над рівнем моря). Найнижча точка - Німанська долина в Гродненській області (80-90 метрів над рівнем моря). Державний герб Республіки Білорусь є символом державного суверенітету Республіки Білорусь. Це зелений контур Білорусі у золотих променях сонця над земною кулею, зверху контура знаходиться червона зірка, герб обрамлює вінок із золотих колосків, переплетених справа квітами конюшини, зліва - льону. Колосся навхрест обвите червоно-зеленою стрічкою з написом "Рэспубліка Беларусь".
Державний прапор Республіки Білорусь є символом державного суверенітету Республіки Білорусь. Це прямокутне полотнище з двох прямокутних горизонтальних кольорових смуг. Верхня смуга червоного кольору займає 2/3 полотна, нижня - зеленого - третину полотна. Біля древка вертикально розміщується білоруський національний орнамент червоного кольору на білому тлі, що займає 1/9 частину полотна. Довжина прапора удвічі більша від його ширини. Членство в міжнародних організаціях. Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, Ради Європи, СНД, ОБСЄ. Економічна ситуація Після розпаду СРСР у 1991 році Білорусь почала створення змішаної (державно-ринкової) економіки. Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання. До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і раніше існує система державних замовлень і розподілу продукції. У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96,9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу. Хоча президент О. Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%. Згідно з офіційними даними, у Білорусі з 1997 року обсяги виробництва щорічно збільшуються на 7-10%, але це зростання в основному базується на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами. Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997 р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу. Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.
Економічна історія За радянської влади Білорусь перетворилася в одну з провідних індустріально-аграрних республік СРСР. Промисловість розвивалася особливо швидко у післявоєнні роки, коли були збудовані великі підприємства з виробництва тракторів, автомобілів, штучного волокна і радіоапаратури. У радянський період у Білорусі був створений потужний агропромисловий комплекс. Розвивалося добування і переробка калійних солей, які давали майже половину хімічних добрив, що виготовлялися в колишньому СРСР. Сільське господарство Білорусі, володіючи лише 1,6% розораних земель колишнього Радянського Союзу, давало 33% всієї картоплі, 13% м'яса і 15% молока. Дезінтеграція Радянського Союзу паралізувала білоруську економіку, оскільки значна її частка залежала від стабільного постачання деталями і комплектуючими з інших радянських республік. Коли необхідні комплектуючі перестали надходити, багато заводів змушені були різко скоротити виробництво і звільнити велику кількість робітників. В середині 1990-х років уряд, намагаючись попередити можливий крах промислового виробництва, розпочав налагодження прямих економічних зв'язків з тими регіонами Росії, в яких білоруські товари користувалися попитом і звідки в Білорусь надходили комплектуючі і сировина. Економічна географія Мінськ - не лише столиця, але й найбільший промисловий центр Білорусі. Тут випускається чверть всієї промислової продукції країни. Іншими великими промисловими центрами є Гомель (сільськогосподарське обладнання і кабелі), Могильов (електроніка і штучне волокно), Бобруйськ (шини), Брест (електроніка, шерстяні тканини і споживчі товари тривалого використання), Гродно (продукція хімічної промисловості, текстиль), Полоцьк (штучне волокно і продукти нафтохімії). Головні сільськогосподарські райони розташовані в центрі республіки і на південно-східній рівнині, але радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської аварії на 40-50% зменшило площі оброблюваних земель і поголів'я худоби в цих районах. Підприємства лісової промисловості розміщені переважно на півночі і південному заході. Видобуток калійних солей здійснюється на Поліссі.
Енергетика За радянської влади велика частина необхідного Білорусі палива надходила з РРФСР у вигляді нафти, природного газу і вугілля. Теплові електростанції виробляли дві третини електроенергії країни. Після розпаду Радянського Союзу поставки дешевого палива припинилися, і Білорусь зіткнулася з енергетичною кризою. Білоруський уряд звернувся до Росії за допомогою, пропонуючи концесії в промисловості і військовій сфері в обмін на поставки нафти і природного газу. Через економічну кризу в Росії у 1998 року Білорусь отримала на 5% нафти менше, ніж у 1997-му. Восени 1998 року борг Білорусі Російській Федерації становив 1,5 млрд. дол., у т. ч. "Газпрому" 250 млн. дол. На період до 2010 року паливно-енергетичному комплексу Білорусі необхідні інвестиції в розмірі понад 7 млрд. доларів. 3,9 млрд. дол. з цієї суми необхідно направити в електроенергетику, 1,7 млрд. - на постачання країни природним газом, 1,6 млрд. - на постачання нафтопродуктами і 2,8 млрд. дол. - на розвиток нетрадиційних джерел енергії. Транспорт Залізниці та автомобільний транспорт - основні види транспортного сполучення країни. Мережа залізниць орієнтована на головну магістраль, що проходить через Оршу, Мінськ і Брест, яка з'єднує Білорусь з Москвою на сході і Варшавою на заході. У 1992 р. функціонувало 5480 км залізниці і 61000 км автошляхів з твердим покриттям. Річковий флот здійснює перевезення по 1500 км судноплавних водних шляхів (переважно в басейні Дніпра). Повітряний транспорт розвинутий відносно слабко; найбільший аеропорт країни знаходиться поблизу Мінська. Сільське господарство Після Другої світової війни програма меліорації розширила площу оброблюваних земель з 5 млн. га у 1940-му до 6,5 млн. га в 1990 році. Приблизно половина оброблюваних земель відведена під зернові культури, близько третини - під кормові культури, сьома частина - під картоплю, решта - під цукровий буряк, льон і сади. Білорусь виділялася серед колишніх радянських республік найвищою продуктивністю сільського господарства і була основним експортером продовольства в інші райони колишнього СРСР. Незважаючи на спроби заохочення фермерства, державні і колективні господарства у 1998 році володіли 95% сільськогосподарських угідь. З 2700 колгоспів і радгоспів Білорусі до листопада 1998 року були реорганізовані лише близько 100. Видобувна промисловість Великі запаси лісу Білорусі є сировиною для значної за масштабами лісової і деревообробної промисловості (виробництво будівельних матеріалів і меблів для внутрішнього ринку). Калійні сполуки, що добуваються в шахтах поблизу Солігорська, забезпечують великомасштабне виробництво хімічних добрив. У великих кількостях є буре вугілля і торф.
Обробна промисловість Обробна промисловість дає близько 60% доходу Білорусі. Її провідними галузями є сільськогосподарське машинобудування (трактори, самоскиди, комбайни), станкобудування, військово-промисловий комплекс, промислова нафтохімія і виробництво будівельних матеріалів. У Білорусі виробляються телевізори і радіоприймачі, годинники, холодильники, скловироби, меблі, одяг, льняне полотно і вироби зі шкіри. У харчовій промисловості виділяються консервні і цукрові заводи. Зовнішня торгівля Експорт Білорусі в 1996 році становив 5,2 млрд. доларів. Експортувалися продукція машинобудування, хімікати, продовольство; головними партнерами були Росія (80%), Україна, Польща і Німеччина. Обсяг імпорту в 1996 році становив 6,8 млрд. дол.; головними його статтями були рідке паливо, природний газ, промислова сировина, текстиль, цукор, а основними партнерами - також Росія, Україна, Польща та ін.
Тема: ТУРЕЧЧИНА Туреччина: загальна характеристика країни. Географічне положення. Природні умови. Корисні копалини Клімат. Ріки. Рослинний світ. Визначні пам'ятки Туреччини. Відпочинок у Туреччині Туреччина – ісламська держава в Західній Азії і Європі. Площа країни – 781 тис. км. кв. Населення – 65 млн. чол. Столиця – Анкара. Форма правління – республіка. Форма територіального пристрою – унітарна держава. Туреччина займає 3 місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12%. Крім покупок, ця країна залучає туристів з усього світу ще і тим, що Туреччина славитися високим комфортом готелів, відмінним сервісом, а саме головне, найдавнішими пам'ятниками історії й архітектури. Географічне положення
Туреччина розташована на частині суші, називаною Малою чи Азією Анатолією, що простирається з Азії до Південно - Східної Європи. Мала Азія (Анатолія) омивається з півночі Чорним морем, із заходу - Егейським, з півдня - Середземним морем. Анатолію від Європи відокремлюють протоки Босфор і Дарданелли. Гори з півночі і Тавр із півдня, як стіни оточує Анатолійська височина. На сході знаходяться погаслі вулкани, а також джерела рік Тигр і Євфрат. Довжина берегової лінії Туреччини складає 8500 км. Велика частина країни зайнята Малоазіатським і Вірменським нагір'ями, на півночі Понтійські гори, на півдні хребти Тавра. Основні ріки: Євфрат, Тигр, Кизил-Ірмак, Сакарья. Великі озера: Ван і Туз (солоні).
Природні умови По характері рельєфу Туреччина - гірська країна: середня висота її над рівнем моря близько 1000 м. Майже вся територія зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого розрізняються окраїнні Гори (Понтійські і Тавр) і розташоване між ними Анатолійське плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони присвячені до окремих ділянок морських узбереж і до усть рік. Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000км. На сході вони доходять до границі з Грузією і Вірменією, на заході - до рівнини в низов'ях р. Сакарья Понтійські гори не представляють безупинного ланцюга і розділяються глибокими міжгір’ями чи долинами ланцюжками улоговин на кілька гряд, що йдуть паралельно береговий лінії. На півночі Понтійські гори круто спускаються до Чорного моря, залишаючи вузьку прибережну смужку шириною в 5 - 10 км. Лише в устя великих рік Кизил-Ірмак, Ешиль-Ірмак і Сакарья прибережна рівнина розширюється до 60-70 км. Середня висота Понтійських гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м), дуже круті схили, альпійські гребені я відсутність наскрізних долин роблять ці гори важко-прохідні. До заходу Понтійські гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м. На півдні Туреччини, уздовж Середземноморського узбережжя, простягнулася складна гірська система під загальною назвою Тавр (Торос). У силу великих внутрішніх розходжень її розділяють на три частини: Західний, Центральний і Східний Тавр.
Західний Тавр - гірська система, що охоплює затоку і, Анталья. На заході і сході затоки гори далеко вдаються в море, займаючи Лікійський і Кілікійський півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м, Ельмалі, 3073 м) розділені глибокими долинами, порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на півночі його, розташовані групи озер і глибоких улоговин (прісні озера: Бейшехир, Егридир, Сугла, солоні: Аджигель, Акшехир, улоговина Іспарта й ін.),що дали цьому району назву "турецька країна озер". Трохи відокремлено розташовані хребти Султан (2581 м) і. Егрібурун, що мають незвичайне для Західного Тавра простягання з південно-сходу на північний захід. Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавра найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південного-заходу Центральний Тавр близько підходить до Середземноморського узбережжя, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжя маються вузькі смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланьї, Силифке і Фініку. Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючи, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла. Східний Тавр простягнувся до півдня від р. Мурат і озера Ван до східних границь країни. Східна частина його (район Хакяри) найбільш висока, висота гірських вершин тут наближається до 4000 м, а в гірському вузлі Джило перевищує її (4168 м). Хребет прорізаний глибокими ущелинами рік Євфрату і Тигру, що служать важливими шляхами сполучення.
До півдня від Східного Тавра розкинулася велика Діярбакирська улоговина, що поступово знижується на південь до Месопотамської рівнини, що лежить уже за межами Туреччини. Розташоване між окраїнними горами Анатолійське плоскогір'я прийняте розділяти на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш знижену частину плоскогір'я. Вона складається з ряду біс стічних улоговин, серед яких височіють на зразок островів лише окремі ізольовані низькогірні кряжі. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800-1200 м до 1500 м. На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччина-Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, звичайно солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині (після оз. Ван) оз. Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі. Східна Анатолія розташована між Понтійськими горами на півночі і Східному Таврі на півдні. На заході її відокремлює від Внутрішньої Анатолії хребет Акдаг. Східна Анатолія зайнята високими горами, у середньому від 1500 до 20110 м. Тут високі нагір'я сполучаються з глибокими улоговинами. Самі гори мають характер окремих масивів, а також довгих ланцюгів. Недалеко від границі з Вірменією піднімається масив Великий Арарат, що потух вулкан, найвища крапка Туреччини (5165 м). Характерна риса цього строго конусоподібна форма. Вершина конуса покрита могутньою сніжною шапкою. Поруч з Великим Араратом піднімається Малий Арарат (3925). У Східній Анатолії на висоті 1720 м мальовничо розкинулося оточене горами безстічне оз. Ван. Яскравого синяво-водяного дзеркала в сполученні зі сніжними шапками прилягаючих гір залишають незабутнє враження. На заході Туреччини чітко виділяється гірський район Західної Анатолії, що включає прибережні частини Егейського і Мармурового морів. У Західній Анатолії гірські кряжі чергуються з глибокими, широко відкритими убік Егейського моря долинами рік. Перпендикулярне до морських узбереж простягання гірських хребтів викликало тут велику зрізаність берегів Мармурового й особливо Егейського морів. Хребти Західної Анатолії здебільшого середньовисотні, окремі ж з них, наприклад гора Улудаг (Малий Олімп), досягає майже 2500 м. Улудаг, велику частину року покрита снігом, є найбільш мальовничим місцем Північно-Західної Туреччини. У межах Західної Анатолії, уздовж південного берега Мармурового моря, простягнувся ланцюг приморських рівнин з лагуновими прісними озерами: Апольонт, Изник, Маньяс, Сапанджа.
Крайній північний захід Туреччини, відомий за назвою Східної Фракії, представляє улоговину (долину лівого припливу р. Мариці - Ергене), облямовану з північного сходу невисокими горами. Корисні копалини Природні ресурси Туреччини ще недостатньо вивчені, проте там виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. По запасах хромової руди Туреччина займає друге місце в капіталістичному світі. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є оз. Туз. Клімат Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів по сезонах року, печенею влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжя -1-5, +7°, липня +22, +24°. Високі Понтійські гори узимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами. Чорноморське узбережжя одержує найбільшу кількість опадів, чим воно також багато в чому зобов'язане високим Понтійським горам. У східній частині узбережжя випадає до 2500 мм опадів у рік. У західних районах узбережжя опадів менше-700-800 мм. Південні схили Понтійських гір відрізняються більшою сухістю, чим північні навітряні схили. Рясні опади на північних схилах за всіх часів року викликані пануючими в країні північно-західними вітрами, що дують з Чорного моря, і зі середземноморськими циклонами. Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (чи липень, серпень) в Адане досягає +28° і самого холодного (чи січень, лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, узимку случаються заморозки. Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500-800 мм у рік, 1000-1500 мм - у західній чисти Тавра (на навітряних схилах) і до 500 мм - у східній.
Північ Західної Анатолії, піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25°С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря - улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися. Ріки Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення. Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють погрозу повені, а в звичайно посушливий літній і осінній сезони сильно міліють, самі дрібні з них часто пересихають зовсім. У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тигр, що стікає з Вірменського нагір'я. Рослинний світ Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частин-це представники сімейств складноцвітих, бобових і крестоцвітних. Більш третини видів рослин ендемічні для Туреччини. Особливо багато ендеміків серед ксерофільних рослин: астрагалів, акантолимонів, кузиній. Чимало також ендемічних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін. Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії - найбільш населеної частини Туреччини.
Визначні пам'ятки Туреччини У цілому Туреччина, по кількості визначних пам'яток нічим не уступає Греції. Чи Італії Іспанії, але через недолік інформації ще мало відома з цього погляду. Територія нинішньої Туреччини по черзі входила до складу Римської, Візантійської, Сельджукської і Османської імперій, унаслідок чого багата пам'ятниками всіх згаданих культур. Незважаючи на те, що державною релігією в країні є іслам, мусульмани прекрасно уживаються з християнами й іудеями. Саме тому, приїжджаючи в Туреччину, почуваєш себе як будинку. В Анталії, наприклад, навряд чи з повною впевненістю можна сказати, що це сугубо ісламська територія, якщо не вважати зрідка потрапляються на очі мінарети. На кемерському узбережжі, на краях якого знаходяться Кемер і Фетхія, знаходиться Демре – місце, освячене Миколою Чудотворцем, багато років єпископом, що тут служив. Тут є церква, згодом відновлена княгинею Голіциної. Саме на території Туреччини, нині країни мусульманської, у минулому сповідалося православне християнство, і пам'ятники близької нам культури становлять великий інтерес схожі на палаци, ніж на поховання. Стіни з жовто-чорного мармуру з колонами і надгробними написами на портиках викликають у пам'яті картинки про період античності з підручника історії. Відчуття підсилюється побачивши амфітеатру, побудованого древніми греками. На самій вершині надводної частини острова Кекова гордо піднімається замок Калікою. Масивні фортечні стіни нагадують про менш спокійні часи, набіги піратів і кривавих воєн. У Туреччині знаходяться руїни древнього міста Фазеліса – улюблене місце зимового відпочинку Олександра Македонського. Неподалік від Анталії, на південно-сході від її, знаходиться древній амфітеатр Аспендос ідеально уцілілий з найдавніших часів: збереглися древні орнаменти і разюча акустика. Саме тут тому проводяться музичні фестивалі. По дорозі від Аспендоса розташований акведук, побудований у часи римського правління. Неподалік розташований мертве місто Перзі - ніколи саме велике місто античної держави Памфілії. - руїни якого дотепер уражають і притягають, подібно єгипетським пірамідам. Щоб побачити унікальне чудо природи, то в Туреччині треба обов'язково відвідати Каппадокію. Тут збереглися складчасті гірські породи і підземні міста перших християн, що ховалися тут від переслідувань. У горах християни будували підземні церкви разючої краси (зовні вони були добре замасковані, що дозволило їх уберегти від розгарбування). На горі Немрут, що знаходиться на сході країни біля міста Адьяман є музей під відкритим небом, і вважається восьмим чудом світла. На висоті 2000 метрів із землі виростають величезні барельєфи, 10-метрові статуї богів, людські і пташині голови з каменю. Дотепер залишається загадкою яким образом ці камені були підняті на таку висоту. Схід і захід сонця підсилюють магнетизм і таємничість цього місця. На закінчення необхідно помітити, що в самім місті Анталія варто оглянути старе місто з вузькими вуличками і базарчиками. Місто Анталія був названий на честь його засновника Атталоса, царя Бергами. Стара фортечна стіна майже не зруйнована, а мінарет Иивли зберігся в первозданному виді. Уночі, коли місто запалює вогні і відкривають двері барів, ресторанів і дискотек, можна повною мірою насолодитися високою якістю їжі, сервісу і розваг.
Відпочинок у Туреччині Крім оглядів визначних пам'яток Туреччини, тут можна добре відпочити: адже там тепло, море, сонце. Це чудовий курорт можна відвідувати цілий рік. Туристичні фірми розробляють спеціальні програми відпочинку, екскурсії. Можна відвідати з дітьми Акваленд – світ водяних розваг, прокотитися на яхті по Середземному морю, зробити захоплюючий спуск по гірській ріці на каное і плотах (називається рафтинг). Захопливим плаванням можна запам'ятати красу підвідного плавання, узявши напрокат відеокамери для підвідних зйомок. Для аматорів туризму розроблена безліч маршрутів екскурсій. Таким чином, Туреччина – країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.
БІОЛОГІЯ для 2-х курсів Тема: «Живі організми як особливе середовище існування»
Організм як середовище існування за своїми властивостями істотно відрізняється від інших. Якщо на організми, які живуть на поверхні інших істот, впливають різні чинники довкілля, то на ті, що мешкають у середині організму хазяїна, ці чинники діють лише опосередковано. В ролі хазяїна можуть бути будь-які організми – від бактерій до квіткових рослин і ссавців. Симбіоз – це усі форми співіснування різних видів. Симбіоз може ґрунтуватися на: 1) Трофічних взаємозв’язках (коли організм хазяїна або залишки його їжі чи продукти життєдіяльності слугують для живлення симбіонта) 2) На просторових (оселення одного організму всередині або на поверхні іншого чи спільне використання певних місцеіснувань). Симбіоз може бути: 1) Облігатним (обов’язковим) 2) Факультативним (необов’язковим). Залежно від характеру взаємозв’язків симбіоз поділяють на різні типи: - Паразитизм, - Коменсалізм, - Мутуалізм. Паразитизм – це такий тип взаємозв’язків між різними видами, за якого один із них (паразит) тривалий час використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення та середовище існування, частково чи повністю покладаючи на нього регуляцію своїх взаємовідносин з довкіллям. Паразитизм трапляється серед різних груп організмів: тварин (найпростіші, плоскі, круглі, кільчасті черви, молюски, членистоногі тощо), бактерій, грибів (борошнисто-росяні, трутовики, ріжки, сажки тощо) і навіть квіткових рослин (повитиця). Всі віруси – внутрішньоклітинні паразити. Паразитизм є прикладом антагоністичних взаємозв’язків між організмами: хазяїн за допомогою імунних та інших захисних реакцій намагається позбутися паразитів, а ті, в свою чергу – їх послабити або ж їх повністю нейтралізувати. Протягом коеволюції (спряженої) паразита і хазяїна відбувається їхнє взаємне пристосування, а гострота антагоністичних взаємозв’язків зменшується. Адаптації: 1) Спрощення або повна редукція певних органів чи систем (травна система, органи чуття). 2) Добре розвинені органи прикріплення (присоски, гачки) 3) Значна плодючість, «закон великої кількості яєць» (самка аскариди продукує 240 000 яєць за добу, бичачий ціп'як – 10 000 000 000 протягом життя. 4) Складні життєві цикли (чергування остаточних і проміжних хазяїв) 5) Анаеробне дихання
Паразити, які можуть проникати у будь-які органи та тканини хазяїна, забезпечені значними запасами їжі. Тому вони значно більші за розмірами, ніж близькі групи, що живуть вільно в природі (круглі черви ендопаразити можуть досягати 8 м, а вільноживучі – кількох міліметрів). Паразити відіграють певну роль в біоценозах. Одні з них, мало шкідливі для місцевих видів, спричинюють тяжкі захворювання особин видів, невластивих даному біоценозу (трипаносома, що мешкає в крові антилоп, потрапивши в організм людини спричинює смертельну сонну хворобу), таким чином захищаючи біоценоз від вторгнень чужих йому видів. Коменсалізм – це такий тип взаємозв’язків різних видів, за якого один із них (коменсал) використовує їжу чи житло іншого (хазяїна), не завдаючи останньому помітної шкоди. Коменсалізм може проявлятися у формах: - Квартирантства – використання коменсалом для оселення організму хазяїна. - Нахлібництва – використання залишків їжі хазяїна. Мутуалізм - це такий тип співіснування різних видів, від якого вони взаємно дістають користь. Часто види, які перебувають у мутуалістичних зв’язках, не можуть існувати окремо. Наприклад, деякі одноклітинні джгутикові тварини постійно мешкають у кишечнику комах. Джгутикові виробляють целюлозу, який розщеплює целюлозу. Постачаючи своєму хазяїну поживні речовини, вони самі знаходять в його кишечнику їжу та захист від несприятливих умов довкілля. Якщо комах штучно позбавити мутуалістів, вони загинуть від голоду, навіть за достатньої кількості їжі.
БІОЛОГІЯ Тема: Популяційні хвилі. Гомеостаз популяцій Популяційні хвилі – це періодичні або неперіодичні зміни чисельності популяції під впливом різних чинників. Це поняття ввів С. С. Четвериков. Популяційні хвилі – одна з причин дрейфу генів, що викликає наступні явища: зростання генетичної однорідності (гомозиготності) популяції; зміну концентрації рідкісних алелей; збереження алелей, що знижують життєздатність особин; зміну генофонду в різних популяціях. Усі ці явища ведуть до еволюційних перетворень генетичної структури популяції, а надалі і до зміни виду. Популяційні хвилі можуть бути сезрнними і несезонними: • • сезонні популяційні хвилі – зумовлені особливостями життєвих циклів або сезонною зміною кліматичних чинників; • • несезонні популяційні хвилі– спричинені змінами різних екологічних чинників. Популяція сама по собі може підтримувати свою чисельність необмежений час. На рівні популяцій існують процеси саморегуляції, що приводять у відповідність густоту популяції до ємності середовища існування та проявляються у вигляді хвиль життя. Основними механізмами регуляції чисельності популяцій є: • 1) регуляція взаємозв'язками з популяціями інших видів (наприклад, чисельність рисі залежить від чисельності зайців); • 2) регуляція розселенням (міграції білок); • 3) регуляція суспільною поведінкою (у суспільних комах у розмноженні беруть участь окремі самки-матки та самці, кількість яких регулюється в процесі розмноження); • 4) регуляція територіальною поведінкою (мічення території у ведмедів, зубрів, тигрів) • 5) регуляція перенаселенням і стресовою поведінкою (явище канібалізму в чайок). Унаслідок тривалого пристосування до умов існування у популяцій виробилися механізми, які дають змогу уникнути необмеженого росту чисельності і сприяють підтриманню густоти популяції на відносно сталому рівні. Гомеостаз популяції – це підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні. На гомеостаз популяції впливають абіотичні чинники, а також міжвидові та внутрішньовидові взаємозв'язки.
Екологічна характеристика виду Вид – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю ознак, вільно схрещуються і дають плодюче потомство, пристосовані до певних умов життя і займають у природі певну територію – ареал. Видом є територіально і репродуктивно ізольована сукупність здатних до схрещування й обміну генами популяцій, що має єдину спадкову основу і характеризується рядом якісно специфічних ознак. Популяції – це основа підвидів, які й утворюють вид. Тому структуру виду можна відобразити ланцюжком: популяція → підвид → вид. Основними критеріями виду є морфологічний, генетичний, фізіологічний, біохімічний, географічний, екологічний та інші. Сутність екологічного критерію полягає у тому, що особини виду мають подібні пристосування до певної сукупності чинників середовища існування. Тобто кожен вид має свою екологічну нішу – сукупність чинників середовища, у якому існує вид. І в процесі взаємодії особин з екологічними чинниками формуються екологічні особливості виду. Екологічна характеристика виду – це особливості взаємодії популяцій виду з комплексом екологічних чинників, характерних для його середовища існування. Кожен вид поширений на певній території, яка називається видовим ареалом. Ареал є специфічним для кожного виду. За формою розрізняють суцільний ареал, в межах якого вид трапляється у властивих йому екологічних нішах, і розірваний (дез'юнктивний), який утворився із суцільного внаслідок змін умов існування всередині ареалу, що призвели до вимирання там представників виду. Ареали відрізняються за розмірами, формою і характером меж. Одні з них охоплюють усі материки або океани (ареали космополітів), інші обмежені лише певними, іноді дуже незначними територіями (ареали ендеміків). Кожен вид займає в біогеоценозі певне місце, яке називається екологічною нішею. В екосистемі існує стільки екологічних ніш, скільки і видів. Екологічна ніша є місцем і структурно-функціональною роллю популяції певного виду в екосистемі. Це поняття характеризує ступінь біологічної спеціалізації популяцій виду. Екологічна ніша різних видів має різні межі, що визначаються всією сукупністю характеристик екологічних чинників, які діють в екосистемі. Чим ближчі характеристики екологічних ніш різних видів, тим конкурентніші між ними стосунки. Кожен вид заселяє певну частину простору, яка називається місцеіснуванням виду. Місцеіснування виду – це частина простору в екосистемі, яка населена популяціями даного виду і забезпечує їх необхідними ресурсами й умовами життя. Є важливим компонентом екологічної ніші виду.
ГЕОГРАФІЯ Тема: Польща Польща – одна з країн постсоціалістичної Європи, сучасна територія якої сформувалася після Другої світової війни. Польща – країна з вигідним економіко-географічним положенням, різноманітним господарством, розгалуженою системою зовнішньоекономічних зв’язків. За останні роки економічні та політичні реформи дали змогу Польщі за короткий час здобути статус асоційованого члена Євросоюзу. Польща – республіка з президентом, що обирається строком на 5 років, та Сеймом, що виконує функції парламенту. Впливовою суспільною силою в державі є профспілки. Кількість політичних партій сьогодні сягає трьох десятків. Територія Польщі становить 312 тис. км². За площиною Польща займає сьоме місце в Європі. Простягається країна з заходу на схід на 689 км, а з півдня на північ – 649 км. Державні кордони простягаються на 3538 км. Польща межує з Україною, Чехією, ФРН, Білоруссю, Словаччиною та Литвою. Вигідність положення країни визначається виходом до моря транзитними комунікаціями між Заходом і Сходом Європи. Майже вся територія країни являє собою басейни Вісли та Одри. Польща – рівнинна країна, середня висота над рівнем моря – 173 м. Великі рівнини займають ¾ всієї території. Клімат. Польща розташована в поясі помірного клімату. Кліматичні особливості визначаються положенням в зоні циркуляції повітряних мас, які формуються над Атлантичним океаном, завдяки чому погода дуже мінлива. Розрізняють шість пір року: рання весна (0°– +5°С), весна (+5°– +15°С), літо (вище +15°С), осінь (від +5° до +15°С), пізня осінь (від 0° до +5°С) і зима (нижче 0°С). Середня кількість опадів – близько 600 мм. Дуже багато опадів випадає в Карпатах і Судетах (800-1500 мм за рік). Гідрографія. Польща нараховує 9300 озер, які займають більше 1 га території. Великі ріки країни – Вісла та її притоки Буг і Нарев, Сан, Одра з притоками Варта і Ніса Лужицька.
Грунти. На більшій частині території Польщі переважають дерново-підзолисті, дерново-карбонатні грунти та чорноземи. Флора і фауна. Лісами вкрито до 20% території. Переважають соснові та змішані бори. Флора країни відзначається середнім багатством видів – 2200. Фауна Польща нараховує 84 види ссавців, 358 – птахів, 74 – риб, 225 – молюсків. Також збереглися рідкісні тварини – зубри, рисі, лісові коти, бобри, лосі, вовки. Населення Польщі становить 38 млн чоловік. Польща вважається однонаціональною країною – поляки становлять 98,7% населення. Після Другої світової війни у країні збільшилась чисельність шлюбів, що сприяло росту народжуваності. Завдяки державним заходам кількість населення зросла на 11 млн чоловік. Природний приріст на всій території відповідає середньому європейському рівню. Статевий склад населення – чисельність жінок переважає над чисельністю чоловіків. Працездатне населення становить 60%. У сільському господарстві зайнято 23% чоловік, в індустріальній та обслуговуючій галузях – 37,4 та 39,6% відповідно. Розвинутий процес урбанізації. У містах проживає близько 60% населення, на території країни розміщено 9 міських агломерацій. Господарство Польщі досить розвинуте та багатогалузеве. До Другої світової війни країна мала переважно аграрну спеціалізацію. 65% населення проживало в сільській місцевості й займалося сільським господарством. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. В роки побудови соціалізму (1945 – 90-і рр) Польща зазнала впливу індустріалізації, передусім набули розвитку галузі важкої промисловості. Сільське господарство. В Європейському регіоні Польща посідає помітне місце за виробництвом картоплі, жита, льону, молока, тютюну, зерна, м’яса, цукрових буряків. Провідне місце в сільському господарстві належить рослинництву. Під зерновими культурами зайнято 56% площі сільськогосподарських угідь, кормовими – 18%, картоплею – 16%, технічними, овочевими культурами – 5%. Посіви льону поширені на північному сході. Тваринництво займає у сільськогосподарському виробництві 46%. Складною проблемою є недостатній розвиток кормової бази для тваринництва. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та свиней. На північному та в Карпатах вирощують м’ясо-вовняні породи овець. Найвищу товарність і високий рівень механізації мають центральні й західні райони Польщі.
Промисловість. З-поміж країн постсоціалістичної Європи Польща найкраще забезпечена корисними копалинами. Головне багатство країни – кам’яне вугілля, за покладами якого вона займає перше місце в Європі. Значні запаси сірки, міді, цинку, бурого вугілля (Турошов, Конін) та кам’яної солі. У Польщі розвинуті такі галузі промисловості, як машинобудування (точне і загальне), хімічна, будівельна, паливно-енергетична. Нафтопереробка Польщі розвивається на сировині з Близького Сходу. Металообробні галузі промисловості орієнтовані на вітчизняну сировину. Підприємства чорної металургії (Краків, Ченстохов, Варшава) певною мірою залежать від радянських поставок. Внаслідок економічного прогресу в загальній промисловості збільшилась частка машинобудівної галузі, електротехнічної, електронної промисловості, виробництво транспорту (Катовицьке, Вроцлавське, Опальське, Познанське, Варшавське воєводства), хімічної галузі (Гожов, Торун, Тулави, Щецин). В той же час зменшилась частка традиційних галузей промисловості – вугледобувної (Катовицьке та Вроцлавське воєводства), харчової. У невеликих містах та селах розміщуються переважно підприємства харчової, деревообробної, будівельних матеріалів промисловості. Транспортна система. У Польщі залізниці перевищують автошляхи за протяжністю та можливостями. Найбільш завантажені залізниці Верхньосілезького району, яким перевозять вітчизняне вугілля. автомобільні вантажні перевезення перевищують залізничні. Особливо густа мережа автошляхів на заході, південному заході та у центрі. Річкові перевезення здійснюються річками Одра, Вісла, каналами. Морські порти – Щецин, Гданськ, Гдиня. Новим видом транспорту є трубопровідний, що має східно-західний напрям. Нині будується мережа трубопроводів меридіонального напрямку для закупівлі північноєвропейської та близькосхідної нафти. Зовнішньоекономічні зв’язки. Після Другої світової війни вони були зорієнтовані переважно на країни соцтабору. Але сучасні показники зовнішньої торгівлі з постсоціалістичними країнами невисокі. Нині головними статями експорту є продукція машинобудування (43%). На експорт іде вугілля, мідь, срібло. Сировина – 14% експорту, близько 10% – сільськогосподарські та харчові продукти, 8% – продукти легкої та целюлозно-паперової промисловості, 5% – будівельні послуги. Імпортує Польща паливо, металеву сировину, хімічні продукти. Щорічно імпорт становить 15 млн т нафти, 7,5 млрд т газу. Імпортуються алюміній, марганцева і хромова руди, нікель, рідкісні метали тощо. Металургія споживає щорічно 17 млн т імпортної залізної руди, 1,5 т імпортного чавуну.
ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ ДЛЯ 2-го Т Тема: ГЕОГРАФІЯ КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНОГО ТА ПОДІЄВОГО ТУРИЗМУ План: 1.Культурно-пізнавальний туризм – визначення та напрями розвитку. 2.Культурно-історична спадщина як основа розвитку культурно-пізнавального туризму. 3.Оцінка атрактивності культурно-пізнавальних ресурсів. 4.Подієвий туризм – визначення та напрями розвитку. 5.Історія та головні передумови розвитку подієвого туризму. 6.Подієвий туризм в Україні. 1.Культурно-пізнавальний туризм – визначення та напрями розвитку. Терміни «культурний», «культурно-пізнавальний» або «пізнавальний» туризм, відповідаючи англійському терміну «cultural», визначають один і той же вид туризму, метою якого в широкому сенсі є пізнання національної культури країни відвідин. Поняття «культурний» є похідним від терміну «культура», що походить від латинського «cultura», тобто, виховання, освіта, «культурний» - це що відноситься до освітньої, інтелектуальної діяльності, як, наприклад, культурні зв'язки, культурна робота. ЮНЕСКО розглядає культурний туризм як відмінний від інших вид туризму, що «враховує культури інших народів». Культура виступає фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, укріплення незалежності та буття народу. Туризм — найкращий спосіб знайомства з іншою культурою. Збереження культурного надбання та його раціональне використання відіграють важливу роль у залученні туристичних потоків та популярності певного туристичного напрямку. Сполучення відпочинку з пізнанням життя, історії й культури іншого народу — одне із завдань, що повного мірою здатний вирішувати туризм. В його основу має бути покладений соціально-культурний та народно-етнографічний аспект, що базується на звичаях і традиціях. Культурно-пізнавальний туризм знайомить туриста з культурними цінностями, розширює його культурний світогляд. При цьому турист отримує знання, погоджені з власними культурними запитами в власним вибором. Культурно-пізнавальна діяльність туриста може розвиватись у наступних напрямах: - знайомство з різними історичними, архітектурними або культурними епохами шляхом відвідин архітектурних пам'ятників, музеїв, історичних маршрутів; - відвідини, театралізованих та музичних постановок, кіно, театрів, фестивалів, релігійних свят, бою биків, концертів і оперних сезонів, виставок картин, скульптур, фотографій і т. і.; - відвідини лекцій, семінарів, симпозіумів, курсів іноземної мови, комунікативних тренінгів; - участь в демонстраціях фольклору, національної кухні і прикладного мистецтва на фестивалях фольклорних ансамблів і виставках національної народної творчості.
Сьогодні в міжнародному туризмі окрім традиційного культурно-пізнавального туризму в практику вже увійшли або входять наступні підвиди культурного туризму: культурно-історичний, культурно-подієвий, культурно-археологічний, культурноетнографічний, культурно-етнічний, культурно-релігійний, культурно-антропологічний, культурно-екологічний і інші підвиди Усі наявні в Україні об’єкти історико-культурної спадщини перебувають під охороною держави. Діє спеціальний Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8.06.2000 р. № 1805-Ш, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Теоретичну базу спадщина набула саме в географічній науці, насамперед у роботах Ю. О. Вєдєніна, М. Є. Кулешової, Ю. JI. Мазурова, І. В. Кондакова (Росія), К. М. Горба, К. А. Поливач (Україна) та інших. Географія туризму 188 2.Культурно-історична спадщина як основа розвитку культурно-пізнавального туризму. Культурно-історична спадщина являє собою цінності оточуючого нас природного середовища та цінності «другої природи» — культури людей, зазвичай представлені у пам’ятках природи, історії та культури, як матеріальних, так і нематеріальних. Національна спадщина України включає всі об’єкти та явища культури і природи, що сформувались та (або) збереглись усіма людськими спільнотами, які проживали на території України протягом історії, і є важливими для подальшого їх життя і стійкого розвитку держави. Поняття культурної і природної спадщини оформилося прийняттям у 1972 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені: — пам’ятники: твори архітектури, монументальної скульптури та живопису, елементи або структури археологічного характеру, надписи, печери і групи елементів, які мають визначну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва та науки; — ансамблі: групи ізольованих або об’єднаних будівель, архітектурна єдність або зв’язок з пейзажем яких являє визначну універсальну цінність з точки зору історії, науки і мистецтва; — видатні місця: творіння людини або спільне творіння людини і природи, а також зони, що включають археологічні місця, що мають визначну універсальну цінність з точки зору історії, етнології та антропології. Закон України «Про охорону культурної спадщини» до культурної спадщини відносить: — споруди (витвори) — твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; — комплекси (ансамблі) — топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв’язком з ландшафтами; — визначні місця — топографічно визначені зони або ландшафти, природні, природноантропогенні витвори,
що донесли до нашого часу певну цінність; — археологічні об’єкти — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою; — історичні об’єкти — будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; — об’єкти монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями); — об’єкти архітектури та містобудування — історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва; — об ’єкти садово-паркового мистецтва — поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами. Історико-культурна територія — це особливе цілісне просторове утворення, де в традиційному природному і соціально-культурному середовищі зберігаються цінні об’єкти історико-культурної спадщини людства. Унікальність історико-культурної території визначається наявністю і поєднанням меморіальних, архітектурних, археологічних об’єктів, інженерних споруд, історичної забудови, традицій народних промислів і господарської діяльності, фольклору й обрядової національної культури, природних визначних пам’яток та історичних форм Географія туризму 189 природокористування, що є винятковою історичною і культурною цінністю України, а також світової культурної спадщини. Збереження та розвиток особливо привабливих для туристів історичних територій потребує державного захисту та політики розбудови. Згідно з такими рішеннями у виділеній території, оголошеній історико-культурним заповідником, припиняється господарська діяльність, експлуатація природних ресурсів, видобуток корисних копалин, заселення території. Водночас дозволяються контрольовані наукові дослідження з метою естетичного залучення до культури. Історико-культурні заповідники — це спеціальні законодавчо визначені території, що охоплюють ансамблі та комплекси пам’яток історії та культури, які мають виняткову історичну, наукову та культурну цінності та перебувають під охороною держави.
Режим утримання заповідників передбачає повну (музеї-заповідники) або часткову (заповідні території) заборону виробничої діяльності на цих територіях і вилучення їх із сільськогосподарського землекористування. Розрізняють історико-археологічні, історикоетнографічні, історико-культурні заповідники. Кожен заповідник створюється й діє на підставі окремо затвердженого положення. Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних пам’яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об’єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами — 8 тис.) задіяні в туризмі. 3.Оцінка атрактивності культурно-пізнавальних ресурсів. Культурний туризм, як вид туристичної діяльності, вважається одним із зростаючих секторів на туристичному ринку. Сучасний мандрівник відчуває потребу в альтернативних ресурсах, зокрема, в історико-культурних ресурсах. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібна певна концентрація об’єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити: — пам’ятники археології; — культову та цивільну архітектуру; — пам’ятники ландшафтної архітектури; — малі та більші історичні міста; — сільські поселення; — музеї, театри, виставкові зали та ін.; — соціокультурну інфраструктуру; — об’єкти етнографії, народні промисли і ремесла, центри прикладного мистецтва; — технічні комплекси та спорудження. Атрактивність культурних комплексів визначається їх художньою та історичною цінністю, модою та доступністю стосовно місць попиту. Оцінка культурних комплексів для туристських цілей може проводитися двома основними методами: 1) ранжуванням культурних комплексів за їхнім місцем у світовій і вітчизняній культурі; 2) необхідним і достатнім часом для огляду визначних пам’яток, що дозволяє порівнювати різні території за перспективністю історико-культурного потенціалу для туризму. Проте, культурні комплекси, які високо оцінюються фахівцями, не завжди викликають адекватну реакцію в туристів. Необхідний і достатній час для огляду об’єктів певною мірою визначається їхньою доступністю й побудовою екскурсійних маршрутів. Важливою характеристикою культурного комплексу є стабільність його відповідності ціннісним критеріям, що сформувалися в населення. Цей фактор пов’язаний із тривалістю інтересу туристів до конкретного культурного об’єкта. Тому регіон, зацікавлений у залученні туристів, повинен розумно планувати й розвивати спеціальні програми та заходи, що сприяють підвищенню інтересу до його культури, поширювати інформацію про свій культурний потенціал, розраховувати на залучення потенційних туристів. Потрібно створити «вау»-фактор, тобто образи і легенди, які б спонукали людей їздити по маршрутам знову і знову. «Вау»-факторами можуть бути: Географія туризму 190 — історія та культура регіону; — цікаві фестивалі, культурні заходи; — духовні осередки (храми, монастирі, церкви); — природні (парки, сквери) та художні осередки (виставки, галереї) і т. д.
Важливими змінними, що впливають на привабливість туристського напрямку для різних груп і категорій туристів, є його культурні та соціальні характеристики. Найбільший інтерес у туристів викликають такі елементи культури народу, як мистецтво, наука, релігія, історія та інше. Образотворче мистецтво — один з важливих елементів культури, здатний сформувати переконливий мотив до туристської подорожі. Його повсюдне посилення пов’язане з тенденцією виставляти на відомих курортах (у приміщеннях готелів) добуток національного образотворчого мистецтва з метою ознайомлення туристів з культурою регіону. Також популярні фестивалі, що широко представляють різноманітні види й елементи національного образотворчого мистецтва. Музика й танці. Музичний потенціал регіону є одним із привабливих елементів культури. У деяких країнах музика виступає як основний фактор залучення туристів. Відомі музичні фестивалі щорічно збирають тисячі учасників308 . Народні промисли. Регіон, що приймає туристів, повинен пропонувати їм різноманітний асортимент сувенірів, виконаних (фабричним або кустарним способом) місцевими майстрами та ремісниками309 . Історія. Культурний потенціал регіону виражений у його історичній спадщині. Більшість туристських напрямків дбайливо ставиться до своєї історії як фактору залучення туристських потоків. Наявність унікальних історичних об’єктів може визначити успішний розвиток туризму в регіоні310 . Література. Літературні пам’ятники регіону мають більш обмежену в порівнянні з іншими елементами культури привабливість, але все-таки становлять істотний туристський мотив і основу організації різнопланових туристських програм і маршрутів311 . Релігія. Паломництво — найдавніший вид подорожей, відомий людству не одне тисячоліття. До 80% об’єктів туристського показу є культовими. Мотивами до паломницької подорожі є духовне прагнення відвідати релігійні центри та святі місця, особливо шановані в конкретній релігії, здійснення культових обрядів. Індустрія й бізнес. Рівень індустріального розвитку регіону є важливим мотивом для залучення певної категорії туристів, особливо іноземних, що цікавляться станом економіки іншої країни, промисловістю, виробленою продукцією. 308 Багато курортних готелів знайомлять своїх гостей з національною музикою під час вечірніх розважальних програм, на фольклорних вечорах і концертах. Аудіо плівки із записами національної музики, продаж яких поширений у більшості туристських центрів, служать чудовим засобом знайомства туристів з культурою народу. Етнічні танці — характерний елемент національної культури. Практично кожний регіон має свій національний танець. Знайомство туристів з танцями може відбуватися на спеціальних шоу, фольклорних вечорах, під час розважальних програм. 309 У деяких туристських центрах створюються спеціальні магазинчики в національному стилі, де місцеві майстри виготовляють вироби безпосередньо в присутності покупців.
Ця форма торгівлі сувенірною продукцією є своєрідною визначною пам’яткою регіону й викликає чималий інтерес у туристів. 310 Знайомство з історією та історичними об’єктами — найсильніший спонукальний туристський мотив. Історична спадщина регіону має потребу в просуванні на туристський ринок. Тому національні туристські організації повинні займатися поширенням інформації про історичний потенціал місцевості. Доцільно проводити культурні заходи (фольклорні, фестивальні та ін.), традиційні для місць туристського призначення, здатні зацікавити туристів з різних куточків світу. 311 Літературні твори мають силу створювати враження про країну та її культуру. Доведено, що наявність або відсутність певного роду літератури в країні вказує на стан її культурної та політичної систем. У розважальні програми для туристів доцільно включати літературні вечори, тим більше що деякі готелі мають у своєму розпорядженні чудово обладнані бібліотеки. У рамках пізнавального туризму рекомендується організовувати літературні тури по місцях, пов’язаними з іменами авторів і героями відомих літературних творів. Географія туризму 191 Агрокультура. Рівень розвитку сільського господарства може привернути увагу фермерів і виробників сільськогосподарської продукції, що цікавляться агрокультурою регіону312 . Освіта. Високий рівень освіти збільшує прагнення людини до знань. Вплив людей один на одного формує загальносвітовий стиль життя, що впливає на розвиток туризму. Крім цього, система освіти є особливістю туристського потенціалу й може успішно використатися як елемент залучення туристських потоків, зокрема, як основа навчального туризму. Наука. Науковий потенціал може виступати спонукальним мотивом для відвідування регіону, особливо тими, хто безпосередньо зайнятий наукою або пов’язаний із цією сферою діяльності. Туристські організації можуть надавати різні послуги (проведення зустрічей, семінарів та інше). Національна кухня. Національна кухня становить важливий елемент культури регіону. Туристи полюбляють куштувати національні страви тієї країни, по якій подорожують. Особливий інтерес у туристів викликають кафе, ресторани, трактири, оформлення яких гармоніює із пропонованим меню. 4.Подієвий туризм – визначення та напрями розвитку. Одним із перспективних напрямів за оцінками Всесвітньої туристичної організації (UNWTO) є подієвий або ж івент (event) туризм. Слово Event (подія, захід) в англійській мові має дуже багато значень, як соціально - культурне, так і технічне і навіть філософське, або ж запланована соціальносуспільна подія / захід, яка відбувається в певний час і з певною метою, і має певний резонанс для суспільства. До видів івенту (event) можна віднести: фестивалі, карнавали, паради, святкування; конференції, форуми, симпозіуми, круглі столи; освітні заходи: семінари, тренінги, курси підвищення кваліфікації; спортивні змагання (наприклад, Олімпійські ігри); концерти, покази фільму, театральні постановки; ювілеї, весілля, торжества; ділові події: виставки, ярмарки, торгівельні шоу, презентації, відкриття підприємств, прийоми, заходи, пов'язані з просуванням торгівельної марки і т. д.
У сучасному світі сформувалася ціла індустрія щодо організації подій, яка поділяється за характером події та кінцевою метою. Значення подієвого туризму зводиться до відвідин подій, які відбуваються в інших країнах, тобто, основна ціль подорожі присвячена події в якій турист прийматиме пасивну (спостерігача) або активну участь. Це є унікальний вид туризму, оскільки за характер невичерпний. Подієвий туризм можна розглянути за категоріями, що відібрані за масштабом подій. За цією ознакою виділяють національні та міжнародні події (табл.). Класифікація подієвих ресурсів за тематикою ВИД РЕСУРСІВ ТЕМАТИКА ПРИКЛАДИ ПОДІЇ Гастрономічні фестивалі Пивний фестиваль «Октоберфест» (Мюнхен, Німеччина), свято молодого вина Божоле Нуво (Франція), фестиваль морепродуктів на о. Гров (Іспанія) ГРОМАДСЬКІ Фестивалі івиставки квітів Виставка тюльпанів (Нідерланди), фестиваль квітів у Челсі (Велика Британія), свято троянд (травень) і жасмину (серпень) у Грассі (Франція), фестиваль хризантем (Японія), фестиваль квітів (Таїланд), виставка квіткових експозицій на Співочому полі (Київ) Музичні та театральні фестивалі і конкурси Музичний конкурс "Євробачення", фестиваль джазу в Монтре (Швейцарія), "Слов'янський базар" (Білорусь), "Нова хвиля" (Латвія), "Таврійські ігри" (Україна), Фестиваль художнього драматичного мистецтва (Франція) МИСТЕЦЬКІ Кінофестивалі Канський (Франція), Берлінський (Німеччина), кінофестиваль "Молодість" (Україна), "Кінотавр" (Росія) 312 Розташовані поблизу туристських центрів фермерські господарства, що пропонують місцеві сільгоспродукти, є важливою ланкою в туристському обслуговуванні. У програму спеціалізованого тура варто включати різні заходи, під час яких туристу буде цікаво познайомитися з асортиментом продукції, що випускається в цій місцевості, взяти участь у процесі її виробництва, наприклад у зборі врожаю. Географія туризму 192 Фольклорні обряди, свята і фестивалі Midsummer's Day (Велика Британія), фестиваль кельтської музики (Франція), фольклорний фестиваль у Шешорах (Україна) Спортивні змагання Літні і зимові Олімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи з футболу й інших видів спорту, спартакіади Ралі, перегони і регати Перегони Формули-1, міжнародні автоперегони, напр. Париж - Дакар, регати: Vendee Globe, Volvo Ocean Race СПОРТИВНІ Спортивні фестивалі "Лижний фестиваль" (Норвегія), "Перегони човнів" (Велика Британія) Театралізовані шоу Шоу Lord of the Dance (Велика Британія), "Кіносценія" (Франція), "Наше Різдво" (Україна) Карнавали Карнавал в Новому Орлеані (США), Венеціанський карнавал (Італія), карнавал в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), карнавал в Мацатлані (Мексика) КУЛЬТУРНОІСТОРИЧНІ Національні фестивалі і свята Фестиваль Святого Патрика (Велика Британія, Ірландія), "Парад кохання" (Німеччина), весняні та осінні фестивалі (Китай), Дівалі або "Фестиваль Вогнів" (Індія) Аукціони Сотбі'с, Крісті'с (твори мистецтва, антикваріат, Велика Британія), NAFA (хутра, Канада),
Гелос (твори мистецтва, Росія), FFS (хутра, Фінляндія), Flora Holand (квіти, Нідерланди) Покази мод Тиждень високої моди в Парижі (Франція), Milano Moda Donna (Італія), Тижні моди Mercedes-Benz Ярмарки і виставки "Райзен Гамбург" (туристичний ярмарок, Німеччина), Брюссельський міжнародний книжковий ярмарок (Бельгія) Автомобільні й авіаційні Салони Детройтський (США), Франкфуртський (Німеччина), Лондонський (Велика Британія), Женевський (Швейцарія), Токійський (Японія) автосалони, авіасалон в Ле Бурже (Франція), авіасалон на о. Лангкави (Малайзія) ЕКОНОМІЧНІ І ПОЛІТИЧНІ Політичні й економічні форуми Всесвітній економічний форум у Давосі (Швейцарія), Генеральна асамблея ООН, зустрічі світових лідерів РЕЛІГІЙНІ Релігійні свята, ходи і події Сходження Благодатного вогню у переддень Воскресіння Христового (Єрусалим) 5.Історія та головні передумови розвитку подієвого туризму. З формальної точки зору індустрія свята народилася в 1800-х роках, з початком продажу квитків на професійні спортивні заходи, і пізніше вона поступово трансформувалася. Вважається, що сама професія організатора сформувалася в 1950-х роках, а почалося все з відкриття в 1955 році Діснейленда. В Україні івент-індустрія бере початок з 90-х рр. ХХ століття. Історично склалося так, що в самостійну сферу івент виділився лише за останні двадцять років. Цей підйом викликаний відповідністю потребам людей, які у всі часи хотіли отримати нові враження, стати частиною подій, впливати на їх хід і отримати радісне відчуття причетності до чогось більшого313 . Організація подієвого туру вимагає від туристичної фірми: - знання про туристичні можливості відповідного регіону, про заклади проживання та харчування; - досвід роботи у даному регіоні; - зв’язки з провідними профілюючими організаціями у відповідній сфері. У процесі формування подієвого туру враховуються такі чинники, як розташування готелю, її архітектура, інтер’єр номерів, наявність ресторанів і пунктів живлення. наявність 313 Слід відзначити, що в Україні подієвий туризм розвивається повільно. Тільки з 2002 р. туристичні фірми почали пропонувати послуги з організації подієвих поїздок. Збільшення вїздного туризму в Україні у зв’язку з подіями не є систематичним і пов’язано з такими подіями як, до прикладу, Євробачення, Євро-2012. Більшість подій в Україні місцевого й регіонального масштабу, що не приваблює навіть українських туристів і не сприяє розвитку вїздного туризму. Основною причиною повільного розвитку подієвого туризму, на нашу думку, є специфіка організаційних особливостей у поєднанні з відсутністю належного рівня державного регулювання. Географія туризму 193 магазинів, памяток, доставка до місця події, послуги гіда, перекладача. Від даних умов залежить вартість туру. Не менш важливим елементом діяльності туркомпанії є фінансове забезпечення
Адже, турфірма за власні кошти бронює квитки на заходи, місця у готелях і т.д. Це формує ризик у діяльності туркомпанії, що є також однією із специфічних особливостей подієвого туризму. Як результат, цільова аудиторія подієвого туризму - це забезпечені туристи з доходом вище середнього, а також організовані групи з 5 і більше чоловік. Важливою передумовою організації подієвого туру є своєчасне інформування та рекламування події, загальнодоступність до інформації про неї та організація її систематичного проведення. Це дає можливість туристичним фірмам планувати подієву поїздку заздалегідь. З цією метою на державному рівні: 1. потрібно розробити календар подій, які можуть зацікавити туристів; 2. забезпечити фінансування витрат пов’язаних з маркетинговими заходами та організацією події314 . Подієвий маркетинг використовує захід для просування певної торгової марки. 3. забезпечити систематичне проведення події. 4. організувати рекламні заходи на державному рівні. 5. за рахунок економічних механізмів (наприклад, зниження податків) стимулювати туристичні підприємства, що розробляють туристичні продукти на основі подієвого туризму. 6. організувати підготовку спеціалістів для розвитку тематичних та подієвих турів. 7. розробити логістику для кожної події. 8. розробити інфраструктуру під проведення кожної події. Відмічені заходи сприятимуть формуванню зацікавленості та стабільного попиту з боку туристів до події, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток подієвого туризму. 6.Подієвий туризм в Україні. Розвитку подієвого туризму в Україні в цілому сприяє геополітичне розташування України, етнічний склад населення, багатство народної культури, обрядовості, особливості традицій і обрядовості. Українським туристичним порталом «Укртуризм» (www.ukrtourism.com) було проведено аналіз існуючих турів та запити туристів щодо подій в Україні і складено список самих відвідуваних внутрішніх подій (довільний порядок): - Юморина в Одесі; - Джазовий фестиваль в Черкасах; - Таврійські ігри в Новій Каховці; - Етнофестиваль «Шешори»; - Національний Сорочинський ярмарок; - Казантіп; - Всеукраїнський фестиваль популярної і рок музики «Тарас Бульба»; - Чорноморські ігри; - Дні міст України (День Києва і т.д.); - Червона рута; - Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону»; - Рок Екзістенція; - Міжнародний Гуцульський фестиваль; - КиївМузикФест (Київ); - Форум музики молодих (Київ); - «Прем'єри сезону» (Київ); - «Музична Трибуна Київської Молоді» (Київ); - «Тера Героїка» (Каменець-Подільський); 314 Подія може стати центром приваблення туристів, тобто, туристичною, якщо її інформаційна підтримка проводиться протягом 0,5-1 року до початку. При цьому витрати на рекламу і маркетинг повинні бути не меншими ніж організаційні витрати. Тому на кожну подію, на основі якої можна розвивати подієвий туризм, необхідно розробити маркетингову стратегію за участі туристичних фірм. При цьому слід відрізняти маркетинг події та подієвий маркетинг. Це різні поняття.
Маркетинг події просуває сам захід, тобто, продає саму подію. Географія туризму 194 - Столичне Автошоу; - Футбольні ігри української збірної і клубів, Ліга Чемпіонів, Кубок УЄФА і ін.; - Кубок Дерюгиной; - Кубок Вадима Гетьмана; - Раллі (PRIME Yalta Rally 2008 і ін.); - Концерти зарубіжних і вітчизняних зірок; - Сучасне мистецтво в Україні від Pinchukartcentre; - Міжнародні і всеукраїнські виставки та ін. Отже, подієвий туризм є перспективним видом туризму з невичерпним ресурсним потенціалом. Однак, на державному рівні поки-що відсутня підтримка, не розроблені маркетингові заходи, з метою просування подієвого туризму на міжнародний ринок. Розвиток подієвого туризму має великі перспективи у контексті прикордонного співробітництва.
ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙНОГО ТУРИЗМУ ТА ПАЛОМНИЦТВА План: 1.Сучасний релігійний туризм – визначення та різновиди. 2.Географія світовиз релігій та географічні особливості паломницького туризму. 3. Особливості розвитку паломницького туризму в Україні. 1.Сучасний релігійний туризм – визначення та різновиди. Релігійний туризм (сакральний туризм, паломницький туризм, езотеричний туризм) – різновид туризму, пов'язаний з наданням послуг і задоволенням потреб туристів, що прямують до святих місць і релігійних центрів, що знаходяться за межами звичайного для них середовища. Релігійний туризм поділяється на різновиди: - паломницький туризм – це сукупність поїздок представників різних конфесій з паломницькими цілями; - езотеричний – метою його е розширення традиційного релігійного світосприйняття, і відповідно з цією метою ведеться філософський пошук в процесі подорожі; - релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості – відвідання місць пов'язаних з історією релігій; - сакральний – різновид, де турист під час відвідування певних місць створює, відновлює або підкреслює зв'язок з уявним потойбічним. Сакральне в широкому сенсі – це все, що має відношення до Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального, містичного, те, що відрізняється від повсякденних речей, понять, явищ. Паломництво (від лат. Palma – «пальма») - слово виникло від слова «Палома» - пальмова гілка, з якими жителі Єрусалима вітали Ісуса Христа. Основними світовими місцями паломництва є: - у християн: Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, річка Йордан та інші місцевості, пов'язані з Христом, апостолами, Пресвятою Богородицею; - у мусульман відвідання Мекки, Медіни і здійснення там запропонованих ритуалів; - у ламаїстів – відвідання Лхаси (Тибет); - у індусів – відвідання Ілахабада і Варанасі (Індія); - у синтоїстів - відвідання Нара (Японія). Серед причин здійснення паломництва можна виділити наступні: - бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг; - помолитися за рідних і близьких; - знайти благодать; - виконати богоугодну роботу; - відмолити гріхи; - висловити подяку за блага, послані зверху; - проявити відданість вірі; - прагнення до подвижництва в ім'я віри; - знайти сенс життя. Для заохочення паломництва складалися численні путівники (ітінерарії), багато з яких, як і описи самих паломництв, стали згодом важливими історичними джерелами. У туризмі зазвичай виділяють декілька видів паломництва, що класифікуються за різними ознаками: 1) за числом учасників і сімейній приналежності – індивідуальні, сімейні і групові паломництва; 2) за тривалістю – тривалі і короткочасні паломництва; 3) по сезонності – цілорічні паломництва, а також приурочені до релігійних свят; 4) по об'єктах відвідини – відвідини конфесійних культових місць (монастирів, храмів), а також природних культових місць (гір, озер, печер, джерел); 5) по місце розташуванню об'єктів паломництва – внутрішні (в межах державних кордонів) і зарубіжні паломницькі тури; 6) за ознакою обов'язковості – добровільні і обов'язкові паломницькі тури (наприклад, в ісламі паломництво хадж є обов'язковим для кожного правовірного).
Географія туризму 202 Різновид релігійного туризму – езотеричний, використовується обмеженим числом адептів і носить переважно прикладний характер. Як приклади такої практики можна назвати суфізм всередині ісламу, каббалу всередині іудаїзму, нейдань всередині даосизму, йога всередині індуїзму, чань (езотеричний буддизм, він же дзогчен, він же дзен) всередині буддизму, ісихазм усередині православ'я, харизматизм всередині протестанства. За геопросторовою ознакою релігійно-паломницький туризм розподіляють на локальний, регіональний і світовий (міжнародний). Локальному релігійно-паломницькому туризму зазвичай притаманні одноденні подорожі, регіональному – короткотривалі, а світовому (міжнародному) – тривалі та довготривалі. Паломники менше уваги приділяють якості обслуговування на об'єктах розміщення та харчування. Вони переважно зацікавлені у відвідуванні монастирів, храмів, а також освячених місць, які визнаються святими (джерела, ріки, печери, гори та ін) 321 . 2.Географія світових релігій та географічні особливості паломницького туризму. Світові сакральні ресурси сприяють зростанню попиту на паломницькі тури, завдяки чому їхня кількість постійно зростає. За приблизними даними, паломників щорічно налічується понад 220 млн осіб, з них 150 млн - християни, 50 - мусульмани, буддисти і 20 млн, - представники інших віросповідань. До світових релігій належать християнство, буддизм та іслам. Ці три релігії виявилися найузагальненішим вираженням сакральної свідомості людини і були звернені не до конкретного представника народу, а до віруючої особи, незалежно від її віку, статі, національності. Світові релігії, зокрема християнство й іслам, виникли на Близькому Сході, а буддизм – на півострові Індостан, тобто у районах зародження людської цивілізації. Християнство як найпоширеніша світова релігія розгалужується на три головні гілки – православ'я, католицизм і протестантизм. Християнство налічує 1 млрд 928 млн осіб віруючих. Православні християни переважають на більшій частині території України, Росії, Білорусі. Православними також вважають народи таких країн, як Молдова, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Греція, Грузія, Македонія, Кіпр. До популярних православних центрів належать: - свята гора Афон (Греція); - храм святого Лазаря з його гробницею і мощами (Кіпр); - монастир Сопочани із діючою церквою Святої Трійці та фресками XIII ст. (Сербія); - церква Святої Софії, собор О. Невського і церква Святого Пантейлемона (Болгарія); - Сіонський собор, храм Метехі, Монастир Святого Давида (Тбілісі), храм СветіЦховелі та монастир Гелаті (Мцхета) у Грузії; - Києво-Печерська лавра (м. Київ, Україна); - Почаївська Лавра (м. Почаїв, Україна); - Олександро-Невська, Троїцько-Сергіївська (Росія) та ін. Католицизм – найчисленніший напрям у християнстві. Він поширений у Західній, Південній та Середній Європі, а також у Латинській Америці та деяких інших країнах і територіях. До протестантизму належать 36 % всіх християн. їх найбільше проживає в країнах Європи, а також в США, Канаді, Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії та ін. Для католиків і протестантів найбільшими сакральними реліквіями є: Істинний Хрест (Рим), Свята Кров (Брюгге, Бельгія), Терновий Вінець, Собор Паризької Богоматері (Париж, Франція), Лурд (Франція), Туринська плащаниця (Турин, Італія), Святі Цвяхи (Ітонський коледж, Велика Британія), Ченстохово (Польща) тощо. Відомі центри релігійного туризму та паломництва в світі:
321 Екскурсійно-пізнавальні тури, що здійснюють у межах релігійного туризму, відрізняються від паломницького терміном перебування і не обов'язковістю відвідування лише релігійних святинь. Релігійні об'єкти (собори, мечеті, культові музеї, духовні центри) – лише частина екскурсійних програм. Екскурсія для паломників має другорядне значення. Географія туризму 203 - Рим з Ватиканом – резиденція Папи Римського, які відвідують щорічно близько 8 млн паломників; - Ассизі (Італія), пов'язаний із пам'яттю святого Франциска Ассизького; - Сантьяго-де-Компостела (Іспанія), де спочивають мощі апостола Якова; - Кельн (Німеччина) – тут збудовано один із найславет-ніших готичних соборів; - Уолсінгем (Англія), відновлений дім, в якому жив маленький Ісус; - Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США) – центр мормонів, де споруджено їхній величний храм, та ін. Найпопулярнішою святинею світового рівня для християн-паломників є Свята Земля (Ізраїль). Тут паломники відвідують Вифлиєм (храм Різдва Христового), Назарет (Базиліка Благовіщення, Грот Діви – місце Благовіщення), Єрусалим (Ворота Ірода, Левові Ворота, Золоті Ворота, Сіон-Ахі Ворота, церква Святої Анни, церква Плачу Господнього, Гефсиманія – Оливковий Сад, церква Бичування, церква Гробу Господнього) та інші місця. Буддизм як світова релігія зародився у Східній Індії в середині І тис. до н. е. Водночас це – своєрідне філософське вчення. Від інших релігій він відрізняється тим, що Бог не є окремою особою, а духовним началом, яке може змінювати свій стан («Будда в собі», «Будда в нірвані»)322 . Релігійний туризм у буддизмі, що налічує 325 млн віруючих, дещо відрізняється від християн і мусульман. Вони не здійснюють традиційних паломництв, хоча мають власні центри. Один із них розташований високо в горах Тибету в м. Лхаса. Тут є монастир і палац Далайлами – духовного пастора буддистів. Після поразки 1959 р. національно-визвольного повстання тибетців проти китайських окупантів змушений емігрувати до Індії. У м. Канді (Шрі-Ланка) розташована друга святиня буддистів – лівий клик Будди. . Відомий центр паломництва буддистів – м. Бодхгая (Індія). Тут Далайлама щорічно читає лекції. У м. Дхармасала (Індія) розташована сучасна резиденція Далайлами - буддистів Тибету й уряду тибетського у вигнанні. Іслам серед світових релігій є третьою за часом виникнення і другою після християнства за кількістю послідовників.
Мусульман у світі налічується 1 млрд 180 млн осіб. Найбільше їх проживає у Західній і Середній Азії (69 %), та на Півночі Африки (22 %), в Європі (3 %). Іслам виник в Аравії у VII ст. н. е. Його появу мусульмани пов'язують із пророком Мугаммедом (Мухаммедом, Магометом), купцем із Мекки (Аравійський півострів), який близько 610 р. оголосив себе пророком, посланцем єдиного Бога всіх арабів – Аллаха323 . Він розподіляється на сунітів (більшість) і шиїтів. Із двох релігійних центрів ісламу найпопулярніша Мекка – її щорічно відвідує близько 2 млн мусульман. Тут розміщена одна з найбільших мечетей світу – Харам байт-Іллах. Усередині мечеті –святилище Кааба: великий куб, складений із гранітних блоків. Місто Медина розташоване за 300 км від Мекки. Головна мечеть значно красивіша від храму аль Харам. Тут проповідував і похований пророк Муххамед. Важлива святиня ісламу - мечеть Хайфа Омара в Єрусалимі, що є третьою за значущістю у мусульманському світі. 3. Особливості розвитку паломницького туризму в Україні. В Україні релігійне життя бурхливого розвитку досягло після розпаду атеїстичної держави СРСР – у 90-х роках минулого століття. Унаслідок цього зросла кількість первинних релігійних громад, а разом із ними – зареєстрованих релігійних організацій багатьох конфесій, які діють в Україні. Позитивним явищем стала розбудова мережі культових закладів, зокрема, монастирів, що були завжди відомими релігійними центрами. 322 У буддизмі визначають безперервну зміну світу, регулюючи всі процеси законами причини та наслідку. Буддизм поширений у країнах Східної та Південно-Східної Азії. Він мав великий вплив на культуру східних народів. Так, європейців" які відвідують Китай, вражають численні буддійські храми, монастирі, величні скельні й печерні комплекси. Буддизм став джерелом натхнення для багатьох поколінь поетів, художників, вчених. 323 Вчення, проголешене ним, міститься в Корані. Спочатку він виступав із проповідями у Мецці, а згодом - у Медині, де створив міцну мусульманську общину, яка стала центром поширення нової релігії. Іслам дотримується традицій іудаїзму та християнства. Географія туризму 204 Домінуючою релігією в Україні є християнство, на яке припадає майже 95 % віруючих, з них 54,5 % – православні, 18,6 % -католики. Українське християнське паломництво відоме з XI ст. Воно мало складний шлях розвитку, але паломницька традиція збереглася й активно розвивається. Найбільшими центрами паломництва в Україні є Київ (Свята Софія, Києво-Печерська лавра) і Почаїв (Почаївська лавра). Вони належать до християнських святинь, пріоритетних для українських паломників. Популярні серед віруючих Михайлівський, Володимирівський собори в Київі та ін. Важливим релігійним об'єктом вважають Святогірський монастир у Донецькій області, Красногорську Свято-Покровську обитель, Мотронинський та Мгарський монастирі Черкаської області, Спасо-Преображенський собор м. Чернігова, Свято-БорисоГлібський жіночий монастир у Харківській області.
У західному регіоні України до популярних об'єктів українського паломництва належать собор Святого Юри, Успенська церква, Польська катедра у Львові, Крехівський монастир (біля Львова), Гошівський монастир (Івано-Франківська область), Зарваниця, що на Тернопільщині, та ін. Об'єктами паломницького туризму в цьому регіоні є: Зимненський Святогірський монастир, який височіє на Святій Горі над заплавою р. Луги біля с. Зимне Волинської області; Межиріцький Свято-Троїцький монастир XV-XVII ст. у с. Межиріч на Рівненщині (за 4 км від м. Острога); Корецький Свято-Троїцький монастир XV-XVII ст. на Рівненщині; Дерманський Свято-Троїцький монастир-фортеця XV-XVII ст. (с. Дермань, Рівненська область); Святоуспенська Унівська лавра отців студитів, розташована серед пралісів горбогір'я Гологорів Перемишлянського району (на Львівщині); Лаврський монастир св. Онуфрія (Старосамбірський район Львівської області); Манявський скит – монастир-фортеця (XVII ст.), який став екскурсійно-туристичною візитівкою Івано-Франківщини; Підкамінецький монастир отців студитів (Бродівський район Львівської області), Підземний монастир ус. Страдч Яворівського району Львівської області. Серед новітніх місць масового паломництва відомий Візенберг – невелике поселення біля містечка Куликів Жовківського району Львівської області, а також с. Грушів, де у 1987 р. з'явилася Матір Божа (Дрогобицький район Львівської області). У с. Заглина, неподалік м. Рава Руська, тече святе джерело під назвою «Маруся». Подібне джерело нуртує в урочищі Вишновець між селами Сілець і Єзупіль на ІваноФранківщині, яке називають «Духова Криниця». З-поміж чудотворних ікон, які приваблюють паломників, найвідоміші Кристинопольська (Червоноград) чудотворна ікона XVII ст. й ікона Матері Божої Тартаківської в с. Тартаків Сокальського району Львівської області; Симбірська чудотворна ікона; Ікона Матері Божої – покровительки Закарпаття у Мукачівському монастирі; Боронявська чудотворна ікона Божої матері в с. Борожева Хустського району Закарпатської області. На міжнародному ринку релігійного туризму Україна вже частково використовує свої можливості. Іноземні паломницькі потоки в Україну переважають з Росії, Польщі та Ізраїлю. Останніми роками зростає паломництво хасидів (містичний напрямок в юдизмі – поєднання з Богом через індивідуальну молитву), засновником якого був Баал Шем Тов із Поділля (с. Меджибіж), а продовжувачем його став правнук цадік (праведник) Рабі Нахман, який помер в Умані 1810 р. і донині вважається учителем хасидів. Основні місця паломництва хасидів – у Черкаській, Житомирській, Київській, Вінницькій областях. Тут не лише діють паломницькі маршрути, а й створюється відповідна туристична інфраструктура. Саме поняття паломницького туризму – поїздок віруючих до релігійних святинь – заперечується дуже багатьма з тих, хто займається його організацією: для них «паломництво» і «туризм» поняття різні, іноді навіть взаємовиключні.
З цих міркувань використовується термін релігійний туризм аналогічного змісту. Істотний вплив на туристські потоки надає релігійна мотивація. Одним з найбільш важливих факторів здійснення релігійних подорожей, в ту чи іншу країну є часові інтервали, протягом яких відзначаються релігійні і державні свята. Аналіз Географія туризму 205 часових інтервалів з точки зору менеджменту туристської фірми необхідний для всебічної підготовки та організації релігійних турів. Збіги релігійних свят високого сезону в туризмі створюють додаткові труднощі в організації релігійного туризму, як спрямовуючої, так і для приймаючої країни. Основною функцією відділу по роботі з релігійним туризмом є робота з клієнтами, зацікавленими як паломницькими турами, так і релігійними. Кваліфікований персонал даного відділу повинен правильно зрозуміти бажання клієнтів і грамотно скласти (підібрати) туристичну програму. На чолі відділу стоїть начальник відділу – зазвичай людина з двома професійними освітами (туристичним і релігійним). Він знаходиться в підпорядкуванні у генерального директора туристичної компанії. У свою чергу, у підпорядкуванні начальника відділу по роботі з релігійним туризмом знаходяться три менеджера. Всі менеджери також мають освіту в сфері туризму і релігійної діяльності. Менеджер 1 відповідає за паломницькі тури. Менеджер становить туристичну програму для паломників. Менеджер 2 працює з клієнтами, які бажають відправитися в релігійний тур. Завданням цього менеджера є правильно і грамотно скласти програму для туристів, менеджер повинен розповісти і передати туристу цікавить і загальну інформацію про обраний або запропонований тур. Третій менеджер поєднує в собі функції двох попередніх менеджерів, плюс виконує контроль за їх діяльністю, становить щотижневий звіт про виконану роботу і подає дані начальнику відділу. При складанні маршрутів релігійного туризму необхідно враховувати мету поїздки туристів чи паломників і, по можливості, формувати однорідні групи. Акцент у підготовці екскурсовода і текстів екскурсії також визначається метою поїздки. Супроводжуючому паломницькі групи екскурсоводу бажано мати додаткову підготовку, знати тексти молитов, житія святих, дати церковних свят і літургіку. Певна трудність при проведенні екскурсії полягає у великій кількості церковно-слов'янських слів і богословських термінів, використання яких необхідно324 . Як приклад організації паломницького туру наводиться наступна Паломницька програма В ІЗРАЇЛЬ НА ВЕЛИКДЕНЬ (В Єрусалимі З 26.04 ПО 03.05. 7 ДНІВ / 6 НОЧЕЙ) 1 ДЕНЬ Прибуття в Бен Гуріон. Зустріч з представником фірми. Переїзд до Єрусалиму. Віфлеєм. Храм Різдва. Горненський монастир. Вечірнє богослужіння і сповідь в Горненському монастирі. Розміщення в готелі. 2 день Єрусалим. Сніданок. Літургія в Храмі Гробу Господнього. Монастир Марії Магдалини. Храм Бога Богородиці. Гефсиманія. Місце моління про Чашу. Місце Арешту. Храм О. Невського (Позикові ворота).
Гора Сіон. Місце Тайної Вечері. Повернення в готель. 3 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Преторія. Темниця Ісуса Христа. Міста Різдва Богородиці. Купіль Віфезда. Участь в урочистому хресному ході з Хресного Шляху Спасителя. Храм Гробу Господнього. Служба Великої П'ятниці. Винесення плащаниці і Чин поховання. Повернення в готель. 4 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Храм Гробу Господнього. Служби Великої Суботи у Храмі Гробу Господнього. Відпочинок. Великоднє Богослужіння у Храмі Гробу Господнього. 324 Не завжди буває достатньо простого перекладу слова з церковно-слов'янської на сучасну мову. Часто за ним стоїть поняття, втрачене за роки атеїзму. Найбільш складним виявляється розкриття поняття про мощі святих. Поглиблення даної теми під час екскурсії буває не завжди можливим і залежить від сприйняття групи. Коли настрій групи не дозволяє передати таємний зміст чудотворення від мощів, екскурсоводу необхідно перейти до іншої теми. Також слід чинити екскурсоводу, розповідаючи про вівтарі і здійснюваних в ньому таїнствах. У деяких випадках доцільно обмежитися викладом матеріалу про явище чудотворних ікон і зцілення, що походять від них і були раніше. Дуже важливо підкреслити відмінність між духовною цінністю ікони та її культурної та історичної значимістю. Географія туризму 206 5 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Монастир Вознесіння Христа. Переїзд в Тверію. Монастир Георгія Хозевіта. Єрихон. Смоковніця Закхея. Гора Спокуси. Розміщення в готелі. 6 ДЕНЬ Тверія. Сніданок. Річка Йордан. Капернаум. Храм 12 апостолів. Гора Блаженств. Церква Нагірній проповіді. Церква Множення Хлібів. Місце явлення Христа апостолам після Воскресіння. Кана Галилейська. Назарет. Повернення в готель. 7 ДЕНЬ Тверія. Сніданок. Гора Фавор. Монастир Кармелітів. Печера Пророка Іллі. Яффс. Лідда. Храм Св. Георгія Побідоносця. Переїзд в аеропорт. Виліт.
Тема: Біоценоз: склад та структура, динаміка та зв'язки. Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення. Склад і структура біоценозу. Зв’язки в біоценозі. Динаміка біоценозів. Основні закономірності розподілу біоценозів. Класифікація біоценозів Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення Рослинний покрив і тваринне населення земної кулі надзвичайно різноманітні, що пояснюється строкатістю умов існування в різних районах та великою кількістю видів рослин (понад 500 тис. видів і 1,5 млн. видів тварин), пристосованих до умов життя в певному середовищі. Всі організми, як правило, живуть у природі не ізольовано, а у зв’язку один з одним, утворюють певні сукупності. Існує велика кількість угруповань рослин і тварин різних за видовим складом, кількістю екземплярів, будовою, особливостями місцезростання. Біоценоз (з гр. біос – життя, коінос – загальний, спільний) – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють: зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз (сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів). У польових умовах межі біоценозу і пов’язаного з ним біотопу найчастіше визначаються за змінами рослинного покриву, які можна добре спостерігати візуально. Рослинність або сукупність рослинних угруповань є невід’ємною складовою частиною ландшафту і одним із найбільш динамічних компонентів навколишнього середовища. Таким чином, фітоценози і зооценози є частиною більш складних природних систем – біогеоценозів, сукупність яких утворює біосферу Землі. Прикладом біоценозів можуть бути ліс, луки, степ, болото, сільськогосподарські угіддя тощо. Біоценози можуть формуватися як природним шляхом, так і під впливом діяльності людини. Термін "біоценоз" був запропонований К. Мебіусом, який у 1877 р. описав угруповання тварин устричних банок. Чи включав Мебіус в поняття "біоценоз" рослини, залишається невідомим. Засновником вчення про угруповання рослин вважаються І. К. Па чоський (1896) та П. М. Крилов (1898). Вперше визначення рослинного угруповання – фітоценозу було дане І. К. Пачоським у 1915 році.
Життя біоценозу визначається як біологічними особливостями, так і фізико-географічними умовами існування. Біоценоз вважається як біологічним явищем так і географічним.
Склад і будова біоценозу, його зовнішній вигляд, характер зв’язків між організмами змінюється залежно від абіотичних факторів: кліматичних факторів, орографії, літологічного складу порід тощо. Набір біоценозів і їх особливості в різних зонах неоднакові. Біоценоз тісно пов’язаний з умовами неживої природи (біотопом). Аналізуючи закономірності розвитку лісових природних угруповань, В. М. Сукачов прийшов до висновку, що в природі існують системи, які об’єднують біотичні та абіотичні компоненти. Ці системи приурочені до певної території з абіотичними умовами, що називаються біотопом. Єдність біоценозу і біотопу – це природний комплекс, який В. М. Сукачов назвав біогеоценозом. За визначенням В. М. Сукачова, біогеоценоз – це сукупність на деякій ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, пов’язаних обміном речовини і енергії, природних компонентів – гірських порід, ґрунту, гідрологічних умов, рослинності, тварин і мікроорганізмів. Склад і структура біоценозу Особливостями будь-якого біоценозу є видовий склад та структура. Кожен біоценоз має чітко визначений видовий склад. Загальна кількість видів рослин і тварин, властивих певному біоценозу, більш менш постійна, але між біоценозами різних типів досить відрізняється. Найбільш багаті за видовим складом біоценози вологих тропіків, а найбідніші – біоценози аридних і холодних регіонів. Загальна кількість видів, що складає біоценоз характеризує його видове багатство. Загальна кількість видів, що входить до складу біоценозу, їх різноманітність залежить від місцезнаходження, кліматичних та едафічних умов біоценозу, а також від його історії розвитку. Видова насиченість біоценозу – загальна кількість видів, що припадає на одиницю площі. Залежно від видової насиченості розрізняють біоценози прості і складні. У складних біоценозах велика кількість видів і взаємозв’язки між ним складні. Причому, у найбагатших у видовому відношенні біоценозах практично всі види малочисельні. Так, у тропічних лісах, які мають значну флористичну насиченість, рідко можна зустріти поряд кілька дерев одного виду. Усе це зумовлює формування досить складних біотичних зв’язків. У таких умовах не буває масового розмноження окремих видів, біоценози характеризуються високою стабільністю.
Видова насиченість залежить від кліматичних та едафічних умов. Так, біоценози тундри і пустелі охоплюють значно меншу кількість ви дів, ніж біоценози вологих тропічних лісів. Велику флористичну насиченість мають вологі тропічні ліси. У лісах Шрі-Ланки налічується 1500 видів деревних рослин, а в лісах басейну р. Амазонки – до 2500 видів. На формування видової насиченості значний вплив мають історичні фактори. В процесі розвитку біоценозів спостерігається тенденція до поступового збільшення видового багатства. Сформовані біоценози, як правило, багаті за кількістю видів, ніж молодші за віком. Сюди відносять біоценози тропічної зони. У помірній зоні в зв’язку із зледеніннями, які відбувалися в минулому, біоценози порівняно молоді і тому бідніші за видовим складом. Від віку біоценозів залежить також і взаємозв’язки між організмами і навколишнім середовищем. Важливою ознакою біоценозів є кількісне співвідношення між видами, які входять до його складу. Види, які чисельно переважають в біоценозі над іншими називають домінантами. За кількістю домінантів біоценози можуть бути моно- і полідомінантними. Показник домінування визначають не для всього біоценозу, а для окремих структурних угруповань, що входять до нього, зоо-, мікробо- фітоценоз. Крім того зооценоз і фітоценоз часто розділяють за систематичними ознаками (птахи, комахи, злаки, вересові), еколого-морфологічними (дерева, кущі, трави), або за розмірами (мікрофауна, мезофауна, ґрунти). Крім домінантів виділяють субдомінанти, другорядні і третьорядні види. В ці поняття намагаються вкласти кількісні характеристики. Так, для птахів була запропонована така градація: домінанти – 15% і більше від загальної кількості особин, субдомінанти – 5…14,9%, другорядні види – 0,1…4,9%, третьорядні - < 0,1%. Для рослин подібні градації складаються на сонові чисельності, рясності, біомаси. Домінантів серед рослин виділяють як для окремих ярусів, так і для груп ярусів. Домінування – поняття відносне, оскільки вид, який є домінантом в одному біоценозі може не бути ним в іншому. Едифікатори – види, які визначають структуру біоценозу і специфічні умови існування в ньому (ступінь затінення, умови росту, характер процесів кругообігу). Найчастіше едифікаторами виступають рослини верхніх ярусів. Едифікатори завжди з числа домінантів, але не завжди домінанти є едифікатором. Асектатори (види супутники), які завжди присутні в біоценозі, але ніколи не бувають домінантними. У складі фітоценозів виділяють групи видів, які мають різне значення в житті рослинного угруповання, їх називають ценотипами. Російські геоботаніки Г. М. Висоцький та І. К. Висоцький виділили дві групи таких видів: • основні, постійні види, які визначають властивості у фітоценозів; • тимчасові, непостійні види, які з’являються у фітоценозі періодично (інградієнти). Структура біоценозу – це закономірні зв’язки і визначений розподіл різних елементів системи. Розрізняють видову, просторову або хорологічну і трофічну структури.
Просторова структура біоценозу (ярусність) Розподіл видів рослин, тварин і мікроорганізмів в біоценозі залежить від умов їх місця проживання і становить так звану просторову структуру (ярусність). Просторова структура – це вертикальний розподіл фітоценозу в наземній та підземній частинах на окремі горизонти. Тому розрізняють наземну і підземну структури біоценозу. Формування наземної структури залежить від вимогливості рослин до світла, тепла, вологи, вітру тощо. Кожен ярус біоценозу характеризується певними морфологічними, флористичними, екологічними та іншими ознаками. Найкраще просторова структура виражена у фітоценозі. Добре виражена ярусність у лісах: • деревний ярус, • ярус чагарників і підліску, • трав’яний покрив, • мохів і лишайників. Слабше ярусність виражена у степових і лучних угрупованнях. У фітоценозах існують також і позаярусні рослини: ліани та епіфіти. Кількість ярусів залежить від екологічних і едафічних умов, видового складу, віку угруповання. Навіть при незначному покращанні екологічних умов кількість ярусів зростає. Підземна структура фітоценозу формується в залежності від вимогливості вищих рослин до родючості ґрунту. Тварини не пристосовані постійно до якого-небудь ярусу. В більшості випадків вони ведуть активний спосіб життя в кількох ярусах: птахи, окремі види ссавців. Залежно від кількості ярусів біоценози ділять на: • прості (сосняк лишайниковий), • складні фітоценози (сосняк грабово-дубовий різнотравний). Ярусний розподіл рослин не тільки підвищує загальну продуктивність біоценозів, а й пом’якшує взаємовідносини між рослинами, тваринами, оскільки ярусність розмежовує життєвий простір окремих рослин, тварин і мікроорганізмів, сприяє послабленню боротьби за існування між ними і одночасно сприяє повнішому використанню ресурсів зовнішнього середовища. Ярусність – пристосування до раціонально використання зовнішнього середовища.
Горизонтальна структура біоценозу (мозаїчність) Однорідність біотопу в межах біоценозу відносна. В межах біоценозу можуть існувати відмінності у зволоженні ґрунту, засоленості, а також відмінності щодо рослинного покриву. Навіть при повній однорідності біотопу можуть існувати відмінності у зв’язку з чергуванням крон, щодо неоднакової освітленості і вологості. Мозаїчність біоценозу проявляється в його поділі на окремі мікроценози, які відрізняються за видовим складом, кількісним співвідношенням особин. Елементами горизонтального розчленування є також синузії. Синузії в межах фітоценозу об’єднують групи видів подібні за екологічними властивостями, що належать до відповідних життєвих форм (сукупність – лишайників, ефемерів, гризунів). Вперше термін "синузія" був вжитий шведським геоботаніком Рюбелем у 1917 р., потім австрійським геоботаніком Гамсом у 1918 році. Гамс розрізняв синузії трьох порядків: • Синузії одного виду в межах угруповання. • Синузії різнх видів, але одної життєвої форми – чагарнички. • Синузії об’єднання особин видів різних життєвих форм приурочені до відповідних мікроумов. Ці синузії нагадують мікроценози. Зв’язки в біоценозі Між організмами в біоценозі існують постійні трофічні (харчові) зв’язки, на основі яких формуються так звані ланцюги живлення. Завдяки їм організми, що об’єднуються у великі групи, утворюють єдиний комплекс, цикл живлення. Цикли живлення визначають трофічну структуру біоценозу та її функціонування. Ланцюги живлення поділяють на: • пасовищні – охоплюють зелені рослини, рослиноїдних тварин і хижаків, що поїдають травоїдних; • детритні – охоплюють мертву органічну речовину, детритофагів та їх хижаків. Здебільшого в біоценозі наявні і пасовищні і детритні ланцюги живлення. Трофічні рівні в біоценозі представлені продуцентами, консументами І, ІІ, і ІІІ порядків, редуцентами. За набором кормів розрізняють еврифагів (види з широким колом кормів), стенофаги (види з обмеженою кормовою базою). В межах цих груп виділяють форми тварин: рослиноїдні, твариноїдні, із змішаним рослинно-тваринним харчуванням. Більш дрібні групи тварин утворюють: насіноїдні, капрофаги (споживачі екскрементів, відмерлих тканин).
Така велика різноманітність кормових раціонів веде до широкого використання різних видів органічної речовини в біоценозі. Харчові ланцюги (ланцюги живлення) утворюють піраміди біомас, чисел, енергії. За правилом піраміди загальна біомаса кожної наступної ланки в ланцюзі живлення зменшується в порівнянні з попередньою. Таким чином, трофічні зв’язки – це зв’язки що виникають тоді коли організми одного виду живляться організмами іншого або продуктами життєдіяльності організмів цього виду. Вони можуть бути прямі, опосередковані. Прямі зв’язки формуються тоді коли організми одних видів самі є їжею або постачають її іншим видам. Опосередковані зв’язки формуються тоді коли особини двох видів конкурують лише між собою за їжу, або один з них створює доступні чи недоступні умови для живлення іншого. Топічні зв’язки в біоценозі. В результаті топічних зв’язків відбувається "кондиціонування" середовища, тобто деякі організми створюють своєрідні, сприятливі або несприятливі фізичні або хімічні умови для поселення інших організмів. Наприклад, створення сприятливого середовища одним видом для поселення другого (температура, кількість опадів, освітленість). Усе це може сприяти поселенню одних організмів і не сприяє іншим. У лісі створюється свій мікроклімат, який характеризується підвищеною вологістю, малою контрастністю температур, меншою освітленістю. Це сприяє росту рослин і розміщенню їх за ярусами. Завдяки трофічним і топічним, які часто переплітаються між собою, організми об’єднуються в досить стабільні угруповання різних рівнів, що входить до біоценозу. Внаслідок чого в біоценозі встановлюються досить складні міжвидові взаємозв’язки, які становлять основу їх існування. На основі топічних і трофічних зв’язків формуються консорції. Консорція (від лат. консертіо – спільність, співучасть) – система різнорідних організмів, що тісно пов’язані між собою завдяки своїй життєдіяльності з одним із індивідуумів або цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин. Прикладом окремої консорції в біоценозі може бути сосна або дуб з усім їх населенням. Так, сосна з її мікоризними грибами, з епіфітними мохами й лишайниками на стовбурах і гілках, з усім численним населенням членистоногих – це дуже складна консорція.
Розрізняють консорції різного ступеня складності, які мають неоднакову кількість консортивних зв’язків. Найбільшу кількість консортивних зв’язків мають види – детермінанти, тобто ті види, які створюють внутрішнє середовище біоценозу. Є види, що входять до складу двох або більше консорцій. Між організмами біоценозу існують також форичні та фабричні відносини. Форичні відносини це такі відносини при яких одні організми сприяють переміщенню інших. Наприклад, великі ссавці – олені, лосі тощо спричиняють поширенню плодів і насіння рослин, населення паразитів на тілі цих тварин або птахів. Фабричні відносини – це зв’язки при яких один вид тварин використовує частини іншого виду рослин чи тварин для будівництва жител (гнізд). Наприклад бобри використовують гілки дерев для будівництва житла, птахи гілки листя тощо. У фітоценозі розрізняють три основні форми впливу рослин між собою: контактні, трансабіотичні, і трансбіотичні. Контактні відношення – це механічний вплив рослини на рослину, паразитизм, симбіоз тощо; трансабіотичні – вплив одних рослин на інші шляхом зміни навколишнього середовища (боротьба за світло, вологу, поживні речовини та виділення рослинами продуктів життєдіяльності в навколишнє середовище тощо); трансабіотичні – впив рослин на рослину через інші організми. Звичайно у фітоценозі різні форми взаємовпливу проявляються одночасно. Динаміка біоценозів Біоценоз – динамічна функціональна система, яка змінюється в часі. В його межах спостерігаються зміни на протязі доби, року, з року в рік і так дальше. Добові зміни пов’язані із зміною життєдіяльності протягом доби (фотосинтез, транспірація, поглинання води і мінеральних солей). Сезонні зміни в біоценозі зумовлені сезонним ритмом вегетації на протязі року. Сезонні зміни проявляються перш за все в аспектності (лат. aspectus - вигляд) Зовнішній вигляд фітоценозу змінюється протягом року і залежить від фенологічного стану видів рослин. Зміна аспектів найчіткіше проявляється там, де протягом вегетаційного сезону проходить зміна масово квітучих видів рослин, особливо забарвлених, у трав’янистих угрупованнях – на луках, у степах, саванах. У степах, наприклад, аспектність змінюється до 12 разів. Протягом вегетаційного сезону змінюється не тільки зовнішність угруповання, а й кількісні співвідношення між видами. Особливо великі зміни в кількісному співвідношенні видів рослин відбуваються у степових і лучних формаціях. У зв’язку із зміною вегетаційного сезону відбувається і зміна домінуючих рослин. Домінантність буває постійною (наприклад, вічнозелені трави, сосна, ялина) і тимчасовою (цвітіння однорічних ефемерів та багаторічних ефемероїдів).
Сезонні зміни мають певне значення в продуктивності фітоценозів: степових – для визначення строків косовиці, лісових – збирання насіння, плодів тощо. Зміни фітоценозів за роками називають флюктуаціями (лат. fluctuatio - коливання). Вони зумовлюються різними причинами, головними з яких є кліматичні і гідрологічні зміни (наприклад чергування вологих і посушливих років). Річні зміни не ведуть до зміни одного угруповання іншим. Добові, сезонні і річні зміни також впливають на кількісне співвідношення видів і особин у межах ценопопуляції, одні випадають, інші з’являються, при цьому, безумовно, змінюється чисельність, або рясність, що характеризується кількістю особин у тій чи іншій ценопопуляції, вираженій в числах або умовних балах на одиницю площі. Вікова динаміка пов’язана із зміною фізіологічності структури та інших особливостей угруповання. Зумовлюється ця динаміка конкретними зв’язками, які впливають на зовнішній вигляд, структуру та ін. Поняття сталості фітоценозу досить умовне, оскільки в природі постійно відбуваються певні зміни. У сталих біоценозах може відбуватися відновлення, тому що існують конкурентні відносини (міжвидові та внутрішньовидові). Біоценозам властиві багаторічні односпрямовані зміни, що ведуть до перебудови всіх його ознак і до заміни одного біоценозу іншим – сукцесії (гр. succesio – послідовність, зміна). Їх вивченням займалися І. К. Пачоський, Г. Ф. Морозов, В. М. Сукачов та інші. Сукцесії бувають первинними (виникнення угруповань на первинно незаселених організмами субстратах) і вторинними (формування біоценозів на місці знищених). Розрізняють внутрішні (автогенні) і зовнішні (алогенні) причини сукцесій. Перші пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, другі - з дією на угруповання зовнішніх умов. У зв’язку з причинами, що зумовлюють сукцесії, розрізняють кілька їх типів: • сингенез – зміни, зумовлені взаємовпливом рослин на рослини; • ендоекогенез – зміни, пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, внаслідок чого змінюється середовище його існування; • екзоекогенез – зміни, зумовлені дією зовнішніх за відношенням до фітоценозу природних факторів. Вони бувають: • кліматогенними (потепління і похолодання на планеті), • едафогенними (засолення ґрунтів), • зоогенними (діяльність бобрів, що призводить до затоплювання заплав річок), • антропічними.
Сукцесії ведуть до формування або відновлення стабільного фітоценозу, характерного для даних умов, або ж, навпаки, до його дигресії (лат. digressio – відхилення). Якщо сукцесії ведуть до виникнення фітоценозу, який відносно відповідає умовам середовища, то в такому фітоценозі процеси зміни уповільнюються. Цю завершальну стадію формування фітоценозу називають клімаксом (гр. climax – вища точка, кульмінація). Основні закономірності розподілу біоценозів Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора. Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю. У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості. На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо. Зональні умови найбільш виражені на плоских міжріччях в межах невеликих абсолютних висот (до кількох сотень метрів), в межах середніх едафічних норм (виключаючи погано дреновані, занадто засолені, карбонатні, піщані та інші місця). Такі умови прийнято називати плакорними. Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто, які займають плакори. Проте є різні умови, що відрізняються від плакорних, передусім у долинах річок і озер, на схилах. Такі умови називають інтразональними. Інтразональні угруповання в жодній зоні не утворюють зональних (плакорних) біоценозів. Інтразональні біоценози властиві не одній, а кільком, і навіть, всім зонам земної кулі (болота, заплавні луки, мангрові зарості тощо). Екстразональні біоценози – це ті, які у відповідних зонах пов’язані з плакорами, а в іншій зоні приурочені до незональних умов (шукають сприятливі умови в межах несприятливої для них зони). Наприклад, ліси, що розміщені у балках в зоні степів – це екстремальні біоценози, хоча на північ від цієї зони вони розміщуються на плакорах і є зональними біоценозами. Сукупність зональних, інтразональних та екстразональних біоценозів утворює всю різноманітність біоценозів Землі
Класифікація біоценозів При вирішенні питання доцільності створення системи класифікаційних, таксономічних, категорій, що охоплюють всю різноманітність угруповань, необхідно з’ясувати характер меж між ними. Щодо характеру меж існують дві точки зору. Одні автори вважають, що межі між угрупованнями рослин чіткі. Але існує думка щодо неперервності, континуальності рослинного покриву. Тварини на відміну від рослин, менш тісно пов’язані з угрупованнями, тому при з’ясуванні питання меж головне значення належить рослинним угрупованням. При класифікації біоценозів використовують такі одиниці: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій тип біомів. Асоціація – найдрібніша одиниця, яка об’єднує ділянки земної по верхні з угрупованнями подібними за будовою, тобто з однаковими едифікаторами і домінантами, однаковою структурою, набором консорцій. Група асоціацій – відносять всі асоціації, в яких більша частина ярусів, в тому числі головний, однаковий, а один із другорядних ярусів – відмінний. Формація – об’єднує всі групи асоціацій, які мають спільного домінанта головного ярусу (ліс із ялини європейської, ліс із клена гостролистого). Група формацій – це угруповання, едифікатори яких відносяться до однієї життєвої форми (ліси широколистяні, дрібнолистяні, хвойні). Клас формацій – включає угруповання, едифікатори яких належать до близьких життєвих форм (листопадні листяні ліси, злакові степи). Класи формацій об’єднують в типи біомів – ліси помірного поясу, тропічні ліси, степи, луки тощо.
Площа:372 тис км2 Населення:127 079 000 (2010) Столиця:Токіо Офіційна назва:Японія Державний устрій:конституційна монархія з парламентським урядом Законодавчій орган:двопалатний парламент (Палата радників і Палата представників) Глава держави:імператор Адміністративний устрій:унітарна держава (9 областей, які об’єднують 46 префектур; столичний округ і 2 міських префектури; адміністративна область Хоккайдо) Поширені релігії:синтоїзм і буддизм Член ООН Державне свято:День народження Імператора Aкіхіто, 23 грудня (1933)
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Японія, держава Східної Азії, що займає ланцюг островів (Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сикоку, архіпелаг Рюкю та ін., всього близько 4 тис.), які омиваються Тихим океаном, Японським, Охотським і Східно-Китайським морями. Найближчими сусідами країни є Китай, Південна Корея та Росія. До останньої країна має найбільші територіальні претензії щодо так званих «північних територій», котрі Японія вважає своїми (Кунашир, Ітуруп, Шикотан та острівна гряда Хабомаї). Рельєф країни переважно гірський з наявністю численних діючих (60) і згаслих вулканів. Вища точка – вулкан Фудзіяма на о. Хонсю (3776 м). Процеси горотворення продовжуються і сьогодні, тому землетруси бувають тут від півтори до восьми тисяч разів на рік. Усі сучасні будівлі будуються на протисейсмічній основі. Тихоокеанське узбережжя потерпає від цунамі висотою від 30 до 50 м. Клімат від помірного на півночі до мусонного тропічного на півдні. Середні температури січня – від -50С на о. Хоккайдо до +160С – на архіпелазі Рюкю, липня – відповідно від +22 до +280С. Опадів на більшій частині країни – від 1700 – 2000 до 4000 мм на рік, восени звичайно бувають тайфуни. В районах вулканічної діяльності є термальні джерела. Японія належить до країн світу, що майже повністю засвоїли свої земельні ресурси. Річки короткі, але багатоводні, непридатні для судноплавства. Їх використовують для спорудження ГЕС та водопостачання. Понад 2/3 території вкрито лісами (від хвойних до вічнозелених субтропічних) і чагарниками, але потребу в деревині вони покривають лише на 50 %. Надра країни бідні. Наприклад, нафти за рік видобувають менше, ніж в США за день, потреби у залізній руді, свинці, цинку власні ресурси забезпечують лише на 1 – 2 % від необхідних потреб, через це країна повністю залежить від імпортної мінеральної сировини.
Населення. За чисельністю населення Японія посідає 10 місце в світі. Японія – типова однонаціональна країна, 99,9 % населення країни складають японці, крім них є корейці, китайці, айни – нащадки древнього населення островів. В країні має місце поліконфесійність – більшість населення країни сповідує дві релігії: синтоїзм і буддизм, крім того є християнська меншина. Низька народжуваність, висока середня тривалість життя (чоловіки – 79 років, жінки – 86) призводять до старіння нації – пенсіонери складають 20, а діти – 16 % населення, це в найближчі роки загрожує дефіцитом трудових ресурсів. Густота населення – одна з найбільших в світі: 321 чол. на км2, на прибережних рівнинах вона сягає 10 000, а у великих місцях – ще більше. 70 % населення країни мешкає на тихоокеанській прибережній смузі. Міське населення складає 80 %, 40 % з них живе в трьох найбільших міських а агломераціях, які утворюють мегалополіс Токайдо. За зайнятістю у сферах виробництва населення країни поділяється наступним чином: у сільському господарстві зайнято 4,4 %, у промисловості – 27,9 %, у сфері послуг – 66,4 %. Найбільші міста країни – Токіо, Йокогама, Осака, Нагоя, Саппоро, Кіото, Кобе, Фукуока, Сендай, Хітаті, Тіба, Кітакюсю, Кагосіма, Хіросіма, Кумамото. Токіо, столиця Японії, розташована на південному сході о. Хонсю, на рівнині Канто, в місці впадання річок Едогава, Аракава, Суміда, Тама у Токійську затоку, одне з найбільших і швидко зростаючих міст світу, середня густота населення в якому складає 800 – 1000 чол. на 1 км2. Токіо – головний фінансовий і промисловий центр Японії, один з найбільших фінансових центрів світу. За об’ємом фінансових операцій Токійську фондову біржу можна порівняти лише з фондовими біржами Нью-Йорка і Лондона. Тут концентрується діяльність найбільших фінансово-промислових монополістичних груп (Міцубіси, Сумітомо, Міцуї та ін.), найбільших банків (Банк Японії, Банк розвитку та ін.), представництв іноземних корпорацій. Це основний транспортний вузол Японії з міжнародними аеропортами Ханеда і Наріта, морським портом (вантажообіг близько 70 млн т на рік), швидкісними автотрасами, залізними і монорельсовими дорогами, метрополітеном. Багато великих підприємств винесено за міську смугу. Працюють наукоємні та високотехнологічні виробництва машинобудування, приладо-, авто-, авіа-, суднобудування, електротехнічне, електронне, оптико-механічне виробництво, нафтопереробна, нафтохімічна, хімічна, поліграфічна, текстильна, шкіряна, керамічна, меблева, харчова промисловість, виробництво будматеріалів, ювелірних виробів, сувенірів тощо.
Токіо – найбільший науковий і культурний центр Японії з понад 100 державними, муніципальними та приватними вищими навчальними закладами, є Національна аерокосмічна лабораторія, онкологічний центр, дослідницький центр захисту від стихійних лих тощо. В місті близько 400 картинних галерей, декілька десятків музеїв, зоопарк (з 1882), акваріуми.
Сучасний Токіо має традиційне прямокутне планування міських кварталів, прийняте в Японії спрадавна. Проте місце розташування окремих міських кварталів відносно один одного не підкоряється точній прямокутній проекції. Кожна конкретна адреса виходить із черговості споруди, але не із знаходження відносно інших будівель у вуличному ряду. Вулиці Токіо не мають назв, окрім головної торговельної вулиці Токіо – Гінза («Срібна»), для інших є назва міського кварталу плюс цифрове позначення будівлі. У діловому центрі – сейсмостійкі хмарочоси заввишки в 50 поверхів і вище. У спорткомплексі Кокугікане проводяться турніри з боротьби сумо. У Токіо налічується близько 1750 синтоїстських і 2900 буддійських храмів, православний собор Воскресіння Христа. У 12 км від Токіо створено токійський Діснейленд (1983, близько 48 га). Осака, місто й порт в Японії, на о. Хонсю, на узбережжі Осакської затоки, друге за величиною та економічним значенням місто країни. Значний торговельно-пасажирський порт, важливий транспортний вузол з міжнародним аеропортом Ітамі (1992). Великий торговельно-фінансовий центр Японії: акціонерні товариства, бавовняна й рисова фондові біржі, банки, підприємства чорної та кольорової металургії, машинобудування, легкої, хімічної, керамічної, деревообробної, рибоконсервної, борошномельної, цукрової промисловості. Працює метрополітен і друга за величиною та значенням в країні фондова біржа. Північну промислову й південну історичну частини міста з півночі на південь пересікає бульвар Мідосудзі – центральна магістраль міста. Акваріум у місті Осака – один з найбільших у світі. Місто називають «японською Венецією» через чисельні канали. Осакак – значний науковий і культурний центр країни: є два університети та інші вузи, музеї: художній, замку Осака, японських художніх ремесел, планетарій, чисельні парки. Нагоя, місто та порт в Японії, в центральній частині о. Хонсю, третій після Токіо й Осаки фінансово-промисловий, транспортний і торговельний центр країни, один з основних портів Японії (вантажообіг порту 110 млн т на рік). Тут виробляється близько 10 % промислової продукції країни. В містах-супутниках працюють підприємства машинобудування (особливо транспортне, у тому числі автобудування, суднобудування та судноремонт, а також текстильне й точне машинобудування), електротехнічної промисловості, чорної та кольорової металургії. Значний культурний центр, заснований у XVI ст. як феодальний замок. Сьогодні тут працюють університети, художній музей Токугава, художня галерея музей скарбів замку Нагоя, ботанічний сад, зоопарк, численні архітектурні пам’ятки.
Економіка. До складу ВВП крани сільське господарство дає 1,4 % вартості, промисловість – 26.4 %, сфера послуг – 72,2 % вартості. Японія є азійським лідером за рівнем ВВП на душу населення – 38 000 $, посідає перше місце в світі за обсягами золотовалютних резервів (521 млрд $), третє місце (після США та Китаю) – за виробництвом промислової і п’яте – за виробництвом сільськогосподарської продукції. Протягом останнього десятиліття країна має стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Японія вступила в постіндустріальну стадію розвитку, значну частку ВВП складають доходи від сфери послуг, охорони здоров’я, науки, фінансово-торговельної діяльності та зв’язку. Японія має дві гострі проблеми: величезний урядовий борг, який в сумі складає 170 % ВВП країни, і старіння населення (демографічні прогнози для країні конче несприятливі, якщо ситуація в країні не зміниться, то до початку наступного століття чисельність японців скоротиться вдвічі), повільно змінюється менталітет японців: стереотип «трудоголіка» поступово змінюється на стереотип «людини, яка працює заради грошей, що забезпечують йому комфортне життя». Крім того в країні продовжуються дебати щодо змісту реформ в реструктуризації економіки країни та менеджменті. Останні світові тенденції щодо подорожчання мінеральної сировини, від якої залежить економіка країни, призвели до скорочення обсягів виробництва в алюмінієвій промисловості більш ніж у 20 разів, у нафтовій промисловості – на 40 %, чорній металургії – на 25 %. Поступово зростають екологічні проблеми. В Японії ухвалено програму «Технополіс», вона передбачає спорудження 19 наукових містечок середнього розміру для рівномірного поділу наукових кадрів по країні. Адже сьогодні 80 % наукових співробітників та інженерів працює у Токіо та великих містах. Промисловість. Японія – високорозвинена постіндустріальна країна. Поряд із гігантськими підприємствами тут діють численні дрібні, особливо в легкій і харчовій промисловості. Економіка Японії залежить від імпорту сировини та пального, видобувна промисловість дає 0,2 % ВВП країни.
Енергетика країни більш ніж на 80 % залежить від імпорту енергоносіїв, проте Японія посідає третє місце у світі за виробництвом електроенергії. Майже 60 % її дають теплові електростанції, що працюють на імпортному паливі (вугілля, природний газ, мазут), видобуток кам’яного вугілля Японії зменшується (через високу собівартість) та збільшується обсяг його імпорту зокрема з Австралії. Цьому сприяє введення до експлуатації нових ТЕС. 30 % припадає на АЕС. 60% палива для АЕС імпортується з Австралії та Канади. В країні працює найбільша в світі АЕС «Фукусіма», 53 ядерних реактори, 3 будуються і 13 проектуються. В середині 90-х років XX ст. Японія поступилася першим місцем з виробництва сталі Китаю, але і сьогодні чорна металургія країни – одна з найбільш досконалих у світі. Найбільший у світі металургійний комбінат працює у Фукуямі. Дві третини сталі виплавляється в конвертерах, інша – в електропічах. Через високу енергоємність виробництво кольорових металів в Японії майже повністю звернуто (особливо алюмінію), значно помітна тенденція до заміни кольорових металів іншими матеріалами (мідні електродроти замінено на оптоволоконні кабелі). За виробництвом основних видів хімічної продукції Японія посідає друге місце в світі (гума, пластмаса, синтетичні смоли). На світовому ринку Японія – основний постачальник продукції сучасних конструкційних матеріалів, складних наукоємних галузей промисловості. До середини 90-х років XX ст. країна була світовим лідером у автомобілебудуванні, але поступилася США. Сьогодні країна залишається головним експортером автомобілів, тут працюють найбільші компанії галузі «Тойота Мотор», «Ніссан Мотор», «Мицубісі Мотор», «Хонда Мотор», «Мазда Мотор», «Судзукі Мотор». Ринки збуту готової продукції галузі – Америка, Європа, Австралія. Автомобільною столицею Японії є Нагоя, а найбільший автомобільний завод працює в місті Тойота. Автомобільний гігант «Ніссан Мотор» продав великий пакет акцій французькій компанії «Рено», а німецько-американський концерн «Даймлер-Крайслер» купив пакет акцій компаній «Мицубісі Мотор» і «Хонда Мотор». Ці дії дають позитивний результат для подальшого розвитку галузі, адже відкривають можливості доступу до нових ринків збуту та сучасних технологій. «Соні», «Тошіба», «Хітачі», «Фудзі», «Шарп» є лідерами електронної промисловості. Основними центрами галузі є Токіо, Йокогама, Фудзісава, Кавасакі, Ітіхара (промислова зона Кейхін).Японія залишається світовим лідером із виробництва відеокамер, відеомагнітофонів, фотоапаратів. Країна контролює також п’яту частину виробництва світової електроніки, а за випуском інтегральних схем, оптичного волокна, напівпровідників, комп’ютерів та комплектуючих поступається лише США. Японський ППК сформовано на базі чотирьох великих портів та їх гінтерланду: Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба. Їхній вантажообіг – понад 400 млн т на рік, а спеціалізація – прийом сирої нафти та нафтопереробка, припортова чорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика (на австралійському вугіллі) відправка генеральних вантажів. За випуском шовкових тканин країна посідає перше місце в світі, синтетичних – третє, за обсягом виробництва целюлозно-паперової продукції – четверте.
Невиробнича сфера країни є однією з найбільш розвинених у світі, крім того країна також один з найбільших фінансових центрів світу: з п’яти найбільших банків світу два – японські. Територіально країна поділена на вісім компактно розташованих економічних районів, найпотужнішими з яких є Канто (Токіо, Тіда, Кавасакі, Йокогама; спеціалізація – електроніка, суднобудування, сфера послуг), Кінкі (Осака, Кобе, Кіото; електроніка, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість) і Тюбу (Нагоя, Тойота, Хамамацу; спеціалізація – автомобілебудування, район дає третину автомобілів країни), які належать до промислової Тихоокеанської смуги, що сконцентрувала майже 80 % населення і господарського потенціалу країни. 40 % ВВП країни дає Канто – основний індустріальний район країни. О. Кюсю називають «Силіконовим» через високий рівень розвитку тут електронної промисловості. Район Тогоюку з економічним центром в Хіросимі спеціалізується на важкому, в тому числі й суднобудуванні. Ура-Ниппон – аграрна «тильна» сторона Японії простягнулася вздовж узбережжя Японського моря Сільське господарство в країні ведеться на інтенсивній основі. Але за показниками забезпечення населення країни власною сільськогосподарською продукцію порівняно до інших розвинених країн Японія значно відстає. Повністю покриває свої потреби країна лише в рисі, овочах та яйцях, попит на фрукти задовольняється на 75 %, на молоко та молокопродукти – на 80 %, на телятину – 64 % тощо. У сільському господарстві використовуються території найбільших рівнини – Канто, або Токійська, на о. Хонсю, Ісікарі на о. Хоккайдо тощо. Вони майже суцільно оброблені, але земель, придатних для землеробства, в Японії мало. Переважає дрібне землеволодіння (ділянки переважно до 1,5 га.). Основну частину продукції дає рослинництво, провідною культурою якого є рис. Розвинуто також овочівництво та садівництво. Традиційно розвинено квітникарство. Японія посідає одне з перших місць у світі з вилову риби та видобутку морепродуктів. Розводять велику рогату худобу, свиней, птахів, шовкопряда. Склалися яскраво виділені зони приміської сільськогосподарської спеціалізації, основною з яких є смуга від долини Канто до долини Кінкі в межах мегаполісу Токайдо. Транспорт. Японія має одну з найбільш розвинених транспортних мереж світу, особливістю якої є майже повна відсутність трубопровідного та річкового транспорту. 55 % вантажообігу та 67 % пасажирообігу виконує автомобільний транспорт. Автопарк Японії поступається лише США. Загальна довжина шосейних доріг близько 1,2 млн км, за густотою та довжиною автодоріг країна посідає відповідно перше й п’яте міста у світі. Морський транспорт переважає у зовнішній торгівлі країни та посідає друге місце за вантажообігом і третє за пасажирообігом. Основні порти: Кобе, Тіба, Йокогама, Нагоя, Осака, Кавасакі, Токіо, Хакодате, Кітакюсю.
Довжина залізниць – понад 20,1 тис. км, але роль залізничного транспорту в останні часи знижується, він посідає друге місце за пасажирообігом і грає незначну роль у вантажообігу. В країні діють швидкісні залізничні магістралі, перша з них «Токайдо-Синкансен» функціонує між Осакою й Токіо з 1964 р. Максимальна швидкість складає 300 км на год., довжина шляху 515 км. За день вона перевозить понад 375 тис. пасажирів. Один потяг складається з 16 вагонів. Основна повітряна брама країни – міжнародний аеропорт Ханеда в Токіо, його площа понад 500 га, а довжина злітно-посадочної смуги складає 3 500 м. До числа найбільших аеропортів світу входить також аеропорт в місті Осака. Крім того, міжнародні аеропорти працюють в містах Фукуока, Кагосіма, Кансай, Нагоя. У 2003 р. в країни прийнято програму подальшого розвитку авіації зі створення першого національного реактивного пасажирського авіалайнеру. Між островами функціонують пороми, мости, підводні тунелі, найбільший з них між Хонсю та Хоккайдо має довжину 53 км. Понад 40 % домашніх господарств і 90 % підприємств країни користуються Internet. Зовнішньоекономічні зв’язки. За загальними обсягами зовнішньої торгівлі Японія поступається лише США та Німеччині. Експорт: машини та устаткування, в тому числі транспортне (понад 68 % вартості), напівпровідники, сталь, морські судна, хімічні продукти, текстиль. Основні партнери: США, Китай, Південна Корея, Тайвань, Гонконг. Японія – найбільший всесвітній імпортер зрідженого природного газу й другий найбільший імпортер нафти. Імпортують також машини та устаткування, паливо, харчові продукти, продукцію хімічної галузі, тканини, сирі матеріали, головним чином з Китаю, США, Саудівської Аравії, ОАЕ, Австралії, Південної Кореї, Індонезії. Значні надходження ВВП Японії має від світового туризму. Серед визначних туристичних об’єктів країни – численні національні та природні парки, архітектурні комплекси, музеї, синтоїстські та буддійські храми.
ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ ГЕОГРАФІЯ МІСЬКОГО СІЛЬСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ План: 1. Визначення, головні напрямки та особливості розвитку міського сільського та екологічного туризму. 2. Міський туризм – головні тенденції розвитку та географія. 3. Особливості розвитку сільського туризму. 4. Географія сільського туризму у країнах Європи. 5.Екологічний туризм та його географія. 1. Визначення, головні напрямки та особливості розвитку міського сільського та екологічного туризму. Зазначені види туризму умовно поєднуються в одну групу за типом середовища (міський, сільський) та за відношенням до цього середовища (екологічний). Відтак, міський туризм – це організація і здійснення туристичної діяльності у міському середовищі, натомість сільський туризм – те саме, але у сільській місцевості. Міське середовище – історично сформований, планово та структурно організований простір міста. Сільська місцевість (середовище) – (англ. Rural area) — місцевості за межами міст, або території, які не є урбанізованими325 . Екологічний туризм (екотуризм) – це тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію326 . Останні два види туризму (сільський і екологічний) у багатьох джерелах дуже часто споріднені і навіть об’єднані за ознакою спільного середовища і високої екологічної якості цього середовища. Саме на підставі такого об’єднання дуже часто вживаються терміни, які розгалужують поняття сільського і екологічного туризму. Це – агротуризм, зелений туризм, сільський зелений туризм та ін. Напрямки розвитку міського туризму розвиваються відповідно до наявних туристичних ресурсів. Зокрема, зростає частка таких міських поселень, де туризм уже нині перетворився на основну статтю фінансування місцевого бюджету. Види «міського» відпочинку можна охарактеризувати як активні, конкурентоспроможні, престижні, високотехнологічні, сучасні, індивідуальні та швидкісні. До них належать: вивчення міста, шопінг, дансінг, відвідування спортивних змагань чи розважальних шоу, участь в азартних іграх, відвідування музеїв, зоопарків, тощо. Напрямки розвитку сільського туризму – відпочинок туристів у сільській місцевості, проживання в умовах, наближених до сільських, і навіть участь в сільськогосподарських роботах. Традиційний набір сільських розваг включає активний відпочинок, включаючи сплави на байдарках, велосипедні та кінні прогулянки, екскурсії по місцевих визначних пам'ятках, знайомство з традиціями і побутом корінних народів або консультації господарів з вирощування сільськогосподарських культур, пляжний відпочинок на березі найближчої річки, полювання та рибалку, посиденьки біля багаття, збір дикоросів, сільську лазню та ін. Напрямки розвитку екологічного туризму – перший, або американський, включає відвідування малозмінених природних територій, зокрема, місцевих національних природних 325 Території з домінуючою сільськогосподарською діяльністю. В сільських місцевостях не завжди проживають (чи мають проживати) люди.
Сільські місцевості характеризуються тим, що мають невелику чисельність населення, меншу, ніж у міських районах, й де люди часто працюють на землі, займаючись рослинництвом, тваринництвом (тваринницькі чи аква-ферми; рибне господарство та аквакультура) або рибальством, а також лісові виробничі площі (в тому числі площі зайняті в підсічно-вогневому землеробстві). Території, де в ландшафті переважає рослинність (поля, луки, ліси природні або напівдикі, та ін.) з домінуючою сільськогосподарською діяльністю. 326 Екотуризм допомагає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу. Географія туризму 208 парків та інших об’єктів ПЗФ. Другий, або європейський, спрямований на відвідування, поряд із малозміненими людською діяльністю природними територіями, і об'єктів традиційної місцевої культури. Саме через зосередження уваги на організації відпочинку насамперед у сільській місцевості, цей напрямок екологічного туризму у нас часто називають сільським або агротуризмом. 2. Міський туризм – головні тенденції розвитку та географія. Впродовж останніх років кількість таких міст невпинно зростає. Основу міського туризму складає розважальний туризм. Зокрема, в Україні найбільш диверсифікована індустрія розваг у столиці, а також у Львові та Одесі. Швидкими темпами вона розвивається в обласних центрах та містах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб. Особливе місце в міському туризмі посідає театральне життя та відвідування музеїв. Зокрема, в Києві нині понад 30 театрів, велика кількість театрів (від 7 до 12) знаходиться у таких містах, як Львів, Одеса, Дніпропетровськ. Від 4 до 6 їх у Харкові, Ужгороді, Донецьку, Луганську, Івано-Франківську, Чернігові, Запоріжжі. Особливою популярністю користуються музеї архітектури та побуту просто неба, зокрема музейні комплекси Києва, Львова, Чернівців і Ужгорода. В останні роки збільшилася кількість туристів, перш за все іноземних, які відвідують картинні галереї Києва, Львова, Одеси, Харкова та інших міст України. Міський туризм в Україні надзвичайно диверсифікується. Якщо в минулому основою для розвитку туризму в невеликих містах були різні лікувальні ресурси (Трускавець, Моршин, Миргород, Хмільник та ін.), то нині такою основою може стати розширення природно-заповідного фонду (Шацьк, Турка, Путила), відновлення історичної пам'яті (Лубни, Ніжин, Конотоп, Батурин, Чигирин, Новгород-Сіверський, Біла Церква тощо). Розширення археологічних розкопок навколо історичних міст також становить додатковий туристичний ресурс.
У багатьох містах України або біля них виявлено залишки укріплених городищ, поселень, визначні «царські» кургани і т. ін.327 Невеличкі міста і містечка, особливо Західної України, зберегли давні українські промисли і традиції, які є базою розвитку туризму. Музей прикладного мистецтва Галичини вже освоєний як об'єкт туризму. У майбутньому створення єдиної мережі міського туризму України з комплексом взаємодоповнюючих і взаємозамінних елементів для туристів з різних регіонів світу і з різними рекреаційними потребами. У світі головний потенціал розвитку міського туризму пов’язується з найбільшими містами Міста світу Місце Місто Населення Площа (кв.км) Густота населення (осіб/кв.км) Країна 1 Шанхай 15 584 627 1 600 9 740 Китай 2 Стамбул 13 760 433 3 040 6 010 Туреччина 3 Мумбаї 13 662 885 603 22 658 Індія 4 Токіо 12 570 000 2 187 5 796 Японія 5 Карачі 12 461423 3 530 3 530 Пакистан 6 Буенос-Айрес 12 127 814 Аргентина 7 Делі 11 954 217 1 400 8 539 Індія 8 Маніла 10 993 Філіппіни 9 Москва 10 555 512 1 080 9 774 Росія 10 Сан-Паулу 10 287 833 1 520 6 768 Бразилія 327 Найбільший інтерес у туристів з усього світу викликають пам'ятки Київської Русі (IX—XII ст.) у Києві, Новгороді-Сіверському, Каневі, Овручі, Чернігові, Острі, а також фортеці Луцька, Хотина, Меджибожа, Судака, Білгорода-Дністровського, Мукачева та інших міст. їх органічно доповнюють палацеві ансамблі, пам'ятки культової архітектури, стародавні дерев'яні церкви, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. Особливості розвитку сільського туризму. Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин. Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо. «Сільські» види відпочинку можна охарактеризувати такими термінами: розслаблення, пасивність, ностальгія, традиційність, низька технологічність. До них відносять пішохідні і велопрогулянки, пікніки, збиральництво, рибальство, огляд визначних пам’яток, відвідування історичних і культурних місць та фестивалів, кінний спорт, участь у традиційних ремеслах і обрядах, задоволення гастрономічних потреб.
До переваг сільського туризму можна віднести: а) гарантію охорони традиційної забудови; б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує; в) надання роботи для місцевих ремісників; г) підтримування місцевих традицій; ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції; д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища; є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста; ж) поліпшення якості життя мешканців села. До недоліків сільського туризму можна зарахувати: а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад; б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель; в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає. Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України «Про сільський туризм». Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах: —житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства; —житлові кімнати здаються відпочиваючим, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін; —кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі; —житловий будинок розташований на сільській території. 4. Географія сільського туризму у країнах Європи поширюється відповідно до певних моделей розвитку у окремих країнах: Британська модель організації сільського туризму характеризується, перш за все, особливою системою розміщення туристів. Найбільш популярними серед туристів є три типи мешкання: 1) у будинку фермера з харчуванням у вигляді сніданку (farm B&b). В даному випадку відкривається можливість безпосереднього контакту з сім'єю фермера; 2) у окремій будівлі на умовах самообслуговування (self catering unit). Ця будова зазвичай є переробленою маленькою коморою; Географія туризму 211 3) у ізольованій будові, що вміщає в середньому 8-15 туристів (bunkhouse). Для цього може бути використаний велика комора, розділена на спальну зону, в якій зосереджені всі койко-места, кухню і ванні кімнати. Британська модель включає в свою програму елементи пізнавального туризму, спортивні заходи: пішохідні і велосипедні прогулянки, катання на конях і поні (для дітей), гра у футбол, крикет, гольф і багато що інше. Французька модель складніша, ніж британська. Для півдня Франції характерне поєднання сільського і купально-пляжного туризму. У Франції агротуризм сильно тяжіє до садівничих і виноградарських підприємств. Основним засобом розміщення туристів є маленькі котеджі-апартаменти. Винний туризм є «обличчям» французького сільського туризму. Багато селянських господарств, розташованих в долині річки Луари, охоче розміщують туристів, охочих сумістити відпочинок в сільській місцевості з доскональним оглядом знаменитих замків. У альпійській Франції однією з основних мотивацій сільського відпочинку є спортивний туризм (прогулянки по гірських стежках, альпінізм, гірськолижний туризм). Німецька модель характеризується розвитком фермерського туризму.
Для німців типові наступні форми організації дозвілля: допомога господарям по господарству; догляд за тваринами; проведення пікніків; рибалка. Сільський туризм дуже тісно пов'язаний з подієвим туризмом (народні свята і фольклорні фестивалі («Октоберфест»), сільські ярмарки). Італійська модель «укладається» в три тематичні групи: «Природа і здоров'я», «Традиційний гастрономічний» і «Спорт». Господарства першого типу, що спеціалізуються на поєднанні сільського і екологічного туризму, представлені в провінціях Кьянті, Умбрія і на Сіцілії. Географія господарств, що формують другу групу, ширша - Лігурія, Тоскана, Венето, Умбрія, Марке, Пулія і Калабрія, а також виноробницькі райони країни. Як правило, кожен селянський двір має вузьку спеціалізацію і проводить продукти, типові для тієї або іншої місцевості. На приморському півдні і островах - це риба і морепродукти, в столичній області Лаціо - вина «Кастеллі романі», в Абруццо - оливкове масло. Господарства, що приділяють особливу увагу спорту, представлені практично у всіх італійських провінціях. Особливою популярністю серед туристів користуються плавання, велоспорт, теніс і верхова їзда. Чеська модель. Регіони Чехії прагнуть привернути туристів кожен своїм унікальним оточенням. Агротурізм в Південній Моравії - це мешкання в сільських садибах найзнаменитішого виноробницького регіону Чехії. Агротуризм разом з екотурізмом - це садиби поблизу заповідника Крконоше. Можливість відвідати знамениті чеські пивоварні - садиби в регіоні Пльзеня на заході Чехії. У Чехії також популярний кінний туризм як різновид агротуризму. В околицях невеликого чеського міста Усті-над-Лабем сьогодні можна знайти не тільки традиційні конярські ферми, які пропонують мешкання в сільській глибинці, але і такі екзотичні варіанти, як козині ферми. Тут турист зможе не тільки помилуватися на природну красу Чехії і зробити екскурсії по навколишніх визначних пам'ятках, але і познайомитися з процесом приготування козиного сиру, а також самому освоїти ази догляду за козами. Іспанська модель. Найпоширеніша форма агроосель - сільський готель «фінка» (finca). Це можуть бути зовсім нові вілли на побережжі Коста-дорада або Коста-дель-соль, з власними садами і стайнею. Або ж це можуть бути 300-річні особняки в Країні Басків, де до цього дня на старовинному пресі віджимають оливкове масло. «Каза руралес» (casa rurales) - відрізняється тим, що велику частину часу це простий сільський будинок, де ведеться звичайне для села господарство. Частина цього будинку здається на літо туристам. Фактично, це як до бабусі в село виїхати. Каза руралес - ідеальний спосіб побачити іспанський побут зсередини. Болгарська модель. Сільський туризм в Болгарії - це котеджі на болгарських курортах Чорного Моря, фермерські будинки в околицях Велико Тирново, вілли біля підніжжя гірських вершин Рила і Родопи, це мешкання поряд з живописними визначними пам'ятками країни, знайомство з культурою, побутом і кухнею Болгарії, повноцінний відпочинок в оточенні фруктових садів.
Число агротуристичних господарств в Болгарії налічується понад Географія туризму 212 100. До них відносяться як традиційні сільські подвір'я Болгарії, так і сімейні готелі, котеджі, удома і кемпінги, у тому числі і на території національних парків Болгарії. Літом садиби і вілли приймають гостей у пляжів, восени болгарські ферми запрошують туристів на свята збору урожаю і молодого вина в невеликі села на березі Дунаю і інших річок (Іскар, Огоріца, Янтра, Маріца), взимку - в гірські райони зимового відпочинку недалеко від курортів Бансько і Пампорово, навесні - на знаменитий Фестиваль Рози в долині у вершини Стара Планіна. Кухня Болгарії і національні продукти Болгарії - для агротутрізма в цій країні кулінарія залишається одним з самих увлекательних і апетитних способів познайомиться з болгарською побутовою культурою. Польська модель. Польща - країна аграрна. Адже практично кожен третій поляк - фермер, а по числу ферм Польща стоїть в одному ряду з США. На сьогоднішній день в Польщі налічується понад 50 різних агротуристських асоціацій. Деякі з них розбиті на підгалузі - агротурізм на фермах, еко-турізм, кінний туризм і так далі. На сьогоднішній день в Польщі налічується близько 8000 агротурістських садиб. У Польщі є два ключові типи ферм - ті, які спеціалізуються виключно на агротуризмі, і ті, які використовують агротуризм як джерело додаткового прибутку. Серед регіонів Польщі, де можна знайти найбільш багатий вибір агротуритичних котеджів, ферм і резиденцій - Померанія, Мазовія, Велікольськоє воєводство і Любушськоє Поозерье. У числі яскравих місць, які славляться своїми пейзажами і оригінальним побутом, - гори Бескиди на південь від Кракова 5.Екологічний туризм та його географія. Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільствоприрода», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch - дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи)2, «зелений туризм» тощо. У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування.
Виділяється три основних складових екотуризму - екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантпу. - Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею); - Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища. - Етнотолерантна (її ще можна назвати етпоеко-логічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території. Географія туризму 213 Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають скотуризм, як напрямок туристичної діяльності. Грунтуючись на даному положенні, пояснюється географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.). Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
ТЕМА:БІОГЕОЦЕНОЗ ТА ЙОГО СТРУКТУРА Біогеоценози як особливий рівень організації живої матерії. Ви вже знаєте, що популяції різноманітних видів мікроорганізмів, грибів, рослин і тварин існують не окремо одні від одних, а взаємодіють між собою, утворюючи єдиний функціональний комплекс - біоценоз. Кожен вид може існувати у формі популяцій лише завдяки зв’язкам з іншими видами. Біоценоз — історично сформована сукупність усіх видів організмів, які населяють ділянку місцевості з однорідними умовами існування й взаємодіють між собою. Термін «біоценоз» запропонував 1877 р. німецький учений Карл Август Мьобіус (1825-1908) - один із фундаторів екології. Популяції різних видів, які входять до складу певної екосистеми, тісно пов’язані не лише між собою, а й з умовами фізичного середовища мешкання .Вони отримують з довкілля певні речовини, потрібні для забезпечення їхньої життєдіяльності, та виділяють туди продукти обміну речовин. Екосистема — це сукупність організмів різних видів, які взаємодіють між собою і з фізичним середовищем мешкання таким чином, що всередині такої біологічної системи виникають потоки енергії та колообіг речовин, які зв’язують усі її складові в єдину цілісну систему. Пригадаємо: колообіг речовин - це обмін речовинами між абіотичною (неживою) та біотичною (живою) частинами . Термін «екосистема» 1935 р. запровадив англійський учений, один з перших екологів Артур Тенслі (1871-1955). 1942 р. відомий фахівець у галузі вивчення рослинних угруповань Володимир Миколайович Сукачов (1880-1967, народився в с. Олександрівка на Харківщині) запропонував термін «біогеоценоз». Згідно з його поглядами, біогеоценоз - це екосистема, що займає певну однорідну ділянку місцевості. Так В. Сукачов започаткував новий напрям екологічних досліджень - біогеоценологію, що вивчає структуру та функціонування біогеоценозів.
Структура біогеоценозу / екосистеми Основою екосистем є фотосинтезуючі організми (здебільшого зелені рослини), які формують певне рослинне угруповання - фітоценоз. Ділянку середовища, яку займає біогеоценоз, називають біотопом (від грец. біос - життя та топос - місце). Для позначення ділянки, яку займає екосистема, використовують термін екотоп . Запам'ятаємо Поняття «екосистема» та «біогеоценоз» досить близькі, але не тотожні. Біогеоценоз, на відміну від екосистеми, є більш конкретним територіальним поняттям, оскільки займає обмежену ділянку з однорідними умовами існування, на якій формується фітоценоз. Термін «екосистема» стосується будь-якої сукупності пов’язаних між собою організмів різних видів, які не обов’язково займають ділянку з однорідними умовами існування. Структура біогеоценозу. До абіотичної частини біогеоценозів належать: неорганічні сполуки (вуглекислий газ, кисень, азот, вода, сірководень тощо), які включаються у біогенну (тобто за участю живих істот) міграцію речовини; органічні сполуки (рештки організмів чи продукти їхньої життєдіяльності), що зв’язують між собою абіотичну та біотичну частини біогеоценозу; кліматичний режим (середньорічна температура, вологість тощо), який визначає умови існування організмів. Біотичну частину біогеоценозу складають різні екологічні групи організмів, популяції яких пов’язані між собою різними зв’язками. Це насамперед продуценти (від лат. продуцентіс - той, що виробляє, створює) - автотрофні прокаріоти, водорості, вищі рослини; консументи (від лат. консумо - споживаю) - фітофаги, хижаки, паразити, сапротрофи, симбіотрофи); редуценти (від лат. редуцентіс - той, що повертає, відновлює) - бактерії, гриби, деякі тварини. Редуценти зв’язують між собою абіотичну та біотичну частини біогеоценозів, забезпечуючи стабільність колообігу речовин у них.
Біогеоценоз з високим ступенем домінування певного виду (1) та біогеоценоз, де відсутнє чітке домінування окремих видів (завдання: з допомогою вчительки або вчителя зробіть припущення щодо можливих причин високого ступеня домінування окремих видів у біогеоценозі) Кожен біогеоценоз характеризується певною видовою, просторовою, екологічною структурою. Видова структура визначається як видовим різноманіттям, так і співвідношенням чисельності та густоти популяцій окремих видів. Видове різноманіття (видове багатство) враховує не тільки число видів, які входять до складу даного біогеоценозу, але й кількісний розподіл особин між різними видами. Наприклад, у біогеоценозах з незначним видовим різноманіттям часто спостерігають чітке переважання (домінування) окремих видів над іншими, тоді як у біогеоценозах із значним видовим різноманіттям такого зазвичай немає . Видова насиченість біогеоценозу - кількість видів, що припадає на одиницю площі або об’єму. • Німецький еколог Август Фрідріх Тінеман (1882-1960) сформулював біогеоценотичні правила, які пояснюють видову різноманітність біогеоценозів. Правило різноманітності стверджує: що різноманітніші умови існування певного біотопу, то вищим буде його видове різноманіття. Згідно з правилом відхилення: що більше умови існування відхилятимуться від оптимальних, то біднішим буде видовий склад такого біогеоценозу. Іншою важливою характеристикою є біомаса біогеоценозу. Це сумарна маса особин різних видів у перерахунку на одиницю площі або об’єму. Кожен біогеоценоз характеризується певною продуктивністю - біомасою, що створюється за одиницю часу. Просторова структура визначається ярусністю. Розрізняють ярусність вертикальну та горизонтальну. Кожен ярус має своєрідні умови існування (світловий режим, режими вологості та температури тощо) та специфічний набір видів. Тому організми, які входять до складу певного ярусу, мають спільні риси адаптованості до умов проживання . Екологічна структура біогеоценозу визначається певним співвідношенням популяцій різних екологічних груп організмів (їхніх життєвих форм). Склад населення біогеоценозу формується завдяки різноманітним зв’язкам між популяціями різних видів, здатних мешкати в певних природних умовах. Провідна роль у формуванні та функціонуванні біогеоценозів належить видам-едифікаторам (від лат. едифікатор - будівельник). Це переважно певні види рослин, рідше - тварин (наприклад, у морських екосистемах - коралові поліпи). Перехідні зони між сусідніми біогеоценозами називають екотопами («ефект галявини»). У структурі екотонів поєднуються елементи кількох сусідніх біогеоценозів. Тому на межі між сусідніми біогеоценозами можна спостерігати екотонний ефект: підвищення продуктивності та видового різноманіття.
Вертикальна ярусність лісового біогеоценозу: надземна (1) та підземна (2) ярусність рослин; 3 - рослини визначають і ярусне розташування організмів (грибів, тварин, мікроорганізмів), пов’язаних з ними Ключові терміни та поняття екосистема, біоценоз, біогеоценоз, продуценти, консументи, редуценти, вертикальна ярусність біогеоценозів, види-едифікатори. Перевірте здобуті знання 1. Що спільного та відмінного між поняттями «екосистема» та «біогеоценоз»? 2. Схарактеризуйте структуру біогеоценозів. 3. Яка роль продуцентів, консументів і редуцентів у функціонуванні біогеоценозів? 4. За якими показниками відрізняються різні біогеоценози? 5. Яка роль видів-едифікаторів у формуванні та функціонуванні біогеоценозів? 6. Що таке екотони? У чому полягає екотонний ефект?
ТЕМА : ПРОДУКТИВНІСТЬ ЕКОСИСТЕМ РІЗНОГО ТИПУ. АГРОЦЕНОЗИ Окремі біогеоценози нашої планети відрізняються за різними показниками: структурою, продуктивністю, величинами та швидкістю потоків речовин та енергії, співвідношенням створеної первинної та вторинної продукції, швидкістю утилізації органічних решток, площею, яку вони охоплюють, видовим різноманіттям тощо. Біомаса і продуктивність наземних біоценозів. Найнижча продуктивність характерна для біогеоценозів тундри та пустель, найвища - для вологих тропічних лісів . У біогеоценозах антарктичних і помірних регіонів низькі зимові температури та відносно короткий фотоперіод негативно позначаються на їхній продуктивності. Нестача вологи обмежує продуктивність біогеоценозів посушливих регіонів, незважаючи на сприятливе поєднання температури та режиму освітлення. Отже, продуктивність наземних біогеоценозів різко знижується від вологих тропіків до регіонів з помірним і прохолодним кліматом. Біогеоценози боліт займають наче проміжне положення між наземними і водними, часто вони високопродуктивні. Продуктивність водних біогеоценозів. Різноманітні морські біогеоценози можна поділити на два типи: прибережні та відкритих вод. Для біогеоценозів Світового океану характерна досить низька продуктивність, яка в кілька разів нижча за продуктивність наземних, а біомаса їхніх продуцентів - нижча у тисячі разів. Підраховано, що продуктивність біогеоценозів відкритого океану становить не більше 10 % від продуктивності лісових екосистем помірної зони. Продуценти водних біогеоценозів - це переважно водорості. Вони швидко продукують біомасу за рахунок високих темпів розмноження і швидкої зміни поколінь, але її так само швидко споживають консументи. Отже, запас біомаси, яку створюють водні продуценти, постійно залишається на низькому рівні. Біомаса в морських біогеоценозах переважно запасається консументами вищих порядків (риби, китоподібні, морські птахи тощо), які мають більшу тривалість життя і меншу швидкість зміни поколінь. Продуктивність біогеоценозів прісних вод - озер, ставків, боліт і річок подібна до продуктивності аналогічних морських. Агроценози. Людина як консумент залежить від чистої первинної продукції, створеної зеленими рослинами. Для її постійного отримання вона створює штучні угруповання - агроценози поля, пасовища, городи тощо. Агроценоз (від грец. агрос - поле та койнос - загальний) - збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, створене людиною для отримання сільськогосподарської продукції. Від природних біогеоценозів агроценози відрізняються своїми властивостями та особливостями функціонування.
У них не здійснюється колообіг речовин, оскільки більшу частину продукції вилучають у вигляді врожаю. Незначне видове різноманіття та мало розгалужені трофічні сітки зумовлюють слабку екологічну стійкість. У агроценозах майже відсутня саморегуляція. За високі врожаї людина розплачується високими витратами матеріальних ресурсів, зокрема, на внесення мінеральних та органічних добрив, обробіток ґрунтів, полив тощо. Унаслідок вирощування на значних площах протягом років однієї чи кількох рослинних культур в агроценозах можливе масове розмноження бур’янів і шкідників . Під час створення агроценозів слід враховувати зв’язки, які можуть виникати при спільному існуванні культурних рослин, а також між культурними та дикорослими. Доцільно впроваджувати біологічні методи боротьби, коли чисельність видів-шкідників регулюють за допомогою їхніх природних ворогів - хижаків або паразитів . Генетичні методи боротьби (наведіть приклади) теж не забруднюють довкілля. Уведення до складу агроценозів продуктивних культурних видів і сучасні методи їхнього культивування сприяють отриманню з одиниці площі більше потрібної продукції. Це дає можливість переходити з екстенсивного шляху ведення сільського господарства на інтенсивний, зберігати у природному стані більше біогеоценозів, не перетворюючи їх на нові агроценози, й навіть виводити з сільськогосподарського використання частину земель, створюючи на їхньому місці зелені зони. Перевірте здобуті знання 1. Які загальні закономірності змін продуктивності наземних біогеоценозів різних природних зон? 2. Чому біогеоценози тропічних лісів вирізняються високою продуктивністю та видовим різноманіттям? 3. Чим характеризується функціонування водних біогеоценозів? 4. Які особливості функціонування агроценозів?
ТЕМА: КИТАЙ : загальна характеристика країни Площа - 9,6 млн. км2. Населення - 1,2 млрд. чоловік. Столиця - Пекін. Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства. Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічно розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах. Нині за розмірами ВВП та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю. З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю. Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників. В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пекін, Тяньцзінь та Шанхай.
З 1997 року Сянган (Гонконг) є особливим адміністративним районом Китаю, а з 1999 року до КНР приєднається Аоминь (Макао). Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану. Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами. Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11% земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів.
Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12% таких земель. Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами. Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів. Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю --2,7 тис. км3, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі. Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік. Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки. Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км2 припадає тільки 1-4 чоловіки. Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.
Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін. Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, "великого стрибка", "культурної революції" і сучасних реформ. У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки "великого стрибка". Були поставлені нереальні завдання: за З-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою "вдосконалення" сільського господарства стало створення "народних комун". Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. "Народні комуни" розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось. З 1966 року в Китаї почався період "культурної революції" - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин. У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики "відкритих дверей", тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон. У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм: • державна, • колективна, • особиста, • приватна, • державно-капіталістична. Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу. Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике. За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3.
Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості. Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна. Структура енергобалансу зберігає "вугільний" характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї. Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі. Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій. Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин. Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін. У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки США. Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натуральних шовкових тканин. Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені в Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу.
Транспорт. У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий. Найгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Щндао - на півночі, Гуанчжоу та Сянганна - на півдні. Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали. Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику "відкритих дверей", яка передбачає активне залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво, створення "особливих економічних зон", в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств. Частка КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського господарства в обмін на продукцію важкої промисловості. Китай вивозить вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом на світовому ринку. В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію, США та Східну Азію. Внутрішні відмінності. В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони. Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь. Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними. Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30% населення, 35% промислової і ЗО% сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу.
Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії. Північно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі. Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Сичуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму.
ТЕМА: Найдавніша Індія: природа i населення. Географічне положення і природа Індії. Індія розташована на півдні Азії, на півострові Індостан. На півночі Індії знаходиться найвищий у світі гірський хребет - гори Гімалаї. Вони відділяють Індію від інших країн світу і захищають її від холодних північних вітрів. На півдні півострів Індостан омивають хвилі теплого Індійського океану. В Індії течуть дві великі річки - Інд і Ганг зі своїми притоками. Долини цих річок дуже родючі. В давнину долина Гангу була вкрита болотами та джунглями - непрохідними тропічними лісами. У джунглях водилося багато звірів і птахів: слонів, мавп, тигрів, папуг; у болотах жили отруйні змії, укус яких смертельний для людини. Природа Індії багата й різноманітна. Зелені долини річок змінюються степами та пустелями, а снігові гори - тропічними лісами.
Найдавніші міста Індії. В долині річки Інд археологи розкопали залишки двох найдавніших міст Індії. Це міста Мохенджо-Даро та Хараппа, які існували п'ять тисяч років тому. В центрі кожного міста на пагорбі височіла добре укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Місто перетинали широкі вулиці. Заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках з великою кількістю кімнат, бідняки - в маленьких будиночках. Кожний будинок мав внутрішній дворик, куди виходили вікна з кімнат. Покрівля будинків була плеската. Увечері, коли спадала спека, на покрівлю піднімалась уся родина відпочити і подихати свіжим повітрям. У багатьох будинках були ванні кімнати. Використана вода по глиняних трубах збігала у міську каналізацію. Такого не було ні в містах Єгипту, ні в містах Месопотамії. Заняття стародавніх індійців. Стародавні індійці були землеробами. На своїх полях вони вирощували пшеницю, ячмінь, горох, бавовну і рис. Розводили корів, буйволів, ослів, кіз, овець, верблюдів.
У містах Мохенджо-Даро і Хараппі жили ремісники. Вони робили гарний посуд з візерунками, ткали тонкі тканини, виплавляли з міді і бронзи знаряддя праці та прикраси. На руїнах будинків археологи знайшли зернотертки, ступки, сокири, ножі, зброю, зроблену з міді та бронзи. Заліза стародавні індійці ще не знали. Міста вели жваву торгівлю. Про це свідчать великі й малі бронзові гирі, знайдені під час розкопок.
Заселення індії племенами аріїв. Чотири тисячі років тому до Індії прийшли племена кочівників та скотарів аріїв. Згадка про ці події збереглася в священній книзі індійців "Рігведі". Там розповідається, що за один день боги зруйнували 99 міст дасью (місцевих жителів). Дасью були темношкірі; вони не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високі на зріст, мали білу шкіру, називали себе аріями, що означало "шляхетні, благородні люди"; цією назвою вони протиставляли себе темношкірому населенню, яке поневолили. Раніше арії жили на півдні Східної Європи, тобто в степах України, і аж до Каспійського моря. Вони випасали табуни коней, розводили овець, У пошуках кращих пасовиськ частина аріїв перейшла через гірський хребет Гіндукуш і спустилася до Індії. Інша група аріїв пішла на Іранське нагір'я. Від них походять перси. Деякі арії пішли ще далі - на Кавказ та в Європу. Слово "арії" збереглося в сучасній назві країни Іран. Вчені вважають, що арії були родичами багатьох сучасних народів - індійців, персів, німців, англійців, українців, литовців та ін. Про це свідчать однокореневі слова в їхніх мовах, що означають одні і ті самі предмети. Вони збереглися з найдавнішої мови, якою розмовляли арії, - санскриту. Ці мови прийнято називати індоєвропейськими мовами. Індійські веди. Священні книги аріїв, написані санскритом, називаються "Веди", що означає "знання". Таких книг чотири. Веди - це збірки пісень і заклинань, звернених до богів. Слово "веди" має спільний корінь зі старовинним слов'янським словом "вєдаті", тобто "знати", а також з українськими словами "віщий", "віщун" - той, хто передбачає, віщує майбутнє. Від "веди" утворено слово "деви" - "боги". Звідси наші слова "дівчина", "діва", а також "дєва" російською мовою. Старослов'янський бог називався Див. У феків їхній верховний бог Зевс мав ще одне ім'я - Дій. У римлян бог називався Деус. Релігія та звичаї в Індії Арії, як і інші народи, обожнювали сили природи. Головним богом у них був могутній Індра - бог грози і блискавок. До нього зверталися воїни в бою, благаючи перемоги над ворогом. Коли гримів грім і лютувала буря, вважали, що то сердиться на небі бог Рудра. Це слово, однокореневе з українським прикметником "рудий" та іменником "руда" ("залізна руда" та "руда" в значенні "кров"), у перекладі означає "червоний". Богом неба був Варуна. Щоранку на колісниці, запряженій золотистими кіньми, виїжджав на небо бог сонця Сур'я. Царем над мертвими був похмурий бог Яма. Але найбільше поважали арії бога вогню Агні. Це ім’я близьке до російського слова "огонь" та українського "вогонь". Жерці висікали священний вогонь і розпалювали вогнище. Вогню приносили жертви: лили на вогнище олію, молоко, спалювали м'ясо тварин, співаючи при цьому молитви і заклинання.
Пізніше релігія в індійців перемінилася, на зміну старим богам прийшли нові. Тепер головними богами стали Брахма, Шіва і Вішну. їх зображували з багатьма руками і обличчями. Земним втіленням бога Вішну вважався Крішна у подобі людській. Богиня краси і кохання звалася Лакшмі. Індійці вважали священними багатьох тварин - корів, мавп, слонів. Вони їх не вбивали і не їли. Річка Ганг вважалася в індійців священною, вони вірили, що її вода змиває всі гріхи. Мертвих спалювали на вогнищі, а попіл висипали у Ганг. Коли помирав чоловік, його дружина мусила добровільно зійти на вогнище і згоріти. Варни в індії. Увесь індійський народ ділився на чотири групи - варни, або касти. За легендою, на варни розділив людей бог Брахма, і він же визначив заняття, права та обов'язки кожної варни. Із своїх губ Брахма створив жерців-брахманів. Тому тільки брахмани можуть говорити від імені бога, їхній обов'язок - вивчати священні книги та приносити жертви богам. Із своїх рук Брахма створив воїнів-кшатріїв. їхній обов'язок - захищати людей від ворогів та управляти державою. Найголовніший воїн - цар. Зі своїх стегон Брахма створив вайшья - селян, купців і ремісників. Ці три варни називалися "варни двічі народжених", бо лише вони справляли особливий обряд у день повноліття, який вважався другим народженням людини. Четверта варна - це шудри (слуги), яких Брахма створив зі своїх ніг. Вони мусили прислужувати людям із трьох вищих варн. Шудрами були поневолені арійцями темношкірі мешканці Індії. Була ще п'ята група індійців - "недоторкані", які не належали до жодної з варн. Це були найнещасніші і знедолені люди в усій Індії. Недоторкані не мали права жити в селищах. Одяг вони носили тільки після померлих, а прикраси - лише залізні, їжу їм давали в розбитому посуді. Вони виконували найбруднішу і неприємну роботу: наприклад, прибирали нечистоти, обдирали шкури з убитих тварин. Індійці з вищих варн боялися навіть доторкнутися до цих людей, щоб не осквернити себе. Усе життя людина належала до тієї варни, в якій вона народилася. Перейти з однієї варни до іншої було неможливо.
Віра в переселення душі. Стародавні індійці вірили, що після смерті людини її душа переселяється в інше тіло. Якщо людина виконувала встановлені правила та закони: не вбивала, не крала, шанувала батьків, - то її душа відродиться після смерті в тілі жерця-брахмана або потрапить у рай. Але якщо людина грішила, то після смерті її душа переселиться у тіло недоторканого або якоїсь тварини чи стане травою при дорозі, яку всі топчуть. Таким чином, своєю поведінкою за життя людина сама собі готувала майбутню, після смерті, долю. Індійські йоги. В усьому світі відомі індійські йоги. Йогами ставали вже немолоді брахмани. Вони йшли до лісу й оселялися на самоті, далеко від людей. Там вони молилися, їли корінці та плоди дерев, пили джерельну воду, виконували фізичні вправи, корисні для здоров'я. Люди вважали йогів чарівниками і шанували їх. Pita - універсальний закон всесвіту. Стародавні індійці вважали, що життя людей, природи, всесвіту підкоряється одному спільному для всіх закону. Цей закон вони називали Рітою. У священній книзі "Рігведа" сказано: "Весь всесвіт засновано на Ріті, він рухається згідно з Рітою. Ріта - це закон, якому мусять підкорятись усі - боги і люди". Індійці вважали, що Ріта виникла одночасно зі створенням самого всесвіту. Сонце для них було оком Ріти, а охоронцями Ріти - 12 сонячних братів-місяців, кожен з яких відповідав певному знаку зодіаку (колу з 12 сузір'їв). Отже, індійська Ріта - це рух Сонця колом зодіаку протягом одного року та його вплив на все живе на Землі. Стародавні індійці зображували Ріту як сонячне колесо бога Вішну з 12 спицями. Кожна спиця - це місяць. Рік називався колісницею Ріти з 12 спицями. Буддизм. У п'ятому столітті до н. е. в Індії поширилася нова релігія - буддизм, названа так за ім'ям її засновника Будди. Будда був сином одного індійського царя. Батько дуже любив свого сина і хотів зробити його життя легким і приємним. Він заборонив слугам навіть згадувати про сумні речі - бідність, хвороби, старість, смерть. Та якось царевич зустрів згорбленого хворого дідуся, а іншим разом побачив, як несли на кладовище мерця. Це так вразило Будду, що він покинув свій палац, усі скарби, свою дружину і пішов до лісу молитися. На самоті Будда багато думав, як позбутися зла, і склав заповіді, як треба правильно жити на світі. Не можна вбивати нічого живого - ні великого, ні малого. Не можна красти, брехати, пити вино й горілку. Треба любити людей, тварин, рослини. Згодом до Будди прийшли учні, і він став їх навчати. Учні та послідовники Будди, яких в Індії і зараз дуже багато, дотримуються заповідей свого вчителя. Будда навчав, що однаково погано жити у великих розкошах і в бідності. Правильно живе та людина, яка обмежує свої бажання, живе скромно, чесно, спокійно, прагне пізнати істину.
ТЕМА. Сільський та зелений туризм в Україні 1. Сутність зеленого туризму та його місце в системі загального туризму 2. Види зеленого туризму та їх характеристика 3. Об’єкти розміщення в сільському туризмі та їх характеристика 1. Сутність зеленого туризму та його місце в системі загального туризму За останні десятиліття кількість туристів у світі неухильно зростала і досягла третини населення земної кулі. За прогнозами фахівців, ХХІ століття буде століттям туризму, і до цього потрібно відповідно готуватися. Сьогодні найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера сільського зеленого туризму. Розвиток сільського зеленого туризму у Європі розпочався в середині ХІХ ст. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. Для України сільський зелений туризм – нове поняття, хоча відпочинок на селі використовувався відомими українськими письменника, художниками, артистами і політиками з давніх часів. Розвитку сільського зеленого туризму в Україні сприяють такі фактори: зростаючий попит мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості; унікальна історико-етнографічна спадщина українських сіл; багаті рекреаційні ресурси; екологічна чистота сільської місцевості; відносно вільний сільський житловий фонд для прийому туристів, наявність вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів; традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок; можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо. 6 Розвиток сільського зеленого туризму зможе забезпечити збільшення реальних доходів селян за рахунок: - надання послуг з прийому на проживання туристів; -облаштування туристичних маршрутів та надання екскурсійних послуг; - транспортного обслуговування туристів; - єгерської діяльності (полювання, аматорське та спортивне рибальство); - надання послуг з прокату туристичного спорядження; - виробництва та реалізації туристам екологічно чистих продуктів харчування, надання кулінарних послуг; - реалізації товарів народних промислів; - проведення культурно-розважальних заходів з урахуванням історико-етнографічної спадщини (анімації) [24]. Найбільш сприятливі передумови для розвитку сільського зеленого туризму об’єктивно складаються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати в повноцінному відпочинку пізнання природничого, історико-етнографічного та культурного потенціалу регіону. Родзинкою сільського зеленого туризма може і має стати яскрава анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів ігровими елементами та шоупрограмами на базі історико-етнографічної та культурної спадщини регіону.
На кшталт уславленого у світі заповідного музейноанімаційного середовища козацької доби на острові Хортиця, де з перших кроків турист потрапляє у світ запорізького козацтва і, за бажання, може спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла, взяти участь у козацьких кінних іграх, набути навиків ратного мистецтва тощо. Сьогодні, розвиток сільського зеленого туризму в Україні обмежують і гальмують такі фактори: політико-економічна нестабільність у державі; відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму; відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму; низький рівень інфраструктури та комунікацій; 7 недостатній рівень кадрового та рекламно-інформаційного забезпечення [29]. Ці негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу. Таким чином, розвиток сільського (зеленого) туризму матиме позитивний вплив, як і на державу, так і для сільських територій і туристів. На сучасному етапі не існує однозначного підходу щодо визначення сутності сільського туризму не тільки в Україні, але і в інших країнах Європи. Це пов’язано, насамперед, з диференційованими підходами у різних країнах (і навіть в окремих регіонах в межах однієї країни) до туризму як виду підприємницької діяльності у сільській місцевості. Сільський туризм (rural tourism) – це відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з 8 провідниками та екскурсоводами. Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але поняття «сільський туризм» значно ширше [41]. Сільський зелений туризм – це проведення вільного часу в сільському середовищі, якому притаманна відповідна забудова, сільський побут, мальовничий ландшафт і под. Зелений він тому, що туристичні заняття у вигляді пішохідних і кінних прогулянок, спортивних та оздоровчих подорожей (навіть полювання і рибальство) відбуваються у сільській місцевості серед живої зеленої природи [14]. Сільський туризм – це комплексна багатогранна діяльність, яка охоплює проведення часу на природі, фермі або приватному домогосподарстві, передбачає пішохідні екскурсії, катання на конях, спорт і оздоровлення, полювання і рибальство, оглядові поїздки і тому подібне [55]. Сільський туризм – це форма відпочинку у сільській місцевості в приватній садибі сільського господаря з широкими можливостями використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.
Організатором виступає сільська родина, яка надає власне житло та забезпечує продуктами харчування, виробленими в особистому селянському господарстві . Сільський туризм може бути чистого і змішаного видів. Сільський туризм чистого виду передбачає надання туристичних послуг на базі приватного міні-готелю. У такому разі ця діяльність є основним джерелом доходів. Сільський туризм змішаного виду – це надання послуг гостинності із веденням особистого селянського (фермерського) господарства. У цьому випадку доходи від діяльності з надання гостинності відпочиваючим, як правило, будуть доповненням до основного доходу від сільськогосподарської або інших видів діяльності. Агротуризм (farm tourism) – це відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агрогуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання [26, 34, 50] Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство (фермерське 9 господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста. Агрорекреаційний туризм розвивається на базі підсобних господарсв сільського населення або земляг сільськогосподарських підприємств, передбачає активний відпочинок на природі і добровільну участь відпочиваючих у сільськогосподарських роботах (даний вид туризму необхідно розглядати як джерело додаткових надходжень) [8, 46]. Зелений туризм – це туристична діяльність на території природних ландшафтів (лісопарків, лугопарків, гідропарків, ботанічних садів) з елементами благоустрою, де існують певні умови для короткотривалого відпочинку, збирання грибів, ягід. Зелений туризм (green tourism) має на увазі застосування в туристичній індустрії екологічних методів і технологій. Він охоплюють ті форми туризму, які мають на меті зменшення негативного і збільшення позитивного суспільного, культурного і екологічного впливу. Його основними рисами є самостійне (або в невелииких групах) здійснення повільного, контрольованого, регульованого розвитку, інтеграції з культурою відвідуваних місцевостей, із збереженням традиційних цінностей громадиє [13]. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Виділяються такі форми екологічного туризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки. Фермерський туризм (farm tourism) – це складова частина агротуризму, пов’язана із прийомом туристів безпосередньо у помешканнях фермерського господарства, часто з мінімальними вимогами щодо зручностей (особливо щодо умов проживання)
У даному контексті фермерське господарство становить одночасно базу для ночівлі та головний предмет інтересу для туриста (їжа на фермі, дозвілля на фермі тощо). Зв’язок між цими концепціями та більш детальні відмінності за рядом порівняльних ознак наведені в табл. 2. Окрім зазначених різновидів сільського туризму виділяють також екотуризм (ecological tourism) – подорожі, які відбуваються на територіях, що мають природничу цінність (національні, ландшафтні парки тощо). Він спрямований на охорону та збереження природного 10 й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами з високою екологічною свідомістю. Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів підвищення стандартів та етики сільських осель; надання роботи жителям сільської місцевості. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу, їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття [61]. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. З'явилось нове поняття екоагротуризм (або агроекотуризм), що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством. Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє застосування для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм» (green rural tourism або green village tourism). Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку в туристичних центрах і на курортах, що розташовані у селищах і малих містах (аналог Bcd&Breakfast), до відпочинку у сільських садибах (агротуризм). Визначення сільського туризму як «зеленого» підкреслює його проекологічну орієнтацію.
У багатьох країнах екотуризм і сільський туризм – взаємодоповнюючі й взаємозалежні поняття. Окрім того, ряд родинних – «м’яких» за впливом на середовище й місцеві громади та близьких за мотивацією – видів туризму (включаючи сільський, фермерський, агротуризм, спортивний, та ін.) нерідко поєднується в єдину сферу екоагротуризму. Про це свідчить досвід європейської організації, що включила цей термін у свою назву – European Centre for Eco Agro Tourism (ЕСЕАТ) [51]. Таким чином, сільський зелений туризм, аграрний туризм і екотуризм відрізняються основними цілями викjристання вільного часу. Сільський зелений туризм передбачає стаціонарний відпочинок з можливістю радіальних виїздів, походів та залученням до традиційних видів сільського господарства. Екотуризм – це безперервний рух, ознайомлення з природою, традиціями, культурою певного середовища, а аграрний туризм являє собою відпочинок із залученням рекреанта до сільськогосподарської діяльності. Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) – це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату). Згідно з офіційним трактуванням, послуга – це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного. У Законі України «Про туризм» дається таке визначення: «туристичні послуги – це послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційнорекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів» [1]. Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють «підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг». Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної 13 діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою. Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як [37]: 1. Нематеріальний характер агротуристичних послуг. За визначенням Ф. Котлера, послуги – це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод чи задоволень. Отже, вже з цього визначення видно, що послуги мають нематеріальний характер і не здатні до зберігання. Послуги сільського зеленого туризму належать до класу соціально-культурних, оскільки направлені на рекреаційну діяльність особистості, її духовний, фізичний, етичний та інтелектуальний розвиток. Туристичну послугу не можна наперед продемонструвати, побачити, попробувати, вивчити до її отримання (споживання). Через це зі сторони споживача обов'язково присутній елемент надії на обіцяну якість та довіри до продавця послуги сільського туризму. У той же час невидимість послуги ускладнює діяльність продавця турпослуги (операторів сільського туризму).
Адже складно показати клієнтам свій товар "лицем", а ще складніше — пояснити, за що саме вони платять гроші. Продавець може лише описати те, що отримає покупець (мешканець міста) після того, як оплатить кошти і поїде споживати ці послуги. 2. Нерозривність виробництва та споживання агро-туристичної послуги. Ця особливість випливає із самого визначення послуги, адже послуга – це результатбезперервної взаємодії виконавця і споживача. Тобто процес надання турпослуги (її виробництво) ведеться паралельно з її споживанням. Надати послугу сільського туризму можна лише тоді, коли надходить замовлення від клієнта, а на місці виробництва послуги (на селі)присутній він сам. Власне, саме ознака нерозривності виробництва і споживання є визначальним чинником, який робить послуги справді послугами та відрізняє їх від товару матеріальної форми. Взаємозв'язок виробництва та споживання визначає той факт, що всі агротуристичні послуги невід'ємні також від того, хто їх надає (наприклад, сільського господаря та його родини). 3. Задіяння покупця у процес виробництва і споживання послуги означає, що продавець агротуристичної послуги повинен думати не лише, яку саме турпослугу надавати клієнту, але і як її надавати, тобто якої якості має бути ця послуга. Звідси випливає третя особливість турпослуги — мінливість якості. 14 Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові. Основні послуги, це переважно: послуги з організації перевезення туристів; послуги з організації розміщення туристів; послуги з організації харчування туристів. До додаткових належать: послуги з організації екскурсій; послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів; послуги гідів, гідів-перекладачів; послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях; послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження; послуги побутового обслуговування; право користуватися приватними рекреаційними угіддями. Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо. Повноцінна господарська діяльность в сфері сільського (зеленого) туризму передбачає: • до послуг сільського туризму слід відносити надання господарями відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під розбивки наметів; продажу домашніх страв; а також можуть надаватись інші послуги, які пов'язані з перебуванням у даному господарстві, тобто пов'язаних з господарською діяльністю;
• селянина, який має право надавати послуги по сільському туризму, слід вважати господарем, який займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок і є власником сільського господарства; • надання послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель, та інших засобів цього господарства 15 без зміни їх характеру та порушення їх основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва. Туристичний продукт агрогосподарства — це сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі. Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є: туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці – їх культура і звичаї); інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база – ресторани, бари, кав'ярні, транспорт — таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо); доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура – дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа); імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її; ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо. 3. Об’єкти розміщення в сільському туризмі та їх характеристика Основна послуга сільського зеленого туризму – це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями [29]. Агрооселя – це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо. Агроготель (агропансіонат) – це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно- 16 рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності. Котедж – це одноквартирний індивідуальний житловий будинок (міський або сільський), при якому є невелика ділянка землі. Котеджі бувають переважно двоповерховими з внутрішніми сходами.
Зазвичай, на першому поверсі знаходяться загальна кімната, кухня, господарські приміщення, на другому – спальні. Традиційний тип англійського помешкання, виник в Англії в кінці XVI – поч. XVII cт. Садиба – це земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. \ Бунгало – це:1) невелика будівля з легких матеріалів, сільський будинок в тропічних країнах, головним чином в Індії, Малайзії, що використовується для розміщення туристів; має поширення в міжнародних молодіжних таборах; 2) легка заміська будівля, що має одну чи декілька житлових кімнат, веранду, кухню, туалет. Як правило, призначена для проживання однієї сім’ї, такі будиночки переважно розташовують в туристичних резерваціях типу кемпінгів. Бунгало розрізняються за класом зручностей: від найпростіших хатин для мисливців до комфортабельних будиночків з досить високою орендною оплатою. Зазвичай ціни за проживання туристів в бунгало значно нижчі, ніж в готелях або пансіонатах, оскільки вони обслуговують самі себе (приготування їжі, прибирання та ін.). Туристські бази (турбази) – це підприємства готельного типу, що надають групам туристів ночівля, харчування і забезпечують їх туристсько-екскурсійним, культурно-побутовим та фізкультурнооздоровчим обслуговуванням. Альпіністський табір (альптабір) – це спортивна база, призначена для навчання альпіністів і вдосконалення їх майстерності. Стоянка - місце розміщення туристської групи для нічлігу, відпочинку. В пригодницькому туризмі розрізняють кілька видів стоянок - бівак, ночівлі, базовий і проміжний табору. На стоянках, як правило, використовуються намети і спальні мішки, відводяться місця для туалету, приготування їжі. Бівак (від нім. biwac, фр. bivouac) – це місце розміщення туристської групи на маршруті для ночівлі або відпочинку. Взимку у високогір'ї бівак іноді організовують шляхом спорудження снігових печер, хатин, ям. Термін «проміжний табір» дуже близький за своїм змістом до терміну «бівак». Він використовується переважно у висотних (понад 6000 м над рівнем моря) походи й сходження. Його відмінність від біваку в тому, що туристи, альпіністи залишають тут поставлені намети (або вириті снігові печери), в яких зберігається спорядження, продукти і повертаються сюди знову. Ночівлі – це відоме і часто використовуване місце розміщення альпіністських груп під горою, на яку планується сходження. Базовий табір – це багаторазово і тривало використовується, організований усіма учасниками групи, бівак, з якого туристи (альпіністи) відправляються на навчальні та тренувальні заняття, маршрути і сходження. Серед індивідуальних засобів розміщення, які використовуються в екологічному і пригодницькому туризмі, варто відзначити лоджії (орендовані у місцевих жителів спеціальні будови), 18 поширені в Гімалаях, і розміщення в приватному секторі, широко використовуване в етнографічних турах і аграрному туризмі
В структуру агрорекреаційної території входять: 1) агрорекреаційні пункти – це окремі населені пункти та окремо розташовані агрорекреаційні заклади, які пропонують власний агротуристичний продукт; 2) агрорекреаційні центри – це сільські населені пункти, розташовані у місцевості з цінними курортно-рекреаційними ресурсами, в яких сформувалася мережа агроосель й агропансіонів, які пропонують агротуристичні послуги, сегментовані за ціною та якістю; 3) агрорекреаційні вузли - це сукупність агрорекреаційних пунктів, згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної компактної території; 4) агрорекреаційний район — це однорідна в природноетнокультурному плані територія з історично сформованою мережею сільських поселень, більшість з яких спеціалізується на наданні послуг сільського зеленого туризму; 5) агрорекреаційний регіон – це велика природноетнокультурно-адміністративна територіальна одиниця, до якої можуть входити від однієї до кількох адміністративних областей, що характеризуються подібністю рис природно-ландшафтної будови, історико-культурного і соціально-економічного розвитку, традицій агрокультури, визначеними інфраструктурними зв'язками та іншими факторами. Питання для обговорення: 1. Туристична індустрія та інфраструктура туризму. Особливості ринку туристичних послуг у сільській місцевості. 2.Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм (відпочинок на селі), екоагротуризм. 3.Принципи, функції та завдання зеленого туризму. 4.Концепція зеленого сільського туризму.
У процесі свого історичного розвитку вид Людина розумна поступово втрачав свою залежність від природи. На певному етапі розвитку цивілізації людина почала активно перетворювати природу і її вплив на довкілля зростав з кожним століттям, доки не став провідним екологічним фактором. Але діяльність людини, яка визначає нині обличчя нашої планети, поставила її перед складним вибором: або і далі жити за принципом «після нас хоч потоп», нехтуючи законами природи, або ж розвивати те, що американський еколог Ольдо Леопольд називав «екологічною совістю», тобто відповідальність перед наступними поколіннями людей за стан нашої планети. Перелік екологічних проблем, породжених діяльністю людини, чималий. Невирішеність цих проблем поставила людство на межу біосферної кризи, яка загрожує самому його існуванню. Розглянемо ці проблеми докладніше. Які проблеми породжує зростання населення Землі? Причиною багатьох проблем, які стоять нині перед людством, є швидке збільшення населення нашої планети. За підрахунками вчених, у VII тис. до н. е. населення Землі не перевищувало 10 млн осіб (порівняйте: тепер лише в столиці Японії - Токіо - людей живе більше), на початку н. е. - 300, в середині XVII століття - майже 700 млн, у 1970 році - 3,6 млрд, а в 1990 - 5,3 млрд осіб . Якщо ця тенденція зростання народонаселення зберігатиметься, то за прогнозами фахівців уже в 2030 році воно сягне 9 млрд. Лише за останні 50 років населення Землі збільшилося вдвічі, що дає підстави стверджувати про справжній демографічний вибух, наслідки якого неможливо передбачити. Зокрема, зростання народонаселення загострює проблему забезпечення його продовольчими ресурсами. При цьому регіони з найбільшою густотою населення часто не збігаються з місцями найрозвиненішого сільського господарства. Наприклад, у країнах Європи, Північної Америки, Австралії, де виробляють до 60% харчових продуктів, мешкає всього 30% населення Землі, тоді як для Східної Азії це співвідношення становить відповідно 28 і 53%. Отже, проблема перенаселеності певних регіонів визначається співвідношенням густоти населення з наявними на цій території ресурсами, необхідними для існування людини. Наприклад, густота населення Нідерландів, країни з високим рівнем розвитку сільського господарства, становить понад 1 000 особин на 1 км2, тоді як для багатьох країн Африки, які перебувають на межі голоду, цей показник не перевищує 100. Який сучасний стан ґрунтів нашої планети? Забезпечення населення Землі продуктами харчування зумовлює щорічне збільшення площі орних земель.
Але розорювання ділянок, зайнятих природними екосистемами, і вирубування лісів, які забезпечують оптимальний рівень ґрунтових вод і захищають ґрунти від впливу вітрів, спричинюють їхню ерозію. Ерозія (від лат. еродере - роз’їдати) ґрунтів - це зменшення товщі їхнього верхнього родючого шару внаслідок розмивання водою або видування вітром.
Ще одна причина скорочення площ орних ґрунтів - це їх засолювання, яке відбувається внаслідок нераціонального зрошування. Надмірне зрошування спричинює підвищення рівня ґрунтових вод, а разом з ними і солей, що відкладаються на поверхні ґрунту. Негативно впливає на родючість ґрунтів і їхніх мешканців застосування пестицидів (від лат. пес- тис - зараза і цидо - вбиваю) - хімічних сполук, які використовують для захисту рослин, продуктів харчування від шкідників. Надмірна кількість пестицидів забруднює природні екосистеми, а також продукти харчування, питну воду, з якими вони можуть потрапити в організм людини. Регулярне їхнє застосування спричинює появу шкідників, нечутливих до дії певних отрутохімікатів, та зникнення корисних видів. Наприклад, у деяких районах Коста-Ріки вирощування бавовнику було припинено через те, що кошти, вкладені в боротьбу зі шкідниками, стійкими до дії пестицидів, почали перевищувати прибуток, який одержували від вирощування цієї культури. На згадку залишилися лише забруднені пестицидами ґрунти, непридатні для подальшого сільськогосподарського використання. Внаслідок ерозії та інших процесів запаси гумусу нашої планети щорічно зменшуються приблизно на 24 млн тонн, а площа пустель лише за останні 25 років збільшилася на 120 млн га. Якщо ці процеси своєчасно не зупинити, то вже наприкінці XXI століття майже третина всіх орних ґрунтів може стати непридатною для сільськогосподарського використання. Які проблеми пов’язані із появою великих міст? Зростання населення Землі та стрімкий розвиток промисловості супроводжується інтенсивним розвитком міст, зокрема появою велетенських міст - мегаполісів (від грец. мегас - великий і поліс - місто). Нині в містах проживає понад 40% населення нашої планети, хоча вони займають не більше 0,5% її площі. Великі міста та їхні околиці є прикладом природного середовища, найспотворенішого діяльністю людини: руйнування природних екосистем, забруднення промисловими та побутовими відходами, інтенсивний рух транспорту тощо. Як знищення лісів впливає на стан нашої планети? За підрахунками вчених, протягом останніх10 тис. років унаслідок діяльності людини площа лісів
на нашій планеті скоротилася не менш ніж на 1/3. І навіть тепер, коли людина починає усвідомлювати катастрофічні наслідки цього процесу, площа лісів щорічно скорочується майже на 17 млн га. Насамперед винищуються тропічні ліси, які відіграють провідну роль у підтриманні екологічної рівноваги на нашій планеті. Ми вже згадували, що вирубування лісів спричинює накопичення в атмосфері вуглекислого газу, призводить до масового зникнення видів тварин і рослин (а в тропічних лісах мешкає майже половина всіх видів організмів). Майже повністю знищені первинні ліси Європи, а вторинні ліси, які їх заступили, мають збіднений видовий склад тварин, рослин і грибів.
Які проблеми пов’язані з використанням енергоресурсів? Зростання населення Землі та інтенсивний розвиток промисловості загострюють проблему енергоресурсів. Ця проблема тісно пов’язана з екологічним станом нашої планети, оскільки ефективне використання енергоресурсів не лише знижує собівартість промислового виробництва, а й рівень видобутку корисних копалин, що, у свою чергу, значно знижує забрудненість довкілля. В останні роки загострилися проблеми використання атомних електростанцій (АЕС), які діють у понад 30 країнах світу. Це і розв’язання проблем безаварійної роботи АЕС, і забруднення радіонуклідами територій, які їх оточують, і захоронення відпрацьованого ядерного палива тощо. Так, ще й досі не розроблені надійні способи зберігання радіоактивних відходів: термін експлуатації контейнерів, в яких вони зберігаються, важко зіставити з періодом напіврозпаду радіоактивних сполук (у деяких ізотопів він може перевищувати 24 тис. років). Як діяльність людини впливає на стан атмосфери? Атмосферу забруднюють шкідливі для здоров’я людини та інших організмів викиди промисловості, вихлопні гази автотранспорту (сполуки сульфуру, аміак, метан, важкі метали тощо). Підприємства будівельної і вугледобувної промисловостей є джерелами забруднення атмосфери пилом. Особливу небезпеку для довкілля становлять кислотні дощі, спричинені забрудненням атмосфери сірчистим газом (щорічно в атмосферу надходить близько 160 млн тонн двооксиду сульфуру і оксиду натрію). Ці дощі спричинюють тяжкі наслідки: стають мертвими прісні водоими, гинуть ліси, спостерігаються значні втрати врожаю Ще одна небезпека для живих організмів - руйнування озонового екрана внаслідок надходження в атмосферу хлорфторвуглецевих сполук. Ці сполуки використовують у холодильних агрегатах, кондиціонерах, аерозольних балончиках (розпилювачі лаків, фарб, парфумерії тощо). За підрахунками вчених, вже зруйновано до 5% озонового екрана, що може спричинити появу так званих озонових дірок, через які шкідливі ультрафіолетові промені можуть сягати поверхні Землі.
Як людина впливає на гідросферу? Діяльність людини негативно впливає і на стан водойм. Виникають проблеми забруднення промисловими і побутовими стоками, пестицидами та добривами, які вимиваються з агроценозів, осушення тощо. Погіршення санітарного стану водойм, а також нераціональне використання водних ресурсів загострюють проблему питної води. Незважаючи на застосування сучасних методів очищення промислових і побутових стічних вод, до 10% найстійкіших забруднювачів все ж таки можуть залишатися у воді. Тому вони, навіть очищені, для побутових потреб можуть використовуватись лише обмежено. Надходження неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у природні водойми унеможливлює їхнє використання для відпочинку людей або рибалки. Потрапляння у водойми сполук фосфору й нітрогену сприяє масовому розмноженню ціанобактерій (явище, яке називають «цвітіння води»), що спричинює масову загибель інших гідробіонтів (через нестачу кисню і впливу токсичних сполук, які виділяють ціанобактерії). Масову загибель гідробіонтів спричиняють і аварії танкерів, нафтодобувних платформ, унаслідок чого нафтова плівка вкриває значні площі водойм До зміни гідрологічного режиму водойм (глибини, швидкості течії, солоності тощо) призводить створення штучних морів (наприклад, сумнозвісний каскад водосховищ на Дніпрі). Такі зміни згубно впливають на екосистеми водойм. Так, у Дніпрі майже зникли прохідні осетрові риби через перекриття доступу до нерестилищ із Чорного моря. Чим зумовлені зміни клімату нашої планети? Діяльність людини є однією з причин зміни клімату Землі. Зокрема, інтенсивний розвиток промисловості та енергетичного комплексу збільшують концентрацію в атмосфері вуглекислого газу. Як ви пам’ятаєте, це явище має назву «тепличний ефект», унаслідок якого підвищується температура біля поверхні Землі . Так, за останні 200 років вміст вуглекислого газу в атмосфері збільшився на 25%, а середньорічна температура біля поверхні Землі - на 0,5° С. Якщо цей процес триватиме і далі, то вже до середини XXI століття температура довкілля може зрости ще на 5° С. Це, у свою чергу, спричинить танення льодовиків і підйом рівня води у Світовому океані на 1-2 м, затоплення понижених місцевостей, а урагани і суховії перетворять на мертві пустелі значні території. Чим зумовлене зникнення видів? Інтенсивний вплив людини на природні біогеоценози (безпосереднє винищення організмів, руйнування їхніх місцеіснувань, забруднення довкілля) спричинив вимирання багатьох видів тварин, рослин і грибів. За підрахунками вчених, починаючи з 1600 року* тільки птахів зникло 94 види і 164 підвиди, ссавців - 63 види і понад 70 підвидів, серед яких дикий бик (тур), дикий кінь (тарпан), морська, або стеллерова корова, сумчастий вовк, нелітаючий голуб дронт тощо. А кількість зниклих видів безхребетних тварин і грибів взагалі важко підрахувати .
Тепер на межі зникнення понад 25 000 видів рослин, 200 - ссавців, 250 - птахів, десятки тисяч видів безхребетних тварин. Звичайно, багато видів організмів зникло з нашої планети і до появи на ній людини, тобто цей процес природний, і кожний біологічний вид існує лише певний історичний відрізок часу. Як вам відомо, до появи людини зникли риніофіти, трилобіти, динозаври, птерозаври тощо. Основними причинами їхнього вимирання є руйнування тих біогеоценозів, до складу яких вони входили. Проте поява людини і її вплив на природу (полювання, рибалка, перетворення довкілля) прискорили ці процеси. Вважають, що лише 25% видів після 1600 року вимерло через природні причини, тоді як за зникнення інших відповідальність несе саме людина. *1600 рік обраний за відправну точку невипадково. Річ у тім, що наукові описи (а часто - і наукові назви), а також музейні експонати видів тварин і рослин, які зникли до цієї дати, практично відсутні. До того ж, на цей час з’явилися перші фундаментальні зведення по видах рослин і тварин, одночасно посилився і вплив людини на природу. Вимирання будь-якого виду організмів збіднює генофонд нашої планети, оскільки він має унікальний набір генів. Ви вже знаєте, що всі види пов'язані різноманітними зв’язками, тому зникнення деяких з них безперечно знижує стійкість і біогеоценозів у цілому. Навіть зникнення певних видів-шкідників може мати негативні наслідки і для самої людини: екологічну нішу такого виду обов’язково займе інший, екологічно близький. Тому людині доведеться вкладати значні кошти у вивчення цих видів, розроблення нових заходів боротьби з ними тощо. Взагалі слід знати, що в природі не існує «шкідливих» чи «корисних» видів. Ці поняття лише визначають роль того чи іншого виду стосовно людини та її господарської діяльності. У природних біогеоценозах усі види є необхідними їхніми складовими.
ТЕМА: ОХОРОНА ВИДОВОГО РІЗНОМАНІТТЯ ОРГАНІЗМІВ Червона та Зелена книги Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять у так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана 1966 року за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОГІ). Крім того, наукове узагальнення інформації в галузі охорони окремих видів рослин, грибів, тварин, відображено в Європейському Червоному списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоних книгах окремих країн. Червона книга України — основний державний документ, у якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання. Мета заснування Червоної книги — покращення охорони рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин. Перший том — «Червона книга України. Тваринний світ» — складається з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин. Другий том Червоної книги України — «Рослинний світ» — вийшов з друку 1996 року. Він складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів. Залежно від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, їх поділяють на такі категорії: зниклі (0) — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі; зникаючі (І) — види, що перебувають під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме й надалі згубна дія факторів, що впливають на їх стан; вразливі (II) — види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан; рідкісні (III) — види, популяції яких невеликі, які у даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека; невизначені (IV) — види, про які відомо, що вони належать до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б давала змогу визначити, до якої із зазначених категорій вони належать, відсутня;
недостатньо відомі (V) — види, які можна було б віднести до однієї з перерахованих категорій, однак у зв’язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним; відновлені (VI) — види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю. Стаття 10 законопроекту містить перелік заходів з охорони та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України. Червона книга України про кожний з видів тварин і рослин містить такі відомості: • категорія; • поширення; • основні місця поширення; • чисельність у природі; • відомості про розмноження або розведення в штучних умовах; • заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони; • джерела інформації; • картосхеми поширення на території України; • фотографії (малюнки); Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин поділяють на такі категорії: зниклі; зникаючі; вразливі; рідкісні; невизначені; недостатньо відомі; відновлені. Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України. Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України. Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, які є суб’єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.
Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; врахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно- правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об’єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; створення центрів та «банків» для збереження генофонду зазначених об’єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках тощо); врахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно- планувальної документації, проведення екологічної експертизи. Відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення в штучно створених умовах. Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охорони та відтворення; установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об’єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної роботи серед населення; здійснення інших заходів відповідно до законодавства. Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. Щоб забезпечити вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об’єктів Червоної книги України здійснюється міжнародна співпраця у цій сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міждержавних заповідників, національних парків, заказників та інших територій і об’єктів природно- заповідного фонду, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами.
Види тваринного і рослинного світу, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, можуть заносити до Червоної книги України або їм можуть надавати інший особливий статус відповідно до законодавства. Отже, Червона книга України— це основний державний документ, який узагальнює відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення та заходи щодо їх збереження і відтворення на науково обґрунтованих засадах. Об’єктами Червоної книги України є тварини і рослини на всіх стадіях розвитку, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, види яких є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення, а також гнізда та інші продукти цих тварин і рослин. Чорний список — види, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для занесення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом останніх 50 років. Білий список — види, які мало вивчені. Зелена книга України є державним документом, у якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова частина біологічного різноманіття. Цей документ є основою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних угрупувань, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України. Зелена книга України складається з окремих аркушів, які містять інформацію про кожне рослинне угруповання, занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення у світі та в Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення/поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони, джерела інформації), а також карту поширення цього угрупування в Україні. Визначають п’ять категорій природних рослинних угрупувань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України: 1. Корінні рослинні угрупування, у складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин. 2. Корінні рослинні угрупування, склад яких визначають типові види рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу. 3. Рослинні угрупування, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань. 4. Рослинні угрупування, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу. 5. Рослинні угрупування, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.
Пропозиції щодо внесення до Зеленої книги України природних рослинних угрупувань подають відповідні науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, державні та громадські організації, окремі фахівці, науковці. Природні рослинні угрупування, що увійшли до Зеленої книги України, підлягають особливій охороні на всій території України. Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, передбачає збереження умов їх місцезростання та охорону від знищення й пошкодження. Інформація про зміст Зеленої книги України, стан внесених до неї природних рослинних угрупувань підлягає широкому пропагуванню, у тому числі через засоби масової інформації, і доводиться до відома підприємств, наукових, освітніх, виховних та інших установ і організацій. Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Природоохоронні об’єкти поділяють на національні парки, заповідники, заказники, пам’ятки природи. Заповідник — територія (акваторія), що особливо охороняється законом. Заповідники повністю виключені з будь-якої господарської діяльності, закриті для відвідувачів з метою збереження у незайманому вигляді природних комплексів, охорони всіх видів живого та спостереження за природними ресурсами. У заповідниках дозволяються тільки заходи для підтримання природи, якщо їй загрожують зовнішні впливи. Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, у яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні розташовані 4 біосферних заповідники: «Асканія-Нова», Дунайський, Карпатський, Чорноморський. Природні заповідники України — це природо-охоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси та явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заказник — територія, на якій заборонена певна господарська діяльність. Заказники призначені для охорони рослин і тварин, екосистем, ландшафтів. Існують заказники орнітологічні, мисливські, ландшафтні, озерні та інші. Національні парки — великі території, де охорона природи поєднується з відпочинком людей у природному, мало зміненому середовищі. У національних парках охороняються ландшафти, компоненти екосистеми, рідкісні види рослин і тварин.
Ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Пам’ятки природи — природні території або об’єкти, часто пов’язані з історичними подіями, особистостями чи вирізняються своєю винятковістю. В Україні існує система державних органів з охорони природи та її ресурсів. До них належать органи державного стандартного контролю, охорони вод, гірничого нагляду, лісоохорони, карантинної служби, рибного нагляду, комітету гідрометеорології та ін. Будь-яка діяльність, яка може призвести до небажаних змін природного середовища, обмежується або припиняється. Останні роки все більшого розвитку набуває міжнародна мережа особливих охоронних територій — біосферних заповідників (біосферних резерватів). У ранг біосферних ХХ-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО (1985) віднесено два природних заповідники на території України — «Асканія-Нова» та Чорноморський. Найбільшими та найвідомішими державними природними заповідниками, крім згаданих біосферних, є Карпатський, Поліський, Канівський, Український степовий, Луганський, Ялтинський та ін. Крім того, є численні заповідно-промислові господарства, багато ландшафтних, зоологічних, ботанічних і геологічних заказників і окремих пам’яток природи, які охороняються. Діяльність цих установ має величезне як наукове, так і практичне значення для майбутнього, оскільки всі рослини і тварини, які живуть за природних умов, є дорогоцінним генофондом, що необхідний для людства. Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Це, насамперед, території та об’єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водо-охоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовують для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книш України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільсько-господарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам’яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність).
Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території — це місцевості із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини. До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це, передусім, законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом. Закон України «Про екологічну мережу України» встановлює важливу норму: включення територій та об’єктів до переліку територій та об’єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні природні ресурси, їх власника чи користувача. Включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані. Одночасно власники і користувачі територій та об’єктів, включених до переліків територій та об’єктів екомережі, зобов’язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. Із цією метою вони беруть на себе зобов’язання щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання. Території та об’єкти екомережі підлягають і державному обліку. Такий облік є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, який визначає закон. Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 2013 року видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 2019 року таких заповідників було три: «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України й Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати».
Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха. Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн: спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.
ШАНОВНІ СТУДЕНТИ! ПРОХАННЯ, ВИКОНУВАТИ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ І ВІДПОВІДЬ НАДСИЛАТИ НА ВАЙБЕР !
ТЕСТИ:
Коли, на думку вчених, виникла Земля? a. Близько 45 млн років тому b. Близько 4,5 млн років тому c. Близько 4,5 млрд років тому
Коли, на думку вчених, на нашій планеті зародилося життя? a. Існувало від самого початку існування Землі b. Близько 35 млн років тому c. Близько 3,5 млрд років тому
За яких умов на Землі зародилося життя ? a. Було занесене з інших планет метеоритами b. На морському мілководді внаслідок простих фізико-хімічних процесів c. Було занесене з інших планет прибульцями з космосу d. На суходолі, на березі теплих водоймищ Як називається здатність живих організмів, поглинаючи сонячну енергію, переробляти вуглекислий газ на вуглеводи і створювати органічні речовини в своєму тілі, виділяючи при цьому кисень? a. Мутація b. Трансформація c. Фотосинтез Які земні оболонки включає в себе біосфера? a. Літосферу та атмосферу b. Нижню частину атмосфери та всю гідросферу c. Усю гідросферу та верхню частину літосфери d. Нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери Скільки видів живих організмів мешкає на Землі?
a. Географічні пояси b. Природні зони c. Материки і океани Зміну природних комплексів в залежності від висоти місцевості називають a. Гірська зональність b. Висотна поясність c. Висотна зональність Де на планеті сформувалась найбільша кількість висотних поясів? a. На південних схилах Гімалаїв b. У гірських районах екваторіальної Африки c. В Андах Які з перерахованих екологічних проблем є глобальними?
a. Парниковий ефект та підвищення рівня океану b. Надмірна чисельність сумчастих ведмедів в Австралії c. Забруднення повітря і пов'язані з цим кислотні дощі d. Забруднення океану, та виснаження його ресурсів e. Зменшення озонового шару Які з глобальних екологічних проблем спричинені діяльністю людини ? a. Руйнування озонового шару атмосфери b. Опустелювання c. Забруднення океану, та зменшення його ресурсів d. Негативний вплив на самопочуття і здоров'я людей космічних бур Що визначає родючість ґрунту? a. Потужність шару гумусу b. Механічний склад ґрунту c. Зволоженість території
ТЕМА: США. Загальна характеристика країни. США - федеративна республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів Офіційна назва - Сполучені Штати Америки (США) - United States of America (USA). США - федеративна республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів. Виконавча, законодавча і судова влада представлені відповідно Президентом, Конгресом і Верховним Судом. Кожен з 50 штатів має свою конституцію, систему органів влади і управління. Географічне положення - країна розташована в Північній Америці. Адміністративний поділ - 50 штатів (state) і 1 федеральний округ. Штати поділяються на округи (county and parish) Територія - 9 373 тис. кв. км. Населення - 281 421 906 осіб (на 1 квітня 2000 р.). Столиця - місто Вашингтон (Washington), округ Колумбія (572 тис. жителів на 2000 р.) Місце для столиці запропонував перший американський президент Джордж Вашингтон, на честь якого вона і названа.
У Вашингтоні знаходиться резиденція президента США (Білий дім), Конгрес (Капітолій), Верховний суд, Державний департамент, військові міністерства (Пентагон у пригороді Арлінгтону) та інші державні установи. Столицею Вашингтон став 1 грудня 1800 року, після того, як з Філадельфії у це місто були переведені Конгрес та основні урядові установи. Найбільші міста : • Нью-Йорк - 8,008 млн. жителів. • Лос-Анджелес (Каліфорнія) - 3,695 млн. жителів. • Чикаго (Іллінойс) - 2,896 млн. жителів. • Хьюстон (Техас) - 1,954 млн. жителів. • Філадельфія (Пенсільванія) - 1,518 млн. жителів. • Фенікс (Арізона) - 1,321 млн. жителів. • Сан-Дієго (Каліфорнія) - 1,223 млн. жителів. • Даллас (Техас) - 1,189 млн. жителів. • Сан-Антоніо (Техас) - 1,144 млн. жителів. • Детройт (Мічиган) - 0,951 млн. жителів. Офіційна мова - англійська. Національне свято - 4 липня - День Незалежності (1776 р.)
Грошова одиниця - долар США=100 центам. США - найбільш розвинута в економічному відношенні держава світу. Валовий внутрішній продукт (ВВП) станом на 1999 рік становив 9980,4 млрд. доларів. За цим показником США з великим розривом випереджають інші країни. (Для порівняння: ВВП Японії, яка посідає друге місце - 4380,1 млрд. доларів, Німеччини (третє місце) - 2108,9 млрд. доларів). У нинішній час близько 10% валового внутрішнього продукту країни і 30% всіх вироблених у США матеріальних цінностей реалізуються на зовнішніх ринках. Експорт. Основу експорту США становлять устаткування, літаки, автомобілі, продукція сільського господарства, військова техніка, хімікати. Частка США у світовому експорті продукції наукоємних галузей становить близько 20%, у світовому експорті зерна - близько 50% на рік. Імпорт. Імпортується величезна кількість електронних компонентів, побутової електроніки і комп'ютерів. Найбільші компанії США. За матеріалами американського журналу "Forbs" 2000 року, список найбільших компаній США очолює корпорація "Дженерал Електрик" ("General Electric"), що займається виробництвом електротехнічних товарів та обладнання. Крім неї, до першої десятки увійшли: "Сітігруп" ("Citigroup"), "Ексон Мобіл" ("Exxon Mobil"), "Бенк оф Америка" ("Bank of America"), "АйБіеМ" ("IBM"), "Американ Телеграф енд Телефон Груп" ("American Telegraph and Telephone Group"), "Вол-Март" ("Wall-Mart"), "еСБіСі комм'юнікейшнс" ("SBC communications"). Зовнішня торгівля Основні зовнішньоторговельні партнери: Канада, Японія, Мексика, країни Західної Європи. Торгівля з Україною. США посідають четверте місце за обсягами імпорту товарів і послуг до України після Російської Федерації, Туркменістану і Німеччини. У 2001 році цей показник становив 736,1 млн. доларів, що дорівнює 4,4% обсягів загального імпорту товарів і послуг до України. Обсяги експорту товарів і послуг України до США минулого року становили 693,3 млн. доларів, що дорівнює 3,5% обсягів загального експорту. За 2001 рік експорт товарів і послуг скоротився на 156,1 млн. доларів, або на 21,5%. Головною причиною такого скорочення стало закриття американського ринку для української продукції через ряд антидемпінгових розслідувань та політику уряду США щодо обмеження імпорту в умовах кризового стану економіки і застосування санкцій. Так, експорт чорних металів скоротився більше ніж у 4 рази (фізичні обсяги експорту металів скоротилися з 2,2 млн. тонн до 0,4 млн. тонн), експорт транспортних засобів скоротився майже на 40%. Прямі іноземні інвестиції США посідають перше місце у світі за обсягами прямих іноземних інвестицій (приблизно чверть світового обсягу). Але у процентному відношенні до ВВП цей показник США менший, ніж у багатьох країн Європи. У США він становить 1,8%, в той час як, наприклад, у Великобританії він дорівнює 4,8%, у Франції та Іспанії - по 3,4%. (за матеріалами доповіді, підготовленої "Economist Intelligence Unit").
Американські інвестиції в Україну. США посідають перше місце за рівнем інвестицій в Україну. Станом на липень 2001 року американські іноземні інвестиції в українську економіку з 1991 року становлять 664 млн. доларів США. Це на 81% більше суми, інвестованої Нідерландами, які посідають друге місце серед найбільших джерел іноземних інвестицій в Україну. Це також на 85% більше від прямих інвестицій з Кіпру, на 113% - від інвестицій з Великобританії і на 133% - від прямих інвестицій з Росії. Загалом прямі інвестиції США становлять 16% від близько 4 млрд. доларів США, які вклали в Україну іноземні інвестори. Провідні галузі промисловості: металургія, машинобудування і приладобудування, хімічна, нафтопереробна, харчова, легка промисловість. США є одним з лідерів у виробництві авіаційної і ракетно-космічної техніки. Сільське господарство. Продукція сільського господарства становить близько 2% ВВП, у ньому зайняті 3% працездатного населення. Агропромисловий комплекс США включає галузі, які випускають засоби виробництва для сільського господарства, саме сільськогосподарське виробництво і галузі, що забезпечують переробку і збут сільгоспсировини та виробленої з неї продукції. Причому, частка експорту сільськогосподарської продукції США неухильно зростає, що може призвести до надвиробництва продукції. У зв'язку з цим відбулося скорочення фермерських господарств з 2,4 млн. до 2,1 млн. Одночасно відбувся процес укрупнення ферм, і вже зараз 13,8% великих господарств дають понад 70% всієї товарної продукції, у той час як частка інших ферм не перевищує 9%. Транспорт. В економічному житті країни важливу роль відіграє також транспортний комплекс. Довжина мережі залізниць становить у США близько 265000 км, автомобільних доріг - 6 500 000 км. На частку транспорту припадає близько 20% загального споживання енергії у країні і від 50% до 60% всього споживання рідкого палива. До транспортного комплексу США належать: транспорт загального користування - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водяний, повітряний і трубопровідний. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень здійснює транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, персональні літаки і т. д. Матеріально-технічна база транспортного комплексу в основному сучасна, що характеризується великою потужністю і високою якістю. Починаючи з 1980-х років, у транспортному комплексі США відбулися істотні зрушення у сфері техніки і технологій перевезень, насамперед, за рахунок широкого впровадження автоматизованих систем керування перевізними процесами з використанням ЕОМ, мікропроцесорів, волоконної оптики, лазерів, штучних супутників землі тощо. Найважливішим напрямком підвищення якості транспортних послуг є впровадження системи перевезень "тільки в строк", з подачею вантажів рухомого складу з точністю до хвилин. Це дозволяє замовникові обходитися без будівництва дорогих складів і скоротити потреби в обігових коштах. Транспорт все більше перетворюється в органічну складову частину складної виробничо-транспортної системи, яка охоплює всю економіку, що сприяє істотному підвищенню її ефективності.
ТЕМА: Австралія: загальна характеристика материка. Відкриття, дослідження та освоєння Австралії. Великий Бар’єрний риф. Тваринний світ Австралії Відкриття, дослідження та освоєння Австралії Про існування великого материка на крайньому півдні Землі говорили ще древні греки (Птоломей та ін.). Вони розміщували його на картах того часу південніше Індійського океану. Європейці дізнались про існування Австралії у епоху Великих географічних відкриттів. Відкриття португальцями островів на південь від Азії – Суматри, Яви, Борнео (Калімантан), Целебесу (Сулавесі), а головне - кінцевості Нової Гвінеї наводило на думку, що й ці острови можуть бути частинами невідомого Південного материка. Поступово склалась тверда думка, що на крайньому півдні земної кулі існує материк. Його назвали Австралія (точніше "Терра Аустраліус інкогніта", тобто "Невідома південна земля"). На карті відомого голландського картографа Ортелія (1570 р.) Південний материк зображено величезною частиною світу. На цьому легендарному материку мріяли знайти золото. Невідомий материк особливо приваблював мореплавців Іспанії. Після завоювання території Перу іспанці нерідко вирушали звідси на захід по шляху, який проклав Магеллан до Філіппінських островів. Упевненість в існуванні Південного материка ще більше зміцніла після того, як іспанський мореплавець Менданья в 1568 р. відкрив архіпелаг Соломонових островів. Менданья, який відкрив під час свого другого плавання острови Санта-Крус, все-таки не знайшов Південного материка. У грудні 1605 р. з порту Кальяно (Перу) на пошуки Австралії вирушили на захід три судна, керівником яких був Педро Кірос. Пройшовши серед "хмари островів" архіпелагу Туамоту (Низовинних), Кірос дійшов до острівної групи Санта-Крус. Звідси він повернув на південь і побачив гористу "велику землю" з густими лісами, ущелинами, бурхливими потоками і селищами темношкірих людей. Кірос назвав цю землю Австралією Духа Святого. Він був переконаний, що відкрив великий материк. Урочисто на новій землі було закладено християнське місто Новий Єрусалим. Звідси християнська віра повинна була поширюватися серед чорношкірих жителів "Австралії Духа Святого". Зрадівши своєму відкриттю, Кірос кинув два кораблі і потай від них пішов на своєму судні в Перу. Він вирішив першим повідомити іспанську владу про відкриття Австралії й дістати право управляти нею. Насправді ж Кірос відкрив архіпелаг островів, які тепер називаються Новими Гебрідами.
Тим часом португалець Торрес, капітан одного з кораблів, які кинув Кірос, обслідував острови й повів кораблі на захід, вперше перетнувши Коралове море.
14 червня 1606 року він підійшов до південного берега Нової Гвінеї і виявив протоку, яка відокремлювала острів від невідомої землі, що йшла на південь. Це й була справжня Австралія. Мис, який бачив Торрес на півдні, тепер називається Йорк, а протоку між Новою Гвінеєю і мисом Йорк було названо в 18 ст. Торресовою протокою. Коли Торрес повідомив іспанську владу на Філіппінських островах про своє відкриття, тоді вирішено було тримати це в секреті, і понад 150 років ніхто не знав про відкриття Торреса. Тільки після захоплення м. Маніли англійці знайшли в архівах повідомлення Торреса. Його опублікували лише після того, як Джеймс Кук в 18 ст. вдруге пройшов протокою між Новою Гвінеєю і Австралією. Отже, іспанські мореплавці підійшли до Австралії зі сходу. Але це не означає, що берегів Австралії ніхто не бачив з заходу. На секретних португальських картах 16 ст. було зображено берег великого невідомого острова "Велика Ява", який своїм географічним положенням відповідає узбережжю Австралії на захід від затоки Карпентарія. Можливо, що португальці не підходили самі до цього берега, а чули про нього від місцевих жителів і з їх слів зобразили його на картах. На початку 17 ст. північні береги Південного материка стали відомі. Але який цей материк? Чи тягнеться він до Південного полюса, як було показано на карті Ортелія? Відповідь на ці запитання складалось поступово, у міру дослідження материка. У 1616 році голландець Дірк-Хартогсзон підходив до названого пізніше його ім’ям (Дірк-Хартог) острова, розташованого біля західної окраїни Австралії під 26° пд. ш. Але найважливіші відкриття зробив голландець Абель Тасман. У 1642 році він вирушив з Батавії з твердим наміром з'ясувати, чи тягнеться Австралія до Південного полюса. Пройшовши острів Маврикій в Індійському океані, він узяв курс на схід і, на своє здивування, вийшов у Тихий океан. По дорозі він бачив лише південне узбережжя якоїсь землі, яку він назвав Вандіменовою. Згодом зясувалось, що це був великий острів, який назвали Тасманією. Тасман обійшов Австралію з півдня та із сходу і встановив, що вона – самостійний материк, який не з'єднується на півдні з землею біля Південного полюса. Відкривши по дорозі Нову Зеландію, Тасман прийняв її за край південного антарктичного материка. Отже, межа невідомого Південного материка відсунулась далеко на південь. Але й це припущення Тасмана було помилкою, яку виправив у 18 ст. Джеймс Кук. Після плавання Тасмана мореплавці, особливо англійські, дедалі більше уточняли контури окремих дільниць Австралії. Східна частина Австралії і острів Тасманія були приєднані до володінь Англії після першого плавання Джеймса Кука (1768-1771). Обриси південних окраїн материка були встановлені лише наприкінці 18 ст., коли в порту Джексоні (Сіднеї) оселились англійці й почали знімати береги на точні карти
Впродовж 19 ст. ряд експедицій – М. Фліндерса (цей мореплавець запропонував назвати материк Австралією, який до цього часу називали Новою Голландією), Т. Мітчелла, Д. Стюарда, Д. Мак-Кінлі, П. Уорбертона, А. Фореста та ін. - дослідили внутрішні частини Австралії. У цей же період були засновані й головні міста на узбережжі материка. Західна Австралія була приєднана до Англії в 1829 році. Спочатку Австралію заселяли, висилаючи на цей материк злочинців з Англії. Перші поселенці з Європи, влаштовуючи свої колонії, жорстоко розправлялися з місцевими жителями - австралійцями. Більшу частину корінного населення було винищено, а решту відтиснули в безплідні, пустинні області Австралії. Великий Бар’єрний риф Великий Бар’єрний риф - гряда найбільших на Землі коралових рифів і островів, розташована вздовж північно-східного узбережжя Австралії на протязі 2300 км і не має собі подібного ніде на земній кулі. Великий Бар’єрний риф віддалений приблизно на 160 км від берега, але в деяких місцях наближається до нього на відстань 8-25 км і ніби повторює обриси берегової лінії материка дещо в згладженій формі. В рифі трапляються прориви, через які сполучаються між собою прибережні і океанічні води. Великої ширини вони досягають завжди проти гирл річок, бо прісна вода не сприяє росту коралів.
Рифи утворюють багато низьких коралових островів, значна частина яких повністю затоплюється під час припливів. До речі, тут зареєстровано понад 4000 видів молюсків. Молюски мають різноколірні хвилясті мантії, що переливаються всіма барвами і відтінками. Темно-зелений, синій, пурпуровий, жовтий і коричневий кольори трапляються в найрізноманітніших поєднаннях, чергуючись з помірнішими тонами. За винятком, мабуть, деяких видів риб, молюски є найяскравішими представниками царства рифів. Щупальця деяких кільчастих червів також відрізняються яскравим забарвленням, але ці черви трапляються рідко і швидко ховаються з появою людини. На противагу яскравій красі молюсків у морських анемонів м’яке і помірне забарвлення, що надає їм своєрідної принадності. Їх справедливо називають квітами рифів. Багато анемон нагадує розквітлі квітки хризантем або жоржин. Морські анемони не відразу впадають у вічі, бо вони віддають перевагу затишним куточкам у розколинах і западинах, де менше відчутний руйнівний вплив хвиль і течій. На рифах зустрічаються трепанги. Це незграбні, довгі морські безхребетні тварини класу глотурій.
Колір їх буває від блідо-кремового до темно-коричневого, зрідка навіть майже чорний. Найчастіше на рифах трапляються трепанги з темною спинкою і яскраво-червоним черевцем. Довжина їх від 10 до 45 см. У районі рифів багато великих безформених утворень, які в періоди відпливів лежать на поверхні пухкою драглистою масою. Це так звані м’які корали, будова яких схожа з будовою гумової губки. Від твердих коралів вони відрізняються тим, що не виділяють цементуючої рідини, за допомогою якої утворюється міцний кістяк колонії. За формою багато з них нагадує велетенські бородавки або пухлини на поверхні рифів. Найчастіше м’які корали зеленого, жовтого або коричневого кольору, поверхня їх вкрита численними ямками, складками, вигинами і пальцеподібними виступами. Розглянути утворення м’яких коралів можна тільки вдень, коли вони перебувають у стані повного спокою. З настанням темряви поліпи випускають пухнасті щупальця, які служать для захоплення їжі, і загальний вигляд колонії відразу змінюється. Скрізь на рифах трапляються морські водорості, ніжні, як пух, або грубі і жорсткі як дріт, соковито-зелені, коричневі, яскраво-червоні – найрізноманітніших форм, кольорів і відтінків, і це багатство кольорів становить приємний контраст з рівномірно забарвленими колоніями твердих коралів. У густих заростях водоростей ховаються численні представники тваринного світу підводного царства рифів. Тваринний світ Австралії Тваринний світ Австралії та прилеглих великих і малих островів дуже своєрідний. Природа створила в Австралії ніби величезний заповідник. Фауна материка вирізняється високим ендемізмом і глибокою давністю. Тут збереглися тварини, дуже близькі до тих, що населяли Землю в далекі часи. У палеозої і мезозої, коли Австралія мала сухопутні зв’язки з Південно-Східною Азією, тваринний світ її не був таким своєрідним. Відомо, наприклад, що в пермі і тріасі в Австралії жили представники рептилій північної півкулі. Сумчасті, нині типові тільки для Австралійської області, прийшли в Австралію задовго до початку четвертинного періоду. Відокремлення Австралії від Південно-Східної Азії, що відбулося в неогені – на початку четвертинного періоду, виключило можливість проникнення на материк вищих ссавців, у тому числі хижих, які знищили сумчастих в інших місцях земної кулі. Сумчастих ссавців в Австралії і на найближчих до неї островах близько 180 видів. Малята в сумчастих тварин народжуються недорозвиненими й безпорадними. Свій розвиток вони закінчують у складці шкіри, яка утворює на животі самиці кишеню, або сумку. У найбільшої сумчастої тварини – великого кенгуру – маля народжується завбільшки з волоський горіх, сліпим і лише з зачатками ніг. У тілі матері воно розвивається один місяць, а сумці – близько 8 місяців. Обрісши шерстю, маля на розвинених, міцних ногах може виходити з сумки й бігати біля матері. Однак воно ще деякий час ховається в сумку, хоч вже ледве вміщується там: ноги його стирчать назовні. Від небезпеки кенгуру рятується втечею, несучи в сумці маля. Коли великий кенгуру біжить спокійно, він робить стрибки 3 м завдовжки, а переслідуваний – до 10 м. Кількість кенгуру в Австралії зменшується. Їх винищують заради цінної шкури.
У тропічних лісах Австралії і Нової Гвінеї водяться деревні кенгуру. Вони добре лазять по деревах. Довгі пальці на передніх ногах дають їм змогу триматися за гілки й хапатися за гілки й хапати плоди. Кускуси, які живуть у лісах, схожі на нашу білку. Серед них один вид має назву кузу-лиса. Це дуже важлива хутрова тварина Австралії. Щороку добувають близько мільйона шкурок цих звірят. Живе в Австралії сумчастий мурашкоїд завбільшки з білку. У самок цієї тварини сумка нерозвинена, і малята висять, присмоктавшись до сосків матері. Вомбат – незграбний звір, який нагадує бабака або маленького ведмедя, живе в тропічних лісах південної Австралії. Вобат – нічна тварина. Він риє в землі глибокі нори, де й оселюється. Коала веде деревний спосіб життя, водячись в евкаліптових лісах східної Австралії. Коала вкритий густою і м’якою шерстю. Хутро вобмата і коали називають у хутровій торгівлі хутром "австралійського ведмедя". Як і всі сумчасті, коала з’являється на світ надзвичайно маленьким: довжина маляти близько двох сантиметрів, вага – 5 грамів. Однак воно відразу може без сторонньої допомоги перебратися в мамину сумку, де п’ять-шість місяців підряд безперервно ссе молоко. На кінець цього часу воно вже досягає сімнадцяти-вісімнадцяти сантиметрів і починає виглядати з сумки. Підросте ще – вилазить і висить у матері на спині. Але тільки від року коала повністю стає самостійним. Приручити коалу, як приручають собаку або кішку, не можна, але коали, яких тримають у неволі у численних приватних звіринцях, дуже прихильні до людей. Серед різних видів кажанів особливої уваги варті великі крилани, або летючі собаки. Крилани є також у тропічних областях Африки та Азії. Летючі собаки люблять м’які плоди. Шкода, якої вони завдають садівництву Південного Уельсу (штат Австралії) оцінюється тисячами фунтів стерлінгів. Живуть летючі собаки зграями. Дикий собака Австралії динго, як гадають, здичавілий свійський собака. Він попав на материк до появи там європейців. Динго заподіює шкоди вівчарству й свійській птиці.
Кріль був привезений до Австралії з Європи і розмножився у великій кількості. Він став бичем вівчарства: кролячі нори псують великі пасовища. В Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії живуть цікаві тварини – качконіс і єхидна. Качконіс – невеликий звір, близько 60 см завдовжки, вкритий густою бурою шерстю, з перетинками на лапах і качиним дзьобом. Качконіс живе в норах по берегах річок; самка відкладає там два яйця. Малята, вилупившись з яєць, живляться молоком матері. У самки замість сосків на череві є отвори молочної залози, і молоко, виділяючись з них, збирається в заглибині на череві, звідки малята злизують його. Качконіс живиться дрібними тваринами – молюсками й рачками. Єхидна водиться в сухих місцях Австралії, Тасманії та на Новій Гвінеї. Тіло її вкрите грубою шерстю, а на спині – голками. Маленька головка витягнута й утворює щось подібне до дзьоба. Єхидна особливо охоче поїдає мурашок. Самка відкладає одне яйце й ховає його в сумку на черевці. Маля живиться молоком матері, яке виділяється з отворів молочних залоз, що відкриваються всередину сумки. У сухих місцях північної Австралії живе велика плащоносна ящірка. Складки шкіри, зібрані на її шиї, утворюють комір. Ящірка швидко бігає на задніх ногах. Біля берегів північної Австралії живуть крокодили, у ріках – двоякодихаюча риба цератод, або рогозуб, споріднена з африканським протоптерусом. Світ птахів Австралії має своїх дуже цікавих представників. Серед них – австралійські страуси Ему та казуар з голою шиєю і головою, яскраво забарвлені в гарні голубий, жовтий і червоний кольори. Голову каузара вкриває виріст у вигляді шолома. В Австралії дуже багато різних видів папуг. Дуже красиві какаду – білі або рожеві, з яскравими чубчиками на голові; вони живуть у дуплах дерев і на скелях. Хвилясті маленькі папуги тримаються величезними зграями, як наші горобці. Вони налітають на посіви й завдають шкоди місцевому сільському господарству. У лісах Нової Гвінеї водиться великий темно-синій вінценосний голуб. На голові в нього велике гарне віяло з пір’я. У лісах Нової Гвінеї та Австралії трапляється гігантський зимородок-реготун завбільшки з ворону; його крик скидається на людський сміх. Цікаві смітні кури, поширені в Австралії та на Новій Гвінеї. Ці птахи згрібають листя в купи заввишки до 1 м і діаметром до 5 м. У купу загниваючого листя самка відкладає яйця, і в них розвиваються пташенята. Вони вилуплюються з яєць з розвиненим пір’ям на крилах і відразу починають літати й бігати. В Австралії водяться чорний лебідь і райські птахи з надзвичайно красивим оперенням. Останні живуть ще на Новій Гвінеї та на деяких островах поблизу Австралії. Краса оперення цих птахів завжди приваблювала людей. Довгий час птахів винищували заради пір’я. Вони йшли на прикрашання капелюхів, їх збирали аматори-колекціонери та музеї всього світу. В результаті хижацького полювання деякі види цих напрочуд гарних птахів зникли. З райськими птахами споріднені невеликі, завбільшки з дрозда, альтанкові птахи. Вони влаштовують з гілок курінці або альтанки і прикрашають їх пір’ям папуг, черепашками слимаків та побілілими на повітрі кістками. Залітаючи в будинки, птахи крадуть блискучі речі і розкладають їх біля своїх альтанок. Ці споруди є місцем для шлюбних ігор і зустрічей птахів. Ківі - мешканець островів Нової Зеландії – належить до нелітаючих птахів. На зріст він з курку, вкритий темним волосоподібним пір’ям. Ніздрі в нього на самому кінці дзьоба, що не властиво птахам. У Новій Зеландії в норах морських птахів буревісників живе плазун гатерія. Вона схожа на ящірку. Учені-зоологи виділили гатерію в особливий ряд і часто називають її живою викопною твариною. Своєю анатомічною будовою вона схожа на рептилії, які вимерли дуже давно.
Тести «Австралійський Союз» В-1 1.)Місто Австралії, що має населення 5 млн. осіб: А.Аделаїда Б.Сідней В. Мельбурн Г.Брісбен 2.)Середня густота населення на материку: А.а10 чол/ км2 Б.3 чол/ км2 В.1 чол/ км2 Г.5 чол/ км2 3.)За площею країни посідає: А.7 місце Б.6 місце В.4 місце Г.5 місце 4.) Найбільш розгалуджену систему автошляхів має штат? А.Новий Південний Уельс Б.Вікторія В.Західний Г.Тасманія 5.) Австралія посідає друге місце в світі за видобутком: А.Залізної руди Б.Марганцевої руди В.Бокситів Кам'яного вугілля 6.)Компанія «Томка» випускає: А. Вантажні автомобілі Б.Судна Позашляховиків В .Вантажні автомобілі 7.).Яка з галузей господарства в країні найменщ розвинена: А .Ювелірна Б .Текстильна В .Фармацевтична Г.Целюлозно-паперова 8.)На крайньому сході материка простягнулися: А .Великий Вододільний Хребет Б .Центральна низовина В .Велика Австралійська затока Г .Озеро Ейр 9.)Посідає друге місце в світі за експортом: А .Овечого м'яса Б .Пшениці В .Вовни Г .Яловичини 10.)Австралія імпортує: Уранову руду Титанову руду Нафту Природний газ
Тести «Австралійський Союз» В-2 1.)Рівень урбанізації в Австралійському Союзі становить: а)80% б)90% в)95% г)85% 2.)Середня густота населення на материку: а)10 чол/ км2 б)3 чол/ км2 в)1 чол/ км2 г) 5 чол/ км2 3.)Площа країни становить: а)9,7 млн км2 б)7,7 млн км2 в)8,7 млн км2 г)7.1 млн км2 4.)В якому штаті Австралійського Союзу зосереджено найбільше поголів'я овець? а)Новий Південний Уельс б)Вікторія в)Західний г)Тасманія 5.)Австралія посідає перше місце в світі за видобутком: а)Залізної руди б)Марганцевої руди в)Бокситів г)Кам'яного вугілля 6.)Найбільшим виробництвом у видобувній галузі Австралії є видобуток: а)Вугілля б)Бокситів в)Природного газу г)Золота 7.)У місті Калгурлі заходиться басейн по видобутку: а)Алмазів б)Марганцевих руд в)Золота г)Опалів 8.)На східному узбережжі материка простягається: а)Великий Бар'єрний риф б)Озеро Ейр в)Центральна низовина г)Велика Австралійська затока 9.)Є світовим лідером за: а)Настригом вовни б)Виробництвом м'яса баранини в)Вироблення яловичини г)Продукцією аквакультур 10.)Найбільшим покупцем австралійських мінеральних ресурсів є:: Велика Британія Південна Корея Японія США
Тест «Глобалізація» 1.Процес глобалізації охоплює: а) фінансову сферу; б)промислову сферу; в) всі сфери життя людства. 2. Історія глобалізаційних процесів бере початок у: а) Х-XV ст. б) XVI – XVII ст. в) XIX-XX ст. 3. Коли глобалізація набрала прискорених темпів: а) після 1-ї світової війни; б) після 2-ї світової війни; в) після розпаду СРСР. 4. Яка країна є лідером за кількістю користувачів Інтернету: а) Китай; б) Японія; в) США. 5. Що є головною рушійною силою глобалізації світової економіки? а) розширення експорту; б) міжнародна економічна інтеграція; в) міжнародні фінанси. 6. Щоденний обсяг торгівлі іноземною валютою складає: а) 1 трлн. дол. б) 2-3 трил.дол. в)3-4 трлн.дол. 7. У якій країні знаходиться найбільша ТНК в світі: а) США; б) Велика Британія; в) Японія. 8. В світі налічують приблизно…. ТНК а) 50 тис. б) 65 тис. в) 75 тис. 9. ТНК контролюють таку частку світової торгівлі: а ) 1/3; б) 2/3 10. Найбільший експортер послуг в світі: а) США; б) Японія; в) Велика Британія. 11. Частка туризму у світовій торгівлі послугами складає: а) 20%; б) 30%; в) 40%. 12. Найбільша країна за кількістю іноземних туристів: а) Іспанія; б) США; в) Франція.
1. У якому році було винайдено паровий двигун: а) 1783 р. б) 1883 р. в) 1983 р. 2. Який вид палива домінував у кінці ХІХст. до середини ХХ ст.: а) газ; б) нафта; в) вугілля. 3. Скільки % у структурі паливного комплексу займає нафта а) 41%; б) 51%; в) 61%. 4. Загальносвітовий видобуток нафти складає: а) 3,5 млрд.т на рік; б) 4,5; в) 5.5. 5. Провідний видобувник нафти: а) Іран; б) Мексика; в) Саудівська Аравія. 6. Яка частка нафти видобувається на шельфі Світового океану: а) 1/3; б) 1/4; в)1/5. 7. Лідер – серед країн-споживачів нафти: а) Китай; б) Росія; в) США 8. У якому році створено «Організацію стран-експортерів нафти» а) 1960 р.; б) 1970 р.; в) 1980 р. 9. Скільки країн входить до складу ОПЕК: а) 12; б) 13; в) 14. 10. Скільки відсотків газу транспортується газопроводами: а) 75%; б) 80%; в) 85% 11. Найбільший експортер газу: а) США; б) Канада; в) Росія. 12. На скільки років вистачить світових запасів вугілля: а) 300; б) 400; в) 500.
1. До якої групи хімічного виробництва відносять виробництво солей: а) гірнича хімія; б) основна хімія; в) хіміко-фармацевтична хімія. 2. До якої групи хімічного виробництва відносять виробництво синтетичного каучука: а) гірнича хімія; б) основна хімія; в) промисловість полімерних матеріалів. 3. Коли було збудовано перші заводи з виробництва сірчаної кислоти: а) XVII ст.; б) XVII ст.; в) XIX ст. 4. Яка країна є основним виробником та експортером хімічних продуктів: а) США; б) ФРН; в) Китай. 5. Країна – основний виробник фарб і лаків: а) США; б) ФРН; в) Китай. 6. Країна – основний виробник синтетичних мийних засобів: а) ФРН; б) Франція; в) Велика Британія. 7. Країна – основний виробник пластмас: а) Нідерланди; б) ФРН; в) США. 8. Провідний виробник мінеральних добрив: а) Китай; б) США; в) Індія. 9. Що є основною сировиною для виробництва азотних добрив: а) нафта; б) газ; в) вугілля. 10. Головний продуцент азотних добрив: а) США; б) Канада; в) Росія. 11. Що називають «хлібом хімічної промисловості» а) азотну кислоту; б) сірчану кислоту; в) соду. 12. Найбільший виробник синтетичного каучуку а) Китай; б) Японія; в) США.
Країни Африки: загальна характеристика. Африка - другий за розмірами материк після Євразії, який майже посередині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони - на південь і на північ - до субтропічних широт обох півкуль. Африку омивають Атлантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне - від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар та дрібні острова, розташовані в Атлантиці та Індійському океані. До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37% африканської території, на якій проживало 26% населення, Великобританії відповідно 32% і 39%, Бельгії - 8% і 8%, Португалії - 7% і 6%, колонії мали також Іспанія та Італія. В 50-ті роки здобули незалежність перші країни. В 60-ті роки незалежність дістали вже понад 40 країн, в 70-ті - процес визволення материка з під колоніального гніту практично завершився. Нині на континенті налічується 53 самостійні держави, майже всі вони - країни, що розвиваються. Південно-Африканська Республіка (ПАР) - єдина економічно розвинута держава Африки. Збереглися колонії Іспанії - Сеута, Мелілья, заморська територія Франції - о. Реюньон. Статус Західної Сахари, захопленої Марокко, має визначити 00Н. Більшість африканських країн - невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисельним населенням і мало освоєними природними ресурсами, Ці країни здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі - в системі Співтовариства франкомовних країн. Понад 30 країн Африки стали асоційованими членами Європейського Співтовариства і фактично виконують роль його сировинного придатку.
Природно-ресурсний потенціал. Африка - континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність значних земельних, водних, рослинних та інших ресурсів. Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє господарській діяльності - розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів. На Африку припадає 10% площі лісів світу, що становлять 17% світових запасів деревини - однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу - Сахара - містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові системи характеризуються велетенськими обсягами стоку і енергетичними ресурсами.
Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфоритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу. Всесвітнє значення мають запаси бокситів, мідних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, алмазів, рідкоземельних металів, золота тощо. Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є: • "мідний пояс "Африки, що тягнеться з району Катанги в Заїрі через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю); • Гвінейська частина Західної Африки (поклади бокситів, залізної руди, марганцю, олова, нафти); • зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, ртуть, фосфорити); • Північна Африка (нафта, газ узбережжя і шельфу Середземного моря). Регіони Африки дуже відрізняються природними особливостями: забезпеченістю вологою, типами ґрунтів, рослинного покриву. Спільним е тільки один елемент - велика кількість тепла. Несприятливі для землеробства райони пустель і екваторіальних лісів. У пустелях землеробство можливе тільки за наявності джерел води, навколо яких формуються оазиси. В екваторіальних лісах землероб бореться проти буйної рослинності, а при її зведенні - проти ерозії та надмірної сонячної радіації, яка негативно впливає на стан ґрунтів. Найкращі умови для землеробства на високогір'ях та в саванах зі сприятливим чергуванням вологих сезонів. Більшість ґрунтів материка мають невисоку природну родючість. 3/4 території континенту вкрито червоними і червоно-коричневими ґрунтами, тонкий шар яких бідний на органічні речовини, досить легко виснажується і руйнується. Порівняно родючими є червоноземи та жовтоземи субтропіків, алювіальні ґрунти в інших зонах. Населення. За даними 00Н, в Африці проживає близько 748 млн. чоловік, або 12,9% всього населення світу. В другій половині XX ст. населення континенту стало швидко зростати, і в 70-80-ті роки темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі - 2,9-3,0% за рік. Африканські країни помітно різняться за кількістю населення: Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, ПАР мають населення понад 40 млн. чоловік кожна, на них припадає майже половина населення материка.
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Динаміку зростання населення материка у зв'язку з порівняно невеликою еміграцією та міграцією визначає в основному його природний рух. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статевовікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, особливо чоловічого, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків вона становить 49 років, для жінок - 52 роки). Для Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов та медичного обслуговування, деякому підвищенню рівня культури та освіти, зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають в більшості країн високі темпи приросту населення. Середня густота населення континенту - невелика і становить близько 22 чол. на 1 км2. Найвища вона на о. Маврикій (близько 500 чол. на 1 км2), найнижча - в Сахарі та країнах зони Сахелю. Значне зосередження населення зберігається в районах розвинутого землеробства (долина річки Ніл, узбережжя Магрібу, Нігерія) або промислової діяльності ("мідний пояс", промислові райони ПАР). Істотний вплив на міграцію населення мають чинники, пов'язані з нерівномірністю соціально-економічного і господарсько-культурного розвитку окремих країн. Промислові райони приймають емігрантів із сусідніх країн, які шукають роботу. Національно-визвольні рухи, військові перевороти, постійна боротьба між етнічними і релігійними групами, військові конфлікти між країнами призводять до появи в різних районах материка значної кількості біженців. В Африці у 80-ті роки налічувалося від 7 до 9 млн. емігрантів. Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення - понад 5% на рік. Передбачається, що до 2000 року кількість, міського населення становитиме більш як 40% населення Африки.
ТЕМА:Сільський зелений туризм як вид підсобної та підприємницької діяльності Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин. Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення: до послуг сільського туризму треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов'язані з традиційною господарською діяльністю; селянина, котрий має право надавати послуги з сільського туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок; надання агротуристичних послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва. Сільський зелений туризму є новою формою підприємницької діяльності, його можна віднести до сфери малого підприємництва. яке формує ринкове середовище у вітчизняному агропромисловому комплексі. Їх розвиток сприяє створенню нових робочих місць на селі, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу у малі форми сільськогосподарського виробництва, є важливим джерелом формування місцевих бюджетів й бюджетів селянських родин. Вони стають буферною зоною, яка знижує ризики руйнування потенціалу великотоварного аграрного виробництва. Мале підприємництво – це будь-яка самостійна, систематична, ініціативна діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова) підприємства та громадян, яка проводиться на власний ризик, з метою реалізації економічних інтересів, де зайнято до 50 працівників, і обсяг виручки від реалізації продукції за рік складає до 10 млн. грн. Сільський туризм можна вважати підприємництвом, оскільки власники садиб створюють додаткові робочі місця, цим самим зменшуючи безробіття на селі (для прикладу одне ліжко-місце забезпечує роботою у середньому 6-7 місцевих жителів).
Надають послуги, пов’язані з проживанням і харчуванням, а також атракції пов’язані зі звичайним побутом сільського жителя (випіканням хліба, рибальством, вечері при вогнищі, участю у польових роботах та святкуванні) за певну плату, що і є прибутком для власників даної садиби Сільське населення здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як: облаштування туристичних маршрутів; експлуатація стоянок для туристів; робота гідом чи екскурсоводом; транспортне обслуговування туристів; єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство); послуги з прокату туристичного спорядження; послуги з прийому туристів та їх ночівлі; кулінарні послуги; підготовка культурних програм; народні промисли; виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування.
ТЕМА: Поняття про еволюцію в біології. Основні положення еволюційного вчення Ч.Дарвіна. Еволюція (від лат. еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення. Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з'явились лише на початку XIX століття. Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо - створення), її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв'є, геолог Ч. Лайель та інші. Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк. Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певною мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтував уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо. Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля. Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого.
Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікроорганізми, вищі — ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку. Цікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос - новий). Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології. Завдяки створенню клітинної теорії з'ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі. Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків. Одним із засновників палеонтології (від грец. палайос — давній, онтос - єство і логос) - науки про викопні організми - вважають видатного французького вченого Ж. Кюв'є (1769—1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох. Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе - переворот). Ж. Кюв'є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос - життя та географія - землеопис) — наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769-1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України. Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів - в'юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види. Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка. У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних. Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу. Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.
Англійський учений Чарлз Дарвін - один із найвидатніших біологів світу. Його еволюційна гіпотеза, відома під назвою «дарвінізм», понад 100 років слугувала теоретичним підґрунтям біології, значно вплинула на розвиток інших природничих наук, а також на філософське осмислення проблеми утворення світу.
Основні положення свого вчення Ч. Дарвін розробив ще в молоді роки під час навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» (1831—1836). Після неї протягом понад 20 років він збирав факти на підтвердження своїх ідей і лише в 1859 році виклав їх у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя». В інших працях - «Зміни свійських тварин і культурних рослин під впливом одомашнення» (1868) та «Походження людини і статевий добір» (1871) - Ч. Дарвін додатково дослідив деякі проблеми еволюції і спробував обґрунтувати походження людини від викопних предків - приматів.
Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів у процесі їхнього історичного розвитку. Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під впливом боротьби за існування, наслідком якої є природний добір. Спадкова (за Ч. Дарвіном - невизначена) мінливість - це зміни, які виникають індивідуально в кожного організму незалежно від впливів довкілля і можуть передаватися нащадкам. Від неї Ч. Дарвін відрізняв неспадкову (або визначену) мінливість, яка проявляється у всіх особин певного виду однаково під дією певного чинника довкілля. Вона зникає у нащадків після того, як ця дія припиняється. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах через кілька поколінь дрібнішають. Якщо таких тварин повернути на низинні рівнини, то через кілька поколінь їхні нащадки знову досягатимуть розмірів предків.
Сама по собі спадкова мінливість не має пристосувального характеру. Тому Ч. Дарвін вважав, що існують особливі природні механізми (фактори), які забезпечують пристосування організмів (адаптації) до умов довкілля - це боротьба за існування та природний добір. Боротьба за існування - це вся сукупність взаємозв'язків між організмами та різними чинниками довкілля. Ідею для пояснення її причин він запозичив у англійського соціолога Т. Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про народонаселення. Згідно з нею, темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування - лише в арифметичній. Це спричиняє перенаселення та зубожіння, а регуляторами чисельності людства стають голодомори, епідемії та війни. На думку Ч. Дарвіна, подібні процеси відбуваються і в живій природі. Так, здатність організмів до інтенсивного розмноження суперечить сталості ресурсів біосфери, тому більша частина нащадків приречена на загибель. Він розрізняв кілька форм боротьби за існування. Найгострішою є внутрішньовидова боротьба, яка відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо. Наприклад, проростки сосни, що рясно сходять на обмеженій площі, затінюють один одного і конкурують за ґрунтові розчини мінеральних речовин, унаслідок чого з них виживає не більше 1%. Міжвидова боротьба проявляється у «змаганні» (конкуренції) між особинами різних видів: хижаків і здобичі, паразитів та їхніх хазяїв тощо. Найгостріші конкурентні взаємозв'язки спостерігають між видами з близькими екологічним потребами.
Взаємодія з силами неживої природи також призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри виносять крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть. Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч. Дарвіном, є природний добір. Він проявляється у переважаючому виживанні та розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих. Однією з форм природного добору Ч. Дарвін вважав статевий добір. Він проявляється в багатьох тварин у формі суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої (поєдинки самців оленів, півнів, шлюбні танці журавлів, «конкурси співу» птахів тощо). Для пояснення походження кількох видів від спільного предка Ч. Дарвін ввів поняття дивергенція (від лат. диверго — відхиляюсь). Це явище полягає в розходженні у нащадків ознак предків унаслідок пристосувань до різних умов довкілля.
Контрольні запитання: 1. Що таке еволюція та еволюційне вчення? 2. Що таке креаціонізм? 3. Які фактори еволюції розглядав Ж.-Б. Ламарк? 4. Як, за Ж.-Б. Ламарком, виникають нові ознаки? 5. Що таке градації? 6. Чим пояснював Ж.-Б. Ламарк існування просто організованих істот? 7. Чому створення клітинної теорії відіграло важливу роль у розвитку еволюційних ідей? 8. Які основні досягнення були зробленні в біології в першій половині XIX століття? 9. Що таке гіпотеза катастроф? 10. Яке значення палеонтології і систематики для розвитку еволюційних ідей? 11. Які відкриття в галузі біохімії були зроблені в першій половині XIX століття? 12. Які дані біогеографії вплинули на створення основ еволюційного вчення? 13. Чому присвячені основні праці Ч.Дарвіна? 14. Як Ч. Дарвін пояснював процес еволюції? 15. Що Ч. Дарвін розумів під визначеною і невизначеною мінливістю? 16. Що таке боротьба за існування? Які її форми? 17. Що таке природний добір? 18. Що становить собою статевий добір? 19. Що таке дивергенція?
Поміркуйте: Як пояснити з точки зору сучасної молекулярної біології виникнення спадкових змін незалежно від впливів довкілля? Чому одночасно існують організми, що перебувають на різних рівнях ускладнення організації? Чому створення еволюційної гіпотези Ч. Дарвіна стало можливим саме в середині XIX століття?
1.Охарактерезуйте роль неорганічних сполук . 2.Визначте рівні організації живої матерії . 3.Проаналізуйте історію вивчення вірусів. 4.Охарактерезуйте гетеротрофні та автотрофні організми . 5.Визначте хімічні елементи найпоширеніші в сполуках живих організмів. 6.Охарактерезуйте методи біологічних досліджень у біології . 7.Визначте властивості води, як основи внутрішнього середовища організмів. 8.Проаналізуйте будову клітин і функції її компонентів . 9.Охарактерезуйте групи хімічних елементів залежно від їхнього відсоткового вмісту у складі живих істот . 10. Визначте функції ліпідів у живих організмах . 11. Обгрунтуйте місце вірусів у системі органічного світу. 12.Визначте особливості будови білків та їх роль у процесах життєдіяльності. 13.Охарактеризуйте особливості процесів життєдіяльності прокаріотів. 14.Охарактерезуйте нуклеїнові кислоти та їх біологічну роль . 15. Обгрунтуйте , чому без зелених рослин існування біосфери стало б неможливим ? 16.Визначте, які типи ядер можуть бути в клітині. 17.Доведіть , що обмін речовин і перетворення енергії є основою життєдіяльності клітин 18.Проаналізуйте роль прокаріот у житті та господарстві людини 19.Обгрунтуйте таке поняття як гібридизація. Які організми називають гібридами? 20.Проаналізуйте діяльність людини як потужний фактор впливу на навколишнє середовище . 21.Сформулюйте основні положення клітинної теорії. 22. Проаналізуйте будову АТФ та її роль в обміні речовин у клітині 23.Обгрунтуйте захисні реакції організму проти вірусних інфекцій. 24.Охарактерезуйте віруси як неклітинні форми життя , вірусні хвороби рослин ,тварин і людини та їх профілактика . 25.Дайте характеристику природних біогеоценозів . 26.Охарактеризуйте методи генетичних досліджень . 27. Визначте які кроки потрібно здійснити для розбудови екологічно стабільного суспільства ? 28.Обгрунтуйте з якою метою створюють Червоні книги? 29. Дайте оцінку природоохоронним територіям України 30. Охарактеризуйте біологічно активні речовини – вітаміни 31. Визначте джерела забруднення атмосфери , їх наслідки та запобігання їм 32.Сформулюйте закон незалежного комбінування успадкованих ознак. 33.Проаналізуйте ноосферу як особливу оболонку планети 34. Дайте характеристику агроценозам та особливостям їх функціонування 35.Обгрунтуйте особливості селекції рослин 36.Обгрунтуйте таке поняття як жива речовина біосфери 37.Розкрийте таке поняття як мутуалізм ,наведіть приклади. 38.Обгрунтуйте сполуки які належать до ліпідів. 39.Проаналізуйте теорію виникнення життя . 40.Обгрунтуйте хромосому теорію спадковості .
Перелік питань до заліку з дисципліни «Економічна та соціальна географія світу»
1. Розкрийте сутність поняття «територіальна організація суспільства». 2. Назвіть видатних європейських і американських економгеографів . 3. Поясніть , у чому головна відмінність між країною та державою . 4. Назвіть сучасні форми державного правління . 5. Схарактеризуйте особливості сучасної соціально – економічної типології країн світу . 6. Охарактеризуйте най впливовіші між народні організації . 7. Доведіть , що старіння населення світу породжує проблеми 8. Визначте основні закономірності розвитку процесів урбанізації у світі . 9. Розкрийте особливості поширення світових релігій на планеті . 10. Назвіть наслідки загострення глобальної фінансової кризи для зайнятості в усьому світі . 11. Поясніть зв'язок між навколишнім природним середовищем , антропосферою і географічним середовищем . 12. Обгрунтуйте , яким чином може впливати забезпеченість мінеральними ресурсами на розвиток господарства окремої країни ? 13. Запропонуйте вирішення найбільших проблем людства , що пов’язані з нестачею ресурсів . 14. Назвіть природні ресурси , на які багатий Світовий океан . 15. Дайте визначення світовому господарству . 16. Назвіть основні глобальні проблеми людства . 17. Розкрийте головні проблеми лісової і деревообробної промисловості світу . 18. Назвіть основні галузі сільського господарства світу . 19. Доведіть , що субрегіон Західна Європа посідає провідні позиції у світі. 20. Складіть візитну картку Німеччини . 21. Доведіть , що сфера послуг Великої Британії посідає провідні позиції у світі . 22. Порівняйте економічні показники країн Східної і Західної Європи і поясніть причини відмінностей між ними . 23. Доведіть , що туризм посідає одне з провідних місць у господарстві Франції . 24. Назвіть субрегіони Азії та країни , що входять до них . 25. Поясніть , як дефіцит природних ресурсів вплинув на економічний розвиток Японії . 26. Назвіть республіки та монархії серед країн Південно – Західної і Південної Азії . 27. Укажіть причини зростання економіки Індії та визначте її місце у світовому господарстві. 28. Обгунтуйте причини економічного феномену Китаю . 29. Оцініть місце США і Канади у світовому господарстві . 30. Розкрийте роль природно – ресурсного потенціалу в розвитку Австралії .
"Бенджамін Бріел Лі був дуже професійним у всі часи, тримаючи мене в курсі всього, що відбувається. Якщо у мене виникли запитання, він завжди міг відповісти. Це була моя перша покупка будинку, я мало знав про процес кредитування, він дуже легко зрозумів речі, до яких у мене виникли запитання. Мені дуже подобалося працювати з ним ». Він займається кредитною службою, яка працює з групою інвесторів, які готові фінансувати будь-який проект або позичити вам будь-яку суму з дуже низькими відсотками. Зв'яжіться з Бенджаміном Бріелем Лі Електронна пошта: Lfdsloans@outlook.com Номер додатка: + 1-989 -394-3740.
Біологія для 2-го курсу.
ВідповістиВидалитиТема: «Біосфера»
Мета:
- сформувати поняття про біосферу як оболонку живої матерії планети; з’ясувати розподіл живої речовини біосфери та її властивості; розширити знання учнів про оболонки Землі та колообіг речовин і потік енергії у біосфері, ознайомити з роллю живих організмів у перетворенні цих оболонок.
- розвивати уміння порівнювати та робити відповідні висновки та узагальнення.
- виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети як основної складової частини біосфери; ініціативність та вміння відстоювати свою точку зору; екологічне мислення.
Ми не успадкували Землю у наших батьків —
Ми взяли її в борг у наших дітей.
(В. І. Вернадський)
Вчення про біосферу стало особливо актуальним у зв’язку
з посиленням дії людини на природу. Науково-технічний прогрес становить небезпеку для біосфери. Забруднювачі антропогенного
характеру бумерангом повертаються до людини, спричиняючи по-
гіршення здоров’я. Що таке біосфера? Яка її структура, ієрархічна
будова, межі? Який внесок зробив В. І. Вернадський у розвиток
учення про біосферу? На ці та інші запитання ми знайдемо від-
повіді під час нашого заняття. Темою я кого є : « Біосфера».
План
1. Біосфера, її функції та структура.
2. Колообіг речовин в біосфері.
3. Роль організмів у перетворенні оболонок Землі.
4. Саморегуляція біосфери.
Розвиток Землі, як і інших планет Сонячної системи, має свою тривалу геологічну історію. За цей час сформувалися її зовнішні оболонки: тверда (літосфера), рідка (гідросфера) і газоподібна (атмосфера).
ВідповістиВидалитиЛітосфера (від грец. літос – камінь і сфера – куля) – зовнішня тверда оболонка планети завтовшки 50-200 км. Вона складається з поверхневого шару осадових порід (крейда, вапняк, кремнезем тощо), сформований за участі живих істот, а також граніту (середній шар) і базальту (нижній шар).
Сукупність усіх водойм (океанів, морів, річок тощо) утворює водну оболонку Землі – гідросферу, яка займає майже 71% поверхні планети. Ця оболонка може бути завтовшки понад 11 км.
Газову оболонку, розташовану над поверхнею літосфери і гідросфери називають атмосферою (від грец. атмос – пара). Її нижню частину заввишки до 15-18 км ( у помірних широтах – до 8-12 км) називають тропосферою (від грец. тропос – зміна). Тут міститься зважена в повітрі водяна пара. Внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні Землі вона формує хмари, здатні пересуватись на значні відстані. Температура тропосфери , особливо її нижніх шарів, непостійна.
Над тропосферою розташована стратосфера (від лат. стратус – шар) заввишки 80 км. Біля верхньої межі цього шару виникає північне сяйво (свічення газів, спричинене потоком енергетично заряджених частинок, які випромінює Сонце). В атмосфері на висотах між 7-8 км (над полюсами), 17-18 км (над екватором) і 50 км сформувався особливий озоновий екран (від грец. озон – пахучий). До його складу входить озон (О3), який утворився під дією сонячної радіації з кисню (О2). Озоновий екран має виняткове значення для існування наземних біогеоценозів і біосфери в цілому, оскільки відбиває короткохвильове ультрафіолетове сонячне випромінювання, яке згубно діє на живу матерію.
Що таке біосфера?
ВідповістиВидалитиПоняття «біосфера» (від грецьк. біос — життя) запропонував 1875 р. австрійський геолог Е. Зюсс. Вчення про біосферу як особ¬ливу частину Землі, населену живими організмами, створив укра¬їнський учений В. І. Вернадський, хоча, на його думку, вперше до цієї ідеї наблизився французький біолог Ж. Б. Ламарк.
Сучасна біосфера створилася в результаті тривалої еволюції завдяки сприятливому поєднанню космічних, геохімічних та геофізичних факторів.
Однак вирішальну роль відіграв біологічний фактор з появою організмів, здатних здійснювати фотосинтез. Завдяки останньому за наявності сонячної радіації з вуглекислого газу, води та мінеральних елементів синтезувались усі органічні субстанції, які були необхідні для життя.
Поява хлорофільних рослин на суші відіграла істотну роль не тільки в різкому збільшенні вмісту кисню в атмосфері.
Поряд з кліматичними факторами діяльність судинних рослин і тварин була вирішальною в процесі утворення грунтів.
Біосфера не утворює окремої оболонки Землі, а є частиною гео¬логічних оболонок земної кулі, заселених живими організмами. Вона займає верхню частину літосфери, всю гідросферу та нижній шар атмосфери. Отже, біосфера - це сукупність усіх біогеоценозів землі, єдина гло¬бальна екосистема вищого порядку.
Що таке ноосфера?
В. І. Вернадський ще в першій половині XX століття перед¬бачав, що біосфера розвинеться в ноосферу (термін запропонував 1927 р. французький учений Е. Леруа та П. Тейяр де Шарден). Спо¬чатку В. І. Вернадський розглядав ноосферу (від грецьк. ноос — розум) як особливу «розумову» оболонку Землі, яка розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов висновку, що ноосфера — це певний стан біосфери, за якого розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку. Зокрема, він зазначав, що біосфера переходить у новий етап — ноосферу — під впливом на¬укової думки й людської праці. Людство все більше відрізняється від інших компонентів біосфери як нова біогенна геологічна сила. Завдяки своїй науковій думці, втіленій у технічних досягненнях, людина освоює ті частини біосфери, куди вона раніше не проника¬ла.
Для ноосфери, як нового якісного етапу розвитку біосфери, ха-рактерний тісний зв’язок законів природи й соціально-економічних чинників суспільства, заснований на науково обґрунтованому ра¬ціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність кругообігу речовин і потоку енергії. Характер¬ною рисою ноосфери є екологізація всіх сфер людського життя. До розв’язання будь-яких проблем людина має підходити з позиції екологічного мислення, тобто збереження і поліпшення стану при¬родного середовища.
ВідповістиВидалитиОтже, ноосфера — це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії з людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи й людини.
Що таке жива речовина в біосфері?
В. І. Вернадський докладно аналізував роль живих організмів у перетворенні земної кори: руйнуванні гірських порід, ґрунтоут¬воренні, формуванні осадових порід, кругообігу, перерозподілі та концентрації хімічних елементів у біосфері.
Усю сукупність організмів на планеті Земля В. І. Вернадський називав живою речовиною. Основними її характеристиками є су¬марна більшість, хімічний склад та енергія.
Енергія живої речовини біосфери насамперед проявляється у здатності організмів до розмноження і поширення. Життя на пла¬неті має значну стійкість до змін інтенсивності різних екологічних факторів, що визначає межі біосфери. У стані анабіозу організми можуть витримувати значні коливання температури й тиску. Тож організмів немає лише в товщі льодовиків та у кратерах діючих вулканів.
Однією з властивостей живої речовини є її постійний обмін з до¬вкіллям. Унаслідок цього через організми проходить значна кіль¬кість хімічних елементів. Хоча до складу живих істот входять ті самі хімічні елементи , що й до неживих об’єктів, однак, як відо¬мо, у живих істотах і неживій природі вони знаходяться в різних співвідношеннях. Якщо в неживих об’єктах на нашій планеті за кількістю атомів найбільш поширеними є 0 (63 %), Si (21,2 %), Аl (6,5 %), Na (2,4 %),Fe (l,9 %) і Са (1,9 %), то в живих перші міс¬ця за вмістом посідають Н (64 %), О (25,6 %), С (7,5 %), N (1,25 %), Р (0,24 %), S (0,06 %).
Це прямо пов’язано з їхніми хімічними й фізичними властивос¬тями. Так, Оксиген і Гідроген утворюють воду, яка є і універсаль¬ним розчинником, і середовищем, у якому відбуваються біохімічні реакції. Наявність Нітрогену вкрай важлива для утворення най¬важливіших інформаційних молекул — ДНК і РНК. Фосфор бере участь в утворенні макроергічних зв’язків, тобто є найважливішим компонентом систем забезпечення клітин енергією. А Сульфур ві¬діграє важливу роль у формуванні просторової будови біологічних молекул.
Якщо ж узяти, наприклад, Силіцій, якого надзвичайно багато на нашій планеті, то він, як і Карбон, здатен зв’язуватись із чотир¬ма іншими атомами, але, через більший діаметр свого атома, він гірше утворює макромолекулярні ланцюжки.
Живим організмам для здійснення біохімічних процесів необ¬хідні речовина та енергія, які вони дістають з навколишнього сере¬довища, при цьому значно перетворюючи останнє. У результаті по¬стійного й безперервного обміну з довкіллям різні хімічні елементи надходять у живі істоти, можуть у них накопичуватись, виходячи з організму лише через певний час, або зберігаються в ньому про¬тягом усього життя. Постійний кругообіг речовин і потік енергії за¬безпечує функціонування біосфери як цілісної системи.
У процесі діяльності біосфери жива речовина (продуценти) здатна накопичувати сонячну світлову енергію, перетворюючи її на енергію хімічних зв’язків. Сумарна первинна продукція авто¬трофних організмів визначає біомасу біосфери в цілому. Учені під¬рахували, що завдяки фотосинтезу щорічно жива речовина Землі продукує близько 160 млрд. т сухої органічної речовини, з якої при¬близно 1/3 синтезується біогеоценозами Світового океану, а 2/3 — біогеоценозами суходолу.
ВідповістиВидалитиЯкі біохімічні функції живої речовини?
Жива речовина (продуценти) біосфери виконує різноманітні функції: газову, окисно-відновну, концентраційну, які пов’язані з процесами обміну речовин живих істот.
Газова функція живої речовини полягає у впливові живих орга¬нізмів у процесі своєї життєдіяльності на газовий склад атмосфери, Світового океану та ґрунту. Всі аеробні істоти під час дихання по¬глинають кисень і виділяють вуглекислий газ, тоді як зелені рос¬лини й ціанобактерії в процесі фотосинтезу, навпаки, поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Життєдіяльність організмів, наприклад бактерій, може впливати на концентрацію інших газів (сірководню, метану, азоту тощо).
Окисно-відновна функція полягає в тому, що з допомогою жи¬вих організмів у ґрунті, воді й атмосферному повітрі окислюється ряд речовин. Наприклад, залізобактерії здатні окислювати спо¬луки Феруму, сіркобактерії — сполуки Сульфуру тощо. Живі ор¬ганізми здатні також і відновлювати певні сполуки (наприклад, денітрифікуючі бактерії здатні відновлювати нітрати й нітрити до молекулярного азоту або його оксидів).
Концентраційна функція полягає в поглинанні живими істота¬ми певних хімічних елементів з навколишнього середовища й нако¬пичення їх у своїх організмах. Так, молюски, форамініфери, рако¬подібні, хребетні тварини можуть накопичувати у своїх організмах неорганічні сполуки Кальцію та Фосфору, радіолярії — Стронцію та Силіцію, бурі водорості — iоду тощо.
Деструкційна функція обумовлює процеси розкладання організмів після їх смерті до мінеральних сполук, які через автотрофну ланку знов втягуються у біологічний колообіг.
За період історичного розвитку Землі сформувалися такі обо¬лонки, як літосфера, гідросфера й атмосфера. Частина цих оболо¬нок, населена живими організмами, називається біосферою, що являє собою сукупність усіх біогеоценозів Землі, єдину екосистему вищого порядку. Біосфера займає всю товщу гідросфери, верхні шари літосфери та нижні — атмосфери. В. І. Вернадський створив учення про ноосферу — якісно новий стан біосфери, за якого ро¬зумова діяльність людини значною мірою обумовлює її розвиток. Жива речовина біосфери (вся сукупність організмів нашої планети) забезпечує постійний кругообіг речовин і потік енергії на планеті, здійснює значну біогенну роботу з перетворення оболонок Землі.
ВідповістиВидалитиЗдійснення живою речовиною нашої планети своїх функцій пов’язане з міграцією атомів у процесі коло обігу речовин у біосфері. В ній постійно відбувається колообіг усіх хімічних елементів, які входять до складу живих істот. Міграцію хімічних елементів з участю організмів називають біогенною (від грец. – життя), а ту, що відбувається поза ними – абіогенною (від грец. а – частинка, що означає заперечення, та біос).
Як відбувається колообіг води в біосфері?
Колообіг води
Вода належить до основних речовин, необхідних для життя та найпоширеніших у біосфері. В організмі людини вода становить до 73% маси тіла, грибів – 80, а деяких медуз – 98%. Вода в трьох агрегатних станах (рідина, газоподібна водяна пара, твердий лід) присутня в усіх трьох складових біосфери – атмосфері, гідросфері та літосфері. Основну роль у біогеохімічному колообігу відіграє атмосферна вода. Під дією сон. радіації вода випаровується з поверхні Світового океану - піднімається в атмосферу – вологе повітря піднімається вгору, де водяна пара конденсується і утворює хмари – завдяки охолодженню хмар вода у вигляді опадів та роси повертається на сушу чи в океан. На суші вода фільтрується в грунт , випаровується в атмосферу та поповнює річковий стік, а також використовується для живлення рослин. З поверхні суші та зелених рослин вода виділяється в атмосферу. Сумарне випаровування води рослинами та з поверхні грунту відіграє головну роль у колообігу води на суходолі.
Оксиген є найпоширенішим елементом у біосфері і головною складовою живої речовини. Колообіг Оксигену ускладнюється через його здатність утворювати численні хімічні сполуки. В результаті виникає багато циклів між атмосферою, літосферою та гідросферою.
ВідповістиВидалитиАтмосферний кисень і Оксиген, що міститься в численних поверхневих мінералах (залізні руди, осадові кальцити), мають біогенне походження. Спочатку в атмосфері Землі кисню не було. Його почали виробляти автотрофи.
Колообіг кисню відбувається в основному між атмосферою і живими організмами. Частково кисень утворюється шляхом дисоціації озону під дією сонячної радіації у верхніх шарах атмосфери. Вільний кисень регенерується в процесі фотосинтезу зелених рослин. Джерелом кисню є вода і вуглекислий газ, його утворення відбувається за допомогою сонячної енергії. Процес продукування та виділення кисню в процесі фотосинтезу протилежний процесу його споживання гетеротрофами під час дихання.
Для повного відновлення всього атмосферного кисню потрібно 2000 років. Якщо не враховувати антропогенної діяльності, в наш час процеси фотосинтезу й дихання зрівноважені. Тому накопичення кисню в атмосфері не відбувається і його вміст залишається сталим. У біосфері циркулює 39х1014 т. O2 у вигляді газу чи сульфатів, розчинених в океанічних і континентальних водах. (Складання схеми)
Колообіг Карбону
В атмосфері міститься вуглекислий газ, оксид карбону (ІІ), та малі компоненти – вуглеводні, зокрема, метан та інші органічні сполуки. Карбон – основний хімічний елемент живої речовини, оскільки входить до складу різноманітних органічних речовин. Сполуки карбону (у вигляді корисних копалин і карбонатів, а також алмазу і графіту) знаходяться в літосфері. У воді містяться розчинні солі карбону, на дні – карбонатні мули, утворені внаслідок накопичення мертвих решток організмів, що будують своє тіло з карбонату кальцію. Сполуки карбону у ґрунті – це рештки організмів, продукти їх метаболізму та вуглекислий газ, що виділяється під час дихання організмів і розкладання органічних речовин в аеробних умовах. Вуглекислий газ рослини поглинають листям і кореневою системою для синтезу органічних речовин, які по харчовим ланцюгам переходять до тіла тварин. Після загибелі організмів завдяки діяльності редуцентів сполуки карбону повертаються в біосферу у формі вуглекислого газу. У ґрунті дуже часто колообіг карбону гальмується. Органічні рештки мінералізуються частково, перетворюючись у нову органічну речовину – гумус. Частина органічної речовини, що повністю не розклалась, накопичується в осадових породах. Величезні поклади вугілля, нафти, вапняків у водному середовищі є прикладом цього явища.. Сполуки карбону у вигляді оксидів потрапляють в атмосферу при спалюванні горючих корисних копалин, вуглеводні – під час нафтовидобутку та нафтопереробки, численні органічні сполуки утворюються в процесі органічного синтезу.
Нітроген у вигляді газоподібних сполук знаходиться в повітрі, у вигляді органічних сполук – в тілах живих організмів, у ґрунті – у вигляді солей амонію, нітратів і нітритів. У колообіг азот залучається завдяки біологічній (бактерії, синьо-зелені водорості), промисловій (виробництво мінеральних добрив) і атмосферній (блискавка) азотфіксаціям. Завдяки цим процесам атмосферний азот перетворюється в нітрати, які можуть засвоюватись рослинами. Іншим джерелом нітрогену для рослин є розкладання органічних решток, внаслідок чого утворюються сполуки амонію, сечовина, аміак, які завдяки діяльності особливих бактерій перетворюються в речовини, доступні для рослин. Повернення азоту в атмосферу відбувається внаслідок розкладання сполук, що містять нітрати, до вільного азоту та кисню особливими ґрунтовими бактеріями. Людина своєю діяльністю здійснює значний вплив на колообіг нітрогену. Систематичне застосування азотних добрив зумовлює збільшення концентрації сполук нітрогену в ґрунтах, водах, продуктах харчування. Високий вміст нітратів в рослинах становить небезпеку для здоров’я людини і тварин, оскільки внаслідок споживання такої їжі нітрати перетворюються на нітрити, які, сполучаючись з гемоглобіном крові, перешкоджають переносу кисню кров’ю.
ВідповістиВидалитиДенітрифікація (дісиміляційна денітиріфікація) — клас мікробіологічних процесів відновлення нітратів до нітритів і далі до газоподібних оксидів і молекулярного азоту. В результаті цих процесів азот повертається до атмосфери і стає недоступним для більшості організмів.
ВідповістиВидалитиАсиміляція (синтез).
Роль організмів у перетворенні оболонок Землі
Живі організми беруть участь у процесах відкладання осадочних порід, ґрунтоутворенні, формуванні атмосфери. Таким чином, вони активно впливають на формування оболонок Землі.
Яка роль живих організмів в утворенні осадочних порід?
Роль живих організмів у створенні осадових порід. Осадові породи виникають на дні водойм унаслідок нашарування різних нерозчинних речовин, значна частина яких має біогенне походження. Живі організми беруть участь в утворенні осадових порід, накопичуючи протягом життя у своїх скелетах, черепашках, панцирах сполуки кальцію, кремнію, фосфору тощо. Із решток цих організмів (ціанобактерій, діатомових та інших водоростей, форамініфер, радіолярій, молюсків, коралів тощо) виникають різноманітні осадові породи (вапняк, крейда, кремнезем, радіолярити) значної товщини.
Поклади крейди та вапняків утворювалися впродовж усієї історії біосфери, однак найінтенсивніше - під час крейдяного періоду мезозойської ери за рахунок масового розмноження морських одноклітинних тварин - форамініфер, чиї черепашки складаються з вуглекислого кальцію. У формуванні цих порід активну участь брали також колоніальні ціанобактерії із захисними оболонками з вуглекислого кальцію, коралові поліпи, двостулкові молюски, вусоногі рачки тощо. Внаслідок накопичення на дні морів черепашок і скелетів померлих організмів утворюється вапняковий мул. У його товщі відбуваються хімічні процеси, внаслідок яких, в умовах високого тиску, він перетворюється на крейду або вапняк. Геологічні процеси, що відбувалися на нашій планеті, приводили до того, що ті або інші частини материків опускалися, тоді як ділянки морського дна піднімалися, внаслідок чого виникли цілі гірські хребти з вапняку (Піринеї, Альпи, Гімалаї, Кавказькі гори тощо).
У накопиченні кремнеземових осадових порід беруть участь найпростіші - радіолярії та діатомові водорості. Так, радіолярити (осадові породи, утворені переважно за рахунок скелетів радіолярій) представлені крем'яними глинами, родовищами напівкоштовних каменів (яшми, опала, халцедона тощо). З радіоляритів складається острів Барбадос у Карибському морі. Поклади фосфоритів та апатитів (солі фосфорних кислот, які використовують як мінеральні добрива та сировину для промисловості) утворені рештками особливих вимерлих груп морських тварин, що мали черепашки із фосфату кальцію.
Утворення кам'яного (викопні вищі спорові), бурого (викопні голонасінні) вугілля та торфу (мохи) спричинене особливими умовами перетворень відмерлих решток рослин. Поклади залізної руди - це переважно наслідки діяльності впродовж усього існування біосфери хемотрофних залізобактерій. Є гіпотези про біогенне походження нафти, природного газу, горючих сланців тощо.
Живі організми беруть участь і у вивітрюванні (руйнуванні) гірських порід. Наприклад, лишайники, оселяючись на скелях, виділяють органічні кислоти, які руйнують гірські породи. Лишайники та деякі рослини також механічно впливають на гірські породи, наприклад, гіфи грибного компонента лишайників, корені та ризоїди рослин проникають у тріщини скель, розширюючи їх. Це, у свою чергу, сприяє проникненню в тріщини води, що призводить до розчинення гірських порід, які стають крихкими й руйнуються.
ВідповістиВидалитиРоль живих організмів у процесах ґрунтоутворення. Грунт — це особливе природне тіло, пухкий верхній шар літосфери, створений за допомогою діяльності живих організмів. Без різноманітного і складного світу живих істот, які населюють грунт, неможливим було б його формування, а без грунту, в свою чергу, розвиток наземних біогеоценозів.
Вплив мешканців грунтів, а також води, повітря та кліматичних факторів забезпечують грунтоутворювальні процеси, під час яких відбуваються складні перетворення та переміщення різноманітних речовин у верхньому шарі літосфери. Це сприяє підвищенню родючості грунтів - здатності забезпечувати потреби рослин в елементах живлення, воді та кисні для дихання їхніх підземних частин.
Мешканці грунту впливають на фізичні, хімічні та біологічні властивості грунту. Так, кореневі системи вищих рослин поліпшують його шпаристість, забезпечуючи аерацію та надходження розчинів солей до коріння тощо. Живі та відмерлі підземні частини рослин збагачують грунт органікою, слугують кормовою базою для ґрунтових тварин, грибів, бактерій. Деякі з мікроорганізмів, які існують у вільному стані або вступають у симбіоз із вищими рослинами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії, деякі грунтові водорості), здатні фіксувати атмосферний азот і тим самим збагачувати грунт його сполуками, підвищуючи родючість. На структуру грунтів впливає і діяльність певних груп тварин, зокрема тих, що здатні прокладати у грунті ходи, розпушуючи його (дощові черви, деякі комахи, кроти тощо). Крім того, тварини збагачують грунт органікою (екскременти, відмерлі рештки) та беруть участь у її розкладанні (комахи, кліщі, круглі черви, найпростіші та ін.). Особлива роль у цих процесах належить дощовим черв'якам, які транспортують органічні рештки з поверхні грунту в його глибину.
Процеси ґрунтоутворення охоплюють або всю товщу грунту, або поширені осередками. Таким чином, у грунті та на його поверхні відбуваються такі біогенні процеси: розкладання органічної речовини до мінеральних сполук, утворення гумусу та його розкладання, руйнування мінеральних порід.
Органічні рештки (насамперед відмерлі частини рослин) потрапляють на поверхню грунту, утворюючи підстилку, в якій за участю бактерій, грибів, різних груп червів і дрібних членистоногих також відбуваються процеси мінералізації - перетворення органічних речовин на неорганічні й одночасно — синтез органічних гумусових речовин. У тропічних і субтропічних поясах темпи мінералізації високі протягом усього року, і тому шар підстилки незначний, тоді як в помірній зоні, де період позитивних температур (вегетативний період) порівняно короткий, органіка розкладається повільно, і шар підстилки досить товстий.
Речовини, які утворюються при розкладанні органіки в підстилці, надходять у грунт. Їх використовують рослини та інші організми, або вони накопичуються у формі гумусових речовин, з яких утворю ється гумус (високомолекулярні сполуки різної хімічної природи, переважно органічні кислоти). В його синтезі беруть участь різноманітні організми: безхребетні тварини, бактерії, гриби. Зокрема, темне забарвлення гумусу зумовлене пігментами-меланінами, які після відмирання міцелію грибів потрапляють у грунт. Гумусовий запас грунту - результат різноманітних довготривалих процесів синтезу, розкладання та накопичення органічних речовин, переважно рослинного походження.
Гумус постачає рослини азотом, фосфором, іншими елементами живлення та біологічно активними речовинами. Отже, наявність гумусу визначає родючість грунтів, тому його збереження — одна з найголовніших задач, що постають перед людиною.
ВідповістиВидалитиВплив живих організмів на газовий склад атмосфери. Процеси життєдіяльності організмів змінюють газовий склад атмосфери, який на початку розвитку біосфери значно відрізнявся від сучасного. В ній було багато водяної пари, вуглекислого газу, аміаку, сірководню, метану тощо, однак не було вільного кисню та, відповідно, озонового екрану. Тому ультрафіолетові промені без перешкод досягали поверхні Землі і життя певний час могло існувати лише у водному середовищі, бо вода поглинає ці промені.
Завдяки діяльності фотосинтезуючих ціанобактерій, газовий склад атмосфери поступово змінювався: знижувалася концентрація вуглекислого газу, метану, аміаку та ін.; з'явилися вільний кисень, концентрація якого приблизно 2-3 млрд. років тому досягла сучасної, та озоновий екран. Це створило передумови виходу життя на суходіл.
Ви вже знаєте, що нині весь атмосферний кисень — фотосинтетичного походження. Рослинність Землі щорічно поглинає близько 1,7-108 тонн вуглекислого газу і виділяє майже 1,2 • 108 тонн кисню, який використовують у процесі дихання всі аеробні організми. На співвідношення вуглекислого газу та кисню в атмосфері негативно впливає господарська діяльність людини: розвиток промисловості і спалювання енергоносіїв знижує вміст кисню та підвищує - вуглекислого газу. Останнє спричиняє так званий «тепличний ефект»: внаслідок високої теплоємності вуглекислий газ зменшує випромінення тепла поверхнею Землі, що зумовлює потепління клімату. Вуглекислий газ виділяється в атмосферу також унаслідок діяльності редуцентів та аеробного дихання більшості живих істот.
Живі організми впливають і на концентрацію в атмосфері азоту. Він зв'язується деякими мікроорганізмами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії) і таким чином вилучається зі складу повітря, а повертається в атмосферу в результаті процесів дисиміляції або денітрифікації переважно у вигляді аміаку. Діяльність організмів сприяє надходженню в атмосферу й деяких інших газів - сірководню, метану тощо.
1.Яка роль живих організмів у формуванні осадових порід? Які групи організмів беруть участь у цих процесах?
2. Які організми беруть участь у процесах ґрунтоутворення?
3. Що таке процеси мінералізації? Які грунтові організми їх забезпечують?
4. Що таке гумус? Яка його роль у забезпеченні родючості грунтів?
5. Як живі організми впливають на газовий склад атмосфери?
Саморегуляція біосфери.
ВідповістиВидалитиБіосфера є саморегулюючою системою. Саморегуляція - спроможність природної системи до відновлення внутрішніх властивостей після короткочасного природного або антропогенного впливу.
Саморегуляція заснована на принципі зворотніх зв'язків окремих складових природних систем, підсистем і екологічних компонентів. Так, наприклад, штучний або природний вплив (полив, дощ, добрива) призвів до різкого зростання їжі для деяких тварин. Чисельність цієї популяції швидко почала зростати, вони стали поїдати весь корм, і незабаром корму стало недостатньо і чисельність даної популяції стала падати. В результаті зворотнього зв'язку підтримується динамічна рівновага між потоками речовини й енергії в біосфері й окремих її частинах.
До саморегуляції належить і процес самоочищення навколишнього середовища.
Самоочищення - спроможність середовища руйнувати, переробляти або переводити в індеферентний стан забруднюючі компоненти природного, техногенного і побутового походження, які до неї потрапляють.
Очищення природного середовища від органічних забруднюючих речовин наступає в результаті мінералізації, а від неорганічних - унаслідок хімічних реакцій, що перетворюють їх у нешкідливі мінеральні сполуки. Деякі вищі рослини і мікроорганізми активно очищують середовище від забруднень, розщеплюючи не властиві природі речовини.
Узагальнюючи результати досліджень в галузі геології, палеонтології, біології й інших природничих наук, В. І. Вернадський прийшов до висновку, що біосфера - це "стійка динамічна система, рівновага якої установилася в основних рисах і незмінно діє протягом 1,5-2 млрд. років". В. І. Вернадський показав, що стабільність біосфери за цей час виявляється в сталості її загальної маси (=1019 т), енергії, пов'язаної з живими речовинами (= 1019 т) і середнього хімічного складу всього живого. Стабільність біосфери В. І. Вернадський зв'язував із тим, що функції життя в біосфері - біохімічні функції незмінні протягом геологічного часу, і жодна з них не з'явилася знову.
Питання до теми :
1. Що таке біосфера?
2. Які основні положення вчення В. І. Вернадського про біосферу?
3. Що таке ноосфера і яке значення вона має для нашої планети?
4. Яку роль відіграють живі організми на нашій планеті?
5.Яка роль живих організмів у формуванні осадових порід? Які групи організмів беруть участь у цих процесах?
6. Які організми беруть участь у процесах ґрунтоутворення?
7. Що таке процеси мінералізації? Які грунтові організми їх забезпечують?
8. Що таке гумус? Яка його роль у забезпеченні родючості грунтів?
9. Як живі організми впливають на газовий склад атмосфери?
10. Як відбувається колообіг води в біосфері?
БІОЛОГІЯ ДЛЯ 2-ГО КУРСУ. ТЕМА:2
ВідповістиВидалитиТема: Основні середовища існування та адаптації до них організмів
На нашій планеті мешкають дуже різноманітні організми. Вони населяють усі наявні середовища, які суттєво відрізняються за специфікою умов. Учені вважають, що життя виникло й поширилося спочатку у водному середовищі. Надалі організми опанували наземно-повітряне середовище, а згодом було утворено й заселено ґрунт . Самі організми також стали специфічним середовищем життя для симбіонтів.
Середовище існування - частина природи, що безпосередньо оточує організми, забезпечує їхні потреби й чинить на них певний вплив.
Основними абіотичними чинниками, що впливають на організми в будь-якому середовищі, є освітленість, температура, вологість, хімічний склад, тиск, щільність. Найбільший вплив на існування організмів здійснюють лімітувальні чинники - ті, значення яких найближче до меж витривалості організмів.
Наземно-повітряне середовище. Наземно-повітряне середовище — найрізноманітніше за умовами існування. Йому властиві висока прозорість, низька щільність і різкі коливання температури та вологості. Прозорість середовища сприяє високій інтенсивності фотосинтезу і, як наслідок цього процесу, - високому вмісту кисню, що спричиняє підвищений обмін речовин. Це вможливило виникнення гомойотермних організмів. Низька щільність повітря зумовила необхідність появи в організмів власної опорної системи. У тварин такою системою став твердий скелет, а також виникли спеціальні органи пересування - кінцівки. Деякі тварини, зокрема комахи, птахи, ссавці, набули здатності до активного польоту. У рослин як адаптація до наземно-повітряного середовища виникли тканини та вегетативні органи - корінь і пагін (пригадайте функції тканин рослинного організму).
Середовища існування організмів на планеті: а - водне; б - наземно-повітряне; в - ґрунтове
ВідповістиВидалитиЗа відношенням до світла рослини поділяють на три екологічні групи. Перша група - світлолюбні рослини, які добре ростуть лише за умов інтенсивного сонячного освітлення . Це рослини відкритих, добре освітлених сонцем місць. Вони мають відносно товсті листки з добре розвинутою фотосинтезувальною паренхімою й велику кількість продихів, сконцентрованих переважно на нижній стороні листка. До цих рослин належать дерева й чагарники (береза, акація, модрина, сосна) трав'янисті рослини степів, рослини напівпустель і пустель, а також водні рослини з розташованими над поверхнею води листками (латаття, лотос). Друга група рослин - тіньовитривалі, пристосована до умов недостатньої освітленості. Поміж тіньовитривалих рослин є деревні форми (наприклад липа, граб, ялина тощо), що мають густу крону, темно-зелене листя. Трапляються й трав'янисті форми, наприклад копитняк, яглиця, підмаренник та інші рослини широколистяних лісів . Тіньолюбні рослини ростуть в умовах тривалого затемнення й не витримують інтенсивного освітлення . Це рослини нижніх ярусів лісу, водних глибин, скель і печер. Їхнє листя досить велике, темно-зелене з широкою і тонкою листковою пластинкою, що сприяє більшому поглинанню світла (квасениця, плаун, смерека).
Тварин за відношенням до світла можна поділити на нічних та денних. Для орієнтування в просторі нічні використовують переважно слух та нюх. Натомість денні тварини мають більш розвинений зір.
За відношенням до вологи рослини поділяють на три основні групи . Водяні рослини повністю або частково ростуть у воді (елодея, валіснерія, ряска, латаття, очерет, стрілиця). Вологолюбні рослини ростуть в умовах надмірної вологості - на луках, болотах, вологих ґрунтах (конюшина, осока, росичка, зозулин льон). Посухостійкі рослини ростуть у посушливих місцях, зокрема в пустелях, напівпустелях, степах. Ці рослини мають тонке листя, інколи воно може перетворюватися на колючки (кактуси) або здатне потовщуватись і накопичувати вологу (алое, молодило, очиток). Стебла можуть бути потовщеними, накопичувати вологу й виконувати фотосинтетичну функцію (кактуси). Їхня коренева система добре розвинена. Деякі рослини займають проміжну нішу між вологолюбними та посухостійкими.
ВідповістиВидалитиЗа відношенням до вологості повітря тварин поділяють на три групи.
Вологолюбні тварини живуть у сирих вологих місцях - під камінням, біля водойм, на болотах (мокриці, амфібії). Друга група - сухолюбні - живуть у посушливих місцях, пустелях, напівпустелях (пустельні комахи, павукоподібні, рептилії). Покриви тіла таких тварин (рогова луска, кутикула) дозволяють утримувати воду в організмі. Ці тварини активні переважно вночі, коли температура повітря зменшується. До посухостійких відносять переважну більшість тварин .
За відношенням до температури розрізняють холодостійкі та теплолюбні види. Активна життєдіяльність організмів можлива в температурному діапазоні приблизно від 0 °С до + 50 °С. Холодостійкими є види, для існування яких оптимальною є низька температура. До них відносять лишайники, мохи, деякі види бактерій, членистоногих, птахів, ссавців тощо. Для запобігання утворенню кристалів льоду всередині клітин такі організми здатні синтезувати та накопичувати спеціалізовані речовини-антифрізи. Прикладами анатомічних адаптацій у рослин є низька висота стебла, а в тварин - наявність жирового прошарку, який сприяє збереженню тепла. Інший шлях адаптацій - тимчасове припинення активного стану (криптобіоз). Теплолюбні - це види, для існування яких оптимальними є високі температури, зокрема деякі бактерії, ціанобактерії, рослини та членистоногі, які мешкають у теплих джерелах (гейзерах) і на поверхні ґрунтів, що прогріваються.
Групи рослин за відношенням до вологи: а - водяні; б - вологолюбні; в - посухостійкі
ВідповістиВидалитиГрупи тварин за відношенням до вологості повітря: а - вологолюбні; б - сухолюбні; в - посухостійкі
Водне середовище. Йому властиві висока щільність і густина, істотні перепади тиску, певний склад солей і відносно низький уміст кисню тощо. Мешканців водойм називають гідробіонтами й поділяють на декілька екологічних груп.
Планктон утворюють організми, які не здатні протистояти течіям. У них виникла низка адаптацій, що підвищують їхню плавучість і перешкоджають осіданню на дно: загальне збільшення відносної поверхні тіла за рахунок зменшення розмірів, накопичення в тілі жирів, бульбашок газу тощо. Такими організмами є бактерії, водорості, радіолярії, форамініфери, личинки кісткових риб, медузи, дрібні ракоподібні тощо .
Нектон - це організми, які активно рухаються й не залежать від течії. Вони мають обтічну форму тіла, що часто вкрите слизом чи лускою. Ці організми мають розвинену мускулатуру й використовують різні способи руху, у деяких органами руху є плавці або ласти. До нектону відносять більшість видів риб, головоногих молюсків, китоподібних .
Перифітон утворюють організми, які оселяються на різних субстратах товщі води й покривають поверхні гідроспоруд, кораблів тощо. До цієї групи відносять деякі види ракоподібних і риб, черевоногих і двостулкових молюсків, водорості, губки тощо .
Планктонні організми
Діатомові водорості
Нектонні організми
Дельфін чорноморський
Перифітонні організми
В акваторії площею 5 х 106 м2 відкритого океану протягом року розвивається 30 т фіто- і зоопланктону. Чи достатньо цього об'єму для існування одного кита-горбача, який є споживачем планктону, ураховуючи, що приріст його маси за цей самий час дорівнював 3 т? Примітка. На наступний трофічний рівень переходить лише 10 % маси.
Мешканці межі водного і наземно-повітряного середовища, які населяють поверхню плівки води (наприклад клопи-водомірки) утворюють нейстон.
Бентос — це організми, прикріплені до дна водойми, занурені в субстрат дна або ж які переміщуються по ньому; водорості, губки, кільчасті черви, двостулкові молюски, ракоподібні .
Уміст кисню у воді менший, ніж в атмосфері. Концентрація кисню залежить від глибини водойми - що глибше, то вона нижча, та від температури й солоності води - із їх підвищенням концентрація кисню зменшується. Температурний режим водойм досить сталий. Це пов'язано з фізичними властивостями води (висока питома теплоємність). Найбільші коливання температури спостерігаються у поверхневих шарах.
ВідповістиВидалитиСвітла у воді значно менше, ніж у повітрі. Освітленість зменшується в напрямку збільшення глибини, що істотно впливає на інтенсивність фотосинтезу рослин. Так, водорості мешкають не глибше за 250 метрів. Адаптацією до зростання на глибині є різне забарвлення талому, зумовлене складом хлорофілів та інших фотосинтетичних пігментів. Червоні водорості містять фікобіліни, які поглинають сині та фіолетові промені (пригадайте, яка особливість поширення червоних водоростей із цим пов'язана), а бурі водорості - ксантофіли . На глибину 1500 метрів світло взагалі не проникає. Такі умови освітленості значно обмежують можливості зорової орієнтації гідробіонтів. Глибоководні організми здатні до вироблення світла за рахунок окиснення - таке явище називають біолюмінесценцією (назвіть організми, які мають таку здатність). Орієнтація на звук розвинена в гідробіонтів загалом краще, ніж зорова. Деякі тварини орієнтуються за допомогою ехолокації - сприйняття відбитих звукових хвиль (китоподібні).
Нейстонні організми
Клопи-водомірки
Бентосні організми
Голкошкірі
Бура водорість
Макроцистіс
Ч. Р. Дарвін у праці «Подорож натураліста навколо світу на кораблі “Бігль”» так описував значення бурої водорості макроцистіс: «Ці величезні підводні ліси південної півкулі я можу порівняти лише з наземними лісами тропічних областей». Поясніть адаптації бурих водоростей, що дозволили їм стати однією з панівних груп океанів й морів.
Ґрунт як середовище існування. Ґрунт - це верхній родючий шар літосфери, що складається з материнської породи та гумусу й контактує з повітряним середовищем. Це більш стабільне середовище існування, ніж наземно-повітряне. Ґрунт має систему порожнин, які заповнені сумішшю газів і водними розчинами. Вологість у ґрунті завжди вища, ніж у наземно-повітряному середовищі. У глибині коливання температури є менш вираженими, тому деякі наземні організми можуть переживати в ньому холодну пору року.
ВідповістиВидалитиҐрунт містить значну частину поживних сполук, що є результатом розкладання редуцентами органічної речовини мертвих організмів та відходів життєдіяльності. Склад ґрунту має важливе значення для існування на ньому рослин, підземні частини яких поглинають необхідні сполуки і виконують функцію закріплення. Кореневі системи рослин симбіотично взаємодіють із грибами, формуючи мікоризу. На поверхні ґрунту живуть водорості, гриби, лишайники, ціанобактерії, одноклітинні організми. У товщі ґрунту живуть як хемосинтезувальні бактерії, так і гетеротрофи. Поміж тварин у ґрунті мешкають види різних груп, зокрема деякі комахи, круглі черви, кільчасті черви, членистоногі, хребетні. Деякі організми проводять у ґрунті лише частину життєвого циклу (наприклад личинки певних комах). У зв'язку з великою щільністю середовища в багатьох тварин розвинулися певні адаптації до пересування в ґрунті, зокрема риючі кінцівки, червоподібний рух, укрита слизом шкіра .
У цьому параграфі йшлося про адаптації організмів до наземно-повітряного, водного та ґрунтового середовищ існування, а про особливості організму як середовища мешкання та пов'язані з цим пристосування дізнаємося з наступного параграфа.
Адаптації до пересування в ґрунті
Дощовий черв'як
Вовчок звичайний
Кріт європейський
Питання до теми:
• 1. Дайте означення поняття середовище існування.
• 2. Перелічіть існуючі на планеті середовища існування.
• 3. Наведіть приклади організмів поміж різних груп, що пристосувалися до наземно-повітряного, водного та ґрунтового середовища існування. Поясніть адаптації цих організмів до певного середовища існування.
• 4. Оцініть ступінь адаптації певного організму до середовища існування, у якому він мешкає (на 3-4 прикладах).
ГЕОГРАФІЯ ДЛЯ 1-ГО КУРСУ. ТЕМА:1
ВідповістиВидалитиТема: Італія
Візитна картка
Площа: 301 337 км2
Населення: 58 126 000 (2010)
Столиця: Рим
Офіційна назва: Італійська республіка
Державний устрій: унітарна республіка
Законодавчій орган: двопалатний парламент (палата депутатів і сенат)
Глава держави: президент
Адміністративний устрій: 20 областей, які складаються з 103 провінцій
Поширені релігії: християнство (католики)
Член ООН (1957), НАТО (1949), ЄС
Державне свято: День проголошення Республіки (перша неділя червня)
Адміністративно-територіальний поділ
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Італія – типова півострівна середземноморська країна, що омивається водами Адріатичного, Іонічного, Середземного, Тірренського та Лігурійського морів і має понад 80 % морських кордонів. На півночі має кордони з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. В межах Італії існують два анклави: Ватикан (резиденція Папи Римського) та Сан-Марино.
80 % територій Італії займають гори, передгір’я та горби: Альпи з вищою точкою Монблан 4807 м і Апенніни з висотами до 2914 м. Південні схили Альп круто обриваються до родючої Паданської рівнини. На півдні країни є діючі та згаслі вулкани: Етна, Везувій, Стромболі, бувають землетруси.
Клімат Італії середземноморський. З 600–1000 мм річних опадів половина припадає на весну й літо з сильними літніми зливами, що супроводжуються грозами та градом, навесні та літом бувають повені. В Альпах клімат змінюється з висотою від помірно теплого до холодного, сніг тримається декілька місяців, на вершинах лежить постійно. Ці умови сприяють розвитку гірських курортів та гірськолижного туризму. Над півостровом понад 250 днів на рік – ясне безхмарне небо. На півдні Апеннінського півострова і на островах літо сухе та жарке, зима м’яка, тепла, відчувається вплив сироко – сухого й жаркого вітру з Сахари, що приносить з собою червонуватий пил і підвищення температури до +33–350C. П’яту частину території займають ліси, представлені середземноморськими чагарниками, ділянками коркового та залізного дуба, каштановими та буковими лісами, гаями піній і алеппської сосни.
ВідповістиВидалитиСеред родовищ корисних копалин слід відзначити нафту о. Сицилія, природний газ, свинець, цинк, ртуть, сірку, пірити, калійні солі, граніти та мармур.
Населення. Італійці складають 94 % населення країни, із представників інших національностей – значна чисельність німців, французів, греків, словенців, євреїв, які живуть в основному в прикордонних районах. У сучасній Італії проживає велика кількість біженців, головним чином, арабів і албанців. Італійська діаспора налічує близько 20 млн італійців (США і країни Західної Європи).
Католики складають 90 % населення, інша частина сповідує протестантство, мусульманство, юдаїзм. Офіційна мова – італійська.
Міське населення становить до 70 %. Щільність населення – 193 чол. на км2. Тривалість життя складає 77 років для чоловіків, 80 – для жінок. Спостерігається значний відплив трудових ресурсів у країни Західної Європи, внутрішня міграція з районів сільськогосподарського півдня до промислової півночі, в країну спрямовано великий потік трудової міграції з країн Північної Африки та Східної Європи. Значні витрати ВВП країни ідуть на освіту, практично в кожному великому місті є університет. Найбільші міста Італії: Рим, Мілан, Неаполь, Турін, Палермо, Генуя.
Рим, столиця Італії, великиий транспортний вузол: міжнародні аеропорти Леонардо да Вінчи ди Фьюмічино та Чампіно, працює метрополітен. Важливий фінансовий і промисловий центр країни з розвиненим машинобудуванням, хімічною, фармацевтичною, поліграфічною, меблевою, легкою та харчовою промисловістю, художніми ремеслами, кінопромисловістю. Один з найбільших в світі центрів туризму.
За переказами, заснований на семи горбах братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н.э. Археологічні дані свідчать про поселення часів бронзового століття (1500 до н.е.). Тут збереглися середньовічні квартали (Трастевере), палаци та церкви епохи Відродження й пізніших часів.
Сьогодні «Вічне місто» є основним культурним і науковим центром країни. Тут працюють понад 20 інститутів і академій, зайнятих вивченням проблем образотворчого мистецтва, театру, музики, кіно; астрономічна обсерваторія, Національна рада наукових досліджень, Національний ядерний центр (Римський клуб – відомий у всьому світі науково-дослідний центр, що об’єднуює найбільших учених світу), понад 25 бібліотек, оперний театр, театр Елізео, консерваторія, заснована у 1570 р. тощо. Шедеври італійського живопису та скульптури зібрані у Ватиканських музеях, галереї Боргезе, Капітолійському музеї. Найвідомішим є Національний римський музей, розташований в термах Діоклетіана (306 р.).
Мілан, місто на півночі Італії, на Паданській рівнині, важливий економічний і культурний центр країни, лідер хімічної (виробництво пластика) й текстильної промисловості, машинобудування (автомобілі, верстати, електротехніка), металургії, нафтопереробки, легкої, харчової, поліграфічної, скляної, фармацевтичної промисловості. Великий банківський центр Італії, центр індустрії моди, один з найбільш значних центрів продажу шовку. Правління італійських компаній Феррарі, Фіат, Епсон та інших, а також найбільша італійська біржа знаходяться в Мілані.
ВідповістиВидалитиМісто (Медіоланум, від його місцерозташування: «медіо» – посередині, «плано» – рівнина) засновано в кінці V або на початку IV ст. до н.е. кельтськими племенами (інсубрами). Розташування міста сприяло його розвитку, оскільки через нього проходили дороги на північ. Мілан знаменитий музеями, картинними галереями, театрами, пам’ятниками архітектури, навчальними закладами. Тут працює відомий на увесь світ театр «Ла Скала».
Генуя, північноіталійське місто, на березі Генуезької затоки Лігурійського моря. В давнину – поселення лігурів, завойоване у III ст. до н.е. римлянами, Генуя була одним з найважливіших торговельних портів Римської держави.
Місто витягнулося більш ніж на 30 км уздовж вузької прибережної смуги Італійської Рів’єри та поглинуло найближчі до неї невеликі міста (на заході – Корнільяно-Лігуре, Сампьєрдарена, Пельї, Вольтрі, Сестре-Поненте, в гірських долинах – Больцането, Рівароло, Понтедечімо) й разом з ними утворює великий урбанізований район Велика Генуя. Один з найбільших портів Середземного моря (імпорт нафти, вугілля, металобрухту, бавовни, лісу, зерна; експорт готової промислової продукції).
У важкій промисловості панують монополії «Фінсидер», «Фінмеканіка», «Ансальдо». Є судноверфі, виробляють літаки, авіаційні та суднові мотори, турбіни, казани, локомотиви, трактори, електроустаткування, розвинуті військова промисловість, точна механіка, металургія (другий по потужності в Італії комбінат «Корнільяно»), нафтопереробка, хімічна, легка, текстильна, харчова промисловість, працюють декілька ТЕЦ.
Економіка. Зайнятість трудових ресурсів у сферах економіки розподіляється таким чином: сільське господарство – 4,2 %, промисловість – 30,7 %, сфера послуг – 65,1 %.
ВідповістиВидалитиІталія поділяється на індустріальну північ і сільськогосподарський південь з високим рівнем безробіття. На північному заході країни, в зоні «промислового трикутника» Мілан–Турін–Генуя зосереджено 80 % промислового виробництва країни. Інноваційній центр «Новус Ортус», який спрямовано на підйом економічного розвитку півдня Італії, є найбільшим в країні технопарком. Він розташований на півдні країни поруч з містом Барі.
Італійська економіка виробляє високоякісні товари широкого вжитку, головним чином малими та середнього розміру підприємствами. Італія також має значну тіньову економіку, що за деякими оцінками дає до 15 % ВВП країни. Офіційні боргові залишки країни на 100 % перевищують ВВП.
ВВП на душу населення становить 31 000$. ВВП країни складається таким чином: 2 % дає сільське господарство: 26,7 % – промисловість, 71,3 % – сфера послуг. Італія за рівнем економічного розвитку посідає 6-е місце в світі. Наприкінці 1990-х років процеси європейської інтеграції, введення в обіг євро викликали пожвавлення економіки країни, стимулювали подальший розвиток малого та середнього бізнесу.
На о. Сицилія, Паданській рівнині та континентальному шельфі Адріатичного моря добувають нафту й природний газ, на Сардінії та в Тоскані – буре й кам’яне вугілля, поліметалічні руди, пірити, на Сицилії – сірку й калійні солі, в Тоскані – мармур і граніт. Незважаючи на наявність власних енергоносіїв, Італія залежить від їх імпорту на 80 %.
Промисловість. Провідні галузі промисловості Італії – машинобудування та металообробка, хімічна й нафтохімічна, харчова й легка. За виробництвом сталі та прокату (Корнільяно, Пьомбіно, Баньолі й Таранто) країна займає друге місце в Західній Європі після Німеччини. На імпортних нафті й газі (Генуя, Неаполь, Венеція, о. Сардинія) базується потужна нафтопереробна промисловість Автомобілебудування дає 1,3 млн легкових автомобілів (національна компанія «Фіат» з центром в Туріні), в тому числі гоночні машини (фірми «Феррарі»), мльйон мотоциклів. Майже всі заводи розташовані на півночі країни.
У Монфальконі, Трієсті, Венеції, Генуї, Спеції, Неаполі розвинено суднобудування. Значного розвитку досягли електротехнічна й електронна промисловість. Італія – один з найбільших в світі виробників і експортерів холодильників і пральних машин (Мілан, Рим, Неаполь). Розвинуто виробництво персональних комп’ютерів, оргтехніки (фірма «Оліветті»). Основний район хімічної промисловості – Мілан (автомобільні шини фірми «Піреллі»). Хімічна промисловість виготовляє фармацевтичні товари: мастила, пластмаси, синтетичний каучук, хімічні волокна тощо. Значна частина нафтохімічних комбінатів розташована в районах морських портів: Бріндізі, Джела, Неаполь, Кальярі та інших.
Італія – один з найбільших в світі виробників бавовняних і вовняних тканин, взуття, високоякісного готового одягу й трикотажу, меблів, ювелірних виробів, художнього скла і фаянсу. Текстильна промисловість базується переважно на півночі країни (Пьємонт, Венеція, Тоскана). За випуском взуття Італія посідає 2-е місце в світі після Китаю.
ВідповістиВидалитиХарчова промисловість спеціалізується на виробництві макаронів, сиру, цукру-піску, оливкової олії, консервованих овочів і фруктів, соків, виноградних вин, тютюнових виробів. Італія випускає щороку понад 70 млн декалітрів вина (125 л у перерахунку на душу населення).
У сфері послуг Італії переважає туризм, який є найважливішим джерелом доходів. Італію щорічно відвідують понад 50 млн туристів. Рим, Флоренція, Венеція, Мілан є місцями справжнього паломництва туристів.
В центрі Венеції
Розвивається «шопінговий туризм». Він залучає оптових торговців продукцією, що виробляють на малих і середніх підприємствах, а також індивідуальних споживачів італійського взуття й одягу. Італія – батьківщина банків, в 67 % її населених пунктів є банківські установи.
Сільське господарство. Уряд країни робить чимало зусиль, аби підвищити рівень розвитку сільськогосподарського півдня країни. Характерними рисами цього регіону є високий рівень безробіття, низькі доходи населення та значний його відплив у країни ЄС. В Італії налічується понад 3 млн ферм, більшість з яких невеликі. Рівень механізації сільськогосподарських робіт значно поступається відповідному рівневі інших країн Західної та Центральної Європи.
У сільському господарстві використовується 38 % територій країни, пасовища займають 15 %. Провідна галузь господарства – рослинництво, воно дає 60 % сільськогосподарської продукції. Основні сільськогосподарські культури – пшениця, кукурудза, рис (найбільший виробник і практично єдиний експортер в Західній Європі), цукрові буряки, оливки. Італія входить до першої п’ятірки найбільших світових виробників плодів (на приальпійських пагорбах вирощують яблука, персики, волоські горіхи), ягід, цитрусових, винограду, овочів і баштанних.
ВідповістиВидалитиПоряд із Францією країна є одним .із світових лідерів зі збору винограду (90 % його іде на виробництво вина) і виробництва виноградних вин (області Калабрія, Апулія, Сіцілія). За збором оливок і цитрусових в Західній Європі Італія поступається лише Іспанії.
Тваринництво розвинено на всій території, на півночі – в межах гірських, на півдні та в центрі – на природних пасовищах. Розводять велику рогату худобу, овець, свиней, свійську птицю.
Транспорт. В Італії добре розвинено всі види транспорту. Морські порти, за виключенням Генуї, Венеції, Трієста і Неаполя, – невеликі (Аугуста, Барі, Бріндізі, Спеція, Ліворно, Мілаццо, Порто-Фоксі, Порто-Торрес, Салерно, Таранто, Трієст). Довжина залізниць – 19,5 тис. км. Існує густа мережа внутрішніх і міжнародних авіаліній. Загальна довжина трубопроводів перевищує 20 тис. км.
Внутрішні перевезення пасажирів та вантажів виконує добре розгалужена мережа автошляхів загальною довжиною понад 300 тис. км (друге місце в Європі після Німеччини). На півночі в Альпах є тоннелі. В країні налічується 32 млн користувачів Internet.
Економічна карта
Зовнішньоекономічні зв’язки. В експорті переважає продукція трудомістких галузей і товарів споживчого призначення. Країна експортує технічну продукцію, офісну техніку, тканини й одяг, машини, сталевий прокат і труби, засоби пересування, транспортне устаткування, продукцію хімічної промисловості, продовольство, напої, тютюн, кольорові метали, нафтопродукти. Італія є одним з найбільших постачальників на світовий ринок побутової техніки – телевізорів, холодильників (входить до першої десятки країн-виробників), пральних, посудомийних, мікрохвильових, швейних машин.
Найбільшими експортними партнерами є країни Євросоюзу: Німеччина, Франція, Іспанія, Велика Британія та США. В імпорті головне місце посідає нафта та енергоресурси. Імпортують також технічну продукцію, хімікати, транспортне устаткування, енергетичну продукцію, мінерали і кольорові метали, тканини, одяг; продовольство, напої, тютюн (з Німеччини, Франції, Китаю, Нідерландів, Бельгії, Іспанії).
Значні доходи країна має від іноземних туристів, яких приваблюють зимові види спорту, гірськолижні курорти, безліч історичних пам’яток, середземноморські пляжі.
ТЕМА:2
ВідповістиВидалитиТема : Франція
Візитна картка
Площа: 543 965 км2
Населення: 64 420 000 (2010)
Столиця: Париж
Офіційна назва: Французька республіка
Державний устрій: республіка
Законодавчій орган: Двопалатний парламент – Національні збори та Сенат
Глава держави: президент (обирається терміном на 5 років)
Адміністративний устрій: 96 департаментів
Поширені релігії: християнство (католики, протестанти), мусульманство
Член ООН, ЄС, НАТО
Державне свято: 14 липня – День узяття Бастілії (1789)
Адміністративно-територіальний поділ
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Франція – типова приморська країна, омивається із заходу і півночі Атлантичним океаном, з півдня – Середземним морем. Має кордони з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією, Іспанією і Андоррою. Протоками Ла-Манш і Па-де-Кале межує з Великою Британією. На півдні країни розташовано князівство Монако. Морські кордони Франції значно більші за сухопутні. Морські узбережжя Бретані мають мальовничі скелясті береги, південне узбережжя Середземного моря – довгі піщані пляжі та бухти
Природні умови на території країни досить різноманітні. Є високі гори, плоскогір’я й рівнини. Кордони з Іспанією проходять гірським масивом Піренеїв, через гірські системи Альп та Юра ідуть кордони з Італією та Швейцарією, вздовж кордонів з Німеччиною, Люксембургом та Бельгією простягнулися середньовисотні Вогези та низькі Арденни.
ВідповістиВидалитиЗначних рудних родовищ альпійська система Франції немає. Проте значні висоти та велика кількість опадів зробили їх важливими джерелами води та енергії, які використано при спорудженні гідроелектростанцій. Схили долин добре заліснені, і лісове господарство грає велику роль в економіці цих районів. Основою для розвитку молочного тваринництва служать гірські луги, в долинах створилися прекрасні умови для розвитку виноградарства.
Клімат Франції визначається впливом прохолодного Атлантичного океану в північних областях і теплого Середземного моря на півдні. Севенни, невисокі гори, природно розділяють дві кліматичні зони. На півночі країни переважає м’який і вологий морський клімат з незначними коливаннями температур влітку і взимку, на півдні – клімат середземноморський з вищими середньорічними температурами й меншою кількістю опадів.
Найбільші річки Франції: Сена, Луара (найдовша), Гаронна і Рона. Система каналів сполучає між собою основні річки країни та Рейн.
Родючі ґрунти має Гароннська низовина біля підніжжя Піренєєв та ділянка на північний захід від нижньої течії Гаронни.
Лісові масиви Франції (хвойні, дубові, букові і каштанові) сильно зведені під впливом діяльності людини та займають лише чверть території країни. Серед розораних полів є лісопосадки, особливо типові для ландшафтів Нормандії та Бретані. Найхарактерніші дерева Середземноморського узбережжя: маслина та корковий дуб.
Серед несприятливих природних процесів та явищ Франції слід назвати повені, снігові лавини та бурі середини зими; засухи та лісові пожежі на півдні біля Середземного моря влітку. Проте вся територія Франції є комфортною для життя, туристсько-рекреаційної та господарської діяльності людей.
Порівняно з іншими країнами Європи Франція має достатньо багаті мінеральні ресурси, значні запаси бокситів, урану, калійних солей, залізних руд. Нестачу нафти, газу і руд кольорових металів Франція покриває за рахунок імпорту.
Населення. Франція – мононаціональна держава, кожен уродженець країни вважається французом. Французька є офіційною мовою, однак говорять в країні на баскській, каталонській, німецькій, бретонській, фламандській і корсиканській мовах та діалектах. Переважна більшість віруючих католики – 88 %, є протестанти, мусульмани, православні.
Середня щільність населення складає 110 чол. на км2. Станом на 2007 р. міське населення складає 77 % від загальної чисельності, але практично відсутні міські агломерації (характерні для більшості країн Західної Європи), окрім района Лілля, що включає промислові центри Рубе, Туркуен, Бетюн, Ланс, Дуе і Валансьєн.
ВідповістиВидалитиНайвища концентрація населення – в Парижі та його передмістях. Тут зосереджено понад 1/6 населення. Сільське населення розподіляється рівномірно. Високий рівень щільності сільського населення характерний для родючих районів Північної Франції, морського узбережжя Бретані, рівнин Ельзасу, долин Рони та Сони. Крім сільського господарства, останнім часом в сільській місцевості значний розвиток отримав зелений туризм. Тривалість життя за даними на 2009 р.: чоловіків – 77,8 років, жінок – 84 роки. Природний приріст населення дуже низький, через це нестача трудових ресурсів покривається за рахунок трудової міграції, в тому числі й сезонної, пов’язаної із сільськогосподарськими роботами, особливо на півдні країни. Відбуваєтьсяі процес старіння нації.
У Франції переважають малі та середні міста, найбільшими містами є Ліон, Марсель та Лілль.
Париж, головне місто історичної області Іль-де-Франс, разом з передмістями (Версаль, Сен-Дені, Іврі, Аржантей, Булонь-Бійанкур, Дрансі) утворює міську агломерацію Великий Париж з населенням 11,4 млн чоловік.
Париж – найбільший промисловий і транспортний центр країни, тут працюють підприємства авто- і авіабудування, електротехнічного машинобудування, хімічної, харчової, поліграфічної промисловості тощо, виготовляють товари широкого вжитку: модні швейні та галантерейні вироби. З усіма районами й найбільшими портами Франції столицю сполучають 11 залізничних магістралей, діють міжнародні аеропорти: Шарль де Голль, Бурже, Орлі. 16 основних ліній має метрополітен міста, аванпортом Парижа є Гавр. Столиця опоясана швидкісною автомобільною кільцевою дорогою – бульваром Періферік, яка сполучена з радіальними автострадами та всією мережею автомобільних доріг Франції, ядром якої вона є.
Це один з найбільших в світі центрів туризму, тут розміщені ЮНЕСКО і більше 200 міжнародних організацій.
Паризький університет – Сорбонну – засновано у 1215 р., Коллеж де Франс – у 1530 р., Національну бібліотеку – у 1480 р. Париж – відомий науковий, культурний та історичній центр світу. Національний центр мистецтва і культури ім. Жоржа Помпіду з Національним музеєм сучасного мистецтва, безліч музеїв: мистецтва і культури XIX ст., Лувр, імпресіонізму, пішохідний міст Мистецтв, Національний музей природної історії, людини; театри «Гранд-опера», «Комеді Франсез», «Одеон», Національний театр Шелло, театр-кабаре «Мулен-руж» приваблюють до Парижа безліч туристів з усього світу.
Париж – туристична Мекка світу
ВідповістиВидалитиМарсель, найбільший порт Франції на Середземному морі, біля гирла Рони, вантажообіг якого – понад 90 млн т на рік. В портовому комплексі розвинено нафтопереробку, нафтохімію, судно- й авіабудування. Місто є початковим пунктом транс’європейського нафтопроводу на Страсбур і Карлсруе (ФРН).
Засновано близько 600 р. до н.е. як грецька колонія Массалія вихідцями з аристократичної республіки Фокеї. Знайдений ними природний порт розташовувався трохи далі, ніж нинішній Старий порт.
Неподалік від міста знаходиться архіпелаг Фріуль і замок Іф – зміцнення XVI ст. з оборонним поясом на скелі, описаний в романі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто».
Марсель – батьківщина комічного актора Фернанделя, тут знімали знаменитий фільм Люка Бессона «Таксі». Лілль, місто сукнарів Фландрії, захоплене Людовиком XIV у 1667 р., потім у 1708 р. відвойоване голландцями та повернене до складу Франції за Утрехтським миром у 1713 р.
Місто засновано як військове укріплення французьким військовим інженером Себастьяном Вобаном у XVII ст. Свого часу укріплення називали «царицею цитаделей».
Місто є значним центром текстильної промисловості, важкого машинобудування, хімічної, харчової промисловості Франції. Метрополітен Лілля (ле Валь) – перше міське метро без машиніста.
У місті багато музеїв, найбільш знаменитим з яких є музей образотворчих мистецтв, що славиться робітами фламандських і голландських майстрів (Рубенса, Ван Дейка), іспанських (Гойя), французьких (Давид, Делакруа, Моне, Ренуар), має багаті зібрання кераміки та скульптури.
Лілль – батьківщина Шарля де Голля, тут знаходиться його будинок-музей.
Економіка. Франція – економічно розвинена країна світу, високорозвинена ядерна та космічна держава. За загальним обсягом економіки країна посідає провідні місця в Євросоюзі, по ВВП на душу населення входить в першу світову двадцятку ($27 600). Традиційна особливість французької економічної політики – наявність державної форми власності або великої її частки у складі великих компаній, банків, страхового бізнесу, у сфері авіації, телезв’язку, у машинобудуванні, нафтогазовій промисловості («Тоталь»). Існує планування, що носить не нормативний, а індикативний характер. Протягом 2007-2008 рр. уряд держави здійснював декілька важливих реформ у сфері трудового законодавства, зокрема з питань робочого тижня. Міра соціального захисту населення одна з найвищих у світі. Приблизно 30 % ВВП витрачається на соціальні потреби.
Велику частку в економіці Франції має іноземний капітал. Його доля у промисловості складає майже 40 %, у сфері нерухомості – близько 27 %, торгівлі – 20 %, сфері послуг – 9 %. На підприємствах з іноземним капіталом зайнято понад 20 % трудових ресурсів країни. Особливо велика частка іноземного капіталу, понад 50 %, у сфері інформатики та інших галузях передових технологій.
За секторами господарства ВВП Франції має такий склад: сільське господарство – 2,2 %, промисловість – 20,3 %, сфера послуг – 77,4 %.
Економічна карта
ВідповістиВидалитиПромисловість. Промислове виробництво забезпечує понад 30 % робочих місць, 40 % інвестицій, 80 % експорту. Значні запаси власної мінеральної сировини створюють базу для роботи гірничодобувної та розвитку важкої промисловості.
За рівнем розвитку кольорової металургії країна посідає лідируючі місця в світових рейтингах, за виплавкою сталі знаходиться на 3-у місці в Західній Європі. Франція входить до складу Середземноморської бокситової провінції (разом з Грецією, Італією та Угорщиною). Чорна металургія Франції все більше тяжіє до припортових зон, наприклад, у Дюнкерку металургійний завод працює на американському вугіллі та залізній руді з Африки та Венесуели.
Машинобудуванню Франції притаманні велика різноманітність. Основними галузями машинобудування (2,6 % світового виробництва) є авіакосмічна, автомобільна, верстатобудівна, суднобудівна, радіоелектронна, електротехнічна, електронна. Франція грає провідну роль в Європейській космічній агенції, експортує космічні (Париж, Тулуза, Бурже, Бордо) й атомні технології (Париж, Гренобль), посідає 3-е місце в світі за випуском автомобілів (Париж, Леон, Сошо, Ле-Ман, Рен, Дуе). Їх спектр включає легкові, вантажні машини, автобуси, мотоцикли (державна компанія «Рено», приватна компанія «Пежо») тощо. За виробництвом верстатів Франція входить до складу світових лідерів. В суднобудуванні (Дюнкерк, Нант) спеціалізується на виробництві суден для перевезення зріджених газів і хімікатів. За обсягами виробництва телевізорів та холодильного обладнання входить в десятку світових лідерів.
За обсягами виробництва хімічної продукції входить до складу світових лідерів (посідає 4-е місце в світовому експорті), основні райони розвитку хімічної промисловості: Паризький, Рейнсько-Альпійський та Північний. Тут зосереджено виробництво синтетичних смол, пластмас, каучука, фармацевтичних виробів. Газ, що видобувається в надрах країни, є сировиною для отримання сірки.
Франція є чималим виробником целюлози та паперу, поліграфічна продукція країни відома за її межами. Високо розвинена в країні харчова (на 2-у місці в світі за об’ємом експорту після США) промисловість. Відносно незначну роль в загальному обсязі економіки, але престижу для країни грає виробництво та продаж предметів розкоші, світовим лідером є концерн «Луї Вюїттон-Мое-Хеннессі».
Франція – одна з найбільш передових країн в області розвитку атомної енергетики: понад 75 % енергії виробляють на АЕС. Франція продовжує будувати нові АЕС та посідає друге після США місце в світі за видобутком електроенергії на станціях цього типу. Крім того, розвиваються нетрадиційні типи енергетики, зокрема вітрові та припливні станції (перша у світі побудована в Бретані). Потужності ГЕС зосереджено в Альпах.
Останнім часом все більше уваги приділяється поєднанню науки й безпосереднього виробництва. Технополіс міста Тулуза є центром наукомістких галузей виробництва, зокрема авіакосмічних. У Франції налічується понад 40 технопарків. Найбільший з них – Іль-де-Франс під Парижем. Він спеціалізується на впровадженні новітніх технологій в електроніці, фармакології тощо.
На базі портів Марсель і Фос сформувалися найбільші у Франції ППК. Разом вони мають вантажообіг 100 млн т на рік, а спеціалізуються на припортовій чорній металургії та нафтопереробці.
Франція була і залишається важливим виробником тканин в Європі (Лілль, Кабре, Арментьєр).
Сільське господарство є найбільш опікуваною державою галуззю, хоча основа його – приватне землеволодіння. Вирішальну долю продукції дають великі господарства з наділами понад 100 га, але чисельно переважають дрібні та середні. За обсягом виробленої сільськогосподарської продукції Франція посідає 1-е місце в Західній Європі та 3-є в світі після США й Канади. Це найбільший європейський виробник пшениці, вершкового масла, яловичини, сирів (більше 400 сортів), ковбас, кондитерських виробів, вин, шампанського, коньяків.
Виноградна ферма у Франції
ВідповістиВидалитиБільше половини продукції дає тваринництво. Французькі фермери є головними противниками процесів упровадження генетично зміненої продукції в Європі, оскільки французька продукція традиційно високо цінується через свою високу якість. Тваринництво займається розведенням великої рогатої худоби молочного та м’ясного напрямів, свиней, овець, свійської птиці.
Природні ресурси риби і морепродуктів виснажені, але в багатьох водоймищах риб розводять штучно. У Біскайській затоці ведеться промисел сардин, камбали і оселедців, омарів, креветок і молюсків (устриць та мідій).
Продукція рослинництва дає третину від загальної вартості продукції сільського господарства. Вирощують зернові культури, майже половина яких щорічно йде на експорт: пшениця (басейни Луари та Сени), кукурудза (басейн Гаронни), рис (район Середземномор’я), цукрові буряки (Франція є крупним виробником та експортером бурякового цукру), картопля, овочі, винний виноград, фрукти (переважають яблука), цитрусові.
Транспорт Франція має найрозвиненішу в Європі мережу залізниць (загальною довжиною 29 370 км) та автомобільних доріг. Більшість міст зв’язані мережею високошвидкісних магістралей, гілку швидкісної магістралі прокладено в тунелі під протокою Ла-Манш. Практично в кожному місті та містечку є аеропорт. У перевезенні внутрішніх вантажів і пасажирів вирішальну роль відіграє автомобільний транспорт, який має найбільш розгалужену систему загальною довжиною понад 950 тис. км. Трубопроводи перевозять нафту та очищену продукцію, їх довжина сягає майже 8 тис. км
Франція – велика морська держава. ЇЇ флот складається з нафто- та хімічних танкерів, контейнеровозів, пасажирських суден тощо. Найбільші морські порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Кале, Булонь. Річковий транспорт забезпечує близько 6 % перевезень вантажів.
Зовнішньоекономічні зв’язки. Франція є одною з найбільш відвідуваних країн світу та обслуговує до 75 млн зарубіжних туристів за рік.
В долі експорту Франції збільшується частка послуг, у тому числі банківсько-фінансових. Переважають економічні зв’язки з розвинутими країнами та країнами ЄС. Основними статтями експорту країни є машини й транспортне устаткування, авіаційне обладнання та транспортні засоби, пластмаси, хімікалії, фармацевтична продукція, залізо і сталь, напої, продукція харчової промисловості, нові технології тощо. Основними торговельними партнерами є Німеччина, Іспанія, Італія, Велика Британія, Бельгія, США, Нідерланди.
Імпортує Франція машини й устаткування, транспортні засоби, сиру нафту, пластмаси, хімікати, сировину й напівфабрикати, продовольство (чай, кава, какао, тропічні фрукти) основним чином з Німеччини, Бельгії, Італії, Іспанії, Нідерландів, Великої Британії, США, Китаю.
ТЕМА:3
ВідповістиВидалитиТема : Російська Федерація
Візитна картка
Площа: 17 075,4 тис км2
Населення: 140 041 000 (2010)
Столиця: Москва
Офіційна назва: Російська Федерація
Державний устрій: федеративна республіка
Законодавчій орган: двопалатні Федеральні збори (парламент: Державна дума і Рада Федерації)
Глава держави: президент (обирається на 4 роки)
Адміністративний устрій: 83 суб’єкта федерації: 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 2 міста федерального значення – Москва і Санкт-Петербург, одна автономна область і 4 автономних округа. Вся територія розділена на 7 федеральних округів
Поширені релігії: християнство (православ’я), іслам, юдаїзм
Член: ООН, СНД (1991)
Державне свято: День прийняття Декларації про незалежність Росії (12 червня)
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Росія – держава Східної Європи і Північної Азії. Межує з Північною Кореєю, Китаєм, Монголією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Україною, Білоруссю, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Норвегією. Має вихід до морів басейну трьох океанів Атлантичного, Тихого та Північного Льодовитого, на них припадає 2/3 усіх кордонів країни. За площею посідає перше місце в світі.
Поверхня країни має складну будову. В цілому поверхня території переважно рівнинна – до 70 % представляють собою рівнини та плоскогір’я. Велика частина європейської території Росії розташована в межах Східно-Європейської рівнини. На півдні – північні схили Кавказу, на північному заході – гори Хибіни. На схід від Уралу – Західно-Сибірська рівнина, оточена на півдні горами Південного Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля). Між Єнісеєм і Леною розташоване Средньосибірське плоскогір’я, між Леною і Тихим океаном – хребти й нагір’я Північно-східної Азії. Схід країни належить до сейсмічно небезпечних. На півострові Камчатка знаходиться 120 вулканів, 23 з них є діючими. Територіально та географічно країну можна поділити на три великих природних регіони: європейська частина, Сибір, Далекий Схід.
Більша територія країни лежить в помірному кліматичному поясі. Клімат змінюється від морського на крайньому північному заході до різко континентального в Сибіру і мусонного на Далекому Сході. Середні температури січня від 0 до -500С, липня від +1 до +250С. Опадів випадає від 150 до 2000 мм на рік. У багатьох районах Сибіру й Далекого Сходу – багатолітня мерзлота. В межах Росії зафіксовано найнижчу температуру Північної півкулі: –720С в районі м. Оймякон (влітку тут зафіксовано +330С, амплітуда складає 1050).
ВідповістиВидалитиКраїна має значні запаси водних ресурсів. На її території налічується понад 120 великих та малих річок, найбільші з них Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур, Північна Двина, Печора, Колима, Дон; найбільші озера – Каспійське, Байкал, Ладозьке, Онезьке, Ханка. Більшість річок є судноплавними, їх загальна судноплавна частина складає понад 400 тис. км.
З півночі на південь на території Росії розташовуються природні зони: арктичних пустель, тундри, лісотундри, лісів (тайга, мішані та широколистяні), лісостепова, степова, напівпустель. Значна територія Росії зайнята хвойними лісами, які поділяються за видовим складом на світлохвойну (сосна звичайна, модрина сибірська й даурська) і темнохвойну тайгу (ялина, ялиця, кедрова сосна). 2/5 території країни покрито лісами, це – найбільші запаси лісових ресурсів у світі. В багатьох районах Сибіру та Далекого Сходу – вічна мерзлота.
Мінеральна сировина має найбагатший перелік: нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, торф, руди: залізні, марганцеві, кольорові метали: боксити, хроміти, ванадій, мідь, свинець, олово, нікель, цинк, кобальт, вольфрам, молібден, сурма, ртуть, уран, золото, платина, платиноїди, хімічна сировина: апатити, фосфорити, сірка, магнезит, азбест, слюда, графіт, калійна і кухонна, глауберова солі, алмази, напівдорогоцінне каміння (аметист, гранат, топаз), малахіт, нефрит, мармур тощо.
Населення. Росія – багатонаціональна держава із строкатим національним і релігійним складом населення, 80 % якого складають росіяни; крім них в країні проживає 156 народів, найбільш чисельні з яких – татари, українці, башкири, чуваші, чеченці, німці, білоруси, казахи, євреї, комі, буряти.
Основна релігія – християнство, більшість віруючих – православні (понад 90 %), є мусульмани, буддисти та інші. Значна кількість населення – невіруючі та скептики (це наслідки понад семи десятиліть атеїстичної діяльності радянської влади). Державною мовою є російська, народи країни розмовляють більш ніж на 100 мовах та діалектах, які в більшості належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей.
Середня густота населення – 8,5 чол. км2; понад 80 % всього населення проживає в європейській частині країни, що становить близько 30 % її території; міське населення складає 73 % від загальної кількості. Середня густота населення в європейській частині країни перевищує 100 чол. на км2. Ці цифри свідчать про нерівномірність розміщення населення територією держави та високий рівень урбанізації. Найбільші міста і разом з ними більша чисельність населення зосереджено у так званій «головній полосі розселення населення», що представляє собою уявний великий трикутник, вершинами якого є на півночі – Санкт-Петербург, на півдні – Новоросійськ, на сході – Красноярськ. В межах цього трикутника розташовано міста-мільйонери, в яких проживає п’ята частина всього населення країни. Міст-мільйонерів в Росії 10, більшість з них знаходиться в європейській частині країни: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Новосибірськ, Єкатеринбург, Самара, Омськ, Челябінськ, Казань, Уфа.
ВідповістиВидалити«Аврора» – корабель-музей. Росія
Найбільшими міськими агломераціями Росії є Московська, Санкт-Петербурзька, Єкатеринбурзька, Нижньоновгородська. Три з них (крім Єкатеринбурзької) розташовано в європейській частині країни. Агломерації концентрують в собі основний науковий, культурний і промисловий потенціал країни.
Сільське населення розміщено територією країни також нерівномірно. Найбільша кількість сільського населення – у степовій та лісостеповій зонах з кращими умовами для розвитку сільського господарства. На півдні європейської частини майже половина населення живе в селах.
ВідповістиВидалитиМайже 70 % території країни складають малопридатні для життя райони Крайньої Півночі та прирівняні до них, де проживають не більше 8 % населення.
Демографічна проблема Росії полягає в низьких темпах народжуваності та низькій середній тривалості життя (чоловіків – 62 роки, жінок – 73).
Єкатеринбург, (з 1924 по 1991 рр. – Свердловськ), місто на східному схилі Середнього Уралу, берегах річки Ісеть, притоці річки Тобол. Крупний вузол залізних і автомобільних доріг, має 2 аеропорти та метрополітен. Місто засноване 1723 сподвижником російського царя Петра I, істориком і державним діячем Василем Татіщевим як гірничозаводський, культурний і торговельний центр на Уралі.
Основною галуззю промисловості є важке машинобудування (виробничі об’єднання «Уралмаш», «Уралхіммаш», «Уралелектротяжмаш», «Турбомоторний завод», заводи бурового й металургійного устаткування, транспортного машинобудування, підшипниковий, компресорний, інструментальний та інші); приладобудування, електротехнічна промисловість, заводи точної механіки, оптико-механічний, холодильників, Верхньо-Ісетський металургійний завод, гумотехнічних виробів, шинний, хіміко-фармацевтичні (медичних препаратів, антибіотиків, косметичний концерн «Калина»); виробництво будматеріалів, деревообробна, легка, хутряна фабрика), харчосмакова промисловість. Завод «Уральські самоцвіти» – відоме каменерізне виробництво.
В місті працює Уральське відділення Російської Академії Наук, близько 140 науково-дослідних, конструкторських і проектних інститутів і організацій. В культурному плані цікавими є будинки-музеї: Павла Бажова, Дмитра Маминого-Сибіряка.
Новосибірськ (з 1903 по 1925 рр. – Новоніколаєвськ), місто на південному сході Західно-Сибірської рівнини, на берегах річки Об. Вузол залізничних ліній і автодоріг, є річковий та аеропорт, метрополітен.
Новосибірськ – великий промисловий центр Західного Сибіру, основними галузями промисловості якого є електроенергетика (Новосибірська ГЕС); паливна і нафтовидобувна («Новосибірськнафтогаз», «Новосибірськвугілля»); металургія (металургійний завод, олов’яний комбінат); машинобудування: енергетичне та електротехнічне («Сибелектротяжмаш», електровозоремонтний), верстатобудування (ВАТ «Сибірський завод комплексного електроприводу», заводи важких верстатів і гідропресів), приладобудування, точне машинобудування, авіабудування, радіоелектронна промисловість, лісова й деревообробна, виробництво будматеріалів, текстильне машинобудування, хіміко-фармацевтична («Новосибірський завод медичних препаратів», «Новосибірськхімфарм»); легка, харчова.
В місті працює Сибірське відділення Російської Академії Наук, Новосибірський державний університет, аграрний і технічний університети, медична академія, консерваторія тощо. У селищі Краснообськ знаходиться Сибірське відділення Російської Академії сільськогосподарських наук; у селищі Кольцово – науково-виробниче об’єднання «Вектор», яке займається розробкою фундаментальних і прикладних питань біотехнології. У 28 км. на південь від центру Новосибірська розташовано Академічне містечко-комплекс науково-дослідних інститутів, житлових будинків, комунальних установ.
ВідповістиВидалитиСамара (з 1935 по 1991 рр. – Куйбишев), місто на лівому березі річки Волга. Фортеця Самара була зведена у 1586 для охорони волзького торговельного шляху, у 1600 р. тут було влаштовано митницю й пристань. Сьогодні Самара – значний транспортний вузол із густою сіткою залізниць та автомобільних доріг, є річковий порт, аеропорт, метрополітен.
Основні галузі промисловості: авіакосмічне машинобудування (виробництво космічної техніки, літаків Ту-154, авіаційних двигунів), машинобудування та металообробка (завод «Автокран», «Волгабурмаш»), вантажопідйомна техніка, «Средньоволзький верстатобудівний завод», завод вимірювальних трансформаторів, підшипникові заводи, виробництво телевізорів «Каскад»; чорна й кольорова металургія, нафтопереробна, електротехнічна, виробництво будматеріалів, легка, харчова.
В місті – широка мережа наукових і освітніх установ: науково-дослідні та проектні інститути, університети.
Економіка. Росія – індустріально-аграрна країна, територія якої умовно розділена на 12 економічних районів (Північний, Північно-Західний, Центральний, Волго-В’ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський, Далекосхідний, Калінінградська область).
До складу ВВП країни сільське господарство дає 4,1 %, промисловість – 41,1 %, сфера послуг – 54,8 % від загальної вартості.
Росія успадкувала майже 60 % потужного економічного потенціалу Радянського Союзу. Для господарства країни характерна складна багатогалузева структура з переважанням промислового виробництва, розгалуженим сільським господарством, потужною власною мінерально-сировинною базою, розвинутим науковим потенціалом, забезпеченістю кадрами високої кваліфікації (в Росії працюють понад 450 державних вузів, в тому числі близько 40 університетів).
Промисловість. Ринкова економіка країни базується на потужній гірничо-видобувній промисловості та паливно-енергетичному комплексі.
ВідповістиВидалитиЗа показниками видобутку нафти країна посідає третє місце у світі. Західно-Сибірський і Волго-Уральский нафтогазоносні райони дають країні понад 350 млн тонн нафти на рік та понад 600 м3 газу (друге місце у світі). Кузнецький, Південно-Якутський, Печорський, Кансько-Ачинський, Нерюнгрінський басейни дають понад 300 млн тонн вугілля.
Гідроелектростанції, побудовані за часів радянської влади, негативно впливають на навколишнє середовище. Більшість з них утворили великі водосховища, забравши значні площі родючих земель із розміщеними на них поселеннями, пам’ятками історії та архітектури. Понад трильйон кВт годин електроенергії виробляють каскади потужних гідроелектростанцій на річках Волга, Кама, Ангара, Єнісей. Близько 70 % енергії дають потужні теплові електростанції в районах видобутку кам’яного та бурого вугілля, переробки нафти (Урал, Кузбас, європейська частина Росії). У країні працюють Курська, Воронезька, Ленінградська, Комсомольська та інші АЕС. Єдина енергетична система країни об’єднує енергетичні системи Центру, північного Заходу, Поволжя, Північного Кавказу, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. Крім традиційних, в Росії використовуються вітрова, припливна, геотермальна енергія. Крім Курило-Камчатської зони, теплова енергія використовується для теплопостачання на Північному Кавказі, Бурятії, Туві тощо.
Чорна металургія базується на власних значних запасах залізних (Курська магнітна аномалія, родовища Уралу, Західного Сибіру – понад 80 млн тонн) та марганцевих руд і коксівного вугілля. Виплавка сталі складає близько 60 млн тонн, чавуну 40 млн тонн. Найбільші заводи працюють у Магнітогорську, Челябінську, Нижньому Тагілі, Новокузнецьку, Череповці, Липецьку, Красноярську, Єкатеринбурзі, Старому Осколі та інших. В цілому на території Росії сформувалося три металургійні бази, що стали основою розвитку потужного широко розгалуженого машинобудування:
• Центральна, з найбільшим комбінатом у Липецьку та Череповці, де поряд з традиційним доменним виробництвом широко використовують нові технології (порошкова та електрометалургія). База забезпечує роботу машинобудування промислово-розвиненої європейської частини країни.
• Уральська, використовує довізне паливо з Казахстану та Кузбасу й переважно власну залізну руду, забезпечує сировиною потужне машинобудування Уралу. Металургійні комбінати повного циклу мають Магнітогорськ, Новотроїцьк, Нижній Тагіл, Челябінськ.
• Сибірська, розвивається на власній сировині, дає чавун, сталь, прокат (Новокузнецьк, Красноярськ) численним машинобудівним заводам Сибіру.
Кольорова металургія базується на запасах власних кольорових руд та дешевій електроенергії:
ВідповістиВидалити• мідна та алюмінієва промисловість – на Уралі (Челябінськ, Єкатеринбург, Орськ);
• свинцево-цинкова – на Північному Кавказі (Владікавказ);
• нікелево-кобальтова, алюмінієва, мідна – на Кольському Півострові (Мончегорськ, Нікель);
• олов’яна, титано-магнієва, свинцево-цинкова, алюмінієва, нікелево-кобальтова – на Далекому Сході та у Східному Сибіру (Красноярськ, Норільськ, Красноярськ, Саяногорськ, Братськ, Дальнєгорськ).
Машинобудування, що базується на такій потужній металургійній базі, є достатньо багатогалузевим. Його підприємства орієнтуються на виробництво металу, на наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науковий потенціал або на споживача готової продукції.
Машинобудування, що отримало значний розвиток ще за часів царської Росії, традиційно є найбільш потужним у європейській частині країни, на Уралі та Кузбасі.
В Росії отримали розвиток галузі важкого, різноманітного транспортного машино-, електротехнічного, сільськогосподарського, приладобудування, електронна промисловість, виробництво космічної техніки. Росія разом із США є лідером у освоєнні космічного простору. Будівництво космодрому у Плесецьку почалося ще у 1957 р., а у Капустіному Яру – в 1946 р., саме звідси було запущено серію геофізичних ракет «Вертикаль», штучні супутники Землі серії «Космос» та індійські штучні супутники «Аріабхата» та «Бхаскара» тощо. Важке машинобудування орієнтується на металургійні бази й найбільшого розвитку отримало на Уралі (Орськ, Єкатеринбург), в Центральній Росії (Бєлгород), у Сибіру (Красноярськ, Іркутськ, Чита). Найбільш розвиненою галуззю машинобудування є виробництво різноманітних транспортних засобів: легкові автомобілі – Москва, Тольятті, Нижній Новгород, Калінінград, вантажівки – Набережні Човни, Ульяновськ, літаки – Самара, Улан-Уде, Комсомольськ-на-Амурі, Ульяновськ (ОАО «Туполєв», завод «Авіастар»), Москва (КБ Ільюшина), Воронеж, Омськ; обладнання для залізничного транспорту – Коломна (тепловози), Брянськ (дизельні машини), Твер, Нижній Тагіл (вагони), Новочеркаськ (електровози), морські та річкові судна – Сєверодвінськ (підводне атомне суднобудування), Астрахань (суднобудування та судноремонт), Мурманськ (завод «Нерпа»), Владивосток, Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ.
Підприємство з виробництва літаків "Ил". Росія
ВідповістиВидалитиВійськово-промисловий комплекс належить до середнього машинобудування і базується на Уралі та в Середній Росії.
На наявність висококваліфікованих кадрів та наукової бази орієнтується електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки, робототехніки, біотехнології. Ці виробництва розташовані у Центральній Росії – Москва, Санкт-Петербург, на Уралі – Єкатеринбург, у Сибіру – Новосибірськ.
Найважливіші райони хімічної та нафтохімічної промисловості (виробництво пластмас, мінеральних добрив, хімічних волокон, автопокришок та ін.): Центральний, північний Захід, Поволжя та Урал. Зміна технологій у хімічній промисловості сприяла зсувам у розміщенні виробництва, наприклад, якщо перші підприємства з виробництва натурального каучуку були «прив’язані» до районів вирощування картоплі (Ярослав, Єфремов, Воронеж), то згодом вони стали орієнтуватися на більш дешеву сировину – нафту (Тольятті, Стерлітамак, Омськ).
Близько 65 % території країни розташовано у зоні лісів. Лісова промисловість розвинена в північних і східних районах країни. Працюють всі ланки лісопромислового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка деревини, целюлозно-паперова промисловість, лісохімія (виробництво каніфолі, скіпідару, дубильних речовин тощо). Виробництво концентрується переважно в лісозбиткових районах країни. Найбільшими центрами галузі є Іркутськ, Красноярськ, Братськ, Архангельськ, Котлас, Сиктивкар.
Розвинено виробництво будматеріалів, легка (головним чином текстильна) і харчова промисловість. Крім льону, підприємства текстильної промисловості використовують довізну сировину та синтетичні волокна потужної хімії полімерів. Налагоджено виробництво взуття, трикотажних виробів, швейне виробництво (Іваново, Москва, Ярославль, Вологда, Орєхово-Зуєво, Твер, Барнаул, Бійськ, Красноярськ, Іркутськ) та інші. В Якутії розробляються родовища алмазів
Сільське господарство Росії має чітко виражену зональну спеціалізацію. Понад 60 % валової продукції сільського господарства дає тваринництво, землеробство дає близько 40 %. У структурі тваринництва переважає молочне та м’ясо-молочне скотарство (степова зона) та м’ясошерсне вівчарство (південні степові, гірські райони), розводять коней (табунне утримання в Бурятії, на півдні Якутії та на базі племінних конезаводів), свиней, свійську птицю тощо. В тундрі розводять оленів, на Алтаї – кіз та маралів, у горах Туви та Бурятії – яків.
Сільськогосподарські угіддя складаються з ріллі, сінокосів і пасовищ. Більше 4/5 ріллі припадає на Центральний і Центрально-Чорноземний райони, Поволжя, Північний Кавказ, Урал і Західний Сибір.
Основні сільськогосподарські культури: зернові (жито, овес, ячмінь, пшениця), цукровий буряк, соняшник, картопля, соя, гірчиця, тютюн, махорка. Нечерноземна зона Центральної Росії є найбільшим у світі масивом вирощування льону-довгунця. Основні райони обробки: пшениці – Поволжя, Північний Кавказ, Західний Сибір, Урал і Центрально-Чорноземний район; соняшнику – Північний Кавказ, Поволжя й Центрально-Чорноземний район; цукрового буряка – Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ. Майже повсюдно вирощують картоплю. Овочівництво переважає у приміських зонах та на Північному Кавказі. Окрім того, Північний Кавказ, пониззя Дону, Нижнє Поволжя, Краснодарський край спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, баштанних культурах. Далекий Схід є традиційною зоною вирощування сої.
ВідповістиВидалитиДоля зрошуваних земель – 4 %, головним чином Північний Кавказ і Поволжя. Спеціалізація сільського господарства зумовила розвиток харчової промисловості: м’ясної, маслоробної та олійножирової, молочноконсервної та молочної, кондитерської та хлібопекарської, цукрової, спиртової та пивоварної.
Транспорт. Значний розвиток отримали усі види сухопутного, водного та повітряного транспорту.
Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Експлуатаційна довжина залізниць 152, автодоріг – 949 (з твердим покриттям – 725), магістральних трубопроводів – 206, внутрішніх водних доріг – 101 тис. км. Європейська частина країни має радіальний малюнок мережі залізниць та автошляхів, в азіатській частині цей малюнок має чітко широтний лінійний напрям. Найважливіші вузли автосполучень: Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Хабаровськ, Адлер, Мінеральні Води. Потужні потоки транспортних сполучень спрямовано з Центру на Урал, Кавказ та Сибір. Автомобільна мережа майже повністю відсутня в північній азійській частині країни.
Річкова система об’єднана потужною мережею каналів у європейській частині Росії. Найбільшою водною магістраллю тут є Волга. Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, руду, вугілля, зерно, будівельні матеріали тощо. Найбільші водні системи: Біломорсько-Балтійський канал, канал ім. Москви, Волго-Донський канал, Волго-Балтійська водна дорога. Тоннаж морського торговельного флоту складає близько 10 млн тонн. Найважливіші морські порти: Санкт-Петербург, Ваніно, Новоросійськ, Мурманськ, Калінінград, Находка.
Трубопроводи використовуються для транспортування конденсату, газу, рідкого нафтового газу, нафти, очищеної продукції, води.
ВідповістиВидалитиЗовнішньоекономічні зв’язки
Основу експорту Росії складає нафта й нафтова продукція, природний газ, деревина й лісова продукція, метали, продукція хімічної промисловості. Основними торговельними партнерами є Нідерланди, Італія, Німеччина, Туреччина, Білорусь, Україна, Китай.
Росія імпортує транспортні засоби, машини й устаткування, пластмаси, медичне обладнання та фармацевтичну продукцію, залізо і сталь, товари широкого вжитку, м’ясо, плоди й горіхи тощо. Ці товари імпортують з Німеччини, Китаю, України, Японії, США, Білорусі, Південної Кореї, Італії.
У Росії понад 100 курортів. Загальноросійське значення мають курорти на Чорноморському узбережжі Кавказу (Сочі, Геленджик, Туапсе та ін.), група курортів Кавказьких Мінеральних Вод (Єссентукі, Желєзноводськ, П’ятигорськ, Кисловодськ, де існують понад 130 джерел, а також запаси лікувальної грязі).
ТемаБІЛОРУСЬ
ВідповістиВидалитиБілорусь: загальна характеристика країни.
Офіційна назва - Республіка Білорусь.
Географічні координати - 53 градуси Північної широти, 28 градусів Східної довготи.
Розташування. Білорусь - держава в Східній Європі, яка межує на заході з Польщею (605 км), на північному заході - з Литвою (502 км) і Латвією (141 км), на сході і північному сході - з Росією (959 км), на півдні - з Україною (891 км). У липні 1990 Верховна Рада республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет.
Країна має стратегічне положення щодо сполучення заходу і сходу, півночі і півдня. Відстань від Мінська до Варшави становить 500 км, до Москви - 700 км, до Берліна - 1060 км, до Відня - 1300 км.
Площа території: загальна - 207 600 кв. км. Довжина з півночі на південь - 560 км (350 миль), зі сходу на захід - 650 км (460 миль).
Населення - близько 10,2 млн. осіб. Білоруси - 80%, росіяни - 13%, поляки - 4%, українці - 2,5%, євреї - 1,1% та інші. Крім того, в країні проживає близько 20 тис. литовців та інших народів.
Столиця - Мінськ (1711 тис. жителів).
Інші великі міста: Гомель (500 тис. жителів), Могильов (370 тис.), Вітебськ (358 тис.), Гродно (304 тис. жителів).
Державна мова - білоруська і російська. Найпоширеніші мови ділового спілкування - російська, англійська, німецька.
Релігія - православні - 70%, католики - 20%, уніати - 7%.
Адміністративно-територіальний поділ. Білорусь складається з 6 областей з центрами у Мінську, Бресті, Вітебську, Гомелі, Гродно і Могильові. Кожна область поділяється на райони, міста та інші територіальні та адміністративно-господарські одиниці. У Білорусі налічується понад 1000 міст, у тому числі 12 з населенням більш як 100 тис. осіб.
Найвища точка - пагорб Дзержинський у Мінській області (345 метрів над рівнем моря).
Найнижча точка - Німанська долина в Гродненській області (80-90 метрів над рівнем моря).
Державний герб Республіки Білорусь є символом державного суверенітету Республіки Білорусь. Це зелений контур Білорусі у золотих променях сонця над земною кулею, зверху контура знаходиться червона зірка, герб обрамлює вінок із золотих колосків, переплетених справа квітами конюшини, зліва - льону. Колосся навхрест обвите червоно-зеленою стрічкою з написом "Рэспубліка Беларусь".
Державний прапор Республіки Білорусь є символом державного суверенітету Республіки Білорусь. Це прямокутне полотнище з двох прямокутних горизонтальних кольорових смуг. Верхня смуга червоного кольору займає 2/3 полотна, нижня - зеленого - третину полотна. Біля древка вертикально розміщується білоруський національний орнамент червоного кольору на білому тлі, що займає 1/9 частину полотна. Довжина прапора удвічі більша від його ширини.
ВідповістиВидалитиЧленство в міжнародних організаціях. Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, Ради Європи, СНД, ОБСЄ.
Економічна ситуація
Після розпаду СРСР у 1991 році Білорусь почала створення змішаної (державно-ринкової) економіки. Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання. До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і раніше існує система державних замовлень і розподілу продукції.
У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96,9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу.
Хоча президент О. Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%.
Згідно з офіційними даними, у Білорусі з 1997 року обсяги виробництва щорічно збільшуються на 7-10%, але це зростання в основному базується на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами.
Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997 р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу.
Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.
Економічна історія
ВідповістиВидалитиЗа радянської влади Білорусь перетворилася в одну з провідних індустріально-аграрних республік СРСР. Промисловість розвивалася особливо швидко у післявоєнні роки, коли були збудовані великі підприємства з виробництва тракторів, автомобілів, штучного волокна і радіоапаратури.
У радянський період у Білорусі був створений потужний агропромисловий комплекс.
Розвивалося добування і переробка калійних солей, які давали майже половину хімічних добрив, що виготовлялися в колишньому СРСР. Сільське господарство Білорусі, володіючи лише 1,6% розораних земель колишнього Радянського Союзу, давало 33% всієї картоплі, 13% м'яса і 15% молока.
Дезінтеграція Радянського Союзу паралізувала білоруську економіку, оскільки значна її частка залежала від стабільного постачання деталями і комплектуючими з інших радянських республік. Коли необхідні комплектуючі перестали надходити, багато заводів змушені були різко скоротити виробництво і звільнити велику кількість робітників. В середині 1990-х років уряд, намагаючись попередити можливий крах промислового виробництва, розпочав налагодження прямих економічних зв'язків з тими регіонами Росії, в яких білоруські товари користувалися попитом і звідки в Білорусь надходили комплектуючі і сировина.
Економічна географія
Мінськ - не лише столиця, але й найбільший промисловий центр Білорусі. Тут випускається чверть всієї промислової продукції країни. Іншими великими промисловими центрами є Гомель (сільськогосподарське обладнання і кабелі), Могильов (електроніка і штучне волокно), Бобруйськ (шини), Брест (електроніка, шерстяні тканини і споживчі товари тривалого використання), Гродно (продукція хімічної промисловості, текстиль), Полоцьк (штучне волокно і продукти нафтохімії).
Головні сільськогосподарські райони розташовані в центрі республіки і на південно-східній рівнині, але радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської аварії на 40-50% зменшило площі оброблюваних земель і поголів'я худоби в цих районах.
Підприємства лісової промисловості розміщені переважно на півночі і південному заході. Видобуток калійних солей здійснюється на Поліссі.
Енергетика
ВідповістиВидалитиЗа радянської влади велика частина необхідного Білорусі палива надходила з РРФСР у вигляді нафти, природного газу і вугілля. Теплові електростанції виробляли дві третини електроенергії країни.
Після розпаду Радянського Союзу поставки дешевого палива припинилися, і Білорусь зіткнулася з енергетичною кризою. Білоруський уряд звернувся до Росії за допомогою, пропонуючи концесії в промисловості і військовій сфері в обмін на поставки нафти і природного газу. Через економічну кризу в Росії у 1998 року Білорусь отримала на 5% нафти менше, ніж у 1997-му. Восени 1998 року борг Білорусі Російській Федерації становив 1,5 млрд. дол., у т. ч. "Газпрому" 250 млн. дол.
На період до 2010 року паливно-енергетичному комплексу Білорусі необхідні інвестиції в розмірі понад 7 млрд. доларів. 3,9 млрд. дол. з цієї суми необхідно направити в електроенергетику, 1,7 млрд. - на постачання країни природним газом, 1,6 млрд. - на постачання нафтопродуктами і 2,8 млрд. дол. - на розвиток нетрадиційних джерел енергії.
Транспорт
Залізниці та автомобільний транспорт - основні види транспортного сполучення країни. Мережа залізниць орієнтована на головну магістраль, що проходить через Оршу, Мінськ і Брест, яка з'єднує Білорусь з Москвою на сході і Варшавою на заході.
У 1992 р. функціонувало 5480 км залізниці і 61000 км автошляхів з твердим покриттям. Річковий флот здійснює перевезення по 1500 км судноплавних водних шляхів (переважно в басейні Дніпра). Повітряний транспорт розвинутий відносно слабко; найбільший аеропорт країни знаходиться поблизу Мінська.
Сільське господарство
Після Другої світової війни програма меліорації розширила площу оброблюваних земель з 5 млн. га у 1940-му до 6,5 млн. га в 1990 році. Приблизно половина оброблюваних земель відведена під зернові культури, близько третини - під кормові культури, сьома частина - під картоплю, решта - під цукровий буряк, льон і сади.
Білорусь виділялася серед колишніх радянських республік найвищою продуктивністю сільського господарства і була основним експортером продовольства в інші райони колишнього СРСР. Незважаючи на спроби заохочення фермерства, державні і колективні господарства у 1998 році володіли 95% сільськогосподарських угідь. З 2700 колгоспів і радгоспів Білорусі до листопада 1998 року були реорганізовані лише близько 100.
Видобувна промисловість
Великі запаси лісу Білорусі є сировиною для значної за масштабами лісової і деревообробної промисловості (виробництво будівельних матеріалів і меблів для внутрішнього ринку).
Калійні сполуки, що добуваються в шахтах поблизу Солігорська, забезпечують великомасштабне виробництво хімічних добрив. У великих кількостях є буре вугілля і торф.
Обробна промисловість
ВідповістиВидалитиОбробна промисловість дає близько 60% доходу Білорусі. Її провідними галузями є сільськогосподарське машинобудування (трактори, самоскиди, комбайни), станкобудування, військово-промисловий комплекс, промислова нафтохімія і виробництво будівельних матеріалів.
У Білорусі виробляються телевізори і радіоприймачі, годинники, холодильники, скловироби, меблі, одяг, льняне полотно і вироби зі шкіри. У харчовій промисловості виділяються консервні і цукрові заводи.
Зовнішня торгівля
Експорт Білорусі в 1996 році становив 5,2 млрд. доларів. Експортувалися продукція машинобудування, хімікати, продовольство; головними партнерами були Росія (80%), Україна, Польща і Німеччина. Обсяг імпорту в 1996 році становив 6,8 млрд. дол.; головними його статтями були рідке паливо, природний газ, промислова сировина, текстиль, цукор, а основними партнерами - також Росія, Україна, Польща та ін.
Тема: ТУРЕЧЧИНА
ВідповістиВидалитиТуреччина: загальна характеристика країни.
Географічне положення. Природні умови. Корисні копалини Клімат. Ріки. Рослинний світ. Визначні пам'ятки Туреччини. Відпочинок у Туреччині
Туреччина – ісламська держава в Західній Азії і Європі.
Площа країни – 781 тис. км. кв.
Населення – 65 млн. чол.
Столиця – Анкара.
Форма правління – республіка.
Форма територіального пристрою – унітарна держава.
Туреччина займає 3 місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12%. Крім покупок, ця країна залучає туристів з усього світу ще і тим, що Туреччина славитися високим комфортом готелів, відмінним сервісом, а саме головне, найдавнішими пам'ятниками історії й архітектури.
Географічне положення
Туреччина розташована на частині суші, називаною Малою чи Азією Анатолією, що простирається з Азії до Південно - Східної Європи. Мала Азія (Анатолія) омивається з півночі Чорним морем, із заходу - Егейським, з півдня - Середземним морем. Анатолію від Європи відокремлюють протоки Босфор і Дарданелли. Гори з півночі і Тавр із півдня, як стіни оточує Анатолійська височина. На сході знаходяться погаслі вулкани, а також джерела рік Тигр і Євфрат. Довжина берегової лінії Туреччини складає 8500 км.
Велика частина країни зайнята Малоазіатським і Вірменським нагір'ями, на півночі Понтійські гори, на півдні хребти Тавра. Основні ріки: Євфрат, Тигр, Кизил-Ірмак, Сакарья. Великі озера: Ван і Туз (солоні).
Природні умови
ВідповістиВидалитиПо характері рельєфу Туреччина - гірська країна: середня висота її над рівнем моря близько 1000 м. Майже вся територія зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого розрізняються окраїнні Гори (Понтійські і Тавр) і розташоване між ними Анатолійське плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони присвячені до окремих ділянок морських узбереж і до усть рік.
Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000км. На сході вони доходять до границі з Грузією і Вірменією, на заході - до рівнини в низов'ях р. Сакарья Понтійські гори не представляють безупинного ланцюга і розділяються глибокими міжгір’ями чи долинами ланцюжками улоговин на кілька гряд, що йдуть паралельно береговий лінії. На півночі Понтійські гори круто спускаються до Чорного моря, залишаючи вузьку прибережну смужку шириною в 5 - 10 км. Лише в устя великих рік Кизил-Ірмак, Ешиль-Ірмак і Сакарья прибережна рівнина розширюється до 60-70 км.
Середня висота Понтійських гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м), дуже круті схили, альпійські гребені я відсутність наскрізних долин роблять ці гори важко-прохідні. До заходу Понтійські гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м.
На півдні Туреччини, уздовж Середземноморського узбережжя, простягнулася складна гірська система під загальною назвою Тавр (Торос). У силу великих внутрішніх розходжень її розділяють на три частини: Західний, Центральний і Східний Тавр.
Західний Тавр - гірська система, що охоплює затоку і, Анталья. На заході і сході затоки гори далеко вдаються в море, займаючи Лікійський і Кілікійський півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м, Ельмалі, 3073 м) розділені глибокими долинами, порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на півночі його, розташовані групи озер і глибоких улоговин (прісні озера: Бейшехир, Егридир, Сугла, солоні: Аджигель, Акшехир, улоговина Іспарта й ін.),що дали цьому району назву "турецька країна озер".
ВідповістиВидалитиТрохи відокремлено розташовані хребти Султан (2581 м) і. Егрібурун, що мають незвичайне для Західного Тавра простягання з південно-сходу на північний захід.
Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавра найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південного-заходу Центральний Тавр близько підходить до Середземноморського узбережжя, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжя маються вузькі смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланьї, Силифке і Фініку. Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючи, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла.
Східний Тавр простягнувся до півдня від р. Мурат і озера Ван до східних границь країни. Східна частина його (район Хакяри) найбільш висока, висота гірських вершин тут наближається до 4000 м, а в гірському вузлі Джило перевищує її (4168 м). Хребет прорізаний глибокими ущелинами рік Євфрату і Тигру, що служать важливими шляхами сполучення.
До півдня від Східного Тавра розкинулася велика Діярбакирська улоговина, що поступово знижується на південь до Месопотамської рівнини, що лежить уже за межами Туреччини.
ВідповістиВидалитиРозташоване між окраїнними горами Анатолійське плоскогір'я прийняте розділяти на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш знижену частину плоскогір'я. Вона складається з ряду біс стічних улоговин, серед яких височіють на зразок островів лише окремі ізольовані низькогірні кряжі. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800-1200 м до 1500 м.
На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччина-Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, звичайно солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині (після оз. Ван) оз. Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі.
Східна Анатолія розташована між Понтійськими горами на півночі і Східному Таврі на півдні. На заході її відокремлює від Внутрішньої Анатолії хребет Акдаг. Східна Анатолія зайнята високими горами, у середньому від 1500 до 20110 м. Тут високі нагір'я сполучаються з глибокими улоговинами. Самі гори мають характер окремих масивів, а також довгих ланцюгів. Недалеко від границі з Вірменією піднімається масив Великий Арарат, що потух вулкан, найвища крапка Туреччини (5165 м). Характерна риса цього строго конусоподібна форма. Вершина конуса покрита могутньою сніжною шапкою. Поруч з Великим Араратом піднімається Малий Арарат (3925).
У Східній Анатолії на висоті 1720 м мальовничо розкинулося оточене горами безстічне оз. Ван. Яскравого синяво-водяного дзеркала в сполученні зі сніжними шапками прилягаючих гір залишають незабутнє враження.
На заході Туреччини чітко виділяється гірський район Західної Анатолії, що включає прибережні частини Егейського і Мармурового морів. У Західній Анатолії гірські кряжі чергуються з глибокими, широко відкритими убік Егейського моря долинами рік. Перпендикулярне до морських узбереж простягання гірських хребтів викликало тут велику зрізаність берегів Мармурового й особливо Егейського морів.
Хребти Західної Анатолії здебільшого середньовисотні, окремі ж з них, наприклад гора Улудаг (Малий Олімп), досягає майже 2500 м. Улудаг, велику частину року покрита снігом, є найбільш мальовничим місцем Північно-Західної Туреччини.
У межах Західної Анатолії, уздовж південного берега Мармурового моря, простягнувся ланцюг приморських рівнин з лагуновими прісними озерами: Апольонт, Изник, Маньяс, Сапанджа.
Крайній північний захід Туреччини, відомий за назвою Східної Фракії, представляє улоговину (долину лівого припливу р. Мариці - Ергене), облямовану з північного сходу невисокими горами.
ВідповістиВидалитиКорисні копалини
Природні ресурси Туреччини ще недостатньо вивчені, проте там виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. По запасах хромової руди Туреччина займає друге місце в капіталістичному світі. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді.
З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є оз. Туз.
Клімат
Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів
Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів по сезонах року, печенею влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжя -1-5, +7°, липня +22, +24°.
Високі Понтійські гори узимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами.
Чорноморське узбережжя одержує найбільшу кількість опадів, чим воно також багато в чому зобов'язане високим Понтійським горам. У східній частині узбережжя випадає до 2500 мм опадів у рік. У західних районах узбережжя опадів менше-700-800 мм. Південні схили Понтійських гір відрізняються більшою сухістю, чим північні навітряні схили. Рясні опади на північних схилах за всіх часів року викликані пануючими в країні північно-західними вітрами, що дують з Чорного моря, і зі середземноморськими циклонами.
Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (чи липень, серпень) в Адане досягає +28° і самого холодного (чи січень, лютий) +10°.
У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, узимку случаються заморозки. Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500-800 мм у рік, 1000-1500 мм - у західній чисти Тавра (на навітряних схилах) і до 500 мм - у східній.
Північ Західної Анатолії, піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25°С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря - улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися.
ВідповістиВидалитиРіки
Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення.
Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють погрозу повені, а в звичайно посушливий літній і осінній сезони сильно міліють, самі дрібні з них часто пересихають зовсім.
У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тигр, що стікає з Вірменського нагір'я.
Рослинний світ
Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частин-це представники сімейств складноцвітих, бобових і крестоцвітних. Більш третини видів рослин ендемічні для Туреччини. Особливо багато ендеміків серед ксерофільних рослин: астрагалів, акантолимонів, кузиній. Чимало також ендемічних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін.
Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії - найбільш населеної частини Туреччини.
Визначні пам'ятки Туреччини
ВідповістиВидалитиУ цілому Туреччина, по кількості визначних пам'яток нічим не уступає Греції. Чи Італії Іспанії, але через недолік інформації ще мало відома з цього погляду.
Територія нинішньої Туреччини по черзі входила до складу Римської, Візантійської, Сельджукської і Османської імперій, унаслідок чого багата пам'ятниками всіх згаданих культур. Незважаючи на те, що державною релігією в країні є іслам, мусульмани прекрасно уживаються з християнами й іудеями. Саме тому, приїжджаючи в Туреччину, почуваєш себе як будинку. В Анталії, наприклад, навряд чи з повною впевненістю можна сказати, що це сугубо ісламська територія, якщо не вважати зрідка потрапляються на очі мінарети.
На кемерському узбережжі, на краях якого знаходяться Кемер і Фетхія, знаходиться Демре – місце, освячене Миколою Чудотворцем, багато років єпископом, що тут служив. Тут є церква, згодом відновлена княгинею Голіциної.
Саме на території Туреччини, нині країни мусульманської, у минулому сповідалося православне християнство, і пам'ятники близької нам культури становлять великий інтерес схожі на палаци, ніж на поховання. Стіни з жовто-чорного мармуру з колонами і надгробними написами на портиках викликають у пам'яті картинки про період античності з підручника історії. Відчуття підсилюється побачивши амфітеатру, побудованого древніми греками.
На самій вершині надводної частини острова Кекова гордо піднімається замок Калікою. Масивні фортечні стіни нагадують про менш спокійні часи, набіги піратів і кривавих воєн.
У Туреччині знаходяться руїни древнього міста Фазеліса – улюблене місце зимового відпочинку Олександра Македонського.
Неподалік від Анталії, на південно-сході від її, знаходиться древній амфітеатр Аспендос ідеально уцілілий з найдавніших часів: збереглися древні орнаменти і разюча акустика. Саме тут тому проводяться музичні фестивалі. По дорозі від Аспендоса розташований акведук, побудований у часи римського правління. Неподалік розташований мертве місто Перзі - ніколи саме велике місто античної держави Памфілії. - руїни якого дотепер уражають і притягають, подібно єгипетським пірамідам.
Щоб побачити унікальне чудо природи, то в Туреччині треба обов'язково відвідати Каппадокію. Тут збереглися складчасті гірські породи і підземні міста перших християн, що ховалися тут від переслідувань. У горах християни будували підземні церкви разючої краси (зовні вони були добре замасковані, що дозволило їх уберегти від розгарбування).
На горі Немрут, що знаходиться на сході країни біля міста Адьяман є музей під відкритим небом, і вважається восьмим чудом світла. На висоті 2000 метрів із землі виростають величезні барельєфи, 10-метрові статуї богів, людські і пташині голови з каменю. Дотепер залишається загадкою яким образом ці камені були підняті на таку висоту. Схід і захід сонця підсилюють магнетизм і таємничість цього місця.
На закінчення необхідно помітити, що в самім місті Анталія варто оглянути старе місто з вузькими вуличками і базарчиками. Місто Анталія був названий на честь його засновника Атталоса, царя Бергами. Стара фортечна стіна майже не зруйнована, а мінарет Иивли зберігся в первозданному виді. Уночі, коли місто запалює вогні і відкривають двері барів, ресторанів і дискотек, можна повною мірою насолодитися високою якістю їжі, сервісу і розваг.
Відпочинок у Туреччині
ВідповістиВидалитиКрім оглядів визначних пам'яток Туреччини, тут можна добре відпочити: адже там тепло, море, сонце. Це чудовий курорт можна відвідувати цілий рік. Туристичні фірми розробляють спеціальні програми відпочинку, екскурсії.
Можна відвідати з дітьми Акваленд – світ водяних розваг, прокотитися на яхті по Середземному морю, зробити захоплюючий спуск по гірській ріці на каное і плотах (називається рафтинг). Захопливим плаванням можна запам'ятати красу підвідного плавання, узявши напрокат відеокамери для підвідних зйомок.
Для аматорів туризму розроблена безліч маршрутів екскурсій.
Таким чином, Туреччина – країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.
БІОЛОГІЯ для 2-х курсів
ВідповістиВидалитиТема: «Живі організми як особливе середовище існування»
Організм як середовище існування за своїми властивостями істотно відрізняється від інших. Якщо на організми, які живуть на поверхні інших істот, впливають різні чинники довкілля, то на ті, що мешкають у середині організму хазяїна, ці чинники діють лише опосередковано. В ролі хазяїна можуть бути будь-які організми – від бактерій до квіткових рослин і ссавців.
Симбіоз – це усі форми співіснування різних видів.
Симбіоз може ґрунтуватися на:
1) Трофічних взаємозв’язках (коли організм хазяїна або залишки його їжі чи продукти життєдіяльності слугують для живлення симбіонта)
2) На просторових (оселення одного організму всередині або на поверхні іншого чи спільне використання певних місцеіснувань).
Симбіоз може бути:
1) Облігатним (обов’язковим)
2) Факультативним (необов’язковим).
Залежно від характеру взаємозв’язків симбіоз поділяють на різні типи:
- Паразитизм,
- Коменсалізм,
- Мутуалізм.
Паразитизм – це такий тип взаємозв’язків між різними видами, за якого один із них (паразит) тривалий час використовує іншого (хазяїна) як джерело живлення та середовище існування, частково чи повністю покладаючи на нього регуляцію своїх взаємовідносин з довкіллям.
Паразитизм трапляється серед різних груп організмів: тварин (найпростіші, плоскі, круглі, кільчасті черви, молюски, членистоногі тощо), бактерій, грибів (борошнисто-росяні, трутовики, ріжки, сажки тощо) і навіть квіткових рослин (повитиця). Всі віруси – внутрішньоклітинні паразити.
Паразитизм є прикладом антагоністичних взаємозв’язків між організмами: хазяїн за допомогою імунних та інших захисних реакцій намагається позбутися паразитів, а ті, в свою чергу – їх послабити або ж їх повністю нейтралізувати.
Протягом коеволюції (спряженої) паразита і хазяїна відбувається їхнє взаємне пристосування, а гострота антагоністичних взаємозв’язків зменшується.
Адаптації:
1) Спрощення або повна редукція певних органів чи систем (травна система, органи чуття).
2) Добре розвинені органи прикріплення (присоски, гачки)
3) Значна плодючість, «закон великої кількості яєць» (самка аскариди продукує 240 000 яєць за добу, бичачий ціп'як – 10 000 000 000 протягом життя.
4) Складні життєві цикли (чергування остаточних і проміжних хазяїв)
5) Анаеробне дихання
Паразити, які можуть проникати у будь-які органи та тканини хазяїна, забезпечені значними запасами їжі. Тому вони значно більші за розмірами, ніж близькі групи, що живуть вільно в природі (круглі черви ендопаразити можуть досягати 8 м, а вільноживучі – кількох міліметрів).
ВідповістиВидалитиПаразити відіграють певну роль в біоценозах. Одні з них, мало шкідливі для місцевих видів, спричинюють тяжкі захворювання особин видів, невластивих даному біоценозу (трипаносома, що мешкає в крові антилоп, потрапивши в організм людини спричинює смертельну сонну хворобу), таким чином захищаючи біоценоз від вторгнень чужих йому видів.
Коменсалізм – це такий тип взаємозв’язків різних видів, за якого один із них (коменсал) використовує їжу чи житло іншого (хазяїна), не завдаючи останньому помітної шкоди.
Коменсалізм може проявлятися у формах:
- Квартирантства – використання коменсалом для оселення організму хазяїна.
- Нахлібництва – використання залишків їжі хазяїна.
Мутуалізм - це такий тип співіснування різних видів, від якого вони взаємно дістають користь.
Часто види, які перебувають у мутуалістичних зв’язках, не можуть існувати окремо. Наприклад, деякі одноклітинні джгутикові тварини постійно мешкають у кишечнику комах. Джгутикові виробляють целюлозу, який розщеплює целюлозу. Постачаючи своєму хазяїну поживні речовини, вони самі знаходять в його кишечнику їжу та захист від несприятливих умов довкілля. Якщо комах штучно позбавити мутуалістів, вони загинуть від голоду, навіть за достатньої кількості їжі.
БІОЛОГІЯ
ВідповістиВидалитиТема: Популяційні хвилі. Гомеостаз популяцій
Популяційні хвилі – це періодичні або неперіодичні зміни чисельності популяції під впливом різних чинників. Це поняття ввів С. С. Четвериков. Популяційні хвилі – одна з причин дрейфу генів, що викликає наступні явища: зростання генетичної однорідності (гомозиготності) популяції; зміну концентрації рідкісних алелей; збереження алелей, що знижують життєздатність особин; зміну генофонду в різних популяціях. Усі ці явища ведуть до еволюційних перетворень генетичної структури популяції, а надалі і до зміни виду.
Популяційні хвилі можуть бути сезрнними і несезонними:
• • сезонні популяційні хвилі – зумовлені особливостями життєвих циклів або сезонною зміною кліматичних чинників;
• • несезонні популяційні хвилі– спричинені змінами різних екологічних чинників.
Популяція сама по собі може підтримувати свою чисельність необмежений час. На рівні популяцій існують процеси саморегуляції, що приводять у відповідність густоту популяції до ємності середовища існування та проявляються у вигляді хвиль життя. Основними механізмами регуляції чисельності популяцій є:
• 1) регуляція взаємозв'язками з популяціями інших видів (наприклад, чисельність рисі залежить від чисельності зайців);
• 2) регуляція розселенням (міграції білок);
• 3) регуляція суспільною поведінкою (у суспільних комах у розмноженні беруть участь окремі самки-матки та самці, кількість яких регулюється в процесі розмноження);
• 4) регуляція територіальною поведінкою (мічення території у ведмедів, зубрів, тигрів)
• 5) регуляція перенаселенням і стресовою поведінкою (явище канібалізму в чайок).
Унаслідок тривалого пристосування до умов існування у популяцій виробилися механізми, які дають змогу уникнути необмеженого росту чисельності і сприяють підтриманню густоти популяції на відносно сталому рівні.
Гомеостаз популяції – це підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні. На гомеостаз популяції впливають абіотичні чинники, а також міжвидові та внутрішньовидові взаємозв'язки.
Екологічна характеристика виду
ВідповістиВидалитиВид – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю ознак, вільно схрещуються і дають плодюче потомство, пристосовані до певних умов життя і займають у природі певну територію – ареал. Видом є територіально і репродуктивно ізольована сукупність здатних до схрещування й обміну генами популяцій, що має єдину спадкову основу і характеризується рядом якісно специфічних ознак. Популяції – це основа підвидів, які й утворюють вид. Тому структуру виду можна відобразити ланцюжком: популяція → підвид → вид.
Основними критеріями виду є морфологічний, генетичний, фізіологічний, біохімічний, географічний, екологічний та інші. Сутність екологічного критерію полягає у тому, що особини виду мають подібні пристосування до певної сукупності чинників середовища існування. Тобто кожен вид має свою екологічну нішу – сукупність чинників середовища, у якому існує вид. І в процесі взаємодії особин з екологічними чинниками формуються екологічні особливості виду.
Екологічна характеристика виду – це особливості взаємодії популяцій виду з комплексом екологічних чинників, характерних для його середовища існування.
Кожен вид поширений на певній території, яка називається видовим ареалом. Ареал є специфічним для кожного виду. За формою розрізняють суцільний ареал, в межах якого вид трапляється у властивих йому екологічних нішах, і розірваний (дез'юнктивний), який утворився із суцільного внаслідок змін умов існування всередині ареалу, що призвели до вимирання там представників виду. Ареали відрізняються за розмірами, формою і характером меж. Одні з них охоплюють усі материки або океани (ареали космополітів), інші обмежені лише певними, іноді дуже незначними територіями (ареали ендеміків).
Кожен вид займає в біогеоценозі певне місце, яке називається екологічною нішею. В екосистемі існує стільки екологічних ніш, скільки і видів. Екологічна ніша є місцем і структурно-функціональною роллю популяції певного виду в екосистемі. Це поняття характеризує ступінь біологічної спеціалізації популяцій виду. Екологічна ніша різних видів має різні межі, що визначаються всією сукупністю характеристик екологічних чинників, які діють в екосистемі. Чим ближчі характеристики екологічних ніш різних видів, тим конкурентніші між ними стосунки.
Кожен вид заселяє певну частину простору, яка називається місцеіснуванням виду. Місцеіснування виду – це частина простору в екосистемі, яка населена популяціями даного виду і забезпечує їх необхідними ресурсами й умовами життя. Є важливим компонентом екологічної ніші виду.
ГЕОГРАФІЯ
ВідповістиВидалитиТема: Польща
Польща – одна з країн постсоціалістичної Європи, сучасна територія якої сформувалася після Другої світової війни. Польща – країна з вигідним економіко-географічним положенням, різноманітним господарством, розгалуженою системою зовнішньоекономічних зв’язків. За останні роки економічні та політичні реформи дали змогу Польщі за короткий час здобути статус асоційованого члена Євросоюзу.
Польща – республіка з президентом, що обирається строком на 5 років, та Сеймом, що виконує функції парламенту. Впливовою суспільною силою в державі є профспілки. Кількість політичних партій сьогодні сягає трьох десятків.
Територія Польщі становить 312 тис. км². За площиною Польща займає сьоме місце в Європі. Простягається країна з заходу на схід на 689 км, а з півдня на північ – 649 км. Державні кордони простягаються на 3538 км. Польща межує з Україною, Чехією, ФРН, Білоруссю, Словаччиною та Литвою.
Вигідність положення країни визначається виходом до моря транзитними комунікаціями між Заходом і Сходом Європи. Майже вся територія країни являє собою басейни Вісли та Одри.
Польща – рівнинна країна, середня висота над рівнем моря – 173 м. Великі рівнини займають ¾ всієї території.
Клімат. Польща розташована в поясі помірного клімату. Кліматичні особливості визначаються положенням в зоні циркуляції повітряних мас, які формуються над Атлантичним океаном, завдяки чому погода дуже мінлива. Розрізняють шість пір року: рання весна (0°– +5°С), весна (+5°– +15°С), літо (вище +15°С), осінь (від +5° до +15°С), пізня осінь (від 0° до +5°С) і зима (нижче 0°С).
Середня кількість опадів – близько 600 мм. Дуже багато опадів випадає в Карпатах і Судетах (800-1500 мм за рік).
Гідрографія. Польща нараховує 9300 озер, які займають більше 1 га території. Великі ріки країни – Вісла та її притоки Буг і Нарев, Сан, Одра з притоками Варта і Ніса Лужицька.
Грунти. На більшій частині території Польщі переважають дерново-підзолисті, дерново-карбонатні грунти та чорноземи.
ВідповістиВидалитиФлора і фауна. Лісами вкрито до 20% території. Переважають соснові та змішані бори. Флора країни відзначається середнім багатством видів – 2200. Фауна Польща нараховує 84 види ссавців, 358 – птахів, 74 – риб, 225 – молюсків. Також збереглися рідкісні тварини – зубри, рисі, лісові коти, бобри, лосі, вовки.
Населення Польщі становить 38 млн чоловік. Польща вважається однонаціональною країною – поляки становлять 98,7% населення.
Після Другої світової війни у країні збільшилась чисельність шлюбів, що сприяло росту народжуваності. Завдяки державним заходам кількість населення зросла на 11 млн чоловік.
Природний приріст на всій території відповідає середньому європейському рівню.
Статевий склад населення – чисельність жінок переважає над чисельністю чоловіків.
Працездатне населення становить 60%. У сільському господарстві зайнято 23% чоловік, в індустріальній та обслуговуючій галузях – 37,4 та 39,6% відповідно.
Розвинутий процес урбанізації. У містах проживає близько 60% населення, на території країни розміщено 9 міських агломерацій.
Господарство Польщі досить розвинуте та багатогалузеве. До Другої світової війни країна мала переважно аграрну спеціалізацію. 65% населення проживало в сільській місцевості й займалося сільським господарством. У промисловості значним був вплив іноземного капіталу. В роки побудови соціалізму (1945 – 90-і рр) Польща зазнала впливу індустріалізації, передусім набули розвитку галузі важкої промисловості.
Сільське господарство. В Європейському регіоні Польща посідає помітне місце за виробництвом картоплі, жита, льону, молока, тютюну, зерна, м’яса, цукрових буряків. Провідне місце в сільському господарстві належить рослинництву. Під зерновими культурами зайнято 56% площі сільськогосподарських угідь, кормовими – 18%, картоплею – 16%, технічними, овочевими культурами – 5%. Посіви льону поширені на північному сході. Тваринництво займає у сільськогосподарському виробництві 46%. Складною проблемою є недостатній розвиток кормової бази для тваринництва. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та свиней. На північному та в Карпатах вирощують м’ясо-вовняні породи овець.
Найвищу товарність і високий рівень механізації мають центральні й західні райони Польщі.
Промисловість. З-поміж країн постсоціалістичної Європи Польща найкраще забезпечена корисними копалинами. Головне багатство країни – кам’яне вугілля, за покладами якого вона займає перше місце в Європі. Значні запаси сірки, міді, цинку, бурого вугілля (Турошов, Конін) та кам’яної солі.
ВідповістиВидалитиУ Польщі розвинуті такі галузі промисловості, як машинобудування (точне і загальне), хімічна, будівельна, паливно-енергетична. Нафтопереробка Польщі розвивається на сировині з Близького Сходу. Металообробні галузі промисловості орієнтовані на вітчизняну сировину. Підприємства чорної металургії (Краків, Ченстохов, Варшава) певною мірою залежать від радянських поставок.
Внаслідок економічного прогресу в загальній промисловості збільшилась частка машинобудівної галузі, електротехнічної, електронної промисловості, виробництво транспорту (Катовицьке, Вроцлавське, Опальське, Познанське, Варшавське воєводства), хімічної галузі (Гожов, Торун, Тулави, Щецин). В той же час зменшилась частка традиційних галузей промисловості – вугледобувної (Катовицьке та Вроцлавське воєводства), харчової.
У невеликих містах та селах розміщуються переважно підприємства харчової, деревообробної, будівельних матеріалів промисловості.
Транспортна система. У Польщі залізниці перевищують автошляхи за протяжністю та можливостями. Найбільш завантажені залізниці Верхньосілезького району, яким перевозять вітчизняне вугілля. автомобільні вантажні перевезення перевищують залізничні. Особливо густа мережа автошляхів на заході, південному заході та у центрі. Річкові перевезення здійснюються річками Одра, Вісла, каналами. Морські порти – Щецин, Гданськ, Гдиня. Новим видом транспорту є трубопровідний, що має східно-західний напрям. Нині будується мережа трубопроводів меридіонального напрямку для закупівлі північноєвропейської та близькосхідної нафти.
Зовнішньоекономічні зв’язки. Після Другої світової війни вони були зорієнтовані переважно на країни соцтабору. Але сучасні показники зовнішньої торгівлі з постсоціалістичними країнами невисокі.
Нині головними статями експорту є продукція машинобудування (43%). На експорт іде вугілля, мідь, срібло. Сировина – 14% експорту, близько 10% – сільськогосподарські та харчові продукти, 8% – продукти легкої та целюлозно-паперової промисловості, 5% – будівельні послуги.
Імпортує Польща паливо, металеву сировину, хімічні продукти. Щорічно імпорт становить 15 млн т нафти, 7,5 млрд т газу. Імпортуються алюміній, марганцева і хромова руди, нікель, рідкісні метали тощо. Металургія споживає щорічно 17 млн т імпортної залізної руди, 1,5 т імпортного чавуну.
ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ ДЛЯ 2-го Т
ВідповістиВидалитиТема: ГЕОГРАФІЯ КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНОГО ТА ПОДІЄВОГО ТУРИЗМУ
План: 1.Культурно-пізнавальний туризм – визначення та напрями розвитку.
2.Культурно-історична спадщина як основа розвитку культурно-пізнавального туризму.
3.Оцінка атрактивності культурно-пізнавальних ресурсів.
4.Подієвий туризм – визначення та напрями розвитку.
5.Історія та головні передумови розвитку подієвого туризму.
6.Подієвий туризм в Україні.
1.Культурно-пізнавальний туризм – визначення та напрями розвитку. Терміни «культурний», «культурно-пізнавальний» або «пізнавальний» туризм, відповідаючи англійському терміну «cultural», визначають один і той же вид туризму, метою якого в широкому сенсі є пізнання національної культури країни відвідин. Поняття «культурний» є похідним від терміну «культура», що походить від латинського «cultura», тобто, виховання, освіта, «культурний» - це що відноситься до освітньої, інтелектуальної діяльності, як, наприклад, культурні зв'язки, культурна робота. ЮНЕСКО розглядає культурний туризм як відмінний від інших вид туризму, що «враховує культури інших народів». Культура виступає фундаментальною основою процесу розвитку, збереження, укріплення незалежності та буття народу. Туризм — найкращий спосіб знайомства з іншою культурою. Збереження культурного надбання та його раціональне використання відіграють важливу роль у залученні туристичних потоків та популярності певного туристичного напрямку. Сполучення відпочинку з пізнанням життя, історії й культури іншого народу — одне із завдань, що повного мірою здатний вирішувати туризм. В його основу має бути покладений соціально-культурний та народно-етнографічний аспект, що базується на звичаях і традиціях. Культурно-пізнавальний туризм знайомить туриста з культурними цінностями, розширює його культурний світогляд. При цьому турист отримує знання, погоджені з власними культурними запитами в власним вибором. Культурно-пізнавальна діяльність туриста може розвиватись у наступних напрямах: - знайомство з різними історичними, архітектурними або культурними епохами шляхом відвідин архітектурних пам'ятників, музеїв, історичних маршрутів; - відвідини, театралізованих та музичних постановок, кіно, театрів, фестивалів, релігійних свят, бою биків, концертів і оперних сезонів, виставок картин, скульптур, фотографій і т. і.; - відвідини лекцій, семінарів, симпозіумів, курсів іноземної мови, комунікативних тренінгів; - участь в демонстраціях фольклору, національної кухні і прикладного мистецтва на фестивалях фольклорних ансамблів і виставках національної народної творчості.
Сьогодні в міжнародному туризмі окрім традиційного культурно-пізнавального туризму в практику вже увійшли або входять наступні підвиди культурного туризму: культурно-історичний, культурно-подієвий, культурно-археологічний, культурноетнографічний, культурно-етнічний, культурно-релігійний, культурно-антропологічний, культурно-екологічний і інші підвиди Усі наявні в Україні об’єкти історико-культурної спадщини перебувають під охороною держави. Діє спеціальний Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8.06.2000 р. № 1805-Ш, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Теоретичну базу спадщина набула саме в географічній науці, насамперед у роботах Ю. О. Вєдєніна, М. Є. Кулешової, Ю. JI. Мазурова, І. В. Кондакова (Росія), К. М. Горба, К. А. Поливач (Україна) та інших. Географія туризму 188 2.Культурно-історична спадщина як основа розвитку культурно-пізнавального туризму. Культурно-історична спадщина являє собою цінності оточуючого нас природного середовища та цінності «другої природи» — культури людей, зазвичай представлені у пам’ятках природи, історії та культури, як матеріальних, так і нематеріальних. Національна спадщина України включає всі об’єкти та явища культури і природи, що сформувались та (або) збереглись усіма людськими спільнотами, які проживали на території України протягом історії, і є важливими для подальшого їх життя і стійкого розвитку держави. Поняття культурної і природної спадщини оформилося прийняттям у 1972 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені: — пам’ятники: твори архітектури, монументальної скульптури та живопису, елементи або структури археологічного характеру, надписи, печери і групи елементів, які мають визначну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва та науки; — ансамблі: групи ізольованих або об’єднаних будівель, архітектурна єдність або зв’язок з пейзажем яких являє визначну універсальну цінність з точки зору історії, науки і мистецтва; — видатні місця: творіння людини або спільне творіння людини і природи, а також зони, що включають археологічні місця, що мають визначну універсальну цінність з точки зору історії, етнології та антропології. Закон України «Про охорону культурної спадщини» до культурної спадщини відносить: — споруди (витвори) — твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; — комплекси (ансамблі) — топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв’язком з ландшафтами; — визначні місця — топографічно визначені зони або ландшафти, природні, природноантропогенні витвори,
ВідповістиВидалитищо донесли до нашого часу певну цінність; — археологічні об’єкти — городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою; — історичні об’єкти — будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів; — об’єкти монументального мистецтва — твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями); — об’єкти архітектури та містобудування — історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва; — об ’єкти садово-паркового мистецтва — поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами. Історико-культурна територія — це особливе цілісне просторове утворення, де в традиційному природному і соціально-культурному середовищі зберігаються цінні об’єкти історико-культурної спадщини людства. Унікальність історико-культурної території визначається наявністю і поєднанням меморіальних, архітектурних, археологічних об’єктів, інженерних споруд, історичної забудови, традицій народних промислів і господарської діяльності, фольклору й обрядової національної культури, природних визначних пам’яток та історичних форм Географія туризму 189 природокористування, що є винятковою історичною і культурною цінністю України, а також світової культурної спадщини. Збереження та розвиток особливо привабливих для туристів історичних територій потребує державного захисту та політики розбудови. Згідно з такими рішеннями у виділеній території, оголошеній історико-культурним заповідником, припиняється господарська діяльність, експлуатація природних ресурсів, видобуток корисних копалин, заселення території. Водночас дозволяються контрольовані наукові дослідження з метою естетичного залучення до культури. Історико-культурні заповідники — це спеціальні законодавчо визначені території, що охоплюють ансамблі та комплекси пам’яток історії та культури, які мають виняткову історичну, наукову та культурну цінності та перебувають під охороною держави.
ВідповістиВидалитиРежим утримання заповідників передбачає повну (музеї-заповідники) або часткову (заповідні території) заборону виробничої діяльності на цих територіях і вилучення їх із сільськогосподарського землекористування. Розрізняють історико-археологічні, історикоетнографічні, історико-культурні заповідники. Кожен заповідник створюється й діє на підставі окремо затвердженого положення. Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних пам’яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об’єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами — 8 тис.) задіяні в туризмі. 3.Оцінка атрактивності культурно-пізнавальних ресурсів. Культурний туризм, як вид туристичної діяльності, вважається одним із зростаючих секторів на туристичному ринку. Сучасний мандрівник відчуває потребу в альтернативних ресурсах, зокрема, в історико-культурних ресурсах. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібна певна концентрація об’єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити: — пам’ятники археології; — культову та цивільну архітектуру; — пам’ятники ландшафтної архітектури; — малі та більші історичні міста; — сільські поселення; — музеї, театри, виставкові зали та ін.; — соціокультурну інфраструктуру; — об’єкти етнографії, народні промисли і ремесла, центри прикладного мистецтва; — технічні комплекси та спорудження. Атрактивність культурних комплексів визначається їх художньою та історичною цінністю, модою та доступністю стосовно місць попиту. Оцінка культурних комплексів для туристських цілей може проводитися двома основними методами: 1) ранжуванням культурних комплексів за їхнім місцем у світовій і вітчизняній культурі; 2) необхідним і достатнім часом для огляду визначних пам’яток, що дозволяє порівнювати різні території за перспективністю історико-культурного потенціалу для туризму. Проте, культурні комплекси, які високо оцінюються фахівцями, не завжди викликають адекватну реакцію в туристів. Необхідний і достатній час для огляду об’єктів певною мірою визначається їхньою доступністю й побудовою екскурсійних маршрутів. Важливою характеристикою культурного комплексу є стабільність його відповідності ціннісним критеріям, що сформувалися в населення. Цей фактор пов’язаний із тривалістю інтересу туристів до конкретного культурного об’єкта. Тому регіон, зацікавлений у залученні туристів, повинен розумно планувати й розвивати спеціальні програми та заходи, що сприяють підвищенню інтересу до його культури, поширювати інформацію про свій культурний потенціал, розраховувати на залучення потенційних туристів. Потрібно створити «вау»-фактор, тобто образи і легенди, які б спонукали людей їздити по маршрутам знову і знову. «Вау»-факторами можуть бути: Географія туризму 190 — історія та культура регіону; — цікаві фестивалі, культурні заходи; — духовні осередки (храми, монастирі, церкви); — природні (парки, сквери) та художні осередки (виставки, галереї) і т. д.
ВідповістиВидалитиВажливими змінними, що впливають на привабливість туристського напрямку для різних груп і категорій туристів, є його культурні та соціальні характеристики. Найбільший інтерес у туристів викликають такі елементи культури народу, як мистецтво, наука, релігія, історія та інше. Образотворче мистецтво — один з важливих елементів культури, здатний сформувати переконливий мотив до туристської подорожі. Його повсюдне посилення пов’язане з тенденцією виставляти на відомих курортах (у приміщеннях готелів) добуток національного образотворчого мистецтва з метою ознайомлення туристів з культурою регіону. Також популярні фестивалі, що широко представляють різноманітні види й елементи національного образотворчого мистецтва. Музика й танці. Музичний потенціал регіону є одним із привабливих елементів культури. У деяких країнах музика виступає як основний фактор залучення туристів. Відомі музичні фестивалі щорічно збирають тисячі учасників308 . Народні промисли. Регіон, що приймає туристів, повинен пропонувати їм різноманітний асортимент сувенірів, виконаних (фабричним або кустарним способом) місцевими майстрами та ремісниками309 . Історія. Культурний потенціал регіону виражений у його історичній спадщині. Більшість туристських напрямків дбайливо ставиться до своєї історії як фактору залучення туристських потоків. Наявність унікальних історичних об’єктів може визначити успішний розвиток туризму в регіоні310 . Література. Літературні пам’ятники регіону мають більш обмежену в порівнянні з іншими елементами культури привабливість, але все-таки становлять істотний туристський мотив і основу організації різнопланових туристських програм і маршрутів311 . Релігія. Паломництво — найдавніший вид подорожей, відомий людству не одне тисячоліття. До 80% об’єктів туристського показу є культовими. Мотивами до паломницької подорожі є духовне прагнення відвідати релігійні центри та святі місця, особливо шановані в конкретній релігії, здійснення культових обрядів. Індустрія й бізнес. Рівень індустріального розвитку регіону є важливим мотивом для залучення певної категорії туристів, особливо іноземних, що цікавляться станом економіки іншої країни, промисловістю, виробленою продукцією. 308 Багато курортних готелів знайомлять своїх гостей з національною музикою під час вечірніх розважальних програм, на фольклорних вечорах і концертах. Аудіо плівки із записами національної музики, продаж яких поширений у більшості туристських центрів, служать чудовим засобом знайомства туристів з культурою народу. Етнічні танці — характерний елемент національної культури. Практично кожний регіон має свій національний танець. Знайомство туристів з танцями може відбуватися на спеціальних шоу, фольклорних вечорах, під час розважальних програм. 309 У деяких туристських центрах створюються спеціальні магазинчики в національному стилі, де місцеві майстри виготовляють вироби безпосередньо в присутності покупців.
ВідповістиВидалитиЦя форма торгівлі сувенірною продукцією є своєрідною визначною пам’яткою регіону й викликає чималий інтерес у туристів. 310 Знайомство з історією та історичними об’єктами — найсильніший спонукальний туристський мотив. Історична спадщина регіону має потребу в просуванні на туристський ринок. Тому національні туристські організації повинні займатися поширенням інформації про історичний потенціал місцевості. Доцільно проводити культурні заходи (фольклорні, фестивальні та ін.), традиційні для місць туристського призначення, здатні зацікавити туристів з різних куточків світу. 311 Літературні твори мають силу створювати враження про країну та її культуру. Доведено, що наявність або відсутність певного роду літератури в країні вказує на стан її культурної та політичної систем. У розважальні програми для туристів доцільно включати літературні вечори, тим більше що деякі готелі мають у своєму розпорядженні чудово обладнані бібліотеки. У рамках пізнавального туризму рекомендується організовувати літературні тури по місцях, пов’язаними з іменами авторів і героями відомих літературних творів. Географія туризму 191 Агрокультура. Рівень розвитку сільського господарства може привернути увагу фермерів і виробників сільськогосподарської продукції, що цікавляться агрокультурою регіону312 . Освіта. Високий рівень освіти збільшує прагнення людини до знань. Вплив людей один на одного формує загальносвітовий стиль життя, що впливає на розвиток туризму. Крім цього, система освіти є особливістю туристського потенціалу й може успішно використатися як елемент залучення туристських потоків, зокрема, як основа навчального туризму. Наука. Науковий потенціал може виступати спонукальним мотивом для відвідування регіону, особливо тими, хто безпосередньо зайнятий наукою або пов’язаний із цією сферою діяльності. Туристські організації можуть надавати різні послуги (проведення зустрічей, семінарів та інше). Національна кухня. Національна кухня становить важливий елемент культури регіону. Туристи полюбляють куштувати національні страви тієї країни, по якій подорожують. Особливий інтерес у туристів викликають кафе, ресторани, трактири, оформлення яких гармоніює із пропонованим меню. 4.Подієвий туризм – визначення та напрями розвитку. Одним із перспективних напрямів за оцінками Всесвітньої туристичної організації (UNWTO) є подієвий або ж івент (event) туризм. Слово Event (подія, захід) в англійській мові має дуже багато значень, як соціально - культурне, так і технічне і навіть філософське, або ж запланована соціальносуспільна подія / захід, яка відбувається в певний час і з певною метою, і має певний резонанс для суспільства. До видів івенту (event) можна віднести: фестивалі, карнавали, паради, святкування; конференції, форуми, симпозіуми, круглі столи; освітні заходи: семінари, тренінги, курси підвищення кваліфікації; спортивні змагання (наприклад, Олімпійські ігри); концерти, покази фільму, театральні постановки; ювілеї, весілля, торжества; ділові події: виставки, ярмарки, торгівельні шоу, презентації, відкриття підприємств, прийоми, заходи, пов'язані з просуванням торгівельної марки і т. д.
ВідповістиВидалитиУ сучасному світі сформувалася ціла індустрія щодо організації подій, яка поділяється за характером події та кінцевою метою. Значення подієвого туризму зводиться до відвідин подій, які відбуваються в інших країнах, тобто, основна ціль подорожі присвячена події в якій турист прийматиме пасивну (спостерігача) або активну участь. Це є унікальний вид туризму, оскільки за характер невичерпний. Подієвий туризм можна розглянути за категоріями, що відібрані за масштабом подій. За цією ознакою виділяють національні та міжнародні події (табл.). Класифікація подієвих ресурсів за тематикою ВИД РЕСУРСІВ ТЕМАТИКА ПРИКЛАДИ ПОДІЇ Гастрономічні фестивалі Пивний фестиваль «Октоберфест» (Мюнхен, Німеччина), свято молодого вина Божоле Нуво (Франція), фестиваль морепродуктів на о. Гров (Іспанія) ГРОМАДСЬКІ Фестивалі івиставки квітів Виставка тюльпанів (Нідерланди), фестиваль квітів у Челсі (Велика Британія), свято троянд (травень) і жасмину (серпень) у Грассі (Франція), фестиваль хризантем (Японія), фестиваль квітів (Таїланд), виставка квіткових експозицій на Співочому полі (Київ) Музичні та театральні фестивалі і конкурси Музичний конкурс "Євробачення", фестиваль джазу в Монтре (Швейцарія), "Слов'янський базар" (Білорусь), "Нова хвиля" (Латвія), "Таврійські ігри" (Україна), Фестиваль художнього драматичного мистецтва (Франція) МИСТЕЦЬКІ Кінофестивалі Канський (Франція), Берлінський (Німеччина), кінофестиваль "Молодість" (Україна), "Кінотавр" (Росія) 312 Розташовані поблизу туристських центрів фермерські господарства, що пропонують місцеві сільгоспродукти, є важливою ланкою в туристському обслуговуванні. У програму спеціалізованого тура варто включати різні заходи, під час яких туристу буде цікаво познайомитися з асортиментом продукції, що випускається в цій місцевості, взяти участь у процесі її виробництва, наприклад у зборі врожаю. Географія туризму 192 Фольклорні обряди, свята і фестивалі Midsummer's Day (Велика Британія), фестиваль кельтської музики (Франція), фольклорний фестиваль у Шешорах (Україна) Спортивні змагання Літні і зимові Олімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи з футболу й інших видів спорту, спартакіади Ралі, перегони і регати Перегони Формули-1, міжнародні автоперегони, напр. Париж - Дакар, регати: Vendee Globe, Volvo Ocean Race СПОРТИВНІ Спортивні фестивалі "Лижний фестиваль" (Норвегія), "Перегони човнів" (Велика Британія) Театралізовані шоу Шоу Lord of the Dance (Велика Британія), "Кіносценія" (Франція), "Наше Різдво" (Україна) Карнавали Карнавал в Новому Орлеані (США), Венеціанський карнавал (Італія), карнавал в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), карнавал в Мацатлані (Мексика) КУЛЬТУРНОІСТОРИЧНІ Національні фестивалі і свята Фестиваль Святого Патрика (Велика Британія, Ірландія), "Парад кохання" (Німеччина), весняні та осінні фестивалі (Китай), Дівалі або "Фестиваль Вогнів" (Індія) Аукціони Сотбі'с, Крісті'с (твори мистецтва, антикваріат, Велика Британія), NAFA (хутра, Канада),
ВідповістиВидалитиГелос (твори мистецтва, Росія), FFS (хутра, Фінляндія), Flora Holand (квіти, Нідерланди) Покази мод Тиждень високої моди в Парижі (Франція), Milano Moda Donna (Італія), Тижні моди Mercedes-Benz Ярмарки і виставки "Райзен Гамбург" (туристичний ярмарок, Німеччина), Брюссельський міжнародний книжковий ярмарок (Бельгія) Автомобільні й авіаційні Салони Детройтський (США), Франкфуртський (Німеччина), Лондонський (Велика Британія), Женевський (Швейцарія), Токійський (Японія) автосалони, авіасалон в Ле Бурже (Франція), авіасалон на о. Лангкави (Малайзія) ЕКОНОМІЧНІ І ПОЛІТИЧНІ Політичні й економічні форуми Всесвітній економічний форум у Давосі (Швейцарія), Генеральна асамблея ООН, зустрічі світових лідерів РЕЛІГІЙНІ Релігійні свята, ходи і події Сходження Благодатного вогню у переддень Воскресіння Христового (Єрусалим) 5.Історія та головні передумови розвитку подієвого туризму. З формальної точки зору індустрія свята народилася в 1800-х роках, з початком продажу квитків на професійні спортивні заходи, і пізніше вона поступово трансформувалася. Вважається, що сама професія організатора сформувалася в 1950-х роках, а почалося все з відкриття в 1955 році Діснейленда. В Україні івент-індустрія бере початок з 90-х рр. ХХ століття. Історично склалося так, що в самостійну сферу івент виділився лише за останні двадцять років. Цей підйом викликаний відповідністю потребам людей, які у всі часи хотіли отримати нові враження, стати частиною подій, впливати на їх хід і отримати радісне відчуття причетності до чогось більшого313 . Організація подієвого туру вимагає від туристичної фірми: - знання про туристичні можливості відповідного регіону, про заклади проживання та харчування; - досвід роботи у даному регіоні; - зв’язки з провідними профілюючими організаціями у відповідній сфері. У процесі формування подієвого туру враховуються такі чинники, як розташування готелю, її архітектура, інтер’єр номерів, наявність ресторанів і пунктів живлення. наявність 313 Слід відзначити, що в Україні подієвий туризм розвивається повільно. Тільки з 2002 р. туристичні фірми почали пропонувати послуги з організації подієвих поїздок. Збільшення вїздного туризму в Україні у зв’язку з подіями не є систематичним і пов’язано з такими подіями як, до прикладу, Євробачення, Євро-2012. Більшість подій в Україні місцевого й регіонального масштабу, що не приваблює навіть українських туристів і не сприяє розвитку вїздного туризму. Основною причиною повільного розвитку подієвого туризму, на нашу думку, є специфіка організаційних особливостей у поєднанні з відсутністю належного рівня державного регулювання. Географія туризму 193 магазинів, памяток, доставка до місця події, послуги гіда, перекладача. Від даних умов залежить вартість туру. Не менш важливим елементом діяльності туркомпанії є фінансове забезпечення
ВідповістиВидалитиАдже, турфірма за власні кошти бронює квитки на заходи, місця у готелях і т.д. Це формує ризик у діяльності туркомпанії, що є також однією із специфічних особливостей подієвого туризму. Як результат, цільова аудиторія подієвого туризму - це забезпечені туристи з доходом вище середнього, а також організовані групи з 5 і більше чоловік. Важливою передумовою організації подієвого туру є своєчасне інформування та рекламування події, загальнодоступність до інформації про неї та організація її систематичного проведення. Це дає можливість туристичним фірмам планувати подієву поїздку заздалегідь. З цією метою на державному рівні: 1. потрібно розробити календар подій, які можуть зацікавити туристів; 2. забезпечити фінансування витрат пов’язаних з маркетинговими заходами та організацією події314 . Подієвий маркетинг використовує захід для просування певної торгової марки. 3. забезпечити систематичне проведення події. 4. організувати рекламні заходи на державному рівні. 5. за рахунок економічних механізмів (наприклад, зниження податків) стимулювати туристичні підприємства, що розробляють туристичні продукти на основі подієвого туризму. 6. організувати підготовку спеціалістів для розвитку тематичних та подієвих турів. 7. розробити логістику для кожної події. 8. розробити інфраструктуру під проведення кожної події. Відмічені заходи сприятимуть формуванню зацікавленості та стабільного попиту з боку туристів до події, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток подієвого туризму. 6.Подієвий туризм в Україні. Розвитку подієвого туризму в Україні в цілому сприяє геополітичне розташування України, етнічний склад населення, багатство народної культури, обрядовості, особливості традицій і обрядовості. Українським туристичним порталом «Укртуризм» (www.ukrtourism.com) було проведено аналіз існуючих турів та запити туристів щодо подій в Україні і складено список самих відвідуваних внутрішніх подій (довільний порядок): - Юморина в Одесі; - Джазовий фестиваль в Черкасах; - Таврійські ігри в Новій Каховці; - Етнофестиваль «Шешори»; - Національний Сорочинський ярмарок; - Казантіп; - Всеукраїнський фестиваль популярної і рок музики «Тарас Бульба»; - Чорноморські ігри; - Дні міст України (День Києва і т.д.); - Червона рута; - Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону»; - Рок Екзістенція; - Міжнародний Гуцульський фестиваль; - КиївМузикФест (Київ); - Форум музики молодих (Київ); - «Прем'єри сезону» (Київ); - «Музична Трибуна Київської Молоді» (Київ); - «Тера Героїка» (Каменець-Подільський); 314 Подія може стати центром приваблення туристів, тобто, туристичною, якщо її інформаційна підтримка проводиться протягом 0,5-1 року до початку. При цьому витрати на рекламу і маркетинг повинні бути не меншими ніж організаційні витрати. Тому на кожну подію, на основі якої можна розвивати подієвий туризм, необхідно розробити маркетингову стратегію за участі туристичних фірм. При цьому слід відрізняти маркетинг події та подієвий маркетинг. Це різні поняття.
ВідповістиВидалитиМаркетинг події просуває сам захід, тобто, продає саму подію. Географія туризму 194 - Столичне Автошоу; - Футбольні ігри української збірної і клубів, Ліга Чемпіонів, Кубок УЄФА і ін.; - Кубок Дерюгиной; - Кубок Вадима Гетьмана; - Раллі (PRIME Yalta Rally 2008 і ін.); - Концерти зарубіжних і вітчизняних зірок; - Сучасне мистецтво в Україні від Pinchukartcentre; - Міжнародні і всеукраїнські виставки та ін. Отже, подієвий туризм є перспективним видом туризму з невичерпним ресурсним потенціалом. Однак, на державному рівні поки-що відсутня підтримка, не розроблені маркетингові заходи, з метою просування подієвого туризму на міжнародний ринок. Розвиток подієвого туризму має великі перспективи у контексті прикордонного співробітництва.
ВідповістиВидалитиГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙНОГО ТУРИЗМУ ТА ПАЛОМНИЦТВА
ВідповістиВидалитиПлан: 1.Сучасний релігійний туризм – визначення та різновиди.
2.Географія світовиз релігій та географічні особливості паломницького туризму.
3. Особливості розвитку паломницького туризму в Україні.
1.Сучасний релігійний туризм – визначення та різновиди. Релігійний туризм (сакральний туризм, паломницький туризм, езотеричний туризм) – різновид туризму, пов'язаний з наданням послуг і задоволенням потреб туристів, що прямують до святих місць і релігійних центрів, що знаходяться за межами звичайного для них середовища. Релігійний туризм поділяється на різновиди: - паломницький туризм – це сукупність поїздок представників різних конфесій з паломницькими цілями; - езотеричний – метою його е розширення традиційного релігійного світосприйняття, і відповідно з цією метою ведеться філософський пошук в процесі подорожі; - релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості – відвідання місць пов'язаних з історією релігій; - сакральний – різновид, де турист під час відвідування певних місць створює, відновлює або підкреслює зв'язок з уявним потойбічним. Сакральне в широкому сенсі – це все, що має відношення до Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального, містичного, те, що відрізняється від повсякденних речей, понять, явищ. Паломництво (від лат. Palma – «пальма») - слово виникло від слова «Палома» - пальмова гілка, з якими жителі Єрусалима вітали Ісуса Христа. Основними світовими місцями паломництва є: - у християн: Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, річка Йордан та інші місцевості, пов'язані з Христом, апостолами, Пресвятою Богородицею; - у мусульман відвідання Мекки, Медіни і здійснення там запропонованих ритуалів; - у ламаїстів – відвідання Лхаси (Тибет); - у індусів – відвідання Ілахабада і Варанасі (Індія); - у синтоїстів - відвідання Нара (Японія). Серед причин здійснення паломництва можна виділити наступні: - бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг; - помолитися за рідних і близьких; - знайти благодать; - виконати богоугодну роботу; - відмолити гріхи; - висловити подяку за блага, послані зверху; - проявити відданість вірі; - прагнення до подвижництва в ім'я віри; - знайти сенс життя. Для заохочення паломництва складалися численні путівники (ітінерарії), багато з яких, як і описи самих паломництв, стали згодом важливими історичними джерелами. У туризмі зазвичай виділяють декілька видів паломництва, що класифікуються за різними ознаками: 1) за числом учасників і сімейній приналежності – індивідуальні, сімейні і групові паломництва; 2) за тривалістю – тривалі і короткочасні паломництва; 3) по сезонності – цілорічні паломництва, а також приурочені до релігійних свят; 4) по об'єктах відвідини – відвідини конфесійних культових місць (монастирів, храмів), а також природних культових місць (гір, озер, печер, джерел); 5) по місце розташуванню об'єктів паломництва – внутрішні (в межах державних кордонів) і зарубіжні паломницькі тури; 6) за ознакою обов'язковості – добровільні і обов'язкові паломницькі тури (наприклад, в ісламі паломництво хадж є обов'язковим для кожного правовірного).
Географія туризму 202 Різновид релігійного туризму – езотеричний, використовується обмеженим числом адептів і носить переважно прикладний характер. Як приклади такої практики можна назвати суфізм всередині ісламу, каббалу всередині іудаїзму, нейдань всередині даосизму, йога всередині індуїзму, чань (езотеричний буддизм, він же дзогчен, він же дзен) всередині буддизму, ісихазм усередині православ'я, харизматизм всередині протестанства. За геопросторовою ознакою релігійно-паломницький туризм розподіляють на локальний, регіональний і світовий (міжнародний). Локальному релігійно-паломницькому туризму зазвичай притаманні одноденні подорожі, регіональному – короткотривалі, а світовому (міжнародному) – тривалі та довготривалі. Паломники менше уваги приділяють якості обслуговування на об'єктах розміщення та харчування. Вони переважно зацікавлені у відвідуванні монастирів, храмів, а також освячених місць, які визнаються святими (джерела, ріки, печери, гори та ін) 321 . 2.Географія світових релігій та географічні особливості паломницького туризму. Світові сакральні ресурси сприяють зростанню попиту на паломницькі тури, завдяки чому їхня кількість постійно зростає. За приблизними даними, паломників щорічно налічується понад 220 млн осіб, з них 150 млн - християни, 50 - мусульмани, буддисти і 20 млн, - представники інших віросповідань. До світових релігій належать християнство, буддизм та іслам. Ці три релігії виявилися найузагальненішим вираженням сакральної свідомості людини і були звернені не до конкретного представника народу, а до віруючої особи, незалежно від її віку, статі, національності. Світові релігії, зокрема християнство й іслам, виникли на Близькому Сході, а буддизм – на півострові Індостан, тобто у районах зародження людської цивілізації. Християнство як найпоширеніша світова релігія розгалужується на три головні гілки – православ'я, католицизм і протестантизм. Християнство налічує 1 млрд 928 млн осіб віруючих. Православні християни переважають на більшій частині території України, Росії, Білорусі. Православними також вважають народи таких країн, як Молдова, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Греція, Грузія, Македонія, Кіпр. До популярних православних центрів належать: - свята гора Афон (Греція); - храм святого Лазаря з його гробницею і мощами (Кіпр); - монастир Сопочани із діючою церквою Святої Трійці та фресками XIII ст. (Сербія); - церква Святої Софії, собор О. Невського і церква Святого Пантейлемона (Болгарія); - Сіонський собор, храм Метехі, Монастир Святого Давида (Тбілісі), храм СветіЦховелі та монастир Гелаті (Мцхета) у Грузії; - Києво-Печерська лавра (м. Київ, Україна); - Почаївська Лавра (м. Почаїв, Україна); - Олександро-Невська, Троїцько-Сергіївська (Росія) та ін. Католицизм – найчисленніший напрям у християнстві. Він поширений у Західній, Південній та Середній Європі, а також у Латинській Америці та деяких інших країнах і територіях. До протестантизму належать 36 % всіх християн. їх найбільше проживає в країнах Європи, а також в США, Канаді, Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії та ін. Для католиків і протестантів найбільшими сакральними реліквіями є: Істинний Хрест (Рим), Свята Кров (Брюгге, Бельгія), Терновий Вінець, Собор Паризької Богоматері (Париж, Франція), Лурд (Франція), Туринська плащаниця (Турин, Італія), Святі Цвяхи (Ітонський коледж, Велика Британія), Ченстохово (Польща) тощо. Відомі центри релігійного туризму та паломництва в світі:
ВідповістиВидалити321 Екскурсійно-пізнавальні тури, що здійснюють у межах релігійного туризму, відрізняються від паломницького терміном перебування і не обов'язковістю відвідування лише релігійних святинь. Релігійні об'єкти (собори, мечеті, культові музеї, духовні центри) – лише частина екскурсійних програм. Екскурсія для паломників має другорядне значення. Географія туризму 203 - Рим з Ватиканом – резиденція Папи Римського, які відвідують щорічно близько 8 млн паломників; - Ассизі (Італія), пов'язаний із пам'яттю святого Франциска Ассизького; - Сантьяго-де-Компостела (Іспанія), де спочивають мощі апостола Якова; - Кельн (Німеччина) – тут збудовано один із найславет-ніших готичних соборів; - Уолсінгем (Англія), відновлений дім, в якому жив маленький Ісус; - Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США) – центр мормонів, де споруджено їхній величний храм, та ін. Найпопулярнішою святинею світового рівня для християн-паломників є Свята Земля (Ізраїль). Тут паломники відвідують Вифлиєм (храм Різдва Христового), Назарет (Базиліка Благовіщення, Грот Діви – місце Благовіщення), Єрусалим (Ворота Ірода, Левові Ворота, Золоті Ворота, Сіон-Ахі Ворота, церква Святої Анни, церква Плачу Господнього, Гефсиманія – Оливковий Сад, церква Бичування, церква Гробу Господнього) та інші місця. Буддизм як світова релігія зародився у Східній Індії в середині І тис. до н. е. Водночас це – своєрідне філософське вчення. Від інших релігій він відрізняється тим, що Бог не є окремою особою, а духовним началом, яке може змінювати свій стан («Будда в собі», «Будда в нірвані»)322 . Релігійний туризм у буддизмі, що налічує 325 млн віруючих, дещо відрізняється від християн і мусульман. Вони не здійснюють традиційних паломництв, хоча мають власні центри. Один із них розташований високо в горах Тибету в м. Лхаса. Тут є монастир і палац Далайлами – духовного пастора буддистів. Після поразки 1959 р. національно-визвольного повстання тибетців проти китайських окупантів змушений емігрувати до Індії. У м. Канді (Шрі-Ланка) розташована друга святиня буддистів – лівий клик Будди. . Відомий центр паломництва буддистів – м. Бодхгая (Індія). Тут Далайлама щорічно читає лекції. У м. Дхармасала (Індія) розташована сучасна резиденція Далайлами - буддистів Тибету й уряду тибетського у вигнанні. Іслам серед світових релігій є третьою за часом виникнення і другою після християнства за кількістю послідовників.
ВідповістиВидалитиМусульман у світі налічується 1 млрд 180 млн осіб. Найбільше їх проживає у Західній і Середній Азії (69 %), та на Півночі Африки (22 %), в Європі (3 %). Іслам виник в Аравії у VII ст. н. е. Його появу мусульмани пов'язують із пророком Мугаммедом (Мухаммедом, Магометом), купцем із Мекки (Аравійський півострів), який близько 610 р. оголосив себе пророком, посланцем єдиного Бога всіх арабів – Аллаха323 . Він розподіляється на сунітів (більшість) і шиїтів. Із двох релігійних центрів ісламу найпопулярніша Мекка – її щорічно відвідує близько 2 млн мусульман. Тут розміщена одна з найбільших мечетей світу – Харам байт-Іллах. Усередині мечеті –святилище Кааба: великий куб, складений із гранітних блоків. Місто Медина розташоване за 300 км від Мекки. Головна мечеть значно красивіша від храму аль Харам. Тут проповідував і похований пророк Муххамед. Важлива святиня ісламу - мечеть Хайфа Омара в Єрусалимі, що є третьою за значущістю у мусульманському світі. 3. Особливості розвитку паломницького туризму в Україні. В Україні релігійне життя бурхливого розвитку досягло після розпаду атеїстичної держави СРСР – у 90-х роках минулого століття. Унаслідок цього зросла кількість первинних релігійних громад, а разом із ними – зареєстрованих релігійних організацій багатьох конфесій, які діють в Україні. Позитивним явищем стала розбудова мережі культових закладів, зокрема, монастирів, що були завжди відомими релігійними центрами. 322 У буддизмі визначають безперервну зміну світу, регулюючи всі процеси законами причини та наслідку. Буддизм поширений у країнах Східної та Південно-Східної Азії. Він мав великий вплив на культуру східних народів. Так, європейців" які відвідують Китай, вражають численні буддійські храми, монастирі, величні скельні й печерні комплекси. Буддизм став джерелом натхнення для багатьох поколінь поетів, художників, вчених. 323 Вчення, проголешене ним, міститься в Корані. Спочатку він виступав із проповідями у Мецці, а згодом - у Медині, де створив міцну мусульманську общину, яка стала центром поширення нової релігії. Іслам дотримується традицій іудаїзму та християнства. Географія туризму 204 Домінуючою релігією в Україні є християнство, на яке припадає майже 95 % віруючих, з них 54,5 % – православні, 18,6 % -католики. Українське християнське паломництво відоме з XI ст. Воно мало складний шлях розвитку, але паломницька традиція збереглася й активно розвивається. Найбільшими центрами паломництва в Україні є Київ (Свята Софія, Києво-Печерська лавра) і Почаїв (Почаївська лавра). Вони належать до християнських святинь, пріоритетних для українських паломників. Популярні серед віруючих Михайлівський, Володимирівський собори в Київі та ін. Важливим релігійним об'єктом вважають Святогірський монастир у Донецькій області, Красногорську Свято-Покровську обитель, Мотронинський та Мгарський монастирі Черкаської області, Спасо-Преображенський собор м. Чернігова, Свято-БорисоГлібський жіночий монастир у Харківській області.
ВідповістиВидалитиУ західному регіоні України до популярних об'єктів українського паломництва належать собор Святого Юри, Успенська церква, Польська катедра у Львові, Крехівський монастир (біля Львова), Гошівський монастир (Івано-Франківська область), Зарваниця, що на Тернопільщині, та ін. Об'єктами паломницького туризму в цьому регіоні є: Зимненський Святогірський монастир, який височіє на Святій Горі над заплавою р. Луги біля с. Зимне Волинської області; Межиріцький Свято-Троїцький монастир XV-XVII ст. у с. Межиріч на Рівненщині (за 4 км від м. Острога); Корецький Свято-Троїцький монастир XV-XVII ст. на Рівненщині; Дерманський Свято-Троїцький монастир-фортеця XV-XVII ст. (с. Дермань, Рівненська область); Святоуспенська Унівська лавра отців студитів, розташована серед пралісів горбогір'я Гологорів Перемишлянського району (на Львівщині); Лаврський монастир св. Онуфрія (Старосамбірський район Львівської області); Манявський скит – монастир-фортеця (XVII ст.), який став екскурсійно-туристичною візитівкою Івано-Франківщини; Підкамінецький монастир отців студитів (Бродівський район Львівської області), Підземний монастир ус. Страдч Яворівського району Львівської області. Серед новітніх місць масового паломництва відомий Візенберг – невелике поселення біля містечка Куликів Жовківського району Львівської області, а також с. Грушів, де у 1987 р. з'явилася Матір Божа (Дрогобицький район Львівської області). У с. Заглина, неподалік м. Рава Руська, тече святе джерело під назвою «Маруся». Подібне джерело нуртує в урочищі Вишновець між селами Сілець і Єзупіль на ІваноФранківщині, яке називають «Духова Криниця». З-поміж чудотворних ікон, які приваблюють паломників, найвідоміші Кристинопольська (Червоноград) чудотворна ікона XVII ст. й ікона Матері Божої Тартаківської в с. Тартаків Сокальського району Львівської області; Симбірська чудотворна ікона; Ікона Матері Божої – покровительки Закарпаття у Мукачівському монастирі; Боронявська чудотворна ікона Божої матері в с. Борожева Хустського району Закарпатської області. На міжнародному ринку релігійного туризму Україна вже частково використовує свої можливості. Іноземні паломницькі потоки в Україну переважають з Росії, Польщі та Ізраїлю. Останніми роками зростає паломництво хасидів (містичний напрямок в юдизмі – поєднання з Богом через індивідуальну молитву), засновником якого був Баал Шем Тов із Поділля (с. Меджибіж), а продовжувачем його став правнук цадік (праведник) Рабі Нахман, який помер в Умані 1810 р. і донині вважається учителем хасидів. Основні місця паломництва хасидів – у Черкаській, Житомирській, Київській, Вінницькій областях. Тут не лише діють паломницькі маршрути, а й створюється відповідна туристична інфраструктура. Саме поняття паломницького туризму – поїздок віруючих до релігійних святинь – заперечується дуже багатьма з тих, хто займається його організацією: для них «паломництво» і «туризм» поняття різні, іноді навіть взаємовиключні.
ВідповістиВидалитиЗ цих міркувань використовується термін релігійний туризм аналогічного змісту. Істотний вплив на туристські потоки надає релігійна мотивація. Одним з найбільш важливих факторів здійснення релігійних подорожей, в ту чи іншу країну є часові інтервали, протягом яких відзначаються релігійні і державні свята. Аналіз Географія туризму 205 часових інтервалів з точки зору менеджменту туристської фірми необхідний для всебічної підготовки та організації релігійних турів. Збіги релігійних свят високого сезону в туризмі створюють додаткові труднощі в організації релігійного туризму, як спрямовуючої, так і для приймаючої країни. Основною функцією відділу по роботі з релігійним туризмом є робота з клієнтами, зацікавленими як паломницькими турами, так і релігійними. Кваліфікований персонал даного відділу повинен правильно зрозуміти бажання клієнтів і грамотно скласти (підібрати) туристичну програму. На чолі відділу стоїть начальник відділу – зазвичай людина з двома професійними освітами (туристичним і релігійним). Він знаходиться в підпорядкуванні у генерального директора туристичної компанії. У свою чергу, у підпорядкуванні начальника відділу по роботі з релігійним туризмом знаходяться три менеджера. Всі менеджери також мають освіту в сфері туризму і релігійної діяльності. Менеджер 1 відповідає за паломницькі тури. Менеджер становить туристичну програму для паломників. Менеджер 2 працює з клієнтами, які бажають відправитися в релігійний тур. Завданням цього менеджера є правильно і грамотно скласти програму для туристів, менеджер повинен розповісти і передати туристу цікавить і загальну інформацію про обраний або запропонований тур. Третій менеджер поєднує в собі функції двох попередніх менеджерів, плюс виконує контроль за їх діяльністю, становить щотижневий звіт про виконану роботу і подає дані начальнику відділу. При складанні маршрутів релігійного туризму необхідно враховувати мету поїздки туристів чи паломників і, по можливості, формувати однорідні групи. Акцент у підготовці екскурсовода і текстів екскурсії також визначається метою поїздки. Супроводжуючому паломницькі групи екскурсоводу бажано мати додаткову підготовку, знати тексти молитов, житія святих, дати церковних свят і літургіку. Певна трудність при проведенні екскурсії полягає у великій кількості церковно-слов'янських слів і богословських термінів, використання яких необхідно324 . Як приклад організації паломницького туру наводиться наступна Паломницька програма В ІЗРАЇЛЬ НА ВЕЛИКДЕНЬ (В Єрусалимі З 26.04 ПО 03.05. 7 ДНІВ / 6 НОЧЕЙ) 1 ДЕНЬ Прибуття в Бен Гуріон. Зустріч з представником фірми. Переїзд до Єрусалиму. Віфлеєм. Храм Різдва. Горненський монастир. Вечірнє богослужіння і сповідь в Горненському монастирі. Розміщення в готелі. 2 день Єрусалим. Сніданок. Літургія в Храмі Гробу Господнього. Монастир Марії Магдалини. Храм Бога Богородиці. Гефсиманія. Місце моління про Чашу. Місце Арешту. Храм О. Невського (Позикові ворота).
ВідповістиВидалитиГора Сіон. Місце Тайної Вечері. Повернення в готель. 3 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Преторія. Темниця Ісуса Христа. Міста Різдва Богородиці. Купіль Віфезда. Участь в урочистому хресному ході з Хресного Шляху Спасителя. Храм Гробу Господнього. Служба Великої П'ятниці. Винесення плащаниці і Чин поховання. Повернення в готель. 4 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Храм Гробу Господнього. Служби Великої Суботи у Храмі Гробу Господнього. Відпочинок. Великоднє Богослужіння у Храмі Гробу Господнього. 324 Не завжди буває достатньо простого перекладу слова з церковно-слов'янської на сучасну мову. Часто за ним стоїть поняття, втрачене за роки атеїзму. Найбільш складним виявляється розкриття поняття про мощі святих. Поглиблення даної теми під час екскурсії буває не завжди можливим і залежить від сприйняття групи. Коли настрій групи не дозволяє передати таємний зміст чудотворення від мощів, екскурсоводу необхідно перейти до іншої теми. Також слід чинити екскурсоводу, розповідаючи про вівтарі і здійснюваних в ньому таїнствах. У деяких випадках доцільно обмежитися викладом матеріалу про явище чудотворних ікон і зцілення, що походять від них і були раніше. Дуже важливо підкреслити відмінність між духовною цінністю ікони та її культурної та історичної значимістю. Географія туризму 206 5 ДЕНЬ Єрусалим. Сніданок. Монастир Вознесіння Христа. Переїзд в Тверію. Монастир Георгія Хозевіта. Єрихон. Смоковніця Закхея. Гора Спокуси. Розміщення в готелі. 6 ДЕНЬ Тверія. Сніданок. Річка Йордан. Капернаум. Храм 12 апостолів. Гора Блаженств. Церква Нагірній проповіді. Церква Множення Хлібів. Місце явлення Христа апостолам після Воскресіння. Кана Галилейська. Назарет. Повернення в готель. 7 ДЕНЬ Тверія. Сніданок. Гора Фавор. Монастир Кармелітів. Печера Пророка Іллі. Яффс. Лідда. Храм Св. Георгія Побідоносця. Переїзд в аеропорт. Виліт.
ВідповістиВидалитиТема: Біоценоз: склад та структура, динаміка та зв'язки.
ВідповістиВидалитиБіоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення. Склад і структура біоценозу. Зв’язки в біоценозі. Динаміка біоценозів. Основні закономірності розподілу біоценозів. Класифікація біоценозів
Біоценоз, як єдність рослинності і тваринного населення
Рослинний покрив і тваринне населення земної кулі надзвичайно різноманітні, що пояснюється строкатістю умов існування в різних районах та великою кількістю видів рослин (понад 500 тис. видів і 1,5 млн. видів тварин), пристосованих до умов життя в певному середовищі. Всі організми, як правило, живуть у природі не ізольовано, а у зв’язку один з одним, утворюють певні сукупності. Існує велика кількість угруповань рослин і тварин різних за видовим складом, кількістю екземплярів, будовою, особливостями місцезростання.
Біоценоз (з гр. біос – життя, коінос – загальний, спільний) – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють: зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз (сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів).
У польових умовах межі біоценозу і пов’язаного з ним біотопу найчастіше визначаються за змінами рослинного покриву, які можна добре спостерігати візуально. Рослинність або сукупність рослинних угруповань є невід’ємною складовою частиною ландшафту і одним із найбільш динамічних компонентів навколишнього середовища. Таким чином, фітоценози і зооценози є частиною більш складних природних систем – біогеоценозів, сукупність яких утворює біосферу Землі.
Прикладом біоценозів можуть бути ліс, луки, степ, болото, сільськогосподарські угіддя тощо.
Біоценози можуть формуватися як природним шляхом, так і під впливом діяльності людини.
Термін "біоценоз" був запропонований К. Мебіусом, який у 1877 р. описав угруповання тварин устричних банок. Чи включав Мебіус в поняття "біоценоз" рослини, залишається невідомим.
Засновником вчення про угруповання рослин вважаються І. К. Па чоський (1896) та П. М. Крилов (1898). Вперше визначення рослинного угруповання – фітоценозу було дане І. К. Пачоським у 1915 році.
Життя біоценозу визначається як біологічними особливостями, так і фізико-географічними умовами існування. Біоценоз вважається як біологічним явищем так і географічним.
Склад і будова біоценозу, його зовнішній вигляд, характер зв’язків між організмами змінюється залежно від абіотичних факторів: кліматичних факторів, орографії, літологічного складу порід тощо.
ВідповістиВидалитиНабір біоценозів і їх особливості в різних зонах неоднакові.
Біоценоз тісно пов’язаний з умовами неживої природи (біотопом). Аналізуючи закономірності розвитку лісових природних угруповань, В. М. Сукачов прийшов до висновку, що в природі існують системи, які об’єднують біотичні та абіотичні компоненти. Ці системи приурочені до певної території з абіотичними умовами, що називаються біотопом. Єдність біоценозу і біотопу – це природний комплекс, який В. М. Сукачов назвав біогеоценозом.
За визначенням В. М. Сукачова, біогеоценоз – це сукупність на деякій ділянці земної поверхні однорідних взаємодіючих, пов’язаних обміном речовини і енергії, природних компонентів – гірських порід, ґрунту, гідрологічних умов, рослинності, тварин і мікроорганізмів.
Склад і структура біоценозу
Особливостями будь-якого біоценозу є видовий склад та структура.
Кожен біоценоз має чітко визначений видовий склад. Загальна кількість видів рослин і тварин, властивих певному біоценозу, більш менш постійна, але між біоценозами різних типів досить відрізняється.
Найбільш багаті за видовим складом біоценози вологих тропіків, а найбідніші – біоценози аридних і холодних регіонів. Загальна кількість видів, що складає біоценоз характеризує його видове багатство. Загальна кількість видів, що входить до складу біоценозу, їх різноманітність залежить від місцезнаходження, кліматичних та едафічних умов біоценозу, а також від його історії розвитку. Видова насиченість біоценозу – загальна кількість видів, що припадає на одиницю площі. Залежно від видової насиченості розрізняють біоценози прості і складні.
У складних біоценозах велика кількість видів і взаємозв’язки між ним складні. Причому, у найбагатших у видовому відношенні біоценозах практично всі види малочисельні. Так, у тропічних лісах, які мають значну флористичну насиченість, рідко можна зустріти поряд кілька дерев одного виду. Усе це зумовлює формування досить складних біотичних зв’язків. У таких умовах не буває масового розмноження окремих видів, біоценози характеризуються високою стабільністю.
Видова насиченість залежить від кліматичних та едафічних умов. Так, біоценози тундри і пустелі охоплюють значно меншу кількість ви дів, ніж біоценози вологих тропічних лісів. Велику флористичну насиченість мають вологі тропічні ліси. У лісах Шрі-Ланки налічується 1500 видів деревних рослин, а в лісах басейну р. Амазонки – до 2500 видів.
ВідповістиВидалитиНа формування видової насиченості значний вплив мають історичні фактори. В процесі розвитку біоценозів спостерігається тенденція до поступового збільшення видового багатства. Сформовані біоценози, як правило, багаті за кількістю видів, ніж молодші за віком. Сюди відносять біоценози тропічної зони. У помірній зоні в зв’язку із зледеніннями, які відбувалися в минулому, біоценози порівняно молоді і тому бідніші за видовим складом.
Від віку біоценозів залежить також і взаємозв’язки між організмами і навколишнім середовищем. Важливою ознакою біоценозів є кількісне співвідношення між видами, які входять до його складу. Види, які чисельно переважають в біоценозі над іншими називають домінантами. За кількістю домінантів біоценози можуть бути моно- і полідомінантними.
Показник домінування визначають не для всього біоценозу, а для окремих структурних угруповань, що входять до нього, зоо-, мікробо- фітоценоз. Крім того зооценоз і фітоценоз часто розділяють за систематичними ознаками (птахи, комахи, злаки, вересові), еколого-морфологічними (дерева, кущі, трави), або за розмірами (мікрофауна, мезофауна, ґрунти). Крім домінантів виділяють субдомінанти, другорядні і третьорядні види. В ці поняття намагаються вкласти кількісні характеристики.
Так, для птахів була запропонована така градація: домінанти – 15% і більше від загальної кількості особин, субдомінанти – 5…14,9%, другорядні види – 0,1…4,9%, третьорядні - < 0,1%. Для рослин подібні градації складаються на сонові чисельності, рясності, біомаси. Домінантів серед рослин виділяють як для окремих ярусів, так і для груп ярусів. Домінування – поняття відносне, оскільки вид, який є домінантом в одному біоценозі може не бути ним в іншому.
Едифікатори – види, які визначають структуру біоценозу і специфічні умови існування в ньому (ступінь затінення, умови росту, характер процесів кругообігу). Найчастіше едифікаторами виступають рослини верхніх ярусів. Едифікатори завжди з числа домінантів, але не завжди домінанти є едифікатором. Асектатори (види супутники), які завжди присутні в біоценозі, але ніколи не бувають домінантними.
У складі фітоценозів виділяють групи видів, які мають різне значення в житті рослинного угруповання, їх називають ценотипами. Російські геоботаніки Г. М. Висоцький та І. К. Висоцький виділили дві групи таких видів:
• основні, постійні види, які визначають властивості у фітоценозів;
• тимчасові, непостійні види, які з’являються у фітоценозі періодично (інградієнти).
Структура біоценозу – це закономірні зв’язки і визначений розподіл різних елементів системи. Розрізняють видову, просторову або хорологічну і трофічну структури.
Просторова структура біоценозу (ярусність)
ВідповістиВидалитиРозподіл видів рослин, тварин і мікроорганізмів в біоценозі залежить від умов їх місця проживання і становить так звану просторову структуру (ярусність). Просторова структура – це вертикальний розподіл фітоценозу в наземній та підземній частинах на окремі горизонти. Тому розрізняють наземну і підземну структури біоценозу. Формування наземної структури залежить від вимогливості рослин до світла, тепла, вологи, вітру тощо. Кожен ярус біоценозу характеризується певними морфологічними, флористичними, екологічними та іншими ознаками.
Найкраще просторова структура виражена у фітоценозі. Добре виражена ярусність у лісах:
• деревний ярус,
• ярус чагарників і підліску,
• трав’яний покрив,
• мохів і лишайників.
Слабше ярусність виражена у степових і лучних угрупованнях. У фітоценозах існують також і позаярусні рослини: ліани та епіфіти. Кількість ярусів залежить від екологічних і едафічних умов, видового складу, віку угруповання. Навіть при незначному покращанні екологічних умов кількість ярусів зростає. Підземна структура фітоценозу формується в залежності від вимогливості вищих рослин до родючості ґрунту.
Тварини не пристосовані постійно до якого-небудь ярусу. В більшості випадків вони ведуть активний спосіб життя в кількох ярусах: птахи, окремі види ссавців.
Залежно від кількості ярусів біоценози ділять на:
• прості (сосняк лишайниковий),
• складні фітоценози (сосняк грабово-дубовий різнотравний).
Ярусний розподіл рослин не тільки підвищує загальну продуктивність біоценозів, а й пом’якшує взаємовідносини між рослинами, тваринами, оскільки ярусність розмежовує життєвий простір окремих рослин, тварин і мікроорганізмів, сприяє послабленню боротьби за існування між ними і одночасно сприяє повнішому використанню ресурсів зовнішнього середовища. Ярусність – пристосування до раціонально використання зовнішнього середовища.
Горизонтальна структура біоценозу (мозаїчність)
ВідповістиВидалитиОднорідність біотопу в межах біоценозу відносна. В межах біоценозу можуть існувати відмінності у зволоженні ґрунту, засоленості, а також відмінності щодо рослинного покриву. Навіть при повній однорідності біотопу можуть існувати відмінності у зв’язку з чергуванням крон, щодо неоднакової освітленості і вологості.
Мозаїчність біоценозу проявляється в його поділі на окремі мікроценози, які відрізняються за видовим складом, кількісним співвідношенням особин. Елементами горизонтального розчленування є також синузії.
Синузії в межах фітоценозу об’єднують групи видів подібні за екологічними властивостями, що належать до відповідних життєвих форм (сукупність – лишайників, ефемерів, гризунів). Вперше термін "синузія" був вжитий шведським геоботаніком Рюбелем у 1917 р., потім австрійським геоботаніком Гамсом у 1918 році.
Гамс розрізняв синузії трьох порядків:
• Синузії одного виду в межах угруповання.
• Синузії різнх видів, але одної життєвої форми – чагарнички.
• Синузії об’єднання особин видів різних життєвих форм приурочені до відповідних мікроумов.
Ці синузії нагадують мікроценози.
Зв’язки в біоценозі
Між організмами в біоценозі існують постійні трофічні (харчові) зв’язки, на основі яких формуються так звані ланцюги живлення. Завдяки їм організми, що об’єднуються у великі групи, утворюють єдиний комплекс, цикл живлення. Цикли живлення визначають трофічну структуру біоценозу та її функціонування.
Ланцюги живлення поділяють на:
• пасовищні – охоплюють зелені рослини, рослиноїдних тварин і хижаків, що поїдають травоїдних;
• детритні – охоплюють мертву органічну речовину, детритофагів та їх хижаків.
Здебільшого в біоценозі наявні і пасовищні і детритні ланцюги живлення.
Трофічні рівні в біоценозі представлені продуцентами, консументами І, ІІ, і ІІІ порядків, редуцентами. За набором кормів розрізняють еврифагів (види з широким колом кормів), стенофаги (види з обмеженою кормовою базою). В межах цих груп виділяють форми тварин: рослиноїдні, твариноїдні, із змішаним рослинно-тваринним харчуванням. Більш дрібні групи тварин утворюють: насіноїдні, капрофаги (споживачі екскрементів, відмерлих тканин).
Така велика різноманітність кормових раціонів веде до широкого використання різних видів органічної речовини в біоценозі.
ВідповістиВидалитиХарчові ланцюги (ланцюги живлення) утворюють піраміди біомас, чисел, енергії.
За правилом піраміди загальна біомаса кожної наступної ланки в ланцюзі живлення зменшується в порівнянні з попередньою.
Таким чином, трофічні зв’язки – це зв’язки що виникають тоді коли організми одного виду живляться організмами іншого або продуктами життєдіяльності організмів цього виду. Вони можуть бути прямі, опосередковані.
Прямі зв’язки формуються тоді коли організми одних видів самі є їжею або постачають її іншим видам.
Опосередковані зв’язки формуються тоді коли особини двох видів конкурують лише між собою за їжу, або один з них створює доступні чи недоступні умови для живлення іншого.
Топічні зв’язки в біоценозі. В результаті топічних зв’язків відбувається "кондиціонування" середовища, тобто деякі організми створюють своєрідні, сприятливі або несприятливі фізичні або хімічні умови для поселення інших організмів. Наприклад, створення сприятливого середовища одним видом для поселення другого (температура, кількість опадів, освітленість). Усе це може сприяти поселенню одних організмів і не сприяє іншим.
У лісі створюється свій мікроклімат, який характеризується підвищеною вологістю, малою контрастністю температур, меншою освітленістю. Це сприяє росту рослин і розміщенню їх за ярусами.
Завдяки трофічним і топічним, які часто переплітаються між собою, організми об’єднуються в досить стабільні угруповання різних рівнів, що входить до біоценозу. Внаслідок чого в біоценозі встановлюються досить складні міжвидові взаємозв’язки, які становлять основу їх існування.
На основі топічних і трофічних зв’язків формуються консорції. Консорція (від лат. консертіо – спільність, співучасть) – система різнорідних організмів, що тісно пов’язані між собою завдяки своїй життєдіяльності з одним із індивідуумів або цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин.
Прикладом окремої консорції в біоценозі може бути сосна або дуб з усім їх населенням. Так, сосна з її мікоризними грибами, з епіфітними мохами й лишайниками на стовбурах і гілках, з усім численним населенням членистоногих – це дуже складна консорція.
Розрізняють консорції різного ступеня складності, які мають неоднакову кількість консортивних зв’язків. Найбільшу кількість консортивних зв’язків мають види – детермінанти, тобто ті види, які створюють внутрішнє середовище біоценозу. Є види, що входять до складу двох або більше консорцій.
ВідповістиВидалитиМіж організмами біоценозу існують також форичні та фабричні відносини. Форичні відносини це такі відносини при яких одні організми сприяють переміщенню інших. Наприклад, великі ссавці – олені, лосі тощо спричиняють поширенню плодів і насіння рослин, населення паразитів на тілі цих тварин або птахів. Фабричні відносини – це зв’язки при яких один вид тварин використовує частини іншого виду рослин чи тварин для будівництва жител (гнізд). Наприклад бобри використовують гілки дерев для будівництва житла, птахи гілки листя тощо.
У фітоценозі розрізняють три основні форми впливу рослин між собою: контактні, трансабіотичні, і трансбіотичні. Контактні відношення – це механічний вплив рослини на рослину, паразитизм, симбіоз тощо; трансабіотичні – вплив одних рослин на інші шляхом зміни навколишнього середовища (боротьба за світло, вологу, поживні речовини та виділення рослинами продуктів життєдіяльності в навколишнє середовище тощо); трансабіотичні – впив рослин на рослину через інші організми. Звичайно у фітоценозі різні форми взаємовпливу проявляються одночасно.
Динаміка біоценозів
Біоценоз – динамічна функціональна система, яка змінюється в часі. В його межах спостерігаються зміни на протязі доби, року, з року в рік і так дальше.
Добові зміни пов’язані із зміною життєдіяльності протягом доби (фотосинтез, транспірація, поглинання води і мінеральних солей). Сезонні зміни в біоценозі зумовлені сезонним ритмом вегетації на протязі року. Сезонні зміни проявляються перш за все в аспектності (лат. aspectus - вигляд)
Зовнішній вигляд фітоценозу змінюється протягом року і залежить від фенологічного стану видів рослин. Зміна аспектів найчіткіше проявляється там, де протягом вегетаційного сезону проходить зміна масово квітучих видів рослин, особливо забарвлених, у трав’янистих угрупованнях – на луках, у степах, саванах. У степах, наприклад, аспектність змінюється до 12 разів. Протягом вегетаційного сезону змінюється не тільки зовнішність угруповання, а й кількісні співвідношення між видами.
Особливо великі зміни в кількісному співвідношенні видів рослин відбуваються у степових і лучних формаціях. У зв’язку із зміною вегетаційного сезону відбувається і зміна домінуючих рослин. Домінантність буває постійною (наприклад, вічнозелені трави, сосна, ялина) і тимчасовою (цвітіння однорічних ефемерів та багаторічних ефемероїдів).
Сезонні зміни мають певне значення в продуктивності фітоценозів: степових – для визначення строків косовиці, лісових – збирання насіння, плодів тощо. Зміни фітоценозів за роками називають флюктуаціями (лат. fluctuatio - коливання).
ВідповістиВидалитиВони зумовлюються різними причинами, головними з яких є кліматичні і гідрологічні зміни (наприклад чергування вологих і посушливих років). Річні зміни не ведуть до зміни одного угруповання іншим.
Добові, сезонні і річні зміни також впливають на кількісне співвідношення видів і особин у межах ценопопуляції, одні випадають, інші з’являються, при цьому, безумовно, змінюється чисельність, або рясність, що характеризується кількістю особин у тій чи іншій ценопопуляції, вираженій в числах або умовних балах на одиницю площі.
Вікова динаміка пов’язана із зміною фізіологічності структури та інших особливостей угруповання. Зумовлюється ця динаміка конкретними зв’язками, які впливають на зовнішній вигляд, структуру та ін.
Поняття сталості фітоценозу досить умовне, оскільки в природі постійно відбуваються певні зміни. У сталих біоценозах може відбуватися відновлення, тому що існують конкурентні відносини (міжвидові та внутрішньовидові).
Біоценозам властиві багаторічні односпрямовані зміни, що ведуть до перебудови всіх його ознак і до заміни одного біоценозу іншим – сукцесії (гр. succesio – послідовність, зміна). Їх вивченням займалися І. К. Пачоський, Г. Ф. Морозов, В. М. Сукачов та інші. Сукцесії бувають первинними (виникнення угруповань на первинно незаселених організмами субстратах) і вторинними (формування біоценозів на місці знищених).
Розрізняють внутрішні (автогенні) і зовнішні (алогенні) причини сукцесій. Перші пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, другі - з дією на угруповання зовнішніх умов.
У зв’язку з причинами, що зумовлюють сукцесії, розрізняють кілька їх типів:
• сингенез – зміни, зумовлені взаємовпливом рослин на рослини;
• ендоекогенез – зміни, пов’язані з життєдіяльністю самого фітоценозу, внаслідок чого змінюється середовище його існування;
• екзоекогенез – зміни, зумовлені дією зовнішніх за відношенням до фітоценозу природних факторів.
Вони бувають:
• кліматогенними (потепління і похолодання на планеті),
• едафогенними (засолення ґрунтів),
• зоогенними (діяльність бобрів, що призводить до затоплювання заплав річок),
• антропічними.
Сукцесії ведуть до формування або відновлення стабільного фітоценозу, характерного для даних умов, або ж, навпаки, до його дигресії (лат. digressio – відхилення). Якщо сукцесії ведуть до виникнення фітоценозу, який відносно відповідає умовам середовища, то в такому фітоценозі процеси зміни уповільнюються. Цю завершальну стадію формування фітоценозу називають клімаксом (гр. climax – вища точка, кульмінація).
ВідповістиВидалитиОсновні закономірності розподілу біоценозів
Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора.
Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю.
У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості.
На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо.
Зональні умови найбільш виражені на плоских міжріччях в межах невеликих абсолютних висот (до кількох сотень метрів), в межах середніх едафічних норм (виключаючи погано дреновані, занадто засолені, карбонатні, піщані та інші місця). Такі умови прийнято називати плакорними.
Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто, які займають плакори.
Проте є різні умови, що відрізняються від плакорних, передусім у долинах річок і озер, на схилах. Такі умови називають інтразональними. Інтразональні угруповання в жодній зоні не утворюють зональних (плакорних) біоценозів. Інтразональні біоценози властиві не одній, а кільком, і навіть, всім зонам земної кулі (болота, заплавні луки, мангрові зарості тощо).
Екстразональні біоценози – це ті, які у відповідних зонах пов’язані з плакорами, а в іншій зоні приурочені до незональних умов (шукають сприятливі умови в межах несприятливої для них зони).
Наприклад, ліси, що розміщені у балках в зоні степів – це екстремальні біоценози, хоча на північ від цієї зони вони розміщуються на плакорах і є зональними біоценозами. Сукупність зональних, інтразональних та екстразональних біоценозів утворює всю різноманітність біоценозів Землі
Класифікація біоценозів
ВідповістиВидалитиПри вирішенні питання доцільності створення системи класифікаційних, таксономічних, категорій, що охоплюють всю різноманітність угруповань, необхідно з’ясувати характер меж між ними. Щодо характеру меж існують дві точки зору.
Одні автори вважають, що межі між угрупованнями рослин чіткі. Але існує думка щодо неперервності, континуальності рослинного покриву. Тварини на відміну від рослин, менш тісно пов’язані з угрупованнями, тому при з’ясуванні питання меж головне значення належить рослинним угрупованням. При класифікації біоценозів використовують такі одиниці: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій тип біомів.
Асоціація – найдрібніша одиниця, яка об’єднує ділянки земної по верхні з угрупованнями подібними за будовою, тобто з однаковими едифікаторами і домінантами, однаковою структурою, набором консорцій.
Група асоціацій – відносять всі асоціації, в яких більша частина ярусів, в тому числі головний, однаковий, а один із другорядних ярусів – відмінний.
Формація – об’єднує всі групи асоціацій, які мають спільного домінанта головного ярусу (ліс із ялини європейської, ліс із клена гостролистого).
Група формацій – це угруповання, едифікатори яких відносяться до однієї життєвої форми (ліси широколистяні, дрібнолистяні, хвойні).
Клас формацій – включає угруповання, едифікатори яких належать до близьких життєвих форм (листопадні листяні ліси, злакові степи). Класи формацій об’єднують в типи біомів – ліси помірного поясу, тропічні ліси, степи, луки тощо.
ГЕОГРАФІЯ
ВідповістиВидалитиТема: ЯПОНІЯ
Площа:372 тис км2
Населення:127 079 000 (2010)
Столиця:Токіо
Офіційна назва:Японія
Державний устрій:конституційна монархія з парламентським урядом
Законодавчій орган:двопалатний парламент (Палата радників і Палата представників)
Глава держави:імператор
Адміністративний устрій:унітарна держава (9 областей, які об’єднують 46 префектур; столичний округ і 2 міських префектури; адміністративна область Хоккайдо)
Поширені релігії:синтоїзм і буддизм
Член ООН
Державне свято:День народження Імператора Aкіхіто, 23 грудня (1933)
ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Японія, держава Східної Азії, що займає ланцюг островів (Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сикоку, архіпелаг Рюкю та ін., всього близько 4 тис.), які омиваються Тихим океаном, Японським, Охотським і Східно-Китайським морями. Найближчими сусідами країни є Китай, Південна Корея та Росія. До останньої країна має найбільші територіальні претензії щодо так званих «північних територій», котрі Японія вважає своїми (Кунашир, Ітуруп, Шикотан та острівна гряда Хабомаї).
Рельєф країни переважно гірський з наявністю численних діючих (60) і згаслих вулканів. Вища точка – вулкан Фудзіяма на о. Хонсю (3776 м). Процеси горотворення продовжуються і сьогодні, тому землетруси бувають тут від півтори до восьми тисяч разів на рік. Усі сучасні будівлі будуються на протисейсмічній основі. Тихоокеанське узбережжя потерпає від цунамі висотою від 30 до 50 м. Клімат від помірного на півночі до мусонного тропічного на півдні. Середні температури січня – від -50С на о. Хоккайдо до +160С – на архіпелазі Рюкю, липня – відповідно від +22 до +280С. Опадів на більшій частині країни – від 1700 – 2000 до 4000 мм на рік, восени звичайно бувають тайфуни. В районах вулканічної діяльності є термальні джерела. Японія належить до країн світу, що майже повністю засвоїли свої земельні ресурси.
Річки короткі, але багатоводні, непридатні для судноплавства. Їх використовують для спорудження ГЕС та водопостачання. Понад 2/3 території вкрито лісами (від хвойних до вічнозелених субтропічних) і чагарниками, але потребу в деревині вони покривають лише на 50 %.
Надра країни бідні. Наприклад, нафти за рік видобувають менше, ніж в США за день, потреби у залізній руді, свинці, цинку власні ресурси забезпечують лише на 1 – 2 % від необхідних потреб, через це країна повністю залежить від імпортної мінеральної сировини.
Населення. За чисельністю населення Японія посідає 10 місце в світі. Японія – типова однонаціональна країна, 99,9 % населення країни складають японці, крім них є корейці, китайці, айни – нащадки древнього населення островів. В країні має місце поліконфесійність – більшість населення країни сповідує дві релігії: синтоїзм і буддизм, крім того є християнська меншина.
ВідповістиВидалитиНизька народжуваність, висока середня тривалість життя (чоловіки – 79 років, жінки – 86) призводять до старіння нації – пенсіонери складають 20, а діти – 16 % населення, це в найближчі роки загрожує дефіцитом трудових ресурсів.
Густота населення – одна з найбільших в світі: 321 чол. на км2, на прибережних рівнинах вона сягає 10 000, а у великих місцях – ще більше. 70 % населення країни мешкає на тихоокеанській прибережній смузі. Міське населення складає 80 %, 40 % з них живе в трьох найбільших міських а агломераціях, які утворюють мегалополіс Токайдо. За зайнятістю у сферах виробництва населення країни поділяється наступним чином: у сільському господарстві зайнято 4,4 %, у промисловості – 27,9 %, у сфері послуг – 66,4 %.
Найбільші міста країни – Токіо, Йокогама, Осака, Нагоя, Саппоро, Кіото, Кобе, Фукуока, Сендай, Хітаті, Тіба, Кітакюсю, Кагосіма, Хіросіма, Кумамото.
Токіо, столиця Японії, розташована на південному сході о. Хонсю, на рівнині Канто, в місці впадання річок Едогава, Аракава, Суміда, Тама у Токійську затоку, одне з найбільших і швидко зростаючих міст світу, середня густота населення в якому складає 800 – 1000 чол. на 1 км2.
Токіо – головний фінансовий і промисловий центр Японії, один з найбільших фінансових центрів світу. За об’ємом фінансових операцій Токійську фондову біржу можна порівняти лише з фондовими біржами Нью-Йорка і Лондона. Тут концентрується діяльність найбільших фінансово-промислових монополістичних груп (Міцубіси, Сумітомо, Міцуї та ін.), найбільших банків (Банк Японії, Банк розвитку та ін.), представництв іноземних корпорацій.
Це основний транспортний вузол Японії з міжнародними аеропортами Ханеда і Наріта, морським портом (вантажообіг близько 70 млн т на рік), швидкісними автотрасами, залізними і монорельсовими дорогами, метрополітеном. Багато великих підприємств винесено за міську смугу. Працюють наукоємні та високотехнологічні виробництва машинобудування, приладо-, авто-, авіа-, суднобудування, електротехнічне, електронне, оптико-механічне виробництво, нафтопереробна, нафтохімічна, хімічна, поліграфічна, текстильна, шкіряна, керамічна, меблева, харчова промисловість, виробництво будматеріалів, ювелірних виробів, сувенірів тощо.
Токіо – найбільший науковий і культурний центр Японії з понад 100 державними, муніципальними та приватними вищими навчальними закладами, є Національна аерокосмічна лабораторія, онкологічний центр, дослідницький центр захисту від стихійних лих тощо. В місті близько 400 картинних галерей, декілька десятків музеїв, зоопарк (з 1882), акваріуми.
ВідповістиВидалитиСучасний Токіо має традиційне прямокутне планування міських кварталів, прийняте в Японії спрадавна. Проте місце розташування окремих міських кварталів відносно один одного не підкоряється точній прямокутній проекції. Кожна конкретна адреса виходить із черговості споруди, але не із знаходження відносно інших будівель у вуличному ряду. Вулиці Токіо не мають назв, окрім головної торговельної вулиці Токіо – Гінза («Срібна»), для інших є назва міського кварталу плюс цифрове позначення будівлі.
У діловому центрі – сейсмостійкі хмарочоси заввишки в 50 поверхів і вище. У спорткомплексі Кокугікане проводяться турніри з боротьби сумо.
У Токіо налічується близько 1750 синтоїстських і 2900 буддійських храмів, православний собор Воскресіння Христа. У 12 км від Токіо створено токійський Діснейленд (1983, близько 48 га).
Осака, місто й порт в Японії, на о. Хонсю, на узбережжі Осакської затоки, друге за величиною та економічним значенням місто країни. Значний торговельно-пасажирський порт, важливий транспортний вузол з міжнародним аеропортом Ітамі (1992). Великий торговельно-фінансовий центр Японії: акціонерні товариства, бавовняна й рисова фондові біржі, банки, підприємства чорної та кольорової металургії, машинобудування, легкої, хімічної, керамічної, деревообробної, рибоконсервної, борошномельної, цукрової промисловості. Працює метрополітен і друга за величиною та значенням в країні фондова біржа.
Північну промислову й південну історичну частини міста з півночі на південь пересікає бульвар Мідосудзі – центральна магістраль міста. Акваріум у місті Осака – один з найбільших у світі. Місто називають «японською Венецією» через чисельні канали. Осакак – значний науковий і культурний центр країни: є два університети та інші вузи, музеї: художній, замку Осака, японських художніх ремесел, планетарій, чисельні парки.
Нагоя, місто та порт в Японії, в центральній частині о. Хонсю, третій після Токіо й Осаки фінансово-промисловий, транспортний і торговельний центр країни, один з основних портів Японії (вантажообіг порту 110 млн т на рік). Тут виробляється близько 10 % промислової продукції країни. В містах-супутниках працюють підприємства машинобудування (особливо транспортне, у тому числі автобудування, суднобудування та судноремонт, а також текстильне й точне машинобудування), електротехнічної промисловості, чорної та кольорової металургії.
Значний культурний центр, заснований у XVI ст. як феодальний замок. Сьогодні тут працюють університети, художній музей Токугава, художня галерея музей скарбів замку Нагоя, ботанічний сад, зоопарк, численні архітектурні пам’ятки.
Економіка. До складу ВВП крани сільське господарство дає 1,4 % вартості, промисловість – 26.4 %, сфера послуг – 72,2 % вартості.
ВідповістиВидалитиЯпонія є азійським лідером за рівнем ВВП на душу населення – 38 000 $, посідає перше місце в світі за обсягами золотовалютних резервів (521 млрд $), третє місце (після США та Китаю) – за виробництвом промислової і п’яте – за виробництвом сільськогосподарської продукції. Протягом останнього десятиліття країна має стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Японія вступила в постіндустріальну стадію розвитку, значну частку ВВП складають доходи від сфери послуг, охорони здоров’я, науки, фінансово-торговельної діяльності та зв’язку.
Японія має дві гострі проблеми: величезний урядовий борг, який в сумі складає 170 % ВВП країни, і старіння населення (демографічні прогнози для країні конче несприятливі, якщо ситуація в країні не зміниться, то до початку наступного століття чисельність японців скоротиться вдвічі), повільно змінюється менталітет японців: стереотип «трудоголіка» поступово змінюється на стереотип «людини, яка працює заради грошей, що забезпечують йому комфортне життя». Крім того в країні продовжуються дебати щодо змісту реформ в реструктуризації економіки країни та менеджменті. Останні світові тенденції щодо подорожчання мінеральної сировини, від якої залежить економіка країни, призвели до скорочення обсягів виробництва в алюмінієвій промисловості більш ніж у 20 разів, у нафтовій промисловості – на 40 %, чорній металургії – на 25 %. Поступово зростають екологічні проблеми.
В Японії ухвалено програму «Технополіс», вона передбачає спорудження 19 наукових містечок середнього розміру для рівномірного поділу наукових кадрів по країні. Адже сьогодні 80 % наукових співробітників та інженерів працює у Токіо та великих містах.
Промисловість. Японія – високорозвинена постіндустріальна країна. Поряд із гігантськими підприємствами тут діють численні дрібні, особливо в легкій і харчовій промисловості. Економіка Японії залежить від імпорту сировини та пального, видобувна промисловість дає 0,2 % ВВП країни.
Енергетика країни більш ніж на 80 % залежить від імпорту енергоносіїв, проте Японія посідає третє місце у світі за виробництвом електроенергії. Майже 60 % її дають теплові електростанції, що працюють на імпортному паливі (вугілля, природний газ, мазут), видобуток кам’яного вугілля Японії зменшується (через високу собівартість) та збільшується обсяг його імпорту зокрема з Австралії. Цьому сприяє введення до експлуатації нових ТЕС.
ВідповістиВидалити30 % припадає на АЕС. 60% палива для АЕС імпортується з Австралії та Канади. В країні працює найбільша в світі АЕС «Фукусіма», 53 ядерних реактори, 3 будуються і 13 проектуються.
В середині 90-х років XX ст. Японія поступилася першим місцем з виробництва сталі Китаю, але і сьогодні чорна металургія країни – одна з найбільш досконалих у світі. Найбільший у світі металургійний комбінат працює у Фукуямі. Дві третини сталі виплавляється в конвертерах, інша – в електропічах.
Через високу енергоємність виробництво кольорових металів в Японії майже повністю звернуто (особливо алюмінію), значно помітна тенденція до заміни кольорових металів іншими матеріалами (мідні електродроти замінено на оптоволоконні кабелі). За виробництвом основних видів хімічної продукції Японія посідає друге місце в світі (гума, пластмаса, синтетичні смоли).
На світовому ринку Японія – основний постачальник продукції сучасних конструкційних матеріалів, складних наукоємних галузей промисловості. До середини 90-х років XX ст. країна була світовим лідером у автомобілебудуванні, але поступилася США. Сьогодні країна залишається головним експортером автомобілів, тут працюють найбільші компанії галузі «Тойота Мотор», «Ніссан Мотор», «Мицубісі Мотор», «Хонда Мотор», «Мазда Мотор», «Судзукі Мотор». Ринки збуту готової продукції галузі – Америка, Європа, Австралія. Автомобільною столицею Японії є Нагоя, а найбільший автомобільний завод працює в місті Тойота. Автомобільний гігант «Ніссан Мотор» продав великий пакет акцій французькій компанії «Рено», а німецько-американський концерн «Даймлер-Крайслер» купив пакет акцій компаній «Мицубісі Мотор» і «Хонда Мотор». Ці дії дають позитивний результат для подальшого розвитку галузі, адже відкривають можливості доступу до нових ринків збуту та сучасних технологій.
«Соні», «Тошіба», «Хітачі», «Фудзі», «Шарп» є лідерами електронної промисловості. Основними центрами галузі є Токіо, Йокогама, Фудзісава, Кавасакі, Ітіхара (промислова зона Кейхін).Японія залишається світовим лідером із виробництва відеокамер, відеомагнітофонів, фотоапаратів. Країна контролює також п’яту частину виробництва світової електроніки, а за випуском інтегральних схем, оптичного волокна, напівпровідників, комп’ютерів та комплектуючих поступається лише США.
Японський ППК сформовано на базі чотирьох великих портів та їх гінтерланду: Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба. Їхній вантажообіг – понад 400 млн т на рік, а спеціалізація – прийом сирої нафти та нафтопереробка, припортова чорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика (на австралійському вугіллі) відправка генеральних вантажів.
За випуском шовкових тканин країна посідає перше місце в світі, синтетичних – третє, за обсягом виробництва целюлозно-паперової продукції – четверте.
Невиробнича сфера країни є однією з найбільш розвинених у світі, крім того країна також один з найбільших фінансових центрів світу: з п’яти найбільших банків світу два – японські.
ВідповістиВидалитиТериторіально країна поділена на вісім компактно розташованих економічних районів, найпотужнішими з яких є Канто (Токіо, Тіда, Кавасакі, Йокогама; спеціалізація – електроніка, суднобудування, сфера послуг), Кінкі (Осака, Кобе, Кіото; електроніка, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість) і Тюбу (Нагоя, Тойота, Хамамацу; спеціалізація – автомобілебудування, район дає третину автомобілів країни), які належать до промислової Тихоокеанської смуги, що сконцентрувала майже 80 % населення і господарського потенціалу країни. 40 % ВВП країни дає Канто – основний індустріальний район країни. О. Кюсю називають «Силіконовим» через високий рівень розвитку тут електронної промисловості. Район Тогоюку з економічним центром в Хіросимі спеціалізується на важкому, в тому числі й суднобудуванні. Ура-Ниппон – аграрна «тильна» сторона Японії простягнулася вздовж узбережжя Японського моря
Сільське господарство в країні ведеться на інтенсивній основі. Але за показниками забезпечення населення країни власною сільськогосподарською продукцію порівняно до інших розвинених країн Японія значно відстає. Повністю покриває свої потреби країна лише в рисі, овочах та яйцях, попит на фрукти задовольняється на 75 %, на молоко та молокопродукти – на 80 %, на телятину – 64 % тощо. У сільському господарстві використовуються території найбільших рівнини – Канто, або Токійська, на о. Хонсю, Ісікарі на о. Хоккайдо тощо. Вони майже суцільно оброблені, але земель, придатних для землеробства, в Японії мало. Переважає дрібне землеволодіння (ділянки переважно до 1,5 га.). Основну частину продукції дає рослинництво, провідною культурою якого є рис. Розвинуто також овочівництво та садівництво. Традиційно розвинено квітникарство.
Японія посідає одне з перших місць у світі з вилову риби та видобутку морепродуктів. Розводять велику рогату худобу, свиней, птахів, шовкопряда.
Склалися яскраво виділені зони приміської сільськогосподарської спеціалізації, основною з яких є смуга від долини Канто до долини Кінкі в межах мегаполісу Токайдо.
Транспорт. Японія має одну з найбільш розвинених транспортних мереж світу, особливістю якої є майже повна відсутність трубопровідного та річкового транспорту. 55 % вантажообігу та 67 % пасажирообігу виконує автомобільний транспорт. Автопарк Японії поступається лише США. Загальна довжина шосейних доріг близько 1,2 млн км, за густотою та довжиною автодоріг країна посідає відповідно перше й п’яте міста у світі. Морський транспорт переважає у зовнішній торгівлі країни та посідає друге місце за вантажообігом і третє за пасажирообігом. Основні порти: Кобе, Тіба, Йокогама, Нагоя, Осака, Кавасакі, Токіо, Хакодате, Кітакюсю.
Довжина залізниць – понад 20,1 тис. км, але роль залізничного транспорту в останні часи знижується, він посідає друге місце за пасажирообігом і грає незначну роль у вантажообігу. В країні діють швидкісні залізничні магістралі, перша з них «Токайдо-Синкансен» функціонує між Осакою й Токіо з 1964 р. Максимальна швидкість складає 300 км на год., довжина шляху 515 км. За день вона перевозить понад 375 тис. пасажирів. Один потяг складається з 16 вагонів.
ВідповістиВидалитиОсновна повітряна брама країни – міжнародний аеропорт Ханеда в Токіо, його площа понад 500 га, а довжина злітно-посадочної смуги складає 3 500 м. До числа найбільших аеропортів світу входить також аеропорт в місті Осака. Крім того, міжнародні аеропорти працюють в містах Фукуока, Кагосіма, Кансай, Нагоя. У 2003 р. в країни прийнято програму подальшого розвитку авіації зі створення першого національного реактивного пасажирського авіалайнеру.
Між островами функціонують пороми, мости, підводні тунелі, найбільший з них між Хонсю та Хоккайдо має довжину 53 км. Понад 40 % домашніх господарств і 90 % підприємств країни користуються Internet.
Зовнішньоекономічні зв’язки. За загальними обсягами зовнішньої торгівлі Японія поступається лише США та Німеччині. Експорт: машини та устаткування, в тому числі транспортне (понад 68 % вартості), напівпровідники, сталь, морські судна, хімічні продукти, текстиль. Основні партнери: США, Китай, Південна Корея, Тайвань, Гонконг.
Японія – найбільший всесвітній імпортер зрідженого природного газу й другий найбільший імпортер нафти. Імпортують також машини та устаткування, паливо, харчові продукти, продукцію хімічної галузі, тканини, сирі матеріали, головним чином з Китаю, США, Саудівської Аравії, ОАЕ, Австралії, Південної Кореї, Індонезії.
Значні надходження ВВП Японії має від світового туризму. Серед визначних туристичних об’єктів країни – численні національні та природні парки, архітектурні комплекси, музеї, синтоїстські та буддійські храми.
ГЕОГРАФІЯ ТУРИЗМУ
ВідповістиВидалитиГЕОГРАФІЯ МІСЬКОГО СІЛЬСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ План: 1. Визначення, головні напрямки та особливості розвитку міського сільського та екологічного туризму. 2. Міський туризм – головні тенденції розвитку та географія. 3. Особливості розвитку сільського туризму. 4. Географія сільського туризму у країнах Європи. 5.Екологічний туризм та його географія. 1. Визначення, головні напрямки та особливості розвитку міського сільського та екологічного туризму. Зазначені види туризму умовно поєднуються в одну групу за типом середовища (міський, сільський) та за відношенням до цього середовища (екологічний). Відтак, міський туризм – це організація і здійснення туристичної діяльності у міському середовищі, натомість сільський туризм – те саме, але у сільській місцевості. Міське середовище – історично сформований, планово та структурно організований простір міста. Сільська місцевість (середовище) – (англ. Rural area) — місцевості за межами міст, або території, які не є урбанізованими325 . Екологічний туризм (екотуризм) – це тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та, часто, природоохоронних територій, намагаючись не здійснювати великого впливу на цю територію326 . Останні два види туризму (сільський і екологічний) у багатьох джерелах дуже часто споріднені і навіть об’єднані за ознакою спільного середовища і високої екологічної якості цього середовища. Саме на підставі такого об’єднання дуже часто вживаються терміни, які розгалужують поняття сільського і екологічного туризму. Це – агротуризм, зелений туризм, сільський зелений туризм та ін. Напрямки розвитку міського туризму розвиваються відповідно до наявних туристичних ресурсів. Зокрема, зростає частка таких міських поселень, де туризм уже нині перетворився на основну статтю фінансування місцевого бюджету. Види «міського» відпочинку можна охарактеризувати як активні, конкурентоспроможні, престижні, високотехнологічні, сучасні, індивідуальні та швидкісні. До них належать: вивчення міста, шопінг, дансінг, відвідування спортивних змагань чи розважальних шоу, участь в азартних іграх, відвідування музеїв, зоопарків, тощо. Напрямки розвитку сільського туризму – відпочинок туристів у сільській місцевості, проживання в умовах, наближених до сільських, і навіть участь в сільськогосподарських роботах. Традиційний набір сільських розваг включає активний відпочинок, включаючи сплави на байдарках, велосипедні та кінні прогулянки, екскурсії по місцевих визначних пам'ятках, знайомство з традиціями і побутом корінних народів або консультації господарів з вирощування сільськогосподарських культур, пляжний відпочинок на березі найближчої річки, полювання та рибалку, посиденьки біля багаття, збір дикоросів, сільську лазню та ін. Напрямки розвитку екологічного туризму – перший, або американський, включає відвідування малозмінених природних територій, зокрема, місцевих національних природних 325 Території з домінуючою сільськогосподарською діяльністю. В сільських місцевостях не завжди проживають (чи мають проживати) люди.
Сільські місцевості характеризуються тим, що мають невелику чисельність населення, меншу, ніж у міських районах, й де люди часто працюють на землі, займаючись рослинництвом, тваринництвом (тваринницькі чи аква-ферми; рибне господарство та аквакультура) або рибальством, а також лісові виробничі площі (в тому числі площі зайняті в підсічно-вогневому землеробстві). Території, де в ландшафті переважає рослинність (поля, луки, ліси природні або напівдикі, та ін.) з домінуючою сільськогосподарською діяльністю. 326 Екотуризм допомагає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу. Географія туризму 208 парків та інших об’єктів ПЗФ. Другий, або європейський, спрямований на відвідування, поряд із малозміненими людською діяльністю природними територіями, і об'єктів традиційної місцевої культури. Саме через зосередження уваги на організації відпочинку насамперед у сільській місцевості, цей напрямок екологічного туризму у нас часто називають сільським або агротуризмом. 2. Міський туризм – головні тенденції розвитку та географія. Впродовж останніх років кількість таких міст невпинно зростає. Основу міського туризму складає розважальний туризм. Зокрема, в Україні найбільш диверсифікована індустрія розваг у столиці, а також у Львові та Одесі. Швидкими темпами вона розвивається в обласних центрах та містах з чисельністю населення понад 100 тис. осіб. Особливе місце в міському туризмі посідає театральне життя та відвідування музеїв. Зокрема, в Києві нині понад 30 театрів, велика кількість театрів (від 7 до 12) знаходиться у таких містах, як Львів, Одеса, Дніпропетровськ. Від 4 до 6 їх у Харкові, Ужгороді, Донецьку, Луганську, Івано-Франківську, Чернігові, Запоріжжі. Особливою популярністю користуються музеї архітектури та побуту просто неба, зокрема музейні комплекси Києва, Львова, Чернівців і Ужгорода. В останні роки збільшилася кількість туристів, перш за все іноземних, які відвідують картинні галереї Києва, Львова, Одеси, Харкова та інших міст України. Міський туризм в Україні надзвичайно диверсифікується. Якщо в минулому основою для розвитку туризму в невеликих містах були різні лікувальні ресурси (Трускавець, Моршин, Миргород, Хмільник та ін.), то нині такою основою може стати розширення природно-заповідного фонду (Шацьк, Турка, Путила), відновлення історичної пам'яті (Лубни, Ніжин, Конотоп, Батурин, Чигирин, Новгород-Сіверський, Біла Церква тощо). Розширення археологічних розкопок навколо історичних міст також становить додатковий туристичний ресурс.
ВідповістиВидалитиУ багатьох містах України або біля них виявлено залишки укріплених городищ, поселень, визначні «царські» кургани і т. ін.327 Невеличкі міста і містечка, особливо Західної України, зберегли давні українські промисли і традиції, які є базою розвитку туризму. Музей прикладного мистецтва Галичини вже освоєний як об'єкт туризму. У майбутньому створення єдиної мережі міського туризму України з комплексом взаємодоповнюючих і взаємозамінних елементів для туристів з різних регіонів світу і з різними рекреаційними потребами. У світі головний потенціал розвитку міського туризму пов’язується з найбільшими містами
ВідповістиВидалитиМіста світу Місце Місто Населення Площа (кв.км) Густота населення (осіб/кв.км) Країна 1 Шанхай 15 584 627 1 600 9 740 Китай 2 Стамбул 13 760 433 3 040 6 010 Туреччина 3 Мумбаї 13 662 885 603 22 658 Індія 4 Токіо 12 570 000 2 187 5 796 Японія 5 Карачі 12 461423 3 530 3 530 Пакистан 6 Буенос-Айрес 12 127 814 Аргентина 7 Делі 11 954 217 1 400 8 539 Індія 8 Маніла 10 993 Філіппіни 9 Москва 10 555 512 1 080 9 774 Росія 10 Сан-Паулу 10 287 833 1 520 6 768 Бразилія 327 Найбільший інтерес у туристів з усього світу викликають пам'ятки Київської Русі (IX—XII ст.) у Києві, Новгороді-Сіверському, Каневі, Овручі, Чернігові, Острі, а також фортеці Луцька, Хотина, Меджибожа, Судака, Білгорода-Дністровського, Мукачева та інших міст. їх органічно доповнюють палацеві ансамблі, пам'ятки культової архітектури, стародавні дерев'яні церкви, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо.
Особливості розвитку сільського туризму. Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин. Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо. «Сільські» види відпочинку можна охарактеризувати такими термінами: розслаблення, пасивність, ностальгія, традиційність, низька технологічність. До них відносять пішохідні і велопрогулянки, пікніки, збиральництво, рибальство, огляд визначних пам’яток, відвідування історичних і культурних місць та фестивалів, кінний спорт, участь у традиційних ремеслах і обрядах, задоволення гастрономічних потреб.
До переваг сільського туризму можна віднести: а) гарантію охорони традиційної забудови; б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує; в) надання роботи для місцевих ремісників; г) підтримування місцевих традицій; ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції; д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища; є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста; ж) поліпшення якості життя мешканців села. До недоліків сільського туризму можна зарахувати: а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад; б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель; в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає. Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України «Про сільський туризм». Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах: —житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства; —житлові кімнати здаються відпочиваючим, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін; —кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі; —житловий будинок розташований на сільській території. 4. Географія сільського туризму у країнах Європи поширюється відповідно до певних моделей розвитку у окремих країнах: Британська модель організації сільського туризму характеризується, перш за все, особливою системою розміщення туристів. Найбільш популярними серед туристів є три типи мешкання: 1) у будинку фермера з харчуванням у вигляді сніданку (farm B&b). В даному випадку відкривається можливість безпосереднього контакту з сім'єю фермера; 2) у окремій будівлі на умовах самообслуговування (self catering unit). Ця будова зазвичай є переробленою маленькою коморою; Географія туризму 211 3) у ізольованій будові, що вміщає в середньому 8-15 туристів (bunkhouse). Для цього може бути використаний велика комора, розділена на спальну зону, в якій зосереджені всі койко-места, кухню і ванні кімнати. Британська модель включає в свою програму елементи пізнавального туризму, спортивні заходи: пішохідні і велосипедні прогулянки, катання на конях і поні (для дітей), гра у футбол, крикет, гольф і багато що інше. Французька модель складніша, ніж британська. Для півдня Франції характерне поєднання сільського і купально-пляжного туризму. У Франції агротуризм сильно тяжіє до садівничих і виноградарських підприємств. Основним засобом розміщення туристів є маленькі котеджі-апартаменти. Винний туризм є «обличчям» французького сільського туризму. Багато селянських господарств, розташованих в долині річки Луари, охоче розміщують туристів, охочих сумістити відпочинок в сільській місцевості з доскональним оглядом знаменитих замків. У альпійській Франції однією з основних мотивацій сільського відпочинку є спортивний туризм (прогулянки по гірських стежках, альпінізм, гірськолижний туризм). Німецька модель характеризується розвитком фермерського туризму.
ВідповістиВидалитиДля німців типові наступні форми організації дозвілля: допомога господарям по господарству; догляд за тваринами; проведення пікніків; рибалка. Сільський туризм дуже тісно пов'язаний з подієвим туризмом (народні свята і фольклорні фестивалі («Октоберфест»), сільські ярмарки). Італійська модель «укладається» в три тематичні групи: «Природа і здоров'я», «Традиційний гастрономічний» і «Спорт». Господарства першого типу, що спеціалізуються на поєднанні сільського і екологічного туризму, представлені в провінціях Кьянті, Умбрія і на Сіцілії. Географія господарств, що формують другу групу, ширша - Лігурія, Тоскана, Венето, Умбрія, Марке, Пулія і Калабрія, а також виноробницькі райони країни. Як правило, кожен селянський двір має вузьку спеціалізацію і проводить продукти, типові для тієї або іншої місцевості. На приморському півдні і островах - це риба і морепродукти, в столичній області Лаціо - вина «Кастеллі романі», в Абруццо - оливкове масло. Господарства, що приділяють особливу увагу спорту, представлені практично у всіх італійських провінціях. Особливою популярністю серед туристів користуються плавання, велоспорт, теніс і верхова їзда. Чеська модель. Регіони Чехії прагнуть привернути туристів кожен своїм унікальним оточенням. Агротурізм в Південній Моравії - це мешкання в сільських садибах найзнаменитішого виноробницького регіону Чехії. Агротуризм разом з екотурізмом - це садиби поблизу заповідника Крконоше. Можливість відвідати знамениті чеські пивоварні - садиби в регіоні Пльзеня на заході Чехії. У Чехії також популярний кінний туризм як різновид агротуризму. В околицях невеликого чеського міста Усті-над-Лабем сьогодні можна знайти не тільки традиційні конярські ферми, які пропонують мешкання в сільській глибинці, але і такі екзотичні варіанти, як козині ферми. Тут турист зможе не тільки помилуватися на природну красу Чехії і зробити екскурсії по навколишніх визначних пам'ятках, але і познайомитися з процесом приготування козиного сиру, а також самому освоїти ази догляду за козами. Іспанська модель. Найпоширеніша форма агроосель - сільський готель «фінка» (finca). Це можуть бути зовсім нові вілли на побережжі Коста-дорада або Коста-дель-соль, з власними садами і стайнею. Або ж це можуть бути 300-річні особняки в Країні Басків, де до цього дня на старовинному пресі віджимають оливкове масло. «Каза руралес» (casa rurales) - відрізняється тим, що велику частину часу це простий сільський будинок, де ведеться звичайне для села господарство. Частина цього будинку здається на літо туристам. Фактично, це як до бабусі в село виїхати. Каза руралес - ідеальний спосіб побачити іспанський побут зсередини. Болгарська модель. Сільський туризм в Болгарії - це котеджі на болгарських курортах Чорного Моря, фермерські будинки в околицях Велико Тирново, вілли біля підніжжя гірських вершин Рила і Родопи, це мешкання поряд з живописними визначними пам'ятками країни, знайомство з культурою, побутом і кухнею Болгарії, повноцінний відпочинок в оточенні фруктових садів.
ВідповістиВидалитиЧисло агротуристичних господарств в Болгарії налічується понад Географія туризму 212 100. До них відносяться як традиційні сільські подвір'я Болгарії, так і сімейні готелі, котеджі, удома і кемпінги, у тому числі і на території національних парків Болгарії. Літом садиби і вілли приймають гостей у пляжів, восени болгарські ферми запрошують туристів на свята збору урожаю і молодого вина в невеликі села на березі Дунаю і інших річок (Іскар, Огоріца, Янтра, Маріца), взимку - в гірські райони зимового відпочинку недалеко від курортів Бансько і Пампорово, навесні - на знаменитий Фестиваль Рози в долині у вершини Стара Планіна. Кухня Болгарії і національні продукти Болгарії - для агротутрізма в цій країні кулінарія залишається одним з самих увлекательних і апетитних способів познайомиться з болгарською побутовою культурою. Польська модель. Польща - країна аграрна. Адже практично кожен третій поляк - фермер, а по числу ферм Польща стоїть в одному ряду з США. На сьогоднішній день в Польщі налічується понад 50 різних агротуристських асоціацій. Деякі з них розбиті на підгалузі - агротурізм на фермах, еко-турізм, кінний туризм і так далі. На сьогоднішній день в Польщі налічується близько 8000 агротурістських садиб. У Польщі є два ключові типи ферм - ті, які спеціалізуються виключно на агротуризмі, і ті, які використовують агротуризм як джерело додаткового прибутку. Серед регіонів Польщі, де можна знайти найбільш багатий вибір агротуритичних котеджів, ферм і резиденцій - Померанія, Мазовія, Велікольськоє воєводство і Любушськоє Поозерье. У числі яскравих місць, які славляться своїми пейзажами і оригінальним побутом, - гори Бескиди на південь від Кракова 5.Екологічний туризм та його географія. Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільствоприрода», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch - дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи)2, «зелений туризм» тощо. У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування.
ВідповістиВидалитиВиділяється три основних складових екотуризму - екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантпу. - Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею); - Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища. - Етнотолерантна (її ще можна назвати етпоеко-логічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території. Географія туризму 213 Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають скотуризм, як напрямок туристичної діяльності. Грунтуючись на даному положенні, пояснюється географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.). Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
ВідповістиВидалитиТЕМА:БІОГЕОЦЕНОЗ ТА ЙОГО СТРУКТУРА
ВідповістиВидалитиБіогеоценози як особливий рівень організації живої матерії. Ви вже знаєте, що популяції різноманітних видів мікроорганізмів, грибів, рослин і тварин існують не окремо одні від одних, а взаємодіють між собою, утворюючи єдиний функціональний комплекс - біоценоз. Кожен вид може існувати у формі популяцій лише завдяки зв’язкам з іншими видами.
Біоценоз — історично сформована сукупність усіх видів організмів, які населяють ділянку місцевості з однорідними умовами існування й взаємодіють між собою. Термін «біоценоз» запропонував 1877 р. німецький учений Карл Август Мьобіус (1825-1908) - один із фундаторів екології.
Популяції різних видів, які входять до складу певної екосистеми, тісно пов’язані не лише між собою, а й з умовами фізичного середовища мешкання .Вони отримують з довкілля певні речовини, потрібні для забезпечення їхньої життєдіяльності, та виділяють туди продукти обміну речовин.
Екосистема — це сукупність організмів різних видів, які взаємодіють між собою і з фізичним середовищем мешкання таким чином, що всередині такої біологічної системи виникають потоки енергії та колообіг речовин, які зв’язують усі її складові в єдину цілісну систему. Пригадаємо: колообіг речовин - це обмін речовинами між абіотичною (неживою) та біотичною (живою) частинами . Термін «екосистема» 1935 р. запровадив англійський учений, один з перших екологів Артур Тенслі (1871-1955). 1942 р. відомий фахівець у галузі вивчення рослинних угруповань Володимир Миколайович Сукачов (1880-1967, народився в с. Олександрівка на Харківщині) запропонував термін «біогеоценоз». Згідно з його поглядами, біогеоценоз - це екосистема, що займає певну однорідну ділянку місцевості. Так В. Сукачов започаткував новий напрям екологічних досліджень - біогеоценологію, що вивчає структуру та функціонування біогеоценозів.
Структура біогеоценозу / екосистеми
ВідповістиВидалитиОсновою екосистем є фотосинтезуючі організми (здебільшого зелені рослини), які формують певне рослинне угруповання - фітоценоз. Ділянку середовища, яку займає біогеоценоз, називають біотопом (від грец. біос - життя та топос - місце). Для позначення ділянки, яку займає екосистема, використовують термін екотоп .
Запам'ятаємо
Поняття «екосистема» та «біогеоценоз» досить близькі, але не тотожні. Біогеоценоз, на відміну від екосистеми, є більш конкретним територіальним поняттям, оскільки займає обмежену ділянку з однорідними умовами існування, на якій формується фітоценоз. Термін «екосистема» стосується будь-якої сукупності пов’язаних між собою організмів різних видів, які не обов’язково займають ділянку з однорідними умовами існування.
Структура біогеоценозу. До абіотичної частини біогеоценозів належать: неорганічні сполуки (вуглекислий газ, кисень, азот, вода, сірководень тощо), які включаються у біогенну (тобто за участю живих істот) міграцію речовини; органічні сполуки (рештки організмів чи продукти їхньої життєдіяльності), що зв’язують між собою абіотичну та біотичну частини біогеоценозу; кліматичний режим (середньорічна температура, вологість тощо), який визначає умови існування організмів.
Біотичну частину біогеоценозу складають різні екологічні групи організмів, популяції яких пов’язані між собою різними зв’язками. Це насамперед продуценти (від лат. продуцентіс - той, що виробляє, створює) - автотрофні прокаріоти, водорості, вищі рослини; консументи (від лат. консумо - споживаю) - фітофаги, хижаки, паразити, сапротрофи, симбіотрофи); редуценти (від лат. редуцентіс - той, що повертає, відновлює) - бактерії, гриби, деякі тварини. Редуценти зв’язують між собою абіотичну та біотичну частини біогеоценозів, забезпечуючи стабільність колообігу речовин у них.
Біогеоценоз з високим ступенем домінування певного виду (1) та біогеоценоз, де відсутнє чітке домінування окремих видів (завдання: з допомогою вчительки або вчителя зробіть припущення щодо можливих причин високого ступеня домінування окремих видів у біогеоценозі)
ВідповістиВидалитиКожен біогеоценоз характеризується певною видовою, просторовою, екологічною структурою. Видова структура визначається як видовим різноманіттям, так і співвідношенням чисельності та густоти популяцій окремих видів. Видове різноманіття (видове багатство) враховує не тільки число видів, які входять до складу даного біогеоценозу, але й кількісний розподіл особин між різними видами. Наприклад, у біогеоценозах з незначним видовим різноманіттям часто спостерігають чітке переважання (домінування) окремих видів над іншими, тоді як у біогеоценозах із значним видовим різноманіттям такого зазвичай немає . Видова насиченість біогеоценозу - кількість видів, що припадає на одиницю площі або об’єму.
• Німецький еколог Август Фрідріх Тінеман (1882-1960) сформулював біогеоценотичні правила, які пояснюють видову різноманітність біогеоценозів. Правило різноманітності стверджує: що різноманітніші умови існування певного біотопу, то вищим буде його видове різноманіття. Згідно з правилом відхилення: що більше умови існування відхилятимуться від оптимальних, то біднішим буде видовий склад такого біогеоценозу.
Іншою важливою характеристикою є біомаса біогеоценозу. Це сумарна маса особин різних видів у перерахунку на одиницю площі або об’єму. Кожен біогеоценоз характеризується певною продуктивністю - біомасою, що створюється за одиницю часу.
Просторова структура визначається ярусністю. Розрізняють ярусність вертикальну та горизонтальну. Кожен ярус має своєрідні умови існування (світловий режим, режими вологості та температури тощо) та специфічний набір видів. Тому організми, які входять до складу певного ярусу, мають спільні риси адаптованості до умов проживання .
Екологічна структура біогеоценозу визначається певним співвідношенням популяцій різних екологічних груп організмів (їхніх життєвих форм). Склад населення біогеоценозу формується завдяки різноманітним зв’язкам між популяціями різних видів, здатних мешкати в певних природних умовах.
Провідна роль у формуванні та функціонуванні біогеоценозів належить видам-едифікаторам (від лат. едифікатор - будівельник). Це переважно певні види рослин, рідше - тварин (наприклад, у морських екосистемах - коралові поліпи). Перехідні зони між сусідніми біогеоценозами називають екотопами («ефект галявини»). У структурі екотонів поєднуються елементи кількох сусідніх біогеоценозів. Тому на межі між сусідніми біогеоценозами можна спостерігати екотонний ефект: підвищення продуктивності та видового різноманіття.
Вертикальна ярусність лісового біогеоценозу: надземна (1) та підземна (2) ярусність рослин; 3 - рослини визначають і ярусне розташування організмів (грибів, тварин, мікроорганізмів), пов’язаних з ними
ВідповістиВидалитиКлючові терміни та поняття
екосистема, біоценоз, біогеоценоз, продуценти, консументи, редуценти, вертикальна ярусність біогеоценозів, види-едифікатори.
Перевірте здобуті знання
1. Що спільного та відмінного між поняттями «екосистема» та «біогеоценоз»? 2. Схарактеризуйте структуру біогеоценозів. 3. Яка роль продуцентів, консументів і редуцентів у функціонуванні біогеоценозів? 4. За якими показниками відрізняються різні біогеоценози? 5. Яка роль видів-едифікаторів у формуванні та функціонуванні біогеоценозів? 6. Що таке екотони? У чому полягає екотонний ефект?
ТЕМА : ПРОДУКТИВНІСТЬ ЕКОСИСТЕМ РІЗНОГО ТИПУ. АГРОЦЕНОЗИ
ВідповістиВидалитиОкремі біогеоценози нашої планети відрізняються за різними показниками: структурою, продуктивністю, величинами та швидкістю потоків речовин та енергії, співвідношенням створеної первинної та вторинної продукції, швидкістю утилізації органічних решток, площею, яку вони охоплюють, видовим різноманіттям тощо.
Біомаса і продуктивність наземних біоценозів. Найнижча продуктивність характерна для біогеоценозів тундри та пустель, найвища - для вологих тропічних лісів . У біогеоценозах антарктичних і помірних регіонів низькі зимові температури та відносно короткий фотоперіод негативно позначаються на їхній продуктивності. Нестача вологи обмежує продуктивність біогеоценозів посушливих регіонів, незважаючи на сприятливе поєднання температури та режиму освітлення. Отже, продуктивність наземних біогеоценозів різко знижується від вологих тропіків до регіонів з помірним і прохолодним кліматом. Біогеоценози боліт займають наче проміжне положення між наземними і водними, часто вони високопродуктивні.
Продуктивність водних біогеоценозів. Різноманітні морські біогеоценози можна поділити на два типи: прибережні та відкритих вод. Для біогеоценозів Світового океану характерна досить низька продуктивність, яка в кілька разів нижча за продуктивність наземних, а біомаса їхніх продуцентів - нижча у тисячі разів. Підраховано, що продуктивність біогеоценозів відкритого океану становить не більше 10 % від продуктивності лісових екосистем помірної зони.
Продуценти водних біогеоценозів - це переважно водорості. Вони швидко продукують біомасу за рахунок високих темпів розмноження і швидкої зміни поколінь, але її так само швидко споживають консументи. Отже, запас біомаси, яку створюють водні продуценти, постійно залишається на низькому рівні. Біомаса в морських біогеоценозах переважно запасається консументами вищих порядків (риби, китоподібні, морські птахи тощо), які мають більшу тривалість життя і меншу швидкість зміни поколінь. Продуктивність біогеоценозів прісних вод - озер, ставків, боліт і річок подібна до продуктивності аналогічних морських.
Агроценози. Людина як консумент залежить від чистої первинної продукції, створеної зеленими рослинами. Для її постійного отримання вона створює штучні угруповання - агроценози поля, пасовища, городи тощо. Агроценоз (від грец. агрос - поле та койнос - загальний) - збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, створене людиною для отримання сільськогосподарської продукції. Від природних біогеоценозів агроценози відрізняються своїми властивостями та особливостями функціонування.
У них не здійснюється колообіг речовин, оскільки більшу частину продукції вилучають у вигляді врожаю. Незначне видове різноманіття та мало розгалужені трофічні сітки зумовлюють слабку екологічну стійкість. У агроценозах майже відсутня саморегуляція.
ВідповістиВидалитиЗа високі врожаї людина розплачується високими витратами матеріальних ресурсів, зокрема, на внесення мінеральних та органічних добрив, обробіток ґрунтів, полив тощо. Унаслідок вирощування на значних площах протягом років однієї чи кількох рослинних культур в агроценозах можливе масове розмноження бур’янів і шкідників .
Під час створення агроценозів слід враховувати зв’язки, які можуть виникати при спільному існуванні культурних рослин, а також між культурними та дикорослими. Доцільно впроваджувати біологічні методи боротьби, коли чисельність видів-шкідників регулюють за допомогою їхніх природних ворогів - хижаків або паразитів . Генетичні методи боротьби (наведіть приклади) теж не забруднюють довкілля.
Уведення до складу агроценозів продуктивних культурних видів і сучасні методи їхнього культивування сприяють отриманню з одиниці площі більше потрібної продукції. Це дає можливість переходити з екстенсивного шляху ведення сільського господарства на інтенсивний, зберігати у природному стані більше біогеоценозів, не перетворюючи їх на нові агроценози, й навіть виводити з сільськогосподарського використання частину земель, створюючи на їхньому місці зелені зони.
Перевірте здобуті знання
1. Які загальні закономірності змін продуктивності наземних біогеоценозів різних природних зон? 2. Чому біогеоценози тропічних лісів вирізняються високою продуктивністю та видовим різноманіттям? 3. Чим характеризується функціонування водних біогеоценозів? 4. Які особливості функціонування агроценозів?
ТЕМА: КИТАЙ : загальна характеристика країни
ВідповістиВидалитиПлоща - 9,6 млн. км2.
Населення - 1,2 млрд. чоловік.
Столиця - Пекін.
Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства. Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічно розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах.
Нині за розмірами ВВП та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю.
З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю.
Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників.
В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пекін, Тяньцзінь та Шанхай.
З 1997 року Сянган (Гонконг) є особливим адміністративним районом Китаю, а з 1999 року до КНР приєднається Аоминь (Макао).
Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану.
Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.
Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11% земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів.
Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12% таких земель.
ВідповістиВидалитиКитай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами.
Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.
Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів.
У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю --2,7 тис. км3, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі.
Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік.
Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки.
Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км2 припадає тільки 1-4 чоловіки.
Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.
Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.
ВідповістиВидалитиГосподарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, "великого стрибка", "культурної революції" і сучасних реформ.
У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки "великого стрибка".
Були поставлені нереальні завдання: за З-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою "вдосконалення" сільського господарства стало створення "народних комун". Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. "Народні комуни" розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось.
З 1966 року в Китаї почався період "культурної революції" - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни.
Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.
У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств.
Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики "відкритих дверей", тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон.
У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм:
• державна,
• колективна,
• особиста,
• приватна,
• державно-капіталістична.
Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.
Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.
За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3.
Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.
ВідповістиВидалитиПромисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.
Структура енергобалансу зберігає "вугільний" характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї.
Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі.
Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій.
Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин.
Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін.
У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки США.
Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натуральних шовкових тканин.
Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені в Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу.
Транспорт. У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий.
ВідповістиВидалитиНайгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Щндао - на півночі, Гуанчжоу та Сянганна - на півдні.
Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали.
Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику "відкритих дверей", яка передбачає активне залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво, створення "особливих економічних зон", в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств.
Частка КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського господарства в обмін на продукцію важкої промисловості.
Китай вивозить вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом на світовому ринку.
В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію, США та Східну Азію.
Внутрішні відмінності. В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони.
Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь.
Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними.
Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30% населення, 35% промислової і ЗО% сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу.
Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії.
ВідповістиВидалитиПівнічно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі.
Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Сичуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму.
ТЕМА: Найдавніша Індія: природа i населення.
ВідповістиВидалитиГеографічне положення і природа Індії.
Індія розташована на півдні Азії, на півострові Індостан. На півночі Індії знаходиться найвищий у світі гірський хребет - гори Гімалаї. Вони відділяють Індію від інших країн світу і захищають її від холодних північних вітрів.
На півдні півострів Індостан омивають хвилі теплого Індійського океану. В Індії течуть дві великі річки - Інд і Ганг зі своїми притоками.
Долини цих річок дуже родючі. В давнину долина Гангу була вкрита болотами та джунглями - непрохідними тропічними лісами. У джунглях водилося багато звірів і птахів: слонів, мавп, тигрів, папуг; у болотах жили отруйні змії, укус яких смертельний для людини.
Природа Індії багата й різноманітна. Зелені долини річок змінюються степами та пустелями, а снігові гори - тропічними лісами.
Найдавніші міста Індії. В долині річки Інд археологи розкопали залишки двох найдавніших міст Індії. Це міста Мохенджо-Даро та Хараппа, які існували п'ять тисяч років тому. В центрі кожного міста на пагорбі височіла добре укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Місто перетинали широкі вулиці. Заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках з великою кількістю кімнат, бідняки - в маленьких будиночках.
Кожний будинок мав внутрішній дворик, куди виходили вікна з кімнат. Покрівля будинків була плеската. Увечері, коли спадала спека, на покрівлю піднімалась уся родина відпочити і подихати свіжим повітрям. У багатьох будинках були ванні кімнати. Використана вода по глиняних трубах збігала у міську каналізацію. Такого не було ні в містах Єгипту, ні в містах Месопотамії.
Заняття стародавніх індійців. Стародавні індійці були землеробами. На своїх полях вони вирощували пшеницю, ячмінь, горох, бавовну і рис. Розводили корів, буйволів, ослів, кіз, овець, верблюдів.
У містах Мохенджо-Даро і Хараппі жили ремісники. Вони робили гарний посуд з візерунками, ткали тонкі тканини, виплавляли з міді і бронзи знаряддя праці та прикраси. На руїнах будинків археологи знайшли зернотертки, ступки, сокири, ножі, зброю, зроблену з міді та бронзи. Заліза стародавні індійці ще не знали.
Міста вели жваву торгівлю. Про це свідчать великі й малі бронзові гирі, знайдені під час розкопок.
Заселення індії племенами аріїв. Чотири тисячі років тому до Індії прийшли племена кочівників та скотарів аріїв. Згадка про ці події збереглася в священній книзі індійців "Рігведі". Там розповідається, що за один день боги зруйнували 99 міст дасью (місцевих жителів). Дасью були темношкірі; вони не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високі на зріст, мали білу шкіру, називали себе аріями, що означало "шляхетні, благородні люди"; цією назвою вони протиставляли себе темношкірому населенню, яке поневолили.
ВідповістиВидалитиРаніше арії жили на півдні Східної Європи, тобто в степах України, і аж до Каспійського моря. Вони випасали табуни коней, розводили овець, У пошуках кращих пасовиськ частина аріїв перейшла через гірський хребет Гіндукуш і спустилася до Індії. Інша група аріїв пішла на Іранське нагір'я. Від них походять перси. Деякі арії пішли ще далі - на Кавказ та в Європу.
Слово "арії" збереглося в сучасній назві країни Іран. Вчені вважають, що арії були родичами багатьох сучасних народів - індійців, персів, німців, англійців, українців, литовців та ін. Про це свідчать однокореневі слова в їхніх мовах, що означають одні і ті самі предмети. Вони збереглися з найдавнішої мови, якою розмовляли арії, - санскриту. Ці мови прийнято називати індоєвропейськими мовами.
Індійські веди. Священні книги аріїв, написані санскритом, називаються "Веди", що означає "знання". Таких книг чотири. Веди - це збірки пісень і заклинань, звернених до богів. Слово "веди" має спільний корінь зі старовинним слов'янським словом "вєдаті", тобто "знати", а також з українськими словами "віщий", "віщун" - той, хто передбачає, віщує майбутнє.
Від "веди" утворено слово "деви" - "боги". Звідси наші слова "дівчина", "діва", а також "дєва" російською мовою. Старослов'янський бог називався Див. У феків їхній верховний бог Зевс мав ще одне ім'я - Дій. У римлян бог називався Деус.
Релігія та звичаї в Індії
Арії, як і інші народи, обожнювали сили природи. Головним богом у них був могутній Індра - бог грози і блискавок. До нього зверталися воїни в бою, благаючи перемоги над ворогом. Коли гримів грім і лютувала буря, вважали, що то сердиться на небі бог Рудра. Це слово, однокореневе з українським прикметником "рудий" та іменником "руда" ("залізна руда" та "руда" в значенні "кров"), у перекладі означає "червоний".
Богом неба був Варуна. Щоранку на колісниці, запряженій золотистими кіньми, виїжджав на небо бог сонця Сур'я. Царем над мертвими був похмурий бог Яма. Але найбільше поважали арії бога вогню Агні. Це ім’я близьке до російського слова "огонь" та українського "вогонь".
Жерці висікали священний вогонь і розпалювали вогнище. Вогню приносили жертви: лили на вогнище олію, молоко, спалювали м'ясо тварин, співаючи при цьому молитви і заклинання.
Пізніше релігія в індійців перемінилася, на зміну старим богам прийшли нові. Тепер головними богами стали Брахма, Шіва і Вішну. їх зображували з багатьма руками і обличчями. Земним втіленням бога Вішну вважався Крішна у подобі людській. Богиня краси і кохання звалася Лакшмі.
ВідповістиВидалитиІндійці вважали священними багатьох тварин - корів, мавп, слонів. Вони їх не вбивали і не їли.
Річка Ганг вважалася в індійців священною, вони вірили, що її вода змиває всі гріхи. Мертвих спалювали на вогнищі, а попіл висипали у Ганг. Коли помирав чоловік, його дружина мусила добровільно зійти на вогнище і згоріти.
Варни в індії. Увесь індійський народ ділився на чотири групи - варни, або касти. За легендою, на варни розділив людей бог Брахма, і він же визначив заняття, права та обов'язки кожної варни. Із своїх губ Брахма створив жерців-брахманів. Тому тільки брахмани можуть говорити від імені бога, їхній обов'язок - вивчати священні книги та приносити жертви богам.
Із своїх рук Брахма створив воїнів-кшатріїв. їхній обов'язок - захищати людей від ворогів та управляти державою. Найголовніший воїн - цар.
Зі своїх стегон Брахма створив вайшья - селян, купців і ремісників.
Ці три варни називалися "варни двічі народжених", бо лише вони справляли особливий обряд у день повноліття, який вважався другим народженням людини.
Четверта варна - це шудри (слуги), яких Брахма створив зі своїх ніг. Вони мусили прислужувати людям із трьох вищих варн. Шудрами були поневолені арійцями темношкірі мешканці Індії.
Була ще п'ята група індійців - "недоторкані", які не належали до жодної з варн. Це були найнещасніші і знедолені люди в усій Індії. Недоторкані не мали права жити в селищах. Одяг вони носили тільки після померлих, а прикраси - лише залізні, їжу їм давали в розбитому посуді. Вони виконували найбруднішу і неприємну роботу: наприклад, прибирали нечистоти, обдирали шкури з убитих тварин. Індійці з вищих варн боялися навіть доторкнутися до цих людей, щоб не осквернити себе.
Усе життя людина належала до тієї варни, в якій вона народилася. Перейти з однієї варни до іншої було неможливо.
Віра в переселення душі. Стародавні індійці вірили, що після смерті людини її душа переселяється в інше тіло. Якщо людина виконувала встановлені правила та закони: не вбивала, не крала, шанувала батьків, - то її душа відродиться після смерті в тілі жерця-брахмана або потрапить у рай. Але якщо людина грішила, то після смерті її душа переселиться у тіло недоторканого або якоїсь тварини чи стане травою при дорозі, яку всі топчуть. Таким чином, своєю поведінкою за життя людина сама собі готувала майбутню, після смерті, долю.
ВідповістиВидалитиІндійські йоги. В усьому світі відомі індійські йоги. Йогами ставали вже немолоді брахмани. Вони йшли до лісу й оселялися на самоті, далеко від людей. Там вони молилися, їли корінці та плоди дерев, пили джерельну воду, виконували фізичні вправи, корисні для здоров'я. Люди вважали йогів чарівниками і шанували їх.
Pita - універсальний закон всесвіту. Стародавні індійці вважали, що життя людей, природи, всесвіту підкоряється одному спільному для всіх закону. Цей закон вони називали Рітою. У священній книзі "Рігведа" сказано: "Весь всесвіт засновано на Ріті, він рухається згідно з Рітою. Ріта - це закон, якому мусять підкорятись усі - боги і люди".
Індійці вважали, що Ріта виникла одночасно зі створенням самого всесвіту. Сонце для них було оком Ріти, а охоронцями Ріти - 12 сонячних братів-місяців, кожен з яких відповідав певному знаку зодіаку (колу з 12 сузір'їв).
Отже, індійська Ріта - це рух Сонця колом зодіаку протягом одного року та його вплив на все живе на Землі.
Стародавні індійці зображували Ріту як сонячне колесо бога Вішну з 12 спицями. Кожна спиця - це місяць. Рік називався колісницею Ріти з 12 спицями.
Буддизм. У п'ятому столітті до н. е. в Індії поширилася нова релігія - буддизм, названа так за ім'ям її засновника Будди.
Будда був сином одного індійського царя. Батько дуже любив свого сина і хотів зробити його життя легким і приємним. Він заборонив слугам навіть згадувати про сумні речі - бідність, хвороби, старість, смерть. Та якось царевич зустрів згорбленого хворого дідуся, а іншим разом побачив, як несли на кладовище мерця.
Це так вразило Будду, що він покинув свій палац, усі скарби, свою дружину і пішов до лісу молитися. На самоті Будда багато думав, як позбутися зла, і склав заповіді, як треба правильно жити на світі. Не можна вбивати нічого живого - ні великого, ні малого. Не можна красти, брехати, пити вино й горілку. Треба любити людей, тварин, рослини.
Згодом до Будди прийшли учні, і він став їх навчати. Учні та послідовники Будди, яких в Індії і зараз дуже багато, дотримуються заповідей свого вчителя. Будда навчав, що однаково погано жити у великих розкошах і в бідності. Правильно живе та людина, яка обмежує свої бажання, живе скромно, чесно, спокійно, прагне пізнати істину.
ТЕМА. Сільський та зелений туризм в Україні
ВідповістиВидалити1. Сутність зеленого туризму та його місце в системі загального туризму
2. Види зеленого туризму та їх характеристика
3. Об’єкти розміщення в сільському туризмі та їх характеристика
1. Сутність зеленого туризму та його місце в системі загального туризму За останні десятиліття кількість туристів у світі неухильно зростала і досягла третини населення земної кулі. За прогнозами фахівців, ХХІ століття буде століттям туризму, і до цього потрібно відповідно готуватися. Сьогодні найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера сільського зеленого туризму. Розвиток сільського зеленого туризму у Європі розпочався в середині ХІХ ст. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. Для України сільський зелений туризм – нове поняття, хоча відпочинок на селі використовувався відомими українськими письменника, художниками, артистами і політиками з давніх часів. Розвитку сільського зеленого туризму в Україні сприяють такі фактори: зростаючий попит мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості; унікальна історико-етнографічна спадщина українських сіл; багаті рекреаційні ресурси; екологічна чистота сільської місцевості; відносно вільний сільський житловий фонд для прийому туристів, наявність вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів; традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок; можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо. 6 Розвиток сільського зеленого туризму зможе забезпечити збільшення реальних доходів селян за рахунок: - надання послуг з прийому на проживання туристів; -облаштування туристичних маршрутів та надання екскурсійних послуг; - транспортного обслуговування туристів; - єгерської діяльності (полювання, аматорське та спортивне рибальство); - надання послуг з прокату туристичного спорядження; - виробництва та реалізації туристам екологічно чистих продуктів харчування, надання кулінарних послуг; - реалізації товарів народних промислів; - проведення культурно-розважальних заходів з урахуванням історико-етнографічної спадщини (анімації) [24]. Найбільш сприятливі передумови для розвитку сільського зеленого туризму об’єктивно складаються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати в повноцінному відпочинку пізнання природничого, історико-етнографічного та культурного потенціалу регіону. Родзинкою сільського зеленого туризма може і має стати яскрава анімація, тобто пожвавлення програм обслуговування, відпочинку і дозвілля туристів ігровими елементами та шоупрограмами на базі історико-етнографічної та культурної спадщини регіону.
На кшталт уславленого у світі заповідного музейноанімаційного середовища козацької доби на острові Хортиця, де з перших кроків турист потрапляє у світ запорізького козацтва і, за бажання, може спробувати зварити козацький куліш, опанувати козацькі ремесла, взяти участь у козацьких кінних іграх, набути навиків ратного мистецтва тощо. Сьогодні, розвиток сільського зеленого туризму в Україні обмежують і гальмують такі фактори: політико-економічна нестабільність у державі; відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму; відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму; низький рівень інфраструктури та комунікацій; 7 недостатній рівень кадрового та рекламно-інформаційного забезпечення [29]. Ці негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу. Таким чином, розвиток сільського (зеленого) туризму матиме позитивний вплив, як і на державу, так і для сільських територій і туристів.
ВідповістиВидалитиНа сучасному етапі не існує однозначного підходу щодо визначення сутності сільського туризму не тільки в Україні, але і в інших країнах Європи. Це пов’язано, насамперед, з диференційованими підходами у різних країнах (і навіть в окремих регіонах в межах однієї країни) до туризму як виду підприємницької діяльності у сільській місцевості. Сільський туризм (rural tourism) – це відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з 8 провідниками та екскурсоводами. Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але поняття «сільський туризм» значно ширше [41]. Сільський зелений туризм – це проведення вільного часу в сільському середовищі, якому притаманна відповідна забудова, сільський побут, мальовничий ландшафт і под. Зелений він тому, що туристичні заняття у вигляді пішохідних і кінних прогулянок, спортивних та оздоровчих подорожей (навіть полювання і рибальство) відбуваються у сільській місцевості серед живої зеленої природи [14]. Сільський туризм – це комплексна багатогранна діяльність, яка охоплює проведення часу на природі, фермі або приватному домогосподарстві, передбачає пішохідні екскурсії, катання на конях, спорт і оздоровлення, полювання і рибальство, оглядові поїздки і тому подібне [55]. Сільський туризм – це форма відпочинку у сільській місцевості в приватній садибі сільського господаря з широкими можливостями використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.
Організатором виступає сільська родина, яка надає власне житло та забезпечує продуктами харчування, виробленими в особистому селянському господарстві . Сільський туризм може бути чистого і змішаного видів. Сільський туризм чистого виду передбачає надання туристичних послуг на базі приватного міні-готелю. У такому разі ця діяльність є основним джерелом доходів. Сільський туризм змішаного виду – це надання послуг гостинності із веденням особистого селянського (фермерського) господарства. У цьому випадку доходи від діяльності з надання гостинності відпочиваючим, як правило, будуть доповненням до основного доходу від сільськогосподарської або інших видів діяльності. Агротуризм (farm tourism) – це відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агрогуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання [26, 34, 50] Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство (фермерське 9 господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста. Агрорекреаційний туризм розвивається на базі підсобних господарсв сільського населення або земляг сільськогосподарських підприємств, передбачає активний відпочинок на природі і добровільну участь відпочиваючих у сільськогосподарських роботах (даний вид туризму необхідно розглядати як джерело додаткових надходжень) [8, 46]. Зелений туризм – це туристична діяльність на території природних ландшафтів (лісопарків, лугопарків, гідропарків, ботанічних садів) з елементами благоустрою, де існують певні умови для короткотривалого відпочинку, збирання грибів, ягід. Зелений туризм (green tourism) має на увазі застосування в туристичній індустрії екологічних методів і технологій. Він охоплюють ті форми туризму, які мають на меті зменшення негативного і збільшення позитивного суспільного, культурного і екологічного впливу. Його основними рисами є самостійне (або в невелииких групах) здійснення повільного, контрольованого, регульованого розвитку, інтеграції з культурою відвідуваних місцевостей, із збереженням традиційних цінностей громадиє [13]. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Виділяються такі форми екологічного туризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки. Фермерський туризм (farm tourism) – це складова частина агротуризму, пов’язана із прийомом туристів безпосередньо у помешканнях фермерського господарства, часто з мінімальними вимогами щодо зручностей (особливо щодо умов проживання)
ВідповістиВидалитиУ даному контексті фермерське господарство становить одночасно базу для ночівлі та головний предмет інтересу для туриста (їжа на фермі, дозвілля на фермі тощо). Зв’язок між цими концепціями та більш детальні відмінності за рядом порівняльних ознак наведені в табл. 2. Окрім зазначених різновидів сільського туризму виділяють також екотуризм (ecological tourism) – подорожі, які відбуваються на територіях, що мають природничу цінність (національні, ландшафтні парки тощо). Він спрямований на охорону та збереження природного 10 й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами з високою екологічною свідомістю. Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів підвищення стандартів та етики сільських осель; надання роботи жителям сільської місцевості. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу, їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття [61]. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. З'явилось нове поняття екоагротуризм (або агроекотуризм), що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством. Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє застосування для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм» (green rural tourism або green village tourism). Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку в туристичних центрах і на курортах, що розташовані у селищах і малих містах (аналог Bcd&Breakfast), до відпочинку у сільських садибах (агротуризм). Визначення сільського туризму як «зеленого» підкреслює його проекологічну орієнтацію.
ВідповістиВидалитиУ багатьох країнах екотуризм і сільський туризм – взаємодоповнюючі й взаємозалежні поняття. Окрім того, ряд родинних – «м’яких» за впливом на середовище й місцеві громади та близьких за мотивацією – видів туризму (включаючи сільський, фермерський, агротуризм, спортивний, та ін.) нерідко поєднується в єдину сферу екоагротуризму. Про це свідчить досвід європейської організації, що включила цей термін у свою назву – European Centre for Eco Agro Tourism (ЕСЕАТ) [51]. Таким чином, сільський зелений туризм, аграрний туризм і екотуризм відрізняються основними цілями викjристання вільного часу. Сільський зелений туризм передбачає стаціонарний відпочинок з можливістю радіальних виїздів, походів та залученням до традиційних видів сільського господарства. Екотуризм – це безперервний рух, ознайомлення з природою, традиціями, культурою певного середовища, а аграрний туризм являє собою відпочинок із залученням рекреанта до сільськогосподарської діяльності. Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) – це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату). Згідно з офіційним трактуванням, послуга – це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного. У Законі України «Про туризм» дається таке визначення: «туристичні послуги – це послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційнорекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів» [1]. Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють «підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг». Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної 13 діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою. Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як [37]: 1. Нематеріальний характер агротуристичних послуг. За визначенням Ф. Котлера, послуги – це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод чи задоволень. Отже, вже з цього визначення видно, що послуги мають нематеріальний характер і не здатні до зберігання. Послуги сільського зеленого туризму належать до класу соціально-культурних, оскільки направлені на рекреаційну діяльність особистості, її духовний, фізичний, етичний та інтелектуальний розвиток. Туристичну послугу не можна наперед продемонструвати, побачити, попробувати, вивчити до її отримання (споживання). Через це зі сторони споживача обов'язково присутній елемент надії на обіцяну якість та довіри до продавця послуги сільського туризму. У той же час невидимість послуги ускладнює діяльність продавця турпослуги (операторів сільського туризму).
ВідповістиВидалитиАдже складно показати клієнтам свій товар "лицем", а ще складніше — пояснити, за що саме вони платять гроші. Продавець може лише описати те, що отримає покупець (мешканець міста) після того, як оплатить кошти і поїде споживати ці послуги. 2. Нерозривність виробництва та споживання агро-туристичної послуги. Ця особливість випливає із самого визначення послуги, адже послуга – це результатбезперервної взаємодії виконавця і споживача. Тобто процес надання турпослуги (її виробництво) ведеться паралельно з її споживанням. Надати послугу сільського туризму можна лише тоді, коли надходить замовлення від клієнта, а на місці виробництва послуги (на селі)присутній він сам. Власне, саме ознака нерозривності виробництва і споживання є визначальним чинником, який робить послуги справді послугами та відрізняє їх від товару матеріальної форми. Взаємозв'язок виробництва та споживання визначає той факт, що всі агротуристичні послуги невід'ємні також від того, хто їх надає (наприклад, сільського господаря та його родини). 3. Задіяння покупця у процес виробництва і споживання послуги означає, що продавець агротуристичної послуги повинен думати не лише, яку саме турпослугу надавати клієнту, але і як її надавати, тобто якої якості має бути ця послуга. Звідси випливає третя особливість турпослуги — мінливість якості. 14 Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові. Основні послуги, це переважно: послуги з організації перевезення туристів; послуги з організації розміщення туристів; послуги з організації харчування туристів. До додаткових належать: послуги з організації екскурсій; послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів; послуги гідів, гідів-перекладачів; послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях; послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження; послуги побутового обслуговування; право користуватися приватними рекреаційними угіддями. Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо. Повноцінна господарська діяльность в сфері сільського (зеленого) туризму передбачає: • до послуг сільського туризму слід відносити надання господарями відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під розбивки наметів; продажу домашніх страв; а також можуть надаватись інші послуги, які пов'язані з перебуванням у даному господарстві, тобто пов'язаних з господарською діяльністю;
ВідповістиВидалити• селянина, який має право надавати послуги по сільському туризму, слід вважати господарем, який займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок і є власником сільського господарства; • надання послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель, та інших засобів цього господарства 15 без зміни їх характеру та порушення їх основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва. Туристичний продукт агрогосподарства — це сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі. Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є: туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці – їх культура і звичаї); інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база – ресторани, бари, кав'ярні, транспорт — таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо); доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура – дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа); імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її; ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо. 3. Об’єкти розміщення в сільському туризмі та їх характеристика Основна послуга сільського зеленого туризму – це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями [29]. Агрооселя – це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо. Агроготель (агропансіонат) – це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно- 16 рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності. Котедж – це одноквартирний індивідуальний житловий будинок (міський або сільський), при якому є невелика ділянка землі. Котеджі бувають переважно двоповерховими з внутрішніми сходами.
ВідповістиВидалитиЗазвичай, на першому поверсі знаходяться загальна кімната, кухня, господарські приміщення, на другому – спальні. Традиційний тип англійського помешкання, виник в Англії в кінці XVI – поч. XVII cт. Садиба – це земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. \ Бунгало – це:1) невелика будівля з легких матеріалів, сільський будинок в тропічних країнах, головним чином в Індії, Малайзії, що використовується для розміщення туристів; має поширення в міжнародних молодіжних таборах; 2) легка заміська будівля, що має одну чи декілька житлових кімнат, веранду, кухню, туалет. Як правило, призначена для проживання однієї сім’ї, такі будиночки переважно розташовують в туристичних резерваціях типу кемпінгів. Бунгало розрізняються за класом зручностей: від найпростіших хатин для мисливців до комфортабельних будиночків з досить високою орендною оплатою. Зазвичай ціни за проживання туристів в бунгало значно нижчі, ніж в готелях або пансіонатах, оскільки вони обслуговують самі себе (приготування їжі, прибирання та ін.).
ВідповістиВидалитиТуристські бази (турбази) – це підприємства готельного типу, що надають групам туристів ночівля, харчування і забезпечують їх туристсько-екскурсійним, культурно-побутовим та фізкультурнооздоровчим обслуговуванням. Альпіністський табір (альптабір) – це спортивна база, призначена для навчання альпіністів і вдосконалення їх майстерності. Стоянка - місце розміщення туристської групи для нічлігу, відпочинку. В пригодницькому туризмі розрізняють кілька видів стоянок - бівак, ночівлі, базовий і проміжний табору. На стоянках, як правило, використовуються намети і спальні мішки, відводяться місця для туалету, приготування їжі. Бівак (від нім. biwac, фр. bivouac) – це місце розміщення туристської групи на маршруті для ночівлі або відпочинку. Взимку у високогір'ї бівак іноді організовують шляхом спорудження снігових печер, хатин, ям. Термін «проміжний табір» дуже близький за своїм змістом до терміну «бівак». Він використовується переважно у висотних (понад 6000 м над рівнем моря) походи й сходження. Його відмінність від біваку в тому, що туристи, альпіністи залишають тут поставлені намети (або вириті снігові печери), в яких зберігається спорядження, продукти і повертаються сюди знову. Ночівлі – це відоме і часто використовуване місце розміщення альпіністських груп під горою, на яку планується сходження. Базовий табір – це багаторазово і тривало використовується, організований усіма учасниками групи, бівак, з якого туристи (альпіністи) відправляються на навчальні та тренувальні заняття, маршрути і сходження. Серед індивідуальних засобів розміщення, які використовуються в екологічному і пригодницькому туризмі, варто відзначити лоджії (орендовані у місцевих жителів спеціальні будови), 18 поширені в Гімалаях, і розміщення в приватному секторі, широко використовуване в етнографічних турах і аграрному туризмі
В структуру агрорекреаційної території входять: 1) агрорекреаційні пункти – це окремі населені пункти та окремо розташовані агрорекреаційні заклади, які пропонують власний агротуристичний продукт; 2) агрорекреаційні центри – це сільські населені пункти, розташовані у місцевості з цінними курортно-рекреаційними ресурсами, в яких сформувалася мережа агроосель й агропансіонів, які пропонують агротуристичні послуги, сегментовані за ціною та якістю; 3) агрорекреаційні вузли - це сукупність агрорекреаційних пунктів, згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної компактної території; 4) агрорекреаційний район — це однорідна в природноетнокультурному плані територія з історично сформованою мережею сільських поселень, більшість з яких спеціалізується на наданні послуг сільського зеленого туризму; 5) агрорекреаційний регіон – це велика природноетнокультурно-адміністративна територіальна одиниця, до якої можуть входити від однієї до кількох адміністративних областей, що характеризуються подібністю рис природно-ландшафтної будови, історико-культурного і соціально-економічного розвитку, традицій агрокультури, визначеними інфраструктурними зв'язками та іншими факторами.
ВідповістиВидалитиПитання для обговорення:
1. Туристична індустрія та інфраструктура туризму. Особливості ринку туристичних послуг у сільській місцевості. 2.Основні поняття та визначення: зелений туризм, сільський туризм, екологічний туризм, агротуризм, відпочинковий туризм (відпочинок на селі), екоагротуризм. 3.Принципи, функції та завдання зеленого туризму. 4.Концепція зеленого сільського туризму.
ТЕМА:ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ І СУЧАСНИЙ СТАН БІОСФЕРИ
ВідповістиВидалитиУ процесі свого історичного розвитку вид Людина розумна поступово втрачав свою залежність від природи. На певному етапі розвитку цивілізації людина почала активно перетворювати природу і її вплив на довкілля зростав з кожним століттям, доки не став провідним екологічним фактором. Але діяльність людини, яка визначає нині обличчя нашої планети, поставила її перед складним вибором: або і далі жити за принципом «після нас хоч потоп», нехтуючи законами природи, або ж розвивати те, що американський еколог Ольдо Леопольд називав «екологічною совістю», тобто відповідальність перед наступними поколіннями людей за стан нашої планети. Перелік екологічних проблем, породжених діяльністю людини, чималий. Невирішеність цих проблем поставила людство на межу біосферної кризи, яка загрожує самому його існуванню. Розглянемо ці проблеми докладніше. Які проблеми породжує зростання населення Землі? Причиною багатьох проблем, які стоять нині перед людством, є швидке збільшення населення нашої планети. За підрахунками вчених, у VII тис. до н. е. населення Землі не перевищувало 10 млн осіб (порівняйте: тепер лише в столиці Японії - Токіо - людей живе більше), на початку н. е. - 300, в середині XVII століття - майже 700 млн, у 1970 році - 3,6 млрд, а в 1990 - 5,3 млрд осіб . Якщо ця тенденція зростання народонаселення зберігатиметься, то за прогнозами фахівців уже в 2030 році воно сягне 9 млрд. Лише за останні 50 років населення Землі збільшилося вдвічі, що дає підстави стверджувати про справжній демографічний вибух, наслідки якого неможливо передбачити. Зокрема, зростання народонаселення загострює проблему забезпечення його продовольчими ресурсами. При цьому регіони з найбільшою густотою населення часто не збігаються з місцями найрозвиненішого сільського господарства. Наприклад, у країнах Європи, Північної Америки, Австралії, де виробляють до 60% харчових продуктів, мешкає всього 30% населення Землі, тоді як для Східної Азії це співвідношення становить відповідно 28 і 53%.
Отже, проблема перенаселеності певних регіонів визначається співвідношенням густоти населення з наявними на цій території ресурсами, необхідними для існування людини.
Наприклад, густота населення Нідерландів, країни з високим рівнем розвитку сільського господарства, становить понад 1 000 особин на 1 км2, тоді як для багатьох країн Африки, які перебувають на межі голоду, цей показник не перевищує 100.
Який сучасний стан ґрунтів нашої планети? Забезпечення населення Землі продуктами харчування зумовлює щорічне збільшення площі орних земель.
Але розорювання ділянок, зайнятих природними екосистемами, і вирубування лісів, які забезпечують оптимальний рівень ґрунтових вод і захищають ґрунти від впливу вітрів, спричинюють їхню ерозію. Ерозія (від лат. еродере - роз’їдати) ґрунтів - це зменшення товщі їхнього верхнього родючого шару внаслідок розмивання водою або видування вітром.
ВідповістиВидалитиЩе одна причина скорочення площ орних ґрунтів - це їх засолювання, яке відбувається внаслідок нераціонального зрошування. Надмірне зрошування спричинює підвищення рівня ґрунтових вод, а разом з ними і солей, що відкладаються на поверхні ґрунту.
Негативно впливає на родючість ґрунтів і їхніх мешканців застосування пестицидів (від лат. пес- тис - зараза і цидо - вбиваю) - хімічних сполук, які використовують для захисту рослин, продуктів харчування від шкідників. Надмірна кількість пестицидів забруднює природні екосистеми, а також продукти харчування, питну воду, з якими вони можуть потрапити в організм людини. Регулярне їхнє застосування спричинює появу шкідників, нечутливих до дії певних отрутохімікатів, та зникнення корисних видів. Наприклад, у деяких районах Коста-Ріки вирощування бавовнику було припинено через те, що кошти, вкладені в боротьбу зі шкідниками, стійкими до дії пестицидів, почали перевищувати прибуток, який одержували від вирощування цієї культури. На згадку залишилися лише забруднені пестицидами ґрунти, непридатні для подальшого сільськогосподарського використання.
Внаслідок ерозії та інших процесів запаси гумусу нашої планети щорічно зменшуються приблизно на 24 млн тонн, а площа пустель лише за останні 25 років збільшилася на 120 млн га. Якщо ці процеси своєчасно не зупинити, то вже наприкінці XXI століття майже третина всіх орних ґрунтів може стати непридатною для сільськогосподарського використання.
Які проблеми пов’язані із появою великих міст? Зростання населення Землі та стрімкий розвиток промисловості супроводжується інтенсивним розвитком міст, зокрема появою велетенських міст - мегаполісів (від грец. мегас - великий і поліс - місто). Нині в містах проживає понад 40% населення нашої планети, хоча вони займають не більше 0,5% її площі. Великі міста та їхні околиці є прикладом природного середовища, найспотворенішого діяльністю людини: руйнування природних екосистем, забруднення промисловими та побутовими відходами, інтенсивний рух транспорту тощо.
Як знищення лісів впливає на стан нашої планети? За підрахунками вчених, протягом останніх10 тис. років унаслідок діяльності людини площа лісів
на нашій планеті скоротилася не менш ніж на 1/3. І навіть тепер, коли людина починає усвідомлювати катастрофічні наслідки цього процесу, площа лісів щорічно скорочується майже на 17 млн га. Насамперед винищуються тропічні ліси, які відіграють провідну роль у підтриманні екологічної рівноваги на нашій планеті. Ми вже згадували, що вирубування лісів спричинює накопичення в атмосфері вуглекислого газу, призводить до масового зникнення видів тварин і рослин (а в тропічних лісах мешкає майже половина всіх видів організмів). Майже повністю знищені первинні ліси Європи, а вторинні ліси, які їх заступили, мають збіднений видовий склад тварин, рослин і грибів.
ВідповістиВидалитиЯкі проблеми пов’язані з використанням енергоресурсів? Зростання населення Землі та інтенсивний розвиток промисловості загострюють проблему енергоресурсів. Ця проблема тісно пов’язана з екологічним станом нашої планети, оскільки ефективне використання енергоресурсів не лише знижує собівартість промислового виробництва, а й рівень видобутку корисних копалин, що, у свою чергу, значно знижує забрудненість довкілля.
В останні роки загострилися проблеми використання атомних електростанцій (АЕС), які діють у понад 30 країнах світу. Це і розв’язання проблем безаварійної роботи АЕС, і забруднення радіонуклідами територій, які їх оточують, і захоронення відпрацьованого ядерного палива тощо. Так, ще й досі не розроблені надійні способи зберігання радіоактивних відходів: термін експлуатації контейнерів, в яких вони зберігаються, важко зіставити з періодом напіврозпаду радіоактивних сполук (у деяких ізотопів він може перевищувати 24 тис. років).
Як діяльність людини впливає на стан атмосфери? Атмосферу забруднюють шкідливі для здоров’я людини та інших організмів викиди промисловості, вихлопні гази автотранспорту (сполуки сульфуру, аміак, метан, важкі метали тощо). Підприємства будівельної і вугледобувної промисловостей є джерелами забруднення атмосфери пилом.
Особливу небезпеку для довкілля становлять кислотні дощі, спричинені забрудненням атмосфери сірчистим газом (щорічно в атмосферу надходить близько 160 млн тонн двооксиду сульфуру і оксиду натрію). Ці дощі спричинюють тяжкі наслідки: стають мертвими прісні водоими, гинуть ліси, спостерігаються значні втрати врожаю
Ще одна небезпека для живих організмів - руйнування озонового екрана внаслідок надходження в атмосферу хлорфторвуглецевих сполук. Ці сполуки використовують у холодильних агрегатах, кондиціонерах, аерозольних балончиках (розпилювачі лаків, фарб, парфумерії тощо). За підрахунками вчених, вже зруйновано до 5% озонового екрана, що може спричинити появу так званих озонових дірок, через які шкідливі ультрафіолетові промені можуть сягати поверхні Землі.
Як людина впливає на гідросферу? Діяльність людини негативно впливає і на стан водойм. Виникають проблеми забруднення промисловими і побутовими стоками, пестицидами та добривами, які вимиваються з агроценозів, осушення тощо. Погіршення санітарного стану водойм, а також нераціональне використання водних ресурсів загострюють проблему питної води. Незважаючи на застосування сучасних методів очищення промислових і побутових стічних вод, до 10% найстійкіших забруднювачів все ж таки можуть залишатися у воді. Тому вони, навіть очищені, для побутових потреб можуть використовуватись лише обмежено.
ВідповістиВидалитиНадходження неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у природні водойми унеможливлює їхнє використання для відпочинку людей або рибалки. Потрапляння у водойми сполук фосфору й нітрогену сприяє масовому розмноженню ціанобактерій (явище, яке називають «цвітіння води»), що спричинює масову загибель інших гідробіонтів (через нестачу кисню і впливу токсичних сполук, які виділяють ціанобактерії).
Масову загибель гідробіонтів спричиняють і аварії танкерів, нафтодобувних платформ, унаслідок чого нафтова плівка вкриває значні площі водойм До зміни гідрологічного режиму водойм (глибини, швидкості течії, солоності тощо) призводить створення штучних морів (наприклад, сумнозвісний каскад водосховищ на Дніпрі). Такі зміни згубно впливають на екосистеми водойм. Так, у Дніпрі майже зникли прохідні осетрові риби через перекриття доступу до нерестилищ із Чорного моря.
Чим зумовлені зміни клімату нашої планети? Діяльність людини є однією з причин зміни клімату Землі. Зокрема, інтенсивний розвиток промисловості та енергетичного комплексу збільшують концентрацію в атмосфері вуглекислого газу. Як ви пам’ятаєте, це явище має назву «тепличний ефект», унаслідок якого підвищується температура біля поверхні Землі . Так, за останні 200 років вміст вуглекислого газу в атмосфері збільшився на 25%, а середньорічна температура біля поверхні Землі - на 0,5° С. Якщо цей процес триватиме і далі, то вже до середини XXI століття температура довкілля може зрости ще на 5° С. Це, у свою чергу, спричинить танення льодовиків і підйом рівня води у Світовому океані на 1-2 м, затоплення понижених місцевостей, а урагани і суховії перетворять на мертві пустелі значні території.
Чим зумовлене зникнення видів? Інтенсивний вплив людини на природні біогеоценози (безпосереднє винищення організмів, руйнування їхніх місцеіснувань, забруднення довкілля) спричинив вимирання багатьох видів тварин, рослин і грибів. За підрахунками вчених, починаючи з 1600 року* тільки птахів зникло 94 види і 164 підвиди, ссавців - 63 види і понад 70 підвидів, серед яких дикий бик (тур), дикий кінь (тарпан), морська, або стеллерова корова, сумчастий вовк, нелітаючий голуб дронт тощо. А кількість зниклих видів безхребетних тварин і грибів взагалі важко підрахувати .
Тепер на межі зникнення понад 25 000 видів рослин, 200 - ссавців, 250 - птахів, десятки тисяч видів безхребетних тварин. Звичайно, багато видів організмів зникло з нашої планети і до появи на ній людини, тобто цей процес природний, і кожний біологічний вид існує лише певний історичний відрізок часу. Як вам відомо, до появи людини зникли риніофіти, трилобіти, динозаври, птерозаври тощо. Основними причинами їхнього вимирання є руйнування тих біогеоценозів, до складу яких вони входили. Проте поява людини і її вплив на природу (полювання, рибалка, перетворення довкілля) прискорили ці процеси. Вважають, що лише 25% видів після 1600 року вимерло через природні причини, тоді як за зникнення інших відповідальність несе саме людина.
ВідповістиВидалити*1600 рік обраний за відправну точку невипадково. Річ у тім, що наукові описи (а часто - і наукові назви), а також музейні експонати видів тварин і рослин, які зникли до цієї дати, практично відсутні. До того ж, на цей час з’явилися перші фундаментальні зведення по видах рослин і тварин, одночасно посилився і вплив людини на природу.
Вимирання будь-якого виду організмів збіднює генофонд нашої планети, оскільки він має унікальний набір генів. Ви вже знаєте, що всі види пов'язані різноманітними зв’язками, тому зникнення деяких з них безперечно знижує стійкість і біогеоценозів у цілому. Навіть зникнення певних видів-шкідників може мати негативні наслідки і для самої людини: екологічну нішу такого виду обов’язково займе інший, екологічно близький. Тому людині доведеться вкладати значні кошти у вивчення цих видів, розроблення нових заходів боротьби з ними тощо.
Взагалі слід знати, що в природі не існує «шкідливих» чи «корисних» видів. Ці поняття лише визначають роль того чи іншого виду стосовно людини та її господарської діяльності. У природних біогеоценозах усі види є необхідними їхніми складовими.
ТЕМА: ОХОРОНА ВИДОВОГО РІЗНОМАНІТТЯ ОРГАНІЗМІВ
ВідповістиВидалитиЧервона та Зелена книги
Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять у так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана 1966 року за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОГІ). Крім того, наукове узагальнення інформації в галузі охорони окремих видів рослин, грибів, тварин, відображено в Європейському Червоному списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоних книгах окремих країн.
Червона книга України — основний державний документ, у якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
Мета заснування Червоної книги — покращення охорони рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.
Перший том — «Червона книга України. Тваринний світ» — складається з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин.
Другий том Червоної книги України — «Рослинний світ» — вийшов з друку 1996 року. Він складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів.
Залежно від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, їх поділяють на такі категорії:
зниклі (0) — види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі;
зникаючі (І) — види, що перебувають під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме й надалі згубна дія факторів, що впливають на їх стан;
вразливі (II) — види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;
рідкісні (III) — види, популяції яких невеликі, які у даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;
невизначені (IV) — види, про які відомо, що вони належать до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б давала змогу визначити, до якої із зазначених категорій вони належать, відсутня;
недостатньо відомі (V) — види, які можна було б віднести до однієї з перерахованих категорій, однак у зв’язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним;
ВідповістиВидалитивідновлені (VI) — види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.
Стаття 10 законопроекту містить перелік заходів з охорони та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.
Червона книга України про кожний з видів тварин і рослин містить такі відомості:
• категорія;
• поширення;
• основні місця поширення;
• чисельність у природі;
• відомості про розмноження або розведення в штучних умовах;
• заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони;
• джерела інформації;
• картосхеми поширення на території України;
• фотографії (малюнки);
Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин поділяють на такі категорії: зниклі; зникаючі; вразливі; рідкісні; невизначені; недостатньо відомі; відновлені.
Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України.
Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.
Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, які є суб’єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.
Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; врахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно- правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об’єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; створення центрів та «банків» для збереження генофонду зазначених об’єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках тощо); врахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно- планувальної документації, проведення екологічної експертизи.
ВідповістиВидалитиВідтворення об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення в штучно створених умовах.
Охорона та відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охорони та відтворення; установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об’єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної роботи серед населення; здійснення інших заходів відповідно до законодавства.
Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. Щоб забезпечити вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об’єктів Червоної книги України здійснюється міжнародна співпраця у цій сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міждержавних заповідників, національних парків, заказників та інших територій і об’єктів природно- заповідного фонду, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами.
Види тваринного і рослинного світу, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, можуть заносити до Червоної книги України або їм можуть надавати інший особливий статус відповідно до законодавства.
ВідповістиВидалитиОтже, Червона книга України— це основний державний документ, який узагальнює відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення та заходи щодо їх збереження і відтворення на науково обґрунтованих засадах. Об’єктами Червоної книги України є тварини і рослини на всіх стадіях розвитку, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, види яких є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення, а також гнізда та інші продукти цих тварин і рослин.
Чорний список — види, які зникли з нашої планети, починаючи з 1600 року. Підставою для занесення певного виду до Чорного списку є відсутність його достовірних знахідок принаймні протягом останніх 50 років.
Білий список — види, які мало вивчені.
Зелена книга України є державним документом, у якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова частина біологічного різноманіття. Цей документ є основою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних угрупувань, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України.
Зелена книга України складається з окремих аркушів, які містять інформацію про кожне рослинне угруповання, занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення у світі та в Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення/поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони, джерела інформації), а також карту поширення цього угрупування в Україні.
Визначають п’ять категорій природних рослинних угрупувань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України:
1. Корінні рослинні угрупування, у складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин.
2. Корінні рослинні угрупування, склад яких визначають типові види рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу.
3. Рослинні угрупування, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо), які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань.
4. Рослинні угрупування, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу.
5. Рослинні угрупування, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.
Пропозиції щодо внесення до Зеленої книги України природних рослинних угрупувань подають відповідні науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, державні та громадські організації, окремі фахівці, науковці.
ВідповістиВидалитиПриродні рослинні угрупування, що увійшли до Зеленої книги України, підлягають особливій охороні на всій території України.
Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, передбачає збереження умов їх місцезростання та охорону від знищення й пошкодження.
Інформація про зміст Зеленої книги України, стан внесених до неї природних рослинних угрупувань підлягає широкому пропагуванню, у тому числі через засоби масової інформації, і доводиться до відома підприємств, наукових, освітніх, виховних та інших установ і організацій.
Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони природних рослинних угрупувань, внесених до Зеленої книги України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Природоохоронні об’єкти поділяють на національні парки, заповідники, заказники, пам’ятки природи.
Заповідник — територія (акваторія), що особливо охороняється законом. Заповідники повністю виключені з будь-якої господарської діяльності, закриті для відвідувачів з метою збереження у незайманому вигляді природних комплексів, охорони всіх видів живого та спостереження за природними ресурсами. У заповідниках дозволяються тільки заходи для підтримання природи, якщо їй загрожують зовнішні впливи.
Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, у яких охороняються всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні розташовані 4 біосферних заповідники: «Асканія-Нова», Дунайський, Карпатський, Чорноморський.
Природні заповідники України — це природо-охоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси та явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування.
Заказник — територія, на якій заборонена певна господарська діяльність. Заказники призначені для охорони рослин і тварин, екосистем, ландшафтів. Існують заказники орнітологічні, мисливські, ландшафтні, озерні та інші.
Національні парки — великі території, де охорона природи поєднується з відпочинком людей у природному, мало зміненому середовищі. У національних парках охороняються ландшафти, компоненти екосистеми, рідкісні види рослин і тварин.
Ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
ВідповістиВидалитиПам’ятки природи — природні території або об’єкти, часто пов’язані з історичними подіями, особистостями чи вирізняються своєю винятковістю.
В Україні існує система державних органів з охорони природи та її ресурсів. До них належать органи державного стандартного контролю, охорони вод, гірничого нагляду, лісоохорони, карантинної служби, рибного нагляду, комітету гідрометеорології та ін. Будь-яка діяльність, яка може призвести до небажаних змін природного середовища, обмежується або припиняється. Останні роки все більшого розвитку набуває міжнародна мережа особливих охоронних територій — біосферних заповідників (біосферних резерватів). У ранг біосферних ХХ-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО (1985) віднесено два природних заповідники на території України — «Асканія-Нова» та Чорноморський.
Найбільшими та найвідомішими державними природними заповідниками, крім згаданих біосферних, є Карпатський, Поліський, Канівський, Український степовий, Луганський, Ялтинський та ін. Крім того, є численні заповідно-промислові господарства, багато ландшафтних, зоологічних, ботанічних і геологічних заказників і окремих пам’яток природи, які охороняються.
Діяльність цих установ має величезне як наукове, так і практичне значення для майбутнього, оскільки всі рослини і тварини, які живуть за природних умов, є дорогоцінним генофондом, що необхідний для людства.
Передбачається формування екомережі України шляхом створення єдиної територіальної системи, яка б складалась із структурних елементів чотирьох типів: ключові, сполучні, буферні та відновлювані території.
Ключовими територіями у складі екомережі мають стати території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Це, насамперед, території та об’єкти природно-заповідного фонду; водно-болотні угіддя міжнародного значення; водо-охоронні зони; землі лісового фонду; полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; землі рекреаційного призначення, які використовують для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книш України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України, та деякі інші. Саме ці території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для цього регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Крім того, передбачається віднесення до складу ключових територій екомережі деяких категорій сільсько-господарських угідь екстенсивного використання (пасовиша, сіножаті, ділянки степової рослинності, кам’яні розсипи, піски, солончаки, що мають особливу природну цінність).
Сполучні території (екокоридори) поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу.
ВідповістиВидалитиБуферні території — це місцевості із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.
До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це, передусім, законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні. До відновлюваних територій екомережі увійдуть території, що становлять порушені, деградовані і малопродуктивні землі, а також землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, зокрема радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим статусом.
Закон України «Про екологічну мережу України» встановлює важливу норму: включення територій та об’єктів до переліку територій та об’єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні природні ресурси, їх власника чи користувача. Включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі не завдає шкоди правам тих, на чиїй території вони розташовані. Одночасно власники і користувачі територій та об’єктів, включених до переліків територій та об’єктів екомережі, зобов’язані забезпечувати їх використання за цільовим призначенням. Із цією метою вони беруть на себе зобов’язання щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання.
Території та об’єкти екомережі підлягають і державному обліку. Такий облік є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності і здійснюється в порядку, який визначає закон.
Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 2013 року видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 2019 року таких заповідників було три: «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України й Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати».
Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.
ВідповістиВидалитиУкраїна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.
Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн: спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.
ШАНОВНІ СТУДЕНТИ! ПРОХАННЯ, ВИКОНУВАТИ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ І ВІДПОВІДЬ НАДСИЛАТИ НА ВАЙБЕР !
ВідповістиВидалитиТЕСТИ:
Коли, на думку вчених, виникла Земля?
a. Близько 45 млн років тому
b. Близько 4,5 млн років тому
c. Близько 4,5 млрд років тому
Коли, на думку вчених, на нашій планеті зародилося життя?
a. Існувало від самого початку існування Землі
b. Близько 35 млн років тому
c. Близько 3,5 млрд років тому
За яких умов на Землі зародилося життя ?
a. Було занесене з інших планет метеоритами
b. На морському мілководді внаслідок простих фізико-хімічних процесів
c. Було занесене з інших планет прибульцями з космосу
d. На суходолі, на березі теплих водоймищ
Як називається здатність живих організмів, поглинаючи сонячну енергію, переробляти вуглекислий газ на вуглеводи і створювати органічні речовини в своєму тілі, виділяючи при цьому кисень?
a. Мутація
b. Трансформація
c. Фотосинтез
Які земні оболонки включає в себе біосфера?
a. Літосферу та атмосферу
b. Нижню частину атмосфери та всю гідросферу
c. Усю гідросферу та верхню частину літосфери
d. Нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери
Скільки видів живих організмів мешкає на Землі?
a. Понад 2 тис.
b. Понад 20 тис.
c. Понад 2 млн
Найбільшими зональними прородними комплексами є
ВідповістиВидалитиa. Географічні пояси
b. Природні зони
c. Материки і океани
Зміну природних комплексів в залежності від висоти місцевості називають
a. Гірська зональність
b. Висотна поясність
c. Висотна зональність
Де на планеті сформувалась найбільша кількість висотних поясів?
a. На південних схилах Гімалаїв
b. У гірських районах екваторіальної Африки
c. В Андах
Які з перерахованих екологічних проблем є глобальними?
a. Парниковий ефект та підвищення рівня океану
b. Надмірна чисельність сумчастих ведмедів в Австралії
c. Забруднення повітря і пов'язані з цим кислотні дощі
d. Забруднення океану, та виснаження його ресурсів
e. Зменшення озонового шару
Які з глобальних екологічних проблем спричинені діяльністю людини ?
a. Руйнування озонового шару атмосфери
b. Опустелювання
c. Забруднення океану, та зменшення його ресурсів
d. Негативний вплив на самопочуття і здоров'я людей космічних бур
Що визначає родючість ґрунту?
a. Потужність шару гумусу
b. Механічний склад ґрунту
c. Зволоженість території
ТЕМА: США. Загальна характеристика країни.
ВідповістиВидалитиСША - федеративна республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів
Офіційна назва - Сполучені Штати Америки (США) - United States of America (USA).
США - федеративна республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів. Виконавча, законодавча і судова влада представлені відповідно Президентом, Конгресом і Верховним Судом. Кожен з 50 штатів має свою конституцію, систему органів влади і управління.
Географічне положення - країна розташована в Північній Америці.
Адміністративний поділ - 50 штатів (state) і 1 федеральний округ. Штати поділяються на округи (county and parish)
Територія - 9 373 тис. кв. км.
Населення - 281 421 906 осіб (на 1 квітня 2000 р.).
Столиця - місто Вашингтон (Washington), округ Колумбія (572 тис. жителів на 2000 р.)
Місце для столиці запропонував перший американський президент Джордж Вашингтон, на честь якого вона і названа.
У Вашингтоні знаходиться резиденція президента США (Білий дім), Конгрес (Капітолій), Верховний суд, Державний департамент, військові міністерства (Пентагон у пригороді Арлінгтону) та інші державні установи.
Столицею Вашингтон став 1 грудня 1800 року, після того, як з Філадельфії у це місто були переведені Конгрес та основні урядові установи.
Найбільші міста :
• Нью-Йорк - 8,008 млн. жителів.
• Лос-Анджелес (Каліфорнія) - 3,695 млн. жителів.
• Чикаго (Іллінойс) - 2,896 млн. жителів.
• Хьюстон (Техас) - 1,954 млн. жителів.
• Філадельфія (Пенсільванія) - 1,518 млн. жителів.
• Фенікс (Арізона) - 1,321 млн. жителів.
• Сан-Дієго (Каліфорнія) - 1,223 млн. жителів.
• Даллас (Техас) - 1,189 млн. жителів.
• Сан-Антоніо (Техас) - 1,144 млн. жителів.
• Детройт (Мічиган) - 0,951 млн. жителів.
Офіційна мова - англійська.
Національне свято - 4 липня - День Незалежності (1776 р.)
Грошова одиниця - долар США=100 центам.
ВідповістиВидалитиСША - найбільш розвинута в економічному відношенні держава світу.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) станом на 1999 рік становив 9980,4 млрд. доларів. За цим показником США з великим розривом випереджають інші країни. (Для порівняння: ВВП Японії, яка посідає друге місце - 4380,1 млрд. доларів, Німеччини (третє місце) - 2108,9 млрд. доларів).
У нинішній час близько 10% валового внутрішнього продукту країни і 30% всіх вироблених у США матеріальних цінностей реалізуються на зовнішніх ринках.
Експорт. Основу експорту США становлять устаткування, літаки, автомобілі, продукція сільського господарства, військова техніка, хімікати. Частка США у світовому експорті продукції наукоємних галузей становить близько 20%, у світовому експорті зерна - близько 50% на рік.
Імпорт. Імпортується величезна кількість електронних компонентів, побутової електроніки і комп'ютерів.
Найбільші компанії США. За матеріалами американського журналу "Forbs" 2000 року, список найбільших компаній США очолює корпорація "Дженерал Електрик" ("General Electric"), що займається виробництвом електротехнічних товарів та обладнання. Крім неї, до першої десятки увійшли: "Сітігруп" ("Citigroup"), "Ексон Мобіл" ("Exxon Mobil"), "Бенк оф Америка" ("Bank of America"), "АйБіеМ" ("IBM"), "Американ Телеграф енд Телефон Груп" ("American Telegraph and Telephone Group"), "Вол-Март" ("Wall-Mart"), "еСБіСі комм'юнікейшнс" ("SBC communications").
Зовнішня торгівля
Основні зовнішньоторговельні партнери: Канада, Японія, Мексика, країни Західної Європи.
Торгівля з Україною. США посідають четверте місце за обсягами імпорту товарів і послуг до України після Російської Федерації, Туркменістану і Німеччини. У 2001 році цей показник становив 736,1 млн. доларів, що дорівнює 4,4% обсягів загального імпорту товарів і послуг до України.
Обсяги експорту товарів і послуг України до США минулого року становили 693,3 млн. доларів, що дорівнює 3,5% обсягів загального експорту. За 2001 рік експорт товарів і послуг скоротився на 156,1 млн. доларів, або на 21,5%.
Головною причиною такого скорочення стало закриття американського ринку для української продукції через ряд антидемпінгових розслідувань та політику уряду США щодо обмеження імпорту в умовах кризового стану економіки і застосування санкцій.
Так, експорт чорних металів скоротився більше ніж у 4 рази (фізичні обсяги експорту металів скоротилися з 2,2 млн. тонн до 0,4 млн. тонн), експорт транспортних засобів скоротився майже на 40%.
Прямі іноземні інвестиції
США посідають перше місце у світі за обсягами прямих іноземних інвестицій (приблизно чверть світового обсягу). Але у процентному відношенні до ВВП цей показник США менший, ніж у багатьох країн Європи. У США він становить 1,8%, в той час як, наприклад, у Великобританії він дорівнює 4,8%, у Франції та Іспанії - по 3,4%. (за матеріалами доповіді, підготовленої "Economist Intelligence Unit").
Американські інвестиції в Україну. США посідають перше місце за рівнем інвестицій в Україну. Станом на липень 2001 року американські іноземні інвестиції в українську економіку з 1991 року становлять 664 млн. доларів США. Це на 81% більше суми, інвестованої Нідерландами, які посідають друге місце серед найбільших джерел іноземних інвестицій в Україну. Це також на 85% більше від прямих інвестицій з Кіпру, на 113% - від інвестицій з Великобританії і на 133% - від прямих інвестицій з Росії. Загалом прямі інвестиції США становлять 16% від близько 4 млрд. доларів США, які вклали в Україну іноземні інвестори.
ВідповістиВидалитиПровідні галузі промисловості: металургія, машинобудування і приладобудування, хімічна, нафтопереробна, харчова, легка промисловість.
США є одним з лідерів у виробництві авіаційної і ракетно-космічної техніки.
Сільське господарство. Продукція сільського господарства становить близько 2% ВВП, у ньому зайняті 3% працездатного населення. Агропромисловий комплекс США включає галузі, які випускають засоби виробництва для сільського господарства, саме сільськогосподарське виробництво і галузі, що забезпечують переробку і збут сільгоспсировини та виробленої з неї продукції.
Причому, частка експорту сільськогосподарської продукції США неухильно зростає, що може призвести до надвиробництва продукції. У зв'язку з цим відбулося скорочення фермерських господарств з 2,4 млн. до 2,1 млн. Одночасно відбувся процес укрупнення ферм, і вже зараз 13,8% великих господарств дають понад 70% всієї товарної продукції, у той час як частка інших ферм не перевищує 9%.
Транспорт. В економічному житті країни важливу роль відіграє також транспортний комплекс. Довжина мережі залізниць становить у США близько 265000 км, автомобільних доріг - 6 500 000 км. На частку транспорту припадає близько 20% загального споживання енергії у країні і від 50% до 60% всього споживання рідкого палива.
До транспортного комплексу США належать: транспорт загального користування - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водяний, повітряний і трубопровідний. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень здійснює транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, персональні літаки і т. д.
Матеріально-технічна база транспортного комплексу в основному сучасна, що характеризується великою потужністю і високою якістю.
Починаючи з 1980-х років, у транспортному комплексі США відбулися істотні зрушення у сфері техніки і технологій перевезень, насамперед, за рахунок широкого впровадження автоматизованих систем керування перевізними процесами з використанням ЕОМ, мікропроцесорів, волоконної оптики, лазерів, штучних супутників землі тощо.
Найважливішим напрямком підвищення якості транспортних послуг є впровадження системи перевезень "тільки в строк", з подачею вантажів рухомого складу з точністю до хвилин. Це дозволяє замовникові обходитися без будівництва дорогих складів і скоротити потреби в обігових коштах.
Транспорт все більше перетворюється в органічну складову частину складної виробничо-транспортної системи, яка охоплює всю економіку, що сприяє істотному підвищенню її ефективності.
ТЕМА: Австралія: загальна характеристика материка.
ВідповістиВидалитиВідкриття, дослідження та освоєння Австралії. Великий Бар’єрний риф. Тваринний світ Австралії
Відкриття, дослідження та освоєння Австралії
Про існування великого материка на крайньому півдні Землі говорили ще древні греки (Птоломей та ін.). Вони розміщували його на картах того часу південніше Індійського океану.
Європейці дізнались про існування Австралії у епоху Великих географічних відкриттів. Відкриття португальцями островів на південь від Азії – Суматри, Яви, Борнео (Калімантан), Целебесу (Сулавесі), а головне - кінцевості Нової Гвінеї наводило на думку, що й ці острови можуть бути частинами невідомого Південного материка.
Поступово склалась тверда думка, що на крайньому півдні земної кулі існує материк. Його назвали Австралія (точніше "Терра Аустраліус інкогніта", тобто "Невідома південна земля"). На карті відомого голландського картографа Ортелія (1570 р.) Південний материк зображено величезною частиною світу. На цьому легендарному материку мріяли знайти золото.
Невідомий материк особливо приваблював мореплавців Іспанії. Після завоювання території Перу іспанці нерідко вирушали звідси на захід по шляху, який проклав Магеллан до Філіппінських островів.
Упевненість в існуванні Південного материка ще більше зміцніла після того, як іспанський мореплавець Менданья в 1568 р. відкрив архіпелаг Соломонових островів. Менданья, який відкрив під час свого другого плавання острови Санта-Крус, все-таки не знайшов Південного материка.
У грудні 1605 р. з порту Кальяно (Перу) на пошуки Австралії вирушили на захід три судна, керівником яких був Педро Кірос. Пройшовши серед "хмари островів" архіпелагу Туамоту (Низовинних), Кірос дійшов до острівної групи Санта-Крус. Звідси він повернув на південь і побачив гористу "велику землю" з густими лісами, ущелинами, бурхливими потоками і селищами темношкірих людей.
Кірос назвав цю землю Австралією Духа Святого. Він був переконаний, що відкрив великий материк. Урочисто на новій землі було закладено християнське місто Новий Єрусалим. Звідси християнська віра повинна була поширюватися серед чорношкірих жителів "Австралії Духа Святого". Зрадівши своєму відкриттю, Кірос кинув два кораблі і потай від них пішов на своєму судні в Перу. Він вирішив першим повідомити іспанську владу про відкриття Австралії й дістати право управляти нею. Насправді ж Кірос відкрив архіпелаг островів, які тепер називаються Новими Гебрідами.
Тим часом португалець Торрес, капітан одного з кораблів, які кинув Кірос, обслідував острови й повів кораблі на захід, вперше перетнувши Коралове море.
14 червня 1606 року він підійшов до південного берега Нової Гвінеї і виявив протоку, яка відокремлювала острів від невідомої землі, що йшла на південь. Це й була справжня Австралія. Мис, який бачив Торрес на півдні, тепер називається Йорк, а протоку між Новою Гвінеєю і мисом Йорк було названо в 18 ст. Торресовою протокою. Коли Торрес повідомив іспанську владу на Філіппінських островах про своє відкриття, тоді вирішено було тримати це в секреті, і понад 150 років ніхто не знав про відкриття Торреса. Тільки після захоплення м. Маніли англійці знайшли в архівах повідомлення Торреса. Його опублікували лише після того, як Джеймс Кук в 18 ст. вдруге пройшов протокою між Новою Гвінеєю і Австралією.
ВідповістиВидалитиОтже, іспанські мореплавці підійшли до Австралії зі сходу. Але це не означає, що берегів Австралії ніхто не бачив з заходу. На секретних португальських картах 16 ст. було зображено берег великого невідомого острова "Велика Ява", який своїм географічним положенням відповідає узбережжю Австралії на захід від затоки Карпентарія. Можливо, що португальці не підходили самі до цього берега, а чули про нього від місцевих жителів і з їх слів зобразили його на картах.
На початку 17 ст. північні береги Південного материка стали відомі. Але який цей материк? Чи тягнеться він до Південного полюса, як було показано на карті Ортелія?
Відповідь на ці запитання складалось поступово, у міру дослідження материка.
У 1616 році голландець Дірк-Хартогсзон підходив до названого пізніше його ім’ям (Дірк-Хартог) острова, розташованого біля західної окраїни Австралії під 26° пд. ш.
Але найважливіші відкриття зробив голландець Абель Тасман. У 1642 році він вирушив з Батавії з твердим наміром з'ясувати, чи тягнеться Австралія до Південного полюса. Пройшовши острів Маврикій в Індійському океані, він узяв курс на схід і, на своє здивування, вийшов у Тихий океан. По дорозі він бачив лише південне узбережжя якоїсь землі, яку він назвав Вандіменовою. Згодом зясувалось, що це був великий острів, який назвали Тасманією.
Тасман обійшов Австралію з півдня та із сходу і встановив, що вона – самостійний материк, який не з'єднується на півдні з землею біля Південного полюса. Відкривши по дорозі Нову Зеландію, Тасман прийняв її за край південного антарктичного материка. Отже, межа невідомого Південного материка відсунулась далеко на південь.
Але й це припущення Тасмана було помилкою, яку виправив у 18 ст. Джеймс Кук.
Після плавання Тасмана мореплавці, особливо англійські, дедалі більше уточняли контури окремих дільниць Австралії. Східна частина Австралії і острів Тасманія були приєднані до володінь Англії після першого плавання Джеймса Кука (1768-1771). Обриси південних окраїн материка були встановлені лише наприкінці 18 ст., коли в порту Джексоні (Сіднеї) оселились англійці й почали знімати береги на точні карти
Впродовж 19 ст. ряд експедицій – М. Фліндерса (цей мореплавець запропонував назвати материк Австралією, який до цього часу називали Новою Голландією), Т. Мітчелла, Д. Стюарда, Д. Мак-Кінлі, П. Уорбертона, А. Фореста та ін. - дослідили внутрішні частини Австралії. У цей же період були засновані й головні міста на узбережжі материка.
ВідповістиВидалитиЗахідна Австралія була приєднана до Англії в 1829 році. Спочатку Австралію заселяли, висилаючи на цей материк злочинців з Англії. Перші поселенці з Європи, влаштовуючи свої колонії, жорстоко розправлялися з місцевими жителями - австралійцями. Більшу частину корінного населення було винищено, а решту відтиснули в безплідні, пустинні області Австралії.
Великий Бар’єрний риф
Великий Бар’єрний риф - гряда найбільших на Землі коралових рифів і островів, розташована вздовж північно-східного узбережжя Австралії на протязі 2300 км і не має собі подібного ніде на земній кулі. Великий Бар’єрний риф віддалений приблизно на 160 км від берега, але в деяких місцях наближається до нього на відстань 8-25 км і ніби повторює обриси берегової лінії материка дещо в згладженій формі.
В рифі трапляються прориви, через які сполучаються між собою прибережні і океанічні води. Великої ширини вони досягають завжди проти гирл річок, бо прісна вода не сприяє росту коралів.
Рифи утворюють багато низьких коралових островів, значна частина яких повністю затоплюється під час припливів.
До речі, тут зареєстровано понад 4000 видів молюсків. Молюски мають різноколірні хвилясті мантії, що переливаються всіма барвами і відтінками. Темно-зелений, синій, пурпуровий, жовтий і коричневий кольори трапляються в найрізноманітніших поєднаннях, чергуючись з помірнішими тонами. За винятком, мабуть, деяких видів риб, молюски є найяскравішими представниками царства рифів. Щупальця деяких кільчастих червів також відрізняються яскравим забарвленням, але ці черви трапляються рідко і швидко ховаються з появою людини.
На противагу яскравій красі молюсків у морських анемонів м’яке і помірне забарвлення, що надає їм своєрідної принадності. Їх справедливо називають квітами рифів. Багато анемон нагадує розквітлі квітки хризантем або жоржин. Морські анемони не відразу впадають у вічі, бо вони віддають перевагу затишним куточкам у розколинах і западинах, де менше відчутний руйнівний вплив хвиль і течій.
На рифах зустрічаються трепанги. Це незграбні, довгі морські безхребетні тварини класу глотурій.
Колір їх буває від блідо-кремового до темно-коричневого, зрідка навіть майже чорний. Найчастіше на рифах трапляються трепанги з темною спинкою і яскраво-червоним черевцем. Довжина їх від 10 до 45 см.
ВідповістиВидалитиУ районі рифів багато великих безформених утворень, які в періоди відпливів лежать на поверхні пухкою драглистою масою. Це так звані м’які корали, будова яких схожа з будовою гумової губки. Від твердих коралів вони відрізняються тим, що не виділяють цементуючої рідини, за допомогою якої утворюється міцний кістяк колонії.
За формою багато з них нагадує велетенські бородавки або пухлини на поверхні рифів. Найчастіше м’які корали зеленого, жовтого або коричневого кольору, поверхня їх вкрита численними ямками, складками, вигинами і пальцеподібними виступами. Розглянути утворення м’яких коралів можна тільки вдень, коли вони перебувають у стані повного спокою. З настанням темряви поліпи випускають пухнасті щупальця, які служать для захоплення їжі, і загальний вигляд колонії відразу змінюється.
Скрізь на рифах трапляються морські водорості, ніжні, як пух, або грубі і жорсткі як дріт, соковито-зелені, коричневі, яскраво-червоні – найрізноманітніших форм, кольорів і відтінків, і це багатство кольорів становить приємний контраст з рівномірно забарвленими колоніями твердих коралів. У густих заростях водоростей ховаються численні представники тваринного світу підводного царства рифів.
Тваринний світ Австралії
Тваринний світ Австралії та прилеглих великих і малих островів дуже своєрідний.
Природа створила в Австралії ніби величезний заповідник. Фауна материка вирізняється високим ендемізмом і глибокою давністю. Тут збереглися тварини, дуже близькі до тих, що населяли Землю в далекі часи. У палеозої і мезозої, коли Австралія мала сухопутні зв’язки з Південно-Східною Азією, тваринний світ її не був таким своєрідним. Відомо, наприклад, що в пермі і тріасі в Австралії жили представники рептилій північної півкулі. Сумчасті, нині типові тільки для Австралійської області, прийшли в Австралію задовго до початку четвертинного періоду.
Відокремлення Австралії від Південно-Східної Азії, що відбулося в неогені – на початку четвертинного періоду, виключило можливість проникнення на материк вищих ссавців, у тому числі хижих, які знищили сумчастих в інших місцях земної кулі.
Сумчастих ссавців в Австралії і на найближчих до неї островах близько 180 видів. Малята в сумчастих тварин народжуються недорозвиненими й безпорадними. Свій розвиток вони закінчують у складці шкіри, яка утворює на животі самиці кишеню, або сумку. У найбільшої сумчастої тварини – великого кенгуру – маля народжується завбільшки з волоський горіх, сліпим і лише з зачатками ніг. У тілі матері воно розвивається один місяць, а сумці – близько 8 місяців. Обрісши шерстю, маля на розвинених, міцних ногах може виходити з сумки й бігати біля матері.
Однак воно ще деякий час ховається в сумку, хоч вже ледве вміщується там: ноги його стирчать назовні. Від небезпеки кенгуру рятується втечею, несучи в сумці маля. Коли великий кенгуру біжить спокійно, він робить стрибки 3 м завдовжки, а переслідуваний – до 10 м. Кількість кенгуру в Австралії зменшується. Їх винищують заради цінної шкури.
У тропічних лісах Австралії і Нової Гвінеї водяться деревні кенгуру. Вони добре лазять по деревах. Довгі пальці на передніх ногах дають їм змогу триматися за гілки й хапатися за гілки й хапати плоди.
ВідповістиВидалитиКускуси, які живуть у лісах, схожі на нашу білку. Серед них один вид має назву кузу-лиса. Це дуже важлива хутрова тварина Австралії. Щороку добувають близько мільйона шкурок цих звірят.
Живе в Австралії сумчастий мурашкоїд завбільшки з білку. У самок цієї тварини сумка нерозвинена, і малята висять, присмоктавшись до сосків матері.
Вомбат – незграбний звір, який нагадує бабака або маленького ведмедя, живе в тропічних лісах південної Австралії. Вобат – нічна тварина. Він риє в землі глибокі нори, де й оселюється.
Коала веде деревний спосіб життя, водячись в евкаліптових лісах східної Австралії. Коала вкритий густою і м’якою шерстю. Хутро вобмата і коали називають у хутровій торгівлі хутром "австралійського ведмедя". Як і всі сумчасті, коала з’являється на світ надзвичайно маленьким: довжина маляти близько двох сантиметрів, вага – 5 грамів.
Однак воно відразу може без сторонньої допомоги перебратися в мамину сумку, де п’ять-шість місяців підряд безперервно ссе молоко. На кінець цього часу воно вже досягає сімнадцяти-вісімнадцяти сантиметрів і починає виглядати з сумки. Підросте ще – вилазить і висить у матері на спині. Але тільки від року коала повністю стає самостійним. Приручити коалу, як приручають собаку або кішку, не можна, але коали, яких тримають у неволі у численних приватних звіринцях, дуже прихильні до людей.
Серед різних видів кажанів особливої уваги варті великі крилани, або летючі собаки. Крилани є також у тропічних областях Африки та Азії. Летючі собаки люблять м’які плоди. Шкода, якої вони завдають садівництву Південного Уельсу (штат Австралії) оцінюється тисячами фунтів стерлінгів. Живуть летючі собаки зграями.
Дикий собака Австралії динго, як гадають, здичавілий свійський собака. Він попав на материк до появи там європейців. Динго заподіює шкоди вівчарству й свійській птиці.
Кріль був привезений до Австралії з Європи і розмножився у великій кількості. Він став бичем вівчарства: кролячі нори псують великі пасовища.
ВідповістиВидалитиВ Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії живуть цікаві тварини – качконіс і єхидна. Качконіс – невеликий звір, близько 60 см завдовжки, вкритий густою бурою шерстю, з перетинками на лапах і качиним дзьобом. Качконіс живе в норах по берегах річок; самка відкладає там два яйця. Малята, вилупившись з яєць, живляться молоком матері. У самки замість сосків на череві є отвори молочної залози, і молоко, виділяючись з них, збирається в заглибині на череві, звідки малята злизують його. Качконіс живиться дрібними тваринами – молюсками й рачками.
Єхидна водиться в сухих місцях Австралії, Тасманії та на Новій Гвінеї. Тіло її вкрите грубою шерстю, а на спині – голками. Маленька головка витягнута й утворює щось подібне до дзьоба. Єхидна особливо охоче поїдає мурашок. Самка відкладає одне яйце й ховає його в сумку на черевці. Маля живиться молоком матері, яке виділяється з отворів молочних залоз, що відкриваються всередину сумки.
У сухих місцях північної Австралії живе велика плащоносна ящірка. Складки шкіри, зібрані на її шиї, утворюють комір. Ящірка швидко бігає на задніх ногах.
Біля берегів північної Австралії живуть крокодили, у ріках – двоякодихаюча риба цератод, або рогозуб, споріднена з африканським протоптерусом.
Світ птахів Австралії має своїх дуже цікавих представників. Серед них – австралійські страуси Ему та казуар з голою шиєю і головою, яскраво забарвлені в гарні голубий, жовтий і червоний кольори. Голову каузара вкриває виріст у вигляді шолома.
В Австралії дуже багато різних видів папуг. Дуже красиві какаду – білі або рожеві, з яскравими чубчиками на голові; вони живуть у дуплах дерев і на скелях.
Хвилясті маленькі папуги тримаються величезними зграями, як наші горобці. Вони налітають на посіви й завдають шкоди місцевому сільському господарству.
У лісах Нової Гвінеї водиться великий темно-синій вінценосний голуб. На голові в нього велике гарне віяло з пір’я.
У лісах Нової Гвінеї та Австралії трапляється гігантський зимородок-реготун завбільшки з ворону; його крик скидається на людський сміх.
Цікаві смітні кури, поширені в Австралії та на Новій Гвінеї. Ці птахи згрібають листя в купи заввишки до 1 м і діаметром до 5 м. У купу загниваючого листя самка відкладає яйця, і в них розвиваються пташенята. Вони вилуплюються з яєць з розвиненим пір’ям на крилах і відразу починають літати й бігати.
В Австралії водяться чорний лебідь і райські птахи з надзвичайно красивим оперенням. Останні живуть ще на Новій Гвінеї та на деяких островах поблизу Австралії. Краса оперення цих птахів завжди приваблювала людей. Довгий час птахів винищували заради пір’я. Вони йшли на прикрашання капелюхів, їх збирали аматори-колекціонери та музеї всього світу. В результаті хижацького полювання деякі види цих напрочуд гарних птахів зникли.
З райськими птахами споріднені невеликі, завбільшки з дрозда, альтанкові птахи. Вони влаштовують з гілок курінці або альтанки і прикрашають їх пір’ям папуг, черепашками слимаків та побілілими на повітрі кістками. Залітаючи в будинки, птахи крадуть блискучі речі і розкладають їх біля своїх альтанок. Ці споруди є місцем для шлюбних ігор і зустрічей птахів.
Ківі - мешканець островів Нової Зеландії – належить до нелітаючих птахів. На зріст він з курку, вкритий темним волосоподібним пір’ям. Ніздрі в нього на самому кінці дзьоба, що не властиво птахам.
У Новій Зеландії в норах морських птахів буревісників живе плазун гатерія. Вона схожа на ящірку. Учені-зоологи виділили гатерію в особливий ряд і часто називають її живою викопною твариною. Своєю анатомічною будовою вона схожа на рептилії, які вимерли дуже давно.
Тести «Австралійський Союз» В-1
ВідповістиВидалити1.)Місто Австралії, що має населення 5 млн. осіб:
А.Аделаїда
Б.Сідней
В. Мельбурн
Г.Брісбен
2.)Середня густота населення на материку:
А.а10 чол/ км2
Б.3 чол/ км2
В.1 чол/ км2
Г.5 чол/ км2
3.)За площею країни посідає:
А.7 місце
Б.6 місце
В.4 місце
Г.5 місце
4.) Найбільш розгалуджену систему автошляхів має штат?
А.Новий Південний Уельс
Б.Вікторія
В.Західний
Г.Тасманія
5.) Австралія посідає друге місце в світі за видобутком:
А.Залізної руди
Б.Марганцевої руди
В.Бокситів Кам'яного вугілля
6.)Компанія «Томка» випускає:
А. Вантажні автомобілі
Б.Судна Позашляховиків
В .Вантажні автомобілі
7.).Яка з галузей господарства в країні найменщ розвинена:
А .Ювелірна
Б .Текстильна
В .Фармацевтична
Г.Целюлозно-паперова
8.)На крайньому сході материка простягнулися:
А .Великий Вододільний Хребет
Б .Центральна низовина
В .Велика Австралійська затока
Г .Озеро Ейр
9.)Посідає друге місце в світі за експортом:
А .Овечого м'яса
Б .Пшениці
В .Вовни
Г .Яловичини
10.)Австралія імпортує:
Уранову руду Титанову руду Нафту Природний газ
Тести «Австралійський Союз» В-2
ВідповістиВидалити1.)Рівень урбанізації в Австралійському Союзі становить:
а)80% б)90% в)95% г)85%
2.)Середня густота населення на материку: а)10 чол/ км2 б)3 чол/ км2 в)1 чол/ км2 г) 5 чол/ км2
3.)Площа країни становить: а)9,7 млн км2 б)7,7 млн км2 в)8,7 млн км2 г)7.1 млн км2
4.)В якому штаті Австралійського Союзу зосереджено найбільше поголів'я овець? а)Новий Південний Уельс б)Вікторія в)Західний г)Тасманія 5.)Австралія посідає перше місце в світі за видобутком: а)Залізної руди б)Марганцевої руди в)Бокситів г)Кам'яного вугілля
6.)Найбільшим виробництвом у видобувній галузі Австралії є видобуток: а)Вугілля б)Бокситів в)Природного газу г)Золота
7.)У місті Калгурлі заходиться басейн по видобутку: а)Алмазів б)Марганцевих руд в)Золота г)Опалів
8.)На східному узбережжі материка простягається: а)Великий Бар'єрний риф б)Озеро Ейр в)Центральна низовина г)Велика Австралійська затока 9.)Є світовим лідером за: а)Настригом вовни б)Виробництвом м'яса баранини в)Вироблення яловичини г)Продукцією аквакультур 10.)Найбільшим покупцем австралійських мінеральних ресурсів є:: Велика Британія Південна Корея Японія США
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ГЕОГРАФІЇ
ВідповістиВидалитиВІДПОВІДІ НАДСИЛАЙТЕ НА VIBER АБО MESSENGER
Тест «Глобалізація»
1.Процес глобалізації охоплює:
а) фінансову сферу;
б)промислову сферу;
в) всі сфери життя людства.
2. Історія глобалізаційних процесів бере початок у:
а) Х-XV ст.
б) XVI – XVII ст.
в) XIX-XX ст.
3. Коли глобалізація набрала прискорених темпів:
а) після 1-ї світової війни;
б) після 2-ї світової війни;
в) після розпаду СРСР.
4. Яка країна є лідером за кількістю користувачів Інтернету:
а) Китай;
б) Японія;
в) США.
5. Що є головною рушійною силою глобалізації світової економіки?
а) розширення експорту;
б) міжнародна економічна інтеграція;
в) міжнародні фінанси.
6. Щоденний обсяг торгівлі іноземною валютою складає:
а) 1 трлн. дол.
б) 2-3 трил.дол.
в)3-4 трлн.дол.
7. У якій країні знаходиться найбільша ТНК в світі:
а) США;
б) Велика Британія;
в) Японія.
8. В світі налічують приблизно…. ТНК
а) 50 тис.
б) 65 тис.
в) 75 тис.
9. ТНК контролюють таку частку світової торгівлі:
а ) 1/3;
б) 2/3
10. Найбільший експортер послуг в світі:
а) США;
б) Японія;
в) Велика Британія.
11. Частка туризму у світовій торгівлі послугами складає:
а) 20%;
б) 30%;
в) 40%.
12. Найбільша країна за кількістю іноземних туристів:
а) Іспанія;
б) США;
в) Франція.
Галузевий склад ПЕК
ВідповістиВидалити1. У якому році було винайдено паровий двигун:
а) 1783 р.
б) 1883 р.
в) 1983 р.
2. Який вид палива домінував у кінці ХІХст. до середини ХХ ст.:
а) газ;
б) нафта;
в) вугілля.
3. Скільки % у структурі паливного комплексу займає нафта
а) 41%;
б) 51%;
в) 61%.
4. Загальносвітовий видобуток нафти складає:
а) 3,5 млрд.т на рік;
б) 4,5;
в) 5.5.
5. Провідний видобувник нафти:
а) Іран;
б) Мексика;
в) Саудівська Аравія.
6. Яка частка нафти видобувається на шельфі Світового океану:
а) 1/3;
б) 1/4;
в)1/5.
7. Лідер – серед країн-споживачів нафти:
а) Китай;
б) Росія;
в) США
8. У якому році створено «Організацію стран-експортерів нафти»
а) 1960 р.;
б) 1970 р.;
в) 1980 р.
9. Скільки країн входить до складу ОПЕК:
а) 12;
б) 13;
в) 14.
10. Скільки відсотків газу транспортується газопроводами:
а) 75%;
б) 80%;
в) 85%
11. Найбільший експортер газу:
а) США;
б) Канада;
в) Росія.
12. На скільки років вистачить світових запасів вугілля:
а) 300;
б) 400;
в) 500.
Хімічна промисловість
ВідповістиВидалити1. До якої групи хімічного виробництва відносять виробництво солей:
а) гірнича хімія;
б) основна хімія;
в) хіміко-фармацевтична хімія.
2. До якої групи хімічного виробництва відносять виробництво синтетичного каучука:
а) гірнича хімія;
б) основна хімія;
в) промисловість полімерних матеріалів.
3. Коли було збудовано перші заводи з виробництва сірчаної кислоти:
а) XVII ст.;
б) XVII ст.;
в) XIX ст.
4. Яка країна є основним виробником та експортером хімічних продуктів:
а) США;
б) ФРН;
в) Китай.
5. Країна – основний виробник фарб і лаків:
а) США;
б) ФРН;
в) Китай.
6. Країна – основний виробник синтетичних мийних засобів:
а) ФРН;
б) Франція;
в) Велика Британія.
7. Країна – основний виробник пластмас:
а) Нідерланди;
б) ФРН;
в) США.
8. Провідний виробник мінеральних добрив:
а) Китай;
б) США;
в) Індія.
9. Що є основною сировиною для виробництва азотних добрив:
а) нафта;
б) газ;
в) вугілля.
10. Головний продуцент азотних добрив:
а) США;
б) Канада;
в) Росія.
11. Що називають «хлібом хімічної промисловості»
а) азотну кислоту;
б) сірчану кислоту;
в) соду.
12. Найбільший виробник синтетичного каучуку
а) Китай;
б) Японія;
в) США.
Країни Африки: загальна характеристика.
ВідповістиВидалитиАфрика - другий за розмірами материк після Євразії, який майже посередині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони - на південь і на північ - до субтропічних широт обох півкуль. Африку омивають Атлантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне - від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар та дрібні острова, розташовані в Атлантиці та Індійському океані.
До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37% африканської території, на якій проживало 26% населення, Великобританії відповідно 32% і 39%, Бельгії - 8% і 8%, Португалії - 7% і 6%, колонії мали також Іспанія та Італія. В 50-ті роки здобули незалежність перші країни.
В 60-ті роки незалежність дістали вже понад 40 країн, в 70-ті - процес визволення материка з під колоніального гніту практично завершився.
Нині на континенті налічується 53 самостійні держави, майже всі вони - країни, що розвиваються. Південно-Африканська Республіка (ПАР) - єдина економічно розвинута держава Африки.
Збереглися колонії Іспанії - Сеута, Мелілья, заморська територія Франції - о. Реюньон. Статус Західної Сахари, захопленої Марокко, має визначити 00Н.
Більшість африканських країн - невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисельним населенням і мало освоєними природними ресурсами, Ці країни здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі - в системі Співтовариства франкомовних країн. Понад 30 країн Африки стали асоційованими членами Європейського Співтовариства і фактично виконують роль його сировинного придатку.
Природно-ресурсний потенціал. Африка - континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність значних земельних, водних, рослинних та інших ресурсів.
Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє господарській діяльності - розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів.
На Африку припадає 10% площі лісів світу, що становлять 17% світових запасів деревини - однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу - Сахара - містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові системи характеризуються велетенськими обсягами стоку і енергетичними ресурсами.
Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфоритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу.
ВідповістиВидалитиВсесвітнє значення мають запаси бокситів, мідних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, алмазів, рідкоземельних металів, золота тощо.
Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є:
• "мідний пояс "Африки, що тягнеться з району Катанги в Заїрі через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю);
• Гвінейська частина Західної Африки (поклади бокситів, залізної руди, марганцю, олова, нафти);
• зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, ртуть, фосфорити);
• Північна Африка (нафта, газ узбережжя і шельфу Середземного моря).
Регіони Африки дуже відрізняються природними особливостями: забезпеченістю вологою, типами ґрунтів, рослинного покриву. Спільним е тільки один елемент - велика кількість тепла. Несприятливі для землеробства райони пустель і екваторіальних лісів. У пустелях землеробство можливе тільки за наявності джерел води, навколо яких формуються оазиси.
В екваторіальних лісах землероб бореться проти буйної рослинності, а при її зведенні - проти ерозії та надмірної сонячної радіації, яка негативно впливає на стан ґрунтів.
Найкращі умови для землеробства на високогір'ях та в саванах зі сприятливим чергуванням вологих сезонів. Більшість ґрунтів материка мають невисоку природну родючість. 3/4 території континенту вкрито червоними і червоно-коричневими ґрунтами, тонкий шар яких бідний на органічні речовини, досить легко виснажується і руйнується. Порівняно родючими є червоноземи та жовтоземи субтропіків, алювіальні ґрунти в інших зонах.
Населення. За даними 00Н, в Африці проживає близько 748 млн. чоловік, або 12,9% всього населення світу. В другій половині XX ст. населення континенту стало швидко зростати, і в 70-80-ті роки темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі - 2,9-3,0% за рік. Африканські країни помітно різняться за кількістю населення: Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, ПАР мають населення понад 40 млн. чоловік кожна, на них припадає майже половина населення материка.
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Динаміку зростання населення материка у зв'язку з порівняно невеликою еміграцією та міграцією визначає в основному його природний рух. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статевовікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, особливо чоловічого, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків вона становить 49 років, для жінок - 52 роки).
ВідповістиВидалитиДля Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов та медичного обслуговування, деякому підвищенню рівня культури та освіти, зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають в більшості країн високі темпи приросту населення.
Середня густота населення континенту - невелика і становить близько 22 чол. на 1 км2. Найвища вона на о. Маврикій (близько 500 чол. на 1 км2), найнижча - в Сахарі та країнах зони Сахелю. Значне зосередження населення зберігається в районах розвинутого землеробства (долина річки Ніл, узбережжя Магрібу, Нігерія) або промислової діяльності ("мідний пояс", промислові райони ПАР).
Істотний вплив на міграцію населення мають чинники, пов'язані з нерівномірністю соціально-економічного і господарсько-культурного розвитку окремих країн. Промислові райони приймають емігрантів із сусідніх країн, які шукають роботу.
Національно-визвольні рухи, військові перевороти, постійна боротьба між етнічними і релігійними групами, військові конфлікти між країнами призводять до появи в різних районах материка значної кількості біженців. В Африці у 80-ті роки налічувалося від 7 до 9 млн. емігрантів.
Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення - понад 5% на рік. Передбачається, що до 2000 року кількість, міського населення становитиме більш як 40% населення Африки.
В Африці налічується 20 міст мільйонерів:
• Каїр,
• Олександрія,
• Касабланка,
• Алжир,
• Кіншаса,
• Лагос,
• Хартум,
• Туніс,
• Йоганнесбург,
• Аддис-Абеба,
• Кейптаун,
• Дуала,
• Абіджан,
• Гіза,
• Найробі,
• Дакар,
• Ньюана,
• Рабат,
• Хараре,
• Дар-ес-Салам.
ТЕМА:Сільський зелений туризм як вид підсобної та підприємницької діяльності
ВідповістиВидалитиСільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин. Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення:
до послуг сільського туризму треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов'язані з традиційною господарською діяльністю; селянина, котрий має право надавати послуги з сільського туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок;
надання агротуристичних послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції – здійснення сільськогосподарського виробництва. Сільський зелений туризму є новою формою підприємницької діяльності, його можна віднести до сфери малого підприємництва. яке формує ринкове середовище у вітчизняному агропромисловому комплексі. Їх розвиток сприяє створенню нових робочих місць на селі, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу у малі форми сільськогосподарського виробництва, є важливим джерелом формування місцевих бюджетів й бюджетів селянських родин. Вони стають буферною зоною, яка знижує ризики руйнування потенціалу великотоварного аграрного виробництва. Мале підприємництво – це будь-яка самостійна, систематична, ініціативна діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова) підприємства та громадян, яка проводиться на власний ризик, з метою реалізації економічних інтересів, де зайнято до 50 працівників, і обсяг виручки від реалізації продукції за рік складає до 10 млн. грн. Сільський туризм можна вважати підприємництвом, оскільки власники садиб створюють додаткові робочі місця, цим самим зменшуючи безробіття на селі (для прикладу одне ліжко-місце забезпечує роботою у середньому 6-7 місцевих жителів).
Надають послуги, пов’язані з проживанням і харчуванням, а також атракції пов’язані зі звичайним побутом сільського жителя (випіканням хліба, рибальством, вечері при вогнищі, участю у польових роботах та святкуванні) за певну плату, що і є прибутком для власників даної садиби Сільське населення здатне отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від таких видів діяльності, як:
ВідповістиВидалити облаштування туристичних маршрутів;
експлуатація стоянок для туристів;
робота гідом чи екскурсоводом;
транспортне обслуговування туристів;
єгерська діяльність (полювання, аматорське та спортивне рибальство);
послуги з прокату туристичного спорядження;
послуги з прийому туристів та їх ночівлі;
кулінарні послуги;
підготовка культурних програм;
народні промисли; виробництво та реалізація туристам екологічно чистих продуктів харчування.
ТЕМА: Поняття про еволюцію в біології. Основні положення еволюційного вчення Ч.Дарвіна.
ВідповістиВидалитиЕволюція (від лат. еволютіо - розгортання) - це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології - еволюційне вчення.
Ідеї про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з'явились лише на початку XIX століття.
Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм (від лат. креатіо - створення), її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога).
Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв'є, геолог Ч. Лайель та інші.
Які основні положення еволюційної гіпотези Ж.-Б. Ламарка? Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.
Це була людина енциклопедичних знань. Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певною мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтував уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названу біосферою) тощо.
Свою еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, - зменшуються. Згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листям дерев, тому весь час витягувала шию, щоб дістатися крони: шия і передні ноги у неї видовжились. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.
Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого.
Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі — це бактерії та інші мікроорганізми, вищі — ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.
ВідповістиВидалитиЦікаво, що Ж.-Б. Ламарк єдиний за всю історію біології запропонував вважати людиноподібних мавп безпосередніми предками людини.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом.
Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос - новий).
Які успіхи біології в першій половині XIX століття? Перша половина XIX століття ознаменувалась багатьма відкриттями в різних галузях біології.
Завдяки створенню клітинної теорії з'ясували, що клітинний рівень організації притаманний усім живим організмам, а клітини істот, які належать до різних царств, подібні за будовою. Це дало підставу для розвитку ідеї про спільність походження всього живого на Землі.
Відкриття зародкових листків показало, що зародковий розвиток представників різних класів хребетних тварин має однакові етапи. Отже, ці тварини мають спільних предків.
Одним із засновників палеонтології (від грец. палайос — давній, онтос - єство і логос) - науки про викопні організми - вважають видатного французького вченого Ж. Кюв'є (1769—1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.
Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф (від грец. катастрофе - переворот). Ж. Кюв'є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами її поверхні (опускання чи піднімання суходолу, вулканічна діяльність тощо). Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялась видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століть виникла біогеографія (від грец. біос - життя та географія - землеопис) — наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот (біогеографічних комплексів) по земній кулі. її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольдта (1769-1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі й на теренах сучасної України.
ВідповістиВидалитиБуло встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більші, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів - в'юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, а також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.
Створення систем різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп (видів, родів тощо) зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.
У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.
Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу процесів гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.
Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.
Англійський учений Чарлз Дарвін - один із найвидатніших біологів світу. Його еволюційна гіпотеза, відома під назвою «дарвінізм», понад 100 років слугувала теоретичним підґрунтям біології, значно вплинула на розвиток інших природничих наук, а також на філософське осмислення проблеми утворення світу.
Основні положення свого вчення Ч. Дарвін розробив ще в молоді роки під час навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» (1831—1836). Після неї протягом понад 20 років він збирав факти на підтвердження своїх ідей і лише в 1859 році виклав їх у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя». В інших працях - «Зміни свійських тварин і культурних рослин під впливом одомашнення» (1868) та «Походження людини і статевий добір» (1871) - Ч. Дарвін додатково дослідив деякі проблеми еволюції і спробував обґрунтувати походження людини від викопних предків - приматів.
Еволюція, за Ч. Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних змінах видів у процесі їхнього історичного розвитку.
ВідповістиВидалитиВін вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під впливом боротьби за існування, наслідком якої є природний добір.
Спадкова (за Ч. Дарвіном - невизначена) мінливість - це зміни, які виникають індивідуально в кожного організму незалежно від впливів довкілля і можуть передаватися нащадкам. Від неї Ч. Дарвін відрізняв неспадкову (або визначену) мінливість, яка проявляється у всіх особин певного виду однаково під дією певного чинника довкілля. Вона зникає у нащадків після того, як ця дія припиняється. Наприклад, коні на невеликих островах чи в горах через кілька поколінь дрібнішають. Якщо таких тварин повернути на низинні рівнини, то через кілька поколінь їхні нащадки знову досягатимуть розмірів предків.
Сама по собі спадкова мінливість не має пристосувального характеру. Тому Ч. Дарвін вважав, що існують особливі природні механізми (фактори), які забезпечують пристосування організмів (адаптації) до умов довкілля - це боротьба за існування та природний добір.
Боротьба за існування - це вся сукупність взаємозв'язків між організмами та різними чинниками довкілля. Ідею для пояснення її причин він запозичив у англійського соціолога Т. Мальтуса (1766-1834) - автора першої гіпотези про народонаселення. Згідно з нею, темпи росту населення зростають у геометричній прогресії, а засоби існування - лише в арифметичній. Це спричиняє перенаселення та зубожіння, а регуляторами чисельності людства стають голодомори, епідемії та війни.
На думку Ч. Дарвіна, подібні процеси відбуваються і в живій природі. Так, здатність організмів до інтенсивного розмноження суперечить сталості ресурсів біосфери, тому більша частина нащадків приречена на загибель.
Він розрізняв кілька форм боротьби за існування. Найгострішою є внутрішньовидова боротьба, яка відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо. Наприклад, проростки сосни, що рясно сходять на обмеженій площі, затінюють один одного і конкурують за ґрунтові розчини мінеральних речовин, унаслідок чого з них виживає не більше 1%.
Міжвидова боротьба проявляється у «змаганні» (конкуренції) між особинами різних видів: хижаків і здобичі, паразитів та їхніх хазяїв тощо. Найгостріші конкурентні взаємозв'язки спостерігають між видами з близькими екологічним потребами.
Взаємодія з силами неживої природи також призводить до загибелі значної частини особин: наприклад, сильні вітри виносять крилатих комах з узбережжя на морські простори, де вони гинуть.
ВідповістиВидалитиНаслідком боротьби за існування, згідно з Ч. Дарвіном, є природний добір. Він проявляється у переважаючому виживанні та розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих.
Однією з форм природного добору Ч. Дарвін вважав статевий добір. Він проявляється в багатьох тварин у формі суперництва особин однієї статі за парування з особинами іншої (поєдинки самців оленів, півнів, шлюбні танці журавлів, «конкурси співу» птахів тощо).
Для пояснення походження кількох видів від спільного предка Ч. Дарвін ввів поняття дивергенція (від лат. диверго — відхиляюсь). Це явище полягає в розходженні у нащадків ознак предків унаслідок пристосувань до різних умов довкілля.
Контрольні запитання:
1. Що таке еволюція та еволюційне вчення?
2. Що таке креаціонізм?
3. Які фактори еволюції розглядав Ж.-Б. Ламарк?
4. Як, за Ж.-Б. Ламарком, виникають нові ознаки?
5. Що таке градації?
6. Чим пояснював Ж.-Б. Ламарк існування просто організованих істот?
7. Чому створення клітинної теорії відіграло важливу роль у розвитку еволюційних ідей?
8. Які основні досягнення були зробленні в біології в першій половині XIX століття?
9. Що таке гіпотеза катастроф?
10. Яке значення палеонтології і систематики для розвитку еволюційних ідей?
11. Які відкриття в галузі біохімії були зроблені в першій половині XIX століття?
12. Які дані біогеографії вплинули на створення основ еволюційного вчення?
13. Чому присвячені основні праці Ч.Дарвіна?
14. Як Ч. Дарвін пояснював процес еволюції?
15. Що Ч. Дарвін розумів під визначеною і невизначеною мінливістю?
16. Що таке боротьба за існування? Які її форми?
17. Що таке природний добір?
18. Що становить собою статевий добір?
19. Що таке дивергенція?
Поміркуйте:
Як пояснити з точки зору сучасної молекулярної біології виникнення спадкових змін незалежно від впливів довкілля?
Чому одночасно існують організми, що перебувають на різних рівнях ускладнення організації?
Чому створення еволюційної гіпотези Ч. Дарвіна стало можливим саме в середині XIX століття?
Перелік питань до заліку з дисципліни «Біологія»
ВідповістиВидалити1.Охарактерезуйте роль неорганічних сполук .
2.Визначте рівні організації живої матерії .
3.Проаналізуйте історію вивчення вірусів.
4.Охарактерезуйте гетеротрофні та автотрофні організми .
5.Визначте хімічні елементи найпоширеніші в сполуках живих організмів. 6.Охарактерезуйте методи біологічних досліджень у біології .
7.Визначте властивості води, як основи внутрішнього середовища організмів.
8.Проаналізуйте будову клітин і функції її компонентів .
9.Охарактерезуйте групи хімічних елементів залежно від їхнього відсоткового вмісту у складі живих істот .
10. Визначте функції ліпідів у живих організмах .
11. Обгрунтуйте місце вірусів у системі органічного світу.
12.Визначте особливості будови білків та їх роль у процесах життєдіяльності.
13.Охарактеризуйте особливості процесів життєдіяльності прокаріотів.
14.Охарактерезуйте нуклеїнові кислоти та їх біологічну роль .
15. Обгрунтуйте , чому без зелених рослин існування біосфери стало б неможливим ?
16.Визначте, які типи ядер можуть бути в клітині.
17.Доведіть , що обмін речовин і перетворення енергії є основою життєдіяльності клітин
18.Проаналізуйте роль прокаріот у житті та господарстві людини
19.Обгрунтуйте таке поняття як гібридизація. Які організми називають гібридами?
20.Проаналізуйте діяльність людини як потужний фактор впливу на навколишнє середовище .
21.Сформулюйте основні положення клітинної теорії.
22. Проаналізуйте будову АТФ та її роль в обміні речовин у клітині
23.Обгрунтуйте захисні реакції організму проти вірусних інфекцій.
24.Охарактерезуйте віруси як неклітинні форми життя , вірусні хвороби рослин ,тварин і людини та їх профілактика .
25.Дайте характеристику природних біогеоценозів .
26.Охарактеризуйте методи генетичних досліджень .
27. Визначте які кроки потрібно здійснити для розбудови екологічно стабільного суспільства ?
28.Обгрунтуйте з якою метою створюють Червоні книги?
29. Дайте оцінку природоохоронним територіям України
30. Охарактеризуйте біологічно активні речовини – вітаміни
31. Визначте джерела забруднення атмосфери , їх наслідки та запобігання їм
32.Сформулюйте закон незалежного комбінування успадкованих ознак.
33.Проаналізуйте ноосферу як особливу оболонку планети
34. Дайте характеристику агроценозам та особливостям їх функціонування
35.Обгрунтуйте особливості селекції рослин
36.Обгрунтуйте таке поняття як жива речовина біосфери
37.Розкрийте таке поняття як мутуалізм ,наведіть приклади.
38.Обгрунтуйте сполуки які належать до ліпідів.
39.Проаналізуйте теорію виникнення життя .
40.Обгрунтуйте хромосому теорію спадковості .
Перелік питань до заліку з дисципліни «Економічна та соціальна географія світу»
ВідповістиВидалити1. Розкрийте сутність поняття «територіальна організація суспільства».
2. Назвіть видатних європейських і американських економгеографів .
3. Поясніть , у чому головна відмінність між країною та державою .
4. Назвіть сучасні форми державного правління .
5. Схарактеризуйте особливості сучасної соціально – економічної типології країн світу .
6. Охарактеризуйте най впливовіші між народні організації .
7. Доведіть , що старіння населення світу породжує проблеми
8. Визначте основні закономірності розвитку процесів урбанізації у світі .
9. Розкрийте особливості поширення світових релігій на планеті .
10. Назвіть наслідки загострення глобальної фінансової кризи для зайнятості в усьому світі .
11. Поясніть зв'язок між навколишнім природним середовищем , антропосферою і географічним середовищем .
12. Обгрунтуйте , яким чином може впливати забезпеченість мінеральними ресурсами на розвиток господарства окремої країни ?
13. Запропонуйте вирішення найбільших проблем людства , що пов’язані з нестачею ресурсів .
14. Назвіть природні ресурси , на які багатий Світовий океан .
15. Дайте визначення світовому господарству .
16. Назвіть основні глобальні проблеми людства .
17. Розкрийте головні проблеми лісової і деревообробної промисловості світу .
18. Назвіть основні галузі сільського господарства світу .
19. Доведіть , що субрегіон Західна Європа посідає провідні позиції у світі.
20. Складіть візитну картку Німеччини .
21. Доведіть , що сфера послуг Великої Британії посідає провідні позиції у світі .
22. Порівняйте економічні показники країн Східної і Західної Європи і поясніть причини відмінностей між ними .
23. Доведіть , що туризм посідає одне з провідних місць у господарстві Франції .
24. Назвіть субрегіони Азії та країни , що входять до них .
25. Поясніть , як дефіцит природних ресурсів вплинув на економічний розвиток Японії .
26. Назвіть республіки та монархії серед країн Південно – Західної і Південної Азії .
27. Укажіть причини зростання економіки Індії та визначте її місце у світовому господарстві.
28. Обгунтуйте причини економічного феномену Китаю .
29. Оцініть місце США і Канади у світовому господарстві .
30. Розкрийте роль природно – ресурсного потенціалу в розвитку Австралії .
"Бенджамін Бріел Лі був дуже професійним у всі часи, тримаючи мене в курсі всього, що відбувається. Якщо у мене виникли запитання, він завжди міг відповісти. Це була моя перша покупка будинку, я мало знав про процес кредитування, він дуже легко зрозумів речі, до яких у мене виникли запитання. Мені дуже подобалося працювати з ним ».
ВідповістиВидалитиВін займається кредитною службою, яка працює з групою інвесторів, які готові фінансувати будь-який проект або позичити вам будь-яку суму з дуже низькими відсотками. Зв'яжіться з Бенджаміном Бріелем Лі Електронна пошта: Lfdsloans@outlook.com Номер додатка: + 1-989 -394-3740.